Справа № 353/589/26
Провадження № 22-ц/4808/1323/26
Головуючий у 1 інстанції МОТРУК Л. І.
Суддя-доповідач Барков В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого судді Баркова В. М.,
суддів Василишин Л. В.,
Пнівчук О. В.
секретар Петрів Д. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Марчук Світлани Василівни на ухвалу Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2026 року у складі судді Мотрук Л. І., постановлену у м. Тлумач Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2026 року позивачка ОСОБА_1 пред`явила до відповідача ОСОБА_3 позов про розірвання шлюбу. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що з 24 листопада 1999 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, який було укладено в с. Черемха Підляського воєводства, Республіки Польща. Відповідач ОСОБА_4 є громадянином Республіки Польща та постійно проживає на її території. Позивачка вказувала, що від шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тривалий час сторони проживали у Республіці Польща, однак з 2009 року вона повернулась в Україну, де й проживає по теперішній час.
Посилаючись на те, що шлюбні відносини між сторонами припиненні, подальше проживання сторін є неможливим та суперечить інтересам позивачки, просила шлюб укладений між сторонами, розірвати.
Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 03 червня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу.
У апеляційній скарзі на зазначену ухвалу суду представник позивачки ОСОБА_6 адвокат Марчук С. В., посилаючись на неповне з`ясування обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження її розгляду до суду першої інстанції.
Представник позивачки вказує на те, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що позивачка є громадянкою України, має зареєстроване місце проживання в Україні, а відповідач ніколи не мав місця проживання в Україні, має громадянство Республіки Польща та проживає там. Відтак вважає, що у сторін відсутній спільний особистий закон подружжя.
Адвокат Марчук С. В. зауважує, що при визначенні міжнародної підсудності необхідно враховувати не лише місце проживання відповідача, а й право особи на доступ до суду та наявність достатнього зв`язку спору з Україною.
Судом першої інстанції не враховано положення Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, який ратифіковано Постановою BP N 3941-XII ( 3941-12) від 04 лютого 1994 року, положеннями якого передбачено, що у разі якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий на території іншої Договірної Сторони, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, орган якої порушив справу. А тому вважає, що справа про розірвання шлюбу у даному випадку може розглядатися як українським, так і польським судом.
Крім того, судом першої інстанції не враховано також того, що неможливість її звернутися до суду Республіки Польща зумовлено наявністю у позивачки 2 групи інвалідності через тяжке ураження обох очей, що об`єктивно перешкоджає їй поїхати до місця проживання відповідача. При цьому, судом не було взято до уваги витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 25 листопада 2025 року. Вказане захворювання є поважною причиною, що пояснює неможливість ОСОБА_6 виїхати до місця проживання відповідача.
Також представник позивачки адвокат Марчук С. В. зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що ні в Україні, ні за її межами іншого позову про розірвання шлюбу між сторонами немає, і не було раніше. Відтак, на думку представника позивачки, у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у відкритті провадження.
Інші учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 не скористалися, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляли. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_6 та її представника адвоката Марчук С. В., які просили апеляційну скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі в повній мірі не відповідає.
Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції, враховуючи, що відповідачем у даній справі є громадянин Польщі, а також відсутність відомостей про те, що позивач має на утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей, або за станом здоров`я чи з інших поважних причин не може виїхати до місця проживання відповідача, прийшов до висновків, що спір підсудний відповідному суду Республіки Польща за місцем проживання відповідача.
Однак, із цими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
У справі, яка переглядається, встановлено, що позивачка ОСОБА_6 , яка є громадянкою України звернулася до відповідача ОСОБА_3 , який є громадянином Республіки Польща з позовом про розірвання шлюбу.
З матеріалів справи вбачається, що шлюб між сторонами було укладено 21 листопада 1999 року у с. Черемха, Підляського воєводства Республіка Польща (а.с. 12).
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Верховний Суд в постановах від 22 грудня 2021 року в справі № 591/4922/21 (провадження № 61-16576св21), від 11 вересня 2024 року в справі № 757/68189/21-ц (провадження № 61-5209св24) зазначив, що одне з найважливіших процесуальних питань, яке має вирішити суд під час відкриття провадження у справі, - це питання про підсудність справи цьому суду і вказане має велике значення, оскільки означає дотримання судами положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Крім того, частиною першою статті 8 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Обов`язком суду є забезпечення особі права на звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частиною другою статті 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Вказана норма права з метою захисту права особи на судовий захист повинна тлумачитися і застосовуватися більш широко, а саме фраза про те, що «чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача».
Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).
Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надано Верховною Радою України.
У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Положеннями статей 60, 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, тобто правом тієї держави, громадянами якої вони є одночасно, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі.
Відповідно до статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до статті 26 договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах (договір ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 3941-XII від 04.02.94) розірвання шлюбу проводиться згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент порушення справи.
Якщо в момент порушення справи один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином іншої Договірної Сторони, розірвання шлюбу проводиться згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, орган якої порушив справу.
У справах про розірвання шлюбу, в випадку, передбаченому в пункті цього договору 1, компетентним є орган тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент порушення справи.
Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (частина перша статті 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, тобто правом тієї держави, громадянами якої вони є одночасно, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі.
З огляду на вищезазначене, позивачка ОСОБА_1 , яка є громадянкою України та проживає в с. Остриня, Тлумацького району Івано-Франківської області, пред`являючи позов про розірвання шлюбу до відповідача ОСОБА_3 , який є громадянином Республіки Польща, вправі була звертатись до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області.
Окрім того, слід зазначити, що позивачка ОСОБА_1 має статус особи 2 групи інвалідності через тяжке ураження обох очей, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 25 листопада 2025 року. Відтак, вказане захворювання є поважною причиною, що пояснює неможливість ОСОБА_6 виїхати до місця проживання відповідача (а.с. 10-11).
За таких обставин, у суду першої інстанції не було підстав для відмови у відкритті провадження у даній справі, а отже ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права.
Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції .
Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Марчук Світлани Василівни - задовольнити.
Ухвалу Тлумацького районногосуду Івано-Франківської області від 03 червня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
О. В. Пнівчук