Справа № 574/617/24
Провадження №2/574/9/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року м. Буринь
Буринський районний суду Сумської області в складі:
головуючого судді Гука Т.Р.,
з участю секретаря судового засідання Кошелєвої Н.В.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Буринського районного суду Сумської області в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільно майна подружжя, який мотивує тим, що 21.01.1978 року між нею та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Путивльського районного управління юстиції у Сумській області складено відповідний актовий запис №11 від 21.01.1978 року.
26.04.2013 шлюб між ними розірвано, однак в період шлюбу за спільні кошти подружжя вони набули нерухоме майно.
Так, 17.09.2004 року за спільні кошти та в інтересах сім`ї було придбано нежитлове приміщення їдальні АДРЕСА_1 . У травні 2008 року вони почали реконструкцію приміщення їдальні під магазин з добудовою літнього майданчика, топкової, частини підсобного приміщення і будівництво туалету за адресою: АДРЕСА_2 , яку закінчили у листопаді 2010 року, в наслідок чого площа даного об`єкту збільшилася та становить 261,5 кв.м. 28.05.2009 року право власності, на даний об`єкт, зареєстровано у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_4
18.05.2009 року вони придбали земельну ділянку під об`єктом нерухомості комерційного призначення - будівлею магазину, загальною площею 358 кв.м (0,0358 га), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 для комерційного використання, кадастровий номер: [номер приховано]:00:016:0060.
Також, в шлюбі, за спільні кошти та в інтересах сім`ї за адресою: АДРЕСА_3 ними було побудовано громадський будинок (магазин) загальною площею 56,7 кв.м.
21.05.2009 року на підставі рішення виконкому Буринської міської ради №89 від 19.05.2009 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 на магазин, загальною площею 56,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 . 26.05.2009 року право власності на даний об`єкт було зареєстровано у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 .
В березні 2011 року вони зробили добудову до даного магазину, у зв`язку з чим площа даного об`єкту збільшилася до 90,5 кв.м. Право власності на вказаний об`єкт було зареєстровано у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.12.2019 року за ОСОБА_4 , разом з реєстрацією останньої добудови до даного об`єкта, у зв`язку з якою його площа на сьогоднішній день становить 138,1 кв.м. Зазначений магазин збудований у період перебування ними у шлюбі, тому він є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя і підлягає поділу як будинок між колишнім подружжям. Оскільки, на сьогодні площа даного магазину становить 138,1 кв.м, то вважає, що їй належить 32/100 частки (45,25 кв.м) цього магазину.
17.07.2009 року сторони придбали земельну ділянку несільськогосподарського призначення під об`єктом нерухомості комерційного призначення - будівлею магазину, загальною площею 225 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , для комерційного використання, кадастровий номер: [номер приховано]:00:017:0030. 18.12.2017 року право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 .
Після розірвання шлюбу відповідач ОСОБА_4 виїхав в Польщу, попередньо її повідомивши, що виїжджає з країни на завжди. В свою чергу, вона залишилася проживати в Україні, тому вони домовилися, що вона буде користуватися та розпоряджатися спільним майном. Вона оплачувала комунальні платежі за спільне майно, проводила ремонтні роботи для підтримання належного стану будівель, здавала спільний магазин за адресою: АДРЕСА_3 , в суборенду.
Спір між ними виник 19.03.2023 року, коли відповідач повернувся до України та почав вимагати від неї відмовитися від спільного майна, шляхом написання відповідної заяви у нотаріуса, а також почав чинити їй перешкоди в користуванні спільним майном.
На підставі викладеного, просить суд здійснити поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а саме: визнати за нею, ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на: 1/2 частку нежитлового приміщення (магазин), загальною площею 261,5 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна: 3662060); 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером: [номер приховано]:00:016:0060, площею 0,0358 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; 32/100 частки громадського будинку (магазин) загальною площею 138,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер майна: 1992377059209); 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером: [номер приховано]:00:017:0030, площею 0,0225 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер майна: 1443604359209). Також просила стягнути з відповідача на її користь усі судові витрати понесені нею у зв`язку із розглядом даної справи.
Ухвалою Буринського районного суду Сумської області від 23.07.2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
05.09.2024 року від представника відповідача - адвоката Вовк Н.С. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання зазначила, що відповідач не визнає позов. Зазначає, що 35 років шлюбу родиною ОСОБА_5 було придбано багато рухомого і нерухомого майна і не лише те, яке у позові для поділу визначила позивачка. За згодою між собою сторони після розлучення продали частину майна, поділивши гроші серед членів родини, доньки набули від батьків об`єкти нерухомого майна. Відповідач, як фізична особа-підприємець з 28.04.1999 року займався бізнесом, який приносив дохід, зокрема, родина ОСОБА_5 займалась роздрібною торгівлею: продуктами харчування, промисловими та побутовими товарами, яку здійснювали у магазині «Центр», який розташовувався у АДРЕСА_3 .
ОСОБА_4 2004 року на торгах викуплено приміщення колишньої їдальні Сільгосптехніки (за адресою АДРЕСА_2 ), потім добудовано, реконструйовано, яке функціонує і відоме у м. Буринь як магазин «Візит». У 2011 році родина ОСОБА_5 провадила торгівлю у магазині у місті Буринь за адресою Кірова (нині Зарічна) 102: в одній частині продовольчими товарами, в другій - товарами бувшими у вжитку.
У 2012 році подружжя ОСОБА_5 фактично продало частину приміщення їдальні ( АДРЕСА_2 ) у частці 79/100 ОСОБА_6 та його бізнеспартнеру. Для продажу виготовлялась документація для поділу на частки приміщення по АДРЕСА_2 , однак ОСОБА_6 не переоформив право власні на частину викупленої нерухомості через власні фінансові питання.
У 2012 році ОСОБА_6 розрахувався із родиною ОСОБА_5 за придбане приміщення готівкою в сумі близько 25 тисяч доларів США. Тож із 2012 року фактичним власником і володільцем 79/100 частини приміщення за адресою АДРЕСА_2 - магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є ОСОБА_6 , а сім`я ОСОБА_5 отримала за приміщення грошові кошти, які спільно використали.
26.04.2013 року подружжя ОСОБА_5 за спільною згодою розірвали шлюб, проте ще упродовж року після розлучення (з 2013 і по 2014 роки) колишнє подружжя ОСОБА_5 мешкали за однією адресою: АДРЕСА_4 , аж поки продали спільний будинок, а гроші поділили між членами родини.
У 2014 році ОСОБА_4 виїздив до Республіки Польщі, щоб там спробувати вести бізнес. Твердження позивача про виїзд відповідача назавжди не відповідає дійсності. На час виїзду продовжував працювати сімейний магазин «Центр», у якому був значний товарообіг, торгове обладнання, наймані працівники, залишки товарів на близько 480000 грн.
У 2013-2014 роках через розлучення та виїзд за кордон відповідача, сторонами було досягнуто згоди про те, що продаж товарів із магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » позивачка продовжить самостійно, бо це потребувало часу. Інших домовленостей про оспорювані у справі об`єкти нерухомості між сторонами не було. Після виїзду у 2014 році ОСОБА_4 не отримував від ОСОБА_1 розподіленого спільного прибутку ні від торгівлі товарами у магазині, ні від розпродажу його обладнання, ні від здавання в платне користування іншим особам у подальшому.
У червні 2021 року ОСОБА_4 повернувся в Україну та оселився у Рівненській області. Із позивачкою спілкування не відбувалося, проте він підтримував зв`язок із доньками та онуками.
У листопаді 2023 року ОСОБА_4 приїхав у Буринь та виявив, що магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( АДРЕСА_3 ) використовується як комерційна нерухомість - здається в оренду мережі маркетів «Аврора» (ТОВ «ВИГІДНА ПОКУПКА»). Частина приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_2 ), що не була відчужена ОСОБА_6 , і є власністю ОСОБА_4 , теж здана в оренду стоматологу.
Від фактичних користувачів приміщень - суборендарів відповідач дізнався про порушення свого права власності на ці об`єкти ОСОБА_1 та отримав копії договорів суборенди.
Для захисту свого права власності на об`єкти нерухомості ОСОБА_4 провів переговори з орендарями, підтвердив їм право власності на приміщення та уклав з ними прямі договори оренди з 01.11.2023, правомірно реалізувавши правомочності власника приміщення магазину за адресою АДРЕСА_3 та частини приміщення за адресою АДРЕСА_2 .
Тож після розлучення позивачка ОСОБА_1 достовірно знала з дати укладання нею договорів оренди, за якими спірні об`єкти приймала для платного використання на умовах оренди від відповідача ОСОБА_4 , проте протягом 3 років з вересня 2019, та з лютого 2021 не звернулась в суд за визнанням права власності на це майно, що свідчить про закінчення строку позовної давності.
З наведених підстав представник відповідача просили застосувати наслідки спливу позовної давності, відмовити у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та здійснити розподіл судових витрат.
18.09.2024 року від представника позивачки - адвоката Якименко О.І. до суду надійшла відповідь відзив, в якій остання зазначила, що після розлучення відповідач вирішив виїхати до Республіки Польщі. У зв`язку з цим, сторони домовилися про майбутню долю їхнього майна, а саме, що користування та фактичне володіння їх спільною сумісною власністю буде здійснювати позивачка.
У 2014 році відповідач виїхав до Республіки Польща, а позивачка залишилася в Україні та продовжила користування та володіння їхнім майном. Відповідач перебував за кордоном до 2021 року, весь цей час претензій до позивачки з приводу їх майна не мав. Відповідач до 19.03.2023 року не оспорював право позивачки на частку спільного сумісного майна подружжя. У своєму відзиві відповідач сам вказує на момент виникнення спору сторонами, а саме після повернення у листопаді 2023 року до м. Буринь, коли відповідач заявляючи своє одноособове право власності на спірні об`єкти самостійно уклав договори оренди щодо них та почав перешкоджати позивачці у користуванні даними об`єктами. Саме в цей момент відповідач почав оспорювати її право власності на частку спірних об`єктів, у зв`язку з чим, між сторонами виник спір і позивачка була вимушена звернутися до суду для захисту своїх порушених прав.
Договір оренди від 30.09.20219 року та договір оренди від 09.02.2021 року, щодо спільного майна було укладено між сторонами з метою надання позивачці розширених можливостей користування спірними об`єктами. Позивачці запропонували взяти в оренду, під здійснення діяльності магазину «Аврора», їхнє приміщення за адресою: АДРЕСА_3 . Дана пропозиція була вигідною, тому задля реалізації можливості, оскільки титульними власником є відповідач, а фактичне користування та володіння здійснює позивачка, сторони між собою уклали договір оренди, який дав право позивачці, здавати дане приміщення в суборенду. Таку саму процедуру сторони провели і щодо нежитлового приміщення адресою: АДРЕСА_2 .
Вважає, що строк позовної давності не пропущено, адже спір між сторонами щодо спільного майна подружжя виник лише у 2023 році, а з позовом звернулася у липні 2024 року.
З огляду на вказане, просить суд позов про поділ спільного майна подружжя задовольнити повністю.
23.09.2024 року від представника відповідача - адвоката Вовк Н.С. до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому остання зазначила, що відповідач заперечує проти надуманого твердження ОСОБА_1 , що їй залишилося спірне у справі майно після розлучення для фактичного володіння і розпорядження, оскільки між сторонами такої домовленості щодо спірного майна не було. ОСОБА_4 не підписував жодних договорів оренди із ФОП ОСОБА_1 оскільки його не було в Україні ані 30.09.2019, ані 09.02.2021. ОСОБА_1 сама вдалась до підписання від імені ОСОБА_4 як власника нерухомості договорів оренди на свою користь. Тому твердження у відповіді на відзив про укладання сторонами у справі договорів оренди між собою - не відповідає дійсності. Пояснення позивачки, що договори оренди спірного майна «укладалися з метою надання позивачці розширених можливостей користування спірними об`єктами» свідчать про обізнаність ОСОБА_1 про відсутність у неї права власності на спірне майно і належність майна ОСОБА_4 як власнику.
Позивачка підписала із ТОВ «ВИГІДНА ПОКУПКА» договір суборенди від 01.07.2021 №116 на приміщення магазину за адресою АДРЕСА_3 та договір суборенди від 14.03.2021 №2 на приміщення магазину площею 55,9 м. кв. за адресою АДРЕСА_2 ФОП ОСОБА_7 і за якими отримувала дохід. У пункті 1.2 Договору суборенди із ФОП ОСОБА_7 від 14.03.2021, та у пункті 1.3 Договору суборенди з ТОВ «ВИГІДНА ПОКУПКА» від 01.07.2021 вказано, що ОСОБА_1 володіє об`єктами суборенди (спірним майном) на правах оренди. Своїм підписом під зазначеними положеннями договорів суборенди спірного майна позивачка це підтверджує.
Тому вважає, що строк позовної давності ОСОБА_1 у справі пропущений і у позові просить відмовити.
Ухвалою Буринського районного суду Сумської області від 04.10.2024 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Якименко О.І. заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просили задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Крім того, будучу допитана в якості свідка ОСОБА_1 повідомила, що з 21.01.1978 року перебувала з ОСОБА_4 в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 26.04.2013 року. Під час шлюбу вони разом займались підприємницькою діяльністю, в цілях якої ними за спільні кошти були придбані приміщення їдальні та земельну ділянку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , а також магазин та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 ., які були оформлені на її чоловіка. Після придбання приміщення їдальні ОСОБА_4 перебудував його у магазин та зробив до нього добудову. Близько 15 років тому вони продали половину приміщення магазину в АДРЕСА_2 , своєму знайомому та отримали за неї кошти, однак документи на нового власника не переоформили. Після розірвання шлюбу вони ще рік проживали разом поки не продали свій будинок, кошти за який поділили між собою. В 2014 році ОСОБА_4 виїхав в Польщу, повідомивши, що їде на завжди та сказав поки продовжувати торгувати в магазинах, а як будуть на них покупці, то укладати угоди. З 2014 по 2020 рік він в Україну майже не приїжджав. Вона спочатку продовжувала здійснювати торгівлю в магазинах, уклавши ОСОБА_4 договори оренди, оскільки вони були оформлені на нього, а в подальшому почала їх здавати в оренду іншим особам. Отримані від оренди кошти залишала собі та дітям, так як всі витрати на утримання магазинів, комунальні послуги та земельний податок сплачувала самостійно. Передачу приміщень магазинів в суборенду з ОСОБА_4 не узгоджувала, оскільки на той час не мала з ним зв`язку та не спілкувалась. Коли він повернувся з Польщі то почав пред`являти вимоги на їх спільне майно, телефонувати орендарям приміщень та казати, що вони не мають права їх займати, після чого орендарі уклали договори оренди з відповідачем.
Відповідач ОСОБА_4 та його представник адвокат Вовк Н.С. позовні вимоги не визнали та просили відмовити в задоволенні з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.
Також, ОСОБА_4 під час допиту його в якості свідка пояснив, що з 1978 року по 2013 рік був одружений з ОСОБА_1 , з якою вони разом займались підприємницькою діяльністю. За кошти з сімейного бюджету, які він сам заробив, в 1997-1998 роках він побудував магазин за адресою: АДРЕСА_3 , який потім добудував, а також придбав приміщення їдальні та земельну ділянку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Також в 2009 році він викупив у міської ради земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 . З 2002 року по 2006 рік приміщення їдальні за кошти сім`ї ним було перебудовано у магазин, який в подальшому було розділено та 67/100 частини продано ОСОБА_6 , який право власності на себе не переоформив і до цього часу. Бухгалтерією магазинів займалась ОСОБА_1 , а постачанням товарів займались вони спільно. Після розірвання шлюбу він та ОСОБА_1 ще рік проживали в одному будинку, але кожен окремо, поки не продали будинок. В 2014 році він виїхав в Польщу, а з 2015 року з позивачкою взагалі не спілкувався та повернувся в Україну в 2021 році. При розлученні між ними була домовленість, що ОСОБА_1 допродає товари, які залишались в магазинах, а кошти вони поділять між собою. Коли в 2023 році приїхав у м. Буринь, то дізнався, що позивачка передала приміщення магазинів в суборенду без його згоди, оскільки жодних договорів оренди з нею він не укладав та не підписував. При цьому жодних коштів, отриманих за оренду, а також за товар, що залишався в магазині на час його від`їзду, ОСОБА_1 йому не передавала, а тому він сам уклав договори оренди із суборендарями.
Свідок ОСОБА_8 показала, що з 2004 року по 2014 рік працювала бухгалтером до сім`ї ОСОБА_5 , які мали п`ять торгових точок, однак про обставини придбання ними магазинів нічого не знає. Всією документацію по магазинах займалась ОСОБА_1 , а ОСОБА_4 займався поточними ремонтними роботами у приміщеннях магазинів. Неодноразово приходила до них додому та разом із ОСОБА_1 перевіряла звіти, які остання потім відносила в податкову. ОСОБА_1 двічі на тиждень разом з чоловіком їздили по товар, а коли ОСОБА_4 виїхав в Польщу, то почала їздити з водіями. Приблизно в 2014 році вони почали продавати свої магазини та залишились лише на вул. Незалежності та вул. Кірова в м. Буринь. У 2015 році продавець одного з магазинів попросила підмінити її на роботів магазині по АДРЕСА_3 і до 01.04.2016 року вона там торгувала шпалерами, а влітку за дорученням ОСОБА_1 робила оголошення в газеті про розпродаж залишків товару в зв`язку із закриттям магазину, який пізніше ОСОБА_1 здала в оренду. Також вона була свідком того, як ОСОБА_4 в 2015 році приїжджав в магазин щоб забрати кошти за проданий будинок.
Свідок ОСОБА_9 вказала, що її сім`я дружила з сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які разом займались підприємницькою діяльністю та відкрили магазин по вул. Першотравнева в м. Буринь, де на даний час знаходиться магазин "Аврора", та магазин біля сільгосптехніки. Коли після їхнього розлучення ОСОБА_4 їхав до Польщі то чула, як він казав, що їде на завжди.
Свідок ОСОБА_6 повідомив, що займається підприємницькою діяльністю та у 2000-х роках разом з товаришем купив у сім`ї Мережків половину магазину по вул. Зарічній в м. Буринь, частину коштів за який приносив їм до дому, де ОСОБА_4 писав йому розписку, а решту виплачував в розстрочку по 1000 дол. США на місяць. Пізніше він свою частку продав товаришу, з яким вони разом її купляли, однак, право власності на частину магазину так і не переоформили бо товариш вже довгий час знаходиться за кордоном, а також на даний час на магазин накладено обтяження. Також йому відомо, що магазин будував ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 займалась торгівлею. На даний час товариш придбану ними частину вказаного магазину здає в оренду. Коли ОСОБА_4 виїжджав в Польщу то з його слів зрозумів, що він їде назавжди, оскільки вони продали свій будинок і йому не було куди повертатись.
Свідок ОСОБА_7 пояснила, що є фізичною особою-підприємцем та в 2021 році уклала з ОСОБА_1 договір суборенди частини приміщення по АДРЕСА_2 . При укладенні договору ОСОБА_1 будь-яких документів на право власності чи право користування вказаним приміщенням не показувала, однак договори про надання комунальних послуг були оформлені на неї. В жовтні 2024 року до неї зателефонував ОСОБА_4 , який домовившись з нею про зустріч, привіз документи про своє право власності на приміщення магазину, яке вона орендувала, та повідомив, що договір оренди необхідно укласти з ним. В той же день вони уклали договір оренди і з того часу орендну плату вона сплачує ОСОБА_4 . Через декілька днів вона зателефонувала ОСОБА_1 та повідомила про укладення договору з ОСОБА_4 та жодних заперечень щодо цього вона не висловлювала.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, покази свідків, з`ясувавши обставини справи, дослідивши надані докази та надавши їм належну оцінку, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 21.01.1978 року між сторонами у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_10 укладено шлюб, який було зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Путивльського районного управління юстиції у Сумській області, актовий запис №11 (т.1 а.с.12).
З копії свідоцтв про розірвання шлюбу вбачається, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 26.04.2013 року розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №10 (т.1 а.с.13).
17.09.2004 року між комбінатом громадського харчування підприємства Буринської райспоживспілки (продавець) особі директора ОСОБА_11 та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу їдальні, посвідчений державним нотаріусом Буринської районної державної контори та за реєстрований в реєстрі за №1272, згідно якого продавець продав, а покупець купив нежитлове приміщення їдальні №3 під літ «А-3», цегляна, загальною площею 243,3 кв.м, з наступними побутовими будівлями: сараєм під літ. «Б» - цегляним, вбиральнею під літ. «В» - дерев`яною огорожею під літ «N» - дерев`яною, що знаходиться по АДРЕСА_2 (т.1 а.с.14, 15).
З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що на підставі вказаного договору купівлі-продажу 29.09.2004 року за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на приміщення їдальні АДРЕСА_5 (т.1 а.с.16).
Рішенням виконавчого комітету Буринської міської ради Сумської області №43 від 25.03.2009 р. «Про дозвіл на реконструкцію приміщення їдальні під магазин з добудовою літнього майданчика, топкової, частини підсобного приміщення та будівництво туалету» надано дозвіл ОСОБА_4 на реконструкцію приватного приміщення їдальні під магазин з добудовою літнього майданчика, топкової, частини підсобного приміщення та будівництво туалету в АДРЕСА_2 (т.1 а.с.17).
20.01.2012 року інспекцією ДАБК У Сумській області зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації реконструкцію приміщення їдальні під магазин з добудовою літнього майданчика, топкової, частини підсобного приміщення та будівництво туалету за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.18-20).
Рішенням виконавчого комітету №89 «Про видачу свідоцтв про право власності в м. Буринь» від 19.05.2009 р. надано дозвіл на видачу свідоцтв про прав о власності: приватному підприємцю ОСОБА_4 : на магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_2 , на ім`я ОСОБА_4 , на магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_3 , на ім`я ОСОБА_4 (т.1 а.с.36).
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 виданого виконавчим комітетом Буринської міської ради 27.05.2009 року ОСОБА_4 є власником магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 261,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.21).
З витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Буринське БТІ» вбачається, що 28.05.2009 року право власності на магазин, загальною площею 261,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_4 (т.1 а.с.22, 23).
Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно… 28.05.2009 внесено запис яким право приватної власності на магазин за адресою: АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_4 (т.1 а.с.24).
18.05.2009 року між Буринською міською радою (продавець) особі міського голови Ворони А.М. та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі/продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, згідно якого продавець на підставі рішення 20-ї сесії 5 скликання Буринської міської ради від 07.04.2009 року передав за плату, а покупець прийняв у власність і оплатив земельну ділянку несільськогосподарського призначення під об`єктом нерухомості комерційного призначення - будівлею магазину, з усіма обтяженнями і сервітутами загальною площею 358 м.2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , для комерційного використання (т.1 а.с.33-34).
Згідно копії державного акта на право власності на земельну ділянку серії СМ №104983, виданого 11.06.2009 р. на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 18.05.2009 р. №814, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0358 га, призначеної для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, яка розташована в АДРЕСА_2 , кадастровий номер: [номер приховано]:00:016:0060 (т.1 а.с.35).
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Буринської міської ради 21.05.2009 року ОСОБА_4 на праві приватної власності належить магазин за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.37).
З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Буринське БТІ» вбачається, що 26.05.2009 року за ОСОБА_4 зареєстроване право власності на магазин за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.38).
На магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_3 КП «Буринське БТІ» 21.05.2009 року та 28.03.2011 року виготовлені технічні паспорти (т.1 а.с.39-43, 44-46).
17.07.2009 року між Буринською міською радою (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі/продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення згідно якого продавець на підставі рішення 20-ї сесії 5 скликання Буринської міської ради від 07.04.2009 року передав за плату, а покупець прийняв у власність і оплатив земельну ділянку несільськогосподарського призначення під об`єктом нерухомості комерційного призначення - будівлею магазину, з усіма обтяженнями і сервітутами загальною площею 225 м.2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , для комерційного використання (т.1 а.с.50-52).
Вищезазначений договір купівлі-продажу посвідчений 17.07.2009 року приватним нотаріусом Чернишом Д.М. та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за №1276, що вбачається з витягу з Державного реєстру правочинів (т.1 а.с.53).
Відповідно копії державного акта на право власності на земельну ділянку серії СМ №077976 виданого 19.08.2009 р. на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.07.2009 р. №1276 ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,225 га, призначеної для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, кадастровий номер: [номер приховано]:00:017:0030, яка розташована в АДРЕСА_3 (т.1 а.с.54).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованого 20.06.2024 року, за ОСОБА_4 , крім іншого майна, зареєстровано право власності на громадський будинок (магазин) загальною площею 138,1 кв.м та земельну ділянку, кадастровий номер: [номер приховано]:00:017:0030, площею 0,0225 га, які розташований за адресою: АДРЕСА_3 та магазин загальною площею 261,5 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.47-49).
Згідно договору оренди нежитлового приміщення від 30.09.2019 року орендодавець ОСОБА_4 зобов`язується передати орендарю ФОП ОСОБА_1 у стокове платне користування приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування приміщення та сплачувати орендодавцеві орендну плату. Пунктом 7.2 договору передбачено, що орендар має право здавати майно в суборенду лише за письмовою згодою орендодавця. Відповідно п.10.3 договору строк договору починає свій перебіг з 30.09.2019 та закінчується 01.09.2022 року (т.2 а.с.21-23).
Відповідно до договору оренди 2 від 09.02.2021 року орендодавець ОСОБА_4 зобов`язується передати орендареві ФОП ОСОБА_1 у стокове безоплатне користування, а орендар зобов`язується прийняти у строкове користування приміщення, яке розташоване в АДРЕСА_2 . Згідно п.6.2 договору орендар маж право здавати майно в суборенду. Відповідно п.9.1. договору строк договору починає свій перебіг з моменту укладення договору та закінчується 09.03.2024 року (т.2 а.с.24-28).
Однак, підписання та укладення вказаних договорів відповідачем ОСОБА_4 заперечується, а також позивач ОСОБА_1 під час судового засідання визнала, що підписи від імені ОСОБА_4 , як орендодавця, йому не належать.
14.03.2021 року ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_7 уклали договір суборенди №2, згідно умов якого орендар передав, а суборендар прийняв в строкове платне користування частину нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_6 , загальною орендованою площею 55,9 кв.м. Договір набирає юридичної сили з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 14.03.2024 року. Згідно п.1.2. договору орендар володіє об`єктом оренди згідно договору оренди нежитлового приміщення 2 від 09.02.2021 року (т.2 а.с.32-37).
01.07.2021 року між ФОП ОСОБА_1 (орендар) та ТОВ «Вигідна покупка» (суборендар) укладено договір суборенди №116, згідно умов якого орендар зобов`язався передати суборендареві, а суборендар зобов`язався прийнятим у тимчасове платне користування приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_3 . Строк дії договору оренди: 01.07.2021-31.12.2021. Згідно п.1.3. договору орендар володіє об`єктом оренди на підставі договору оренди нежитлового приміщення №1 від 30.09.2019 року (т.2 а.с.29-31, 103-105).
01.11.2023 року ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Вигідна покупка» уклали договір оренди №116 згідно умов якого орендодавець зобов`язався передати орендареві, а орендар зобов`язався прийнятим у тимчасове платне користування (оренду) приміщення для здійснення господарської діяльності та здійснювати плату за користування таким приміщенням. Адреса місцезнаходження об`єкта оренди: АДРЕСА_3 , розмір орендної плати за один календарний місяць складає 43478,26 грн., строк дії договору: 01.11.2023-30.09.2026 (т.2 а.с.39-44).
Також, 01.11.2023 року ОСОБА_4 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_7 (орендар) уклали договір оренди №, згідно умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв частину нежитлового приміщення, у строкове платне користування за адресою: АДРЕСА_6 , загальною орендованою площею 55,9 кв.м. (т.2 а.с.45-49).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Згідно із статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто, статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст.61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст.63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Відповідно до вимог ст.12 цього Кодексу цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст.89 ЦПК України, поміж іншим, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Судом встановлено та не заперечувалось учасниками справи, що спірне нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення (магазин), загальною площею 261,5 кв.м, земельна ділянка з кадастровим номером: [номер приховано]:00:016:0060, загальною площею 0,0358 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , а також громадський будинок (магазин), загальною площею 138,1 кв.м, та земельна ділянка з кадастровим номером: [номер приховано]:00:017:0030, загальною площею 0,0225 га, які знаходяться з адресою: АДРЕСА_3 , набуті ОСОБА_4 під час його перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 за спільні кошти подружжя.
Таким чином, незважаючи на те, що право власності на вказане нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, воно належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
Заперечуючи проти позовних вимог про поділ спільного майна подружжя, відповідач ОСОБА_4 заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частини перша - друга статті 20 СК України).
Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (стаття 72 СК України).
У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 зроблено висновок, що "згідно зі статтею 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічним чином питання початку перебігу позовної давності визначені і в статті 261 ЦК України, згідно якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила. Частиною третьою статі 29 КпШС передбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 КпШС у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено позовну давність, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено й частиною другою статті 72 СК України. Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року у справі №320/3072/18 (провадження №61-5819св19) зазначено: "до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15). Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109,110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України). Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними".
Жодних доказів того, що відповідач ОСОБА_4 після розірвання шлюбу та протягом його перебування за кордоном в період з 2014 року по 2021 рік висловлював або вчиняв дії, які б свідчили про заперечення ним права ОСОБА_1 на спірне майно, матеріали справи не містять.
Також із відзиву на позовну заяву та пояснень відповідача під час судового засідання слідує, що фактично спір щодо користування та розпоряджання нерухомим майном між ним та ОСОБА_12 виник в 2023 році, коли він вперше після повернення в Україну приїхав у м. Буринь та дізнався про передачу останньою зареєстрованих за ним на праві власності приміщень магазинів.
При цьому відповідачем не заперечувалось, що з 2015 року до його повернення в Україну в 2021 році він з позивачкою взагалі не спілкувався.
Доводи представника відповідача про те, що використання ОСОБА_1 для передачі в суборенду приміщень магазинів договорів оренди від імені ОСОБА_4 , які він не підписував, свідчить про початок позовної давності, є безпідставними, оскільки саме лиш оформлення права власності на майно за одним із подружжям та наявність в зв`язку з цим в іншого з подружжям певних труднощів чи неможливість вільно ним розпоряджатися ще означає, що він дізнався про наявність заперечень щодо свого права на це майно.
Крім того, відповідно до пункту 2-1 Прикінцевих положень СК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 72, 128, 129, 139 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався і закінчився 01 липня 2023 року.
Покликання представника відповідача на відчуження у 2012 році 79/100 частини приміщення магазину за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 , який є фактичним власником і володільцем, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Частиною 1 ст.219 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній
реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Однак, жодних доказів відчуження сторонами у встановленому законом порядку частини спірного нерухомого майна ОСОБА_6 чи іншій особі суду не надано.
При цьому під час допиту ОСОБА_6 в якості свідка останній повідомив, що після придбання у сім`ї Мережків частини приміщення магазину право власності на неї не оформлював та в подальшому перепродав її іншій особі також без відповідного оформлення.
Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки позов підлягає повному задоволенню, з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути, понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 9741,6 грн.
Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
у х в а л и в:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на:
- 1/2 частку нежитлового приміщення (магазин), загальною площею 261,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0358 га, кадастровий номер: [номер приховано]:00:016:0060, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- 32/100 частки громадського будинку (магазин) загальною площею 138,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;
- 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0225 га, кадастровий номер: [номер приховано]:00:017:0030, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені по сплаті судового збору в розмірі 9741 (дев`ять тисяч сімсот сорок одна) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Відповідач - ОСОБА_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Повне судове рішення складено 29.07.2026 року.
Суддя Т.Р. Гук