П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 липня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/38486/25
Перша інстанція: суддя Потоцька Н.В.,
повний текст судового рішення
складено 26.03.2026, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Димерлія О.О.,
суддів - Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 у справі №420/38486/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним і скасування наказу та рішення ВЛК
У С Т А Н О В И В:
17.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу;
- визнати протиправним та скасувати рішення Військово-лікарської комісії від 30.12.2024 про визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , здоровим та придатним до військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про незаконне його поновлення на військовому обліку та протиправну мобілізацію працівниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Не погодившись із заявленими позивачем позовними вимогами ІНФОРМАЦІЯ_3 до суду першої інстанції подано відзив, у якому відповідач вказує, що військово-лікарською комісією ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби. Жодних протиправних дій по відношенню до ОСОБА_1 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 не вчинялось. Як стверджує відповідач, ОСОБА_1 цілком правомірно призвано на військову службу під час мобілізації.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 у справі №420/38486/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав про правомірність призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 ставить під сумнів правомірність проведення стосовно нього військово-лікарської комісії та належність оформлення відповідного висновку. Також, скаржник стверджує, що його неправомірно було затримано та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Крім того, позивач акцентує увагу на тому, що він не складав військову присягу, а тому не є повноправним військовослужбовцем.
У свою чергу, ІНФОРМАЦІЯ_3 до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач вказує, що наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи є безпідставними. На думку відповідача, судом першої інстанції рішення прийнято з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.
Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що ОСОБА_1 30.12.2025 взято на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно наявної у матеріалах справи довідки військово-лікарської комісії від 30.12.2024 №302/1058 солдат запасу ОСОБА_1 придатний до військової служби.
30.12.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 видано наказ «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», яким, зокрема, ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлено до Військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби.
Уважаючи свої права порушеними позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 5 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб введено в Україні воєнний стан.
У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та наразі триває.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина друга статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII).
Частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII установлено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом (частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII).
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Військовозобов`язані та резервісти, які перебувають на зборах, у разі оголошення мобілізації продовжують перебувати на зборах. За необхідності зазначені особи призиваються на військову службу командирами відповідних військових частин за розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України. Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України (частина п`ята статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.
Згідно із частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин п`ятої, сьомої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (частина дев`ята статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ).
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина чотирнадцята статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ).
Частиною першою статті 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ передбачено, що збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ передбачено, що початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Згідно із частиною одинадцятою статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Абзац 2 частини першої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ передбачає, що на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Відтак, правове регулювання військового обов`язку здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.
Відповідно до пункту 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Підпунктом 1 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, визначено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону № 3543-XII, а також прийом громадян на військову службу за контрактом.
Згідно із пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Відповідно до пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; надають командирам військових частин інформацію про військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку, з метою добору громадян для проходження служби у військовому резерві та військової служби за контрактом.
Право на звільнення з військової служби виникає після набуття особою статусу військовослужбовця та регулюється статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.
Під час дії воєнного стану звільнення військовослужбовця можливе виключно з підстав, прямо передбачених частиною четвертою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.
Оскільки підстави для звільнення з військової служби, передбачені частиною четвертою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, у позивача відсутні, то сама по собі протиправність призову не породжує автоматичного обов`язку звільнення особи з військової служби.
Таким чином, протиправність дій територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо призову особи на військову службу не змінює встановленого законом порядку та підстав звільнення з військової служби після набуття особою статусу військовослужбовця.
Процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричиняє відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом постановах від 18.01.2024 у справі № 280/6033/22, від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, від 14.05.2026 у справі №620/183/23, які за приписами ч.5 ст.242 КАС України апеляційний адміністративний суд враховує під час перегляду цієї справи в апеляційному порядку.
За фактичними обставинами справи ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.
Позивач втратив статус військовозобов`язаної особи і набув статусу військовослужбовця.
З огляду на вказане наведені ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених позовних вимог доводи стосовно протиправності дій працівників територіального центру комплектування та соціальної підтримки, військово-лікарської комісії, які стали наслідком його призову на військову службу, не спричиняють відновлення його попереднього становища.
Між тим, колегія суддів відхиляє припущення скаржника стосовно його незаконного затримання працівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оскільки жодних доказів на підтвердження означеного матеріали справи не містять.
Не є юридично спроможним посилання позивача на те, що в довідці військово-лікарської комісії від 30.12.2025 наявне виправлення дати її складення, адже означена обставина не є беззаперечним свідченням протиправності такого документу.
Є безпідставним акцентування уваги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції не надано оцінки довідці військово-лікарської комісії від 30.12.2025 в контексті зазначення у ній про те, що позивач придатний до військової служби, т.я. на спростовування означеного статусу позивача матеріали справи не містять будь-яких доказів.
Стосовно доводу скаржника про те, що його знято з військового обліку, апеляційний адміністративний суд вказує таке.
Приписами статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Верховний Суд у постанові від 21.05.2025 у справі №280/2880/24 дійшов висновку, що законодавець у статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» чітко виокремлює поняття «зняття» з військового обліку та «виключення» з військового обліку, при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік.
Різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку: громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку громадяни продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.
З огляду на вказане, зазначення у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_2 від 25.10.2012 про те, що ОСОБА_1 знято з військового обліку жодним чином не свідчить про втрату ним статусу військовозобов`язаного, а таке не унеможливлює повторне взяття військовозобов`язаного на такий облік.
Установлені під час розгляду даної справи фактичні обставини та зроблені судом апеляційної інстанції висновки у повному обсязі спростовують наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи.
За таких обставин доводи скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження.
У контексті оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень через призму правового регулювання спірних правовідносин колегія суддів дійшла висновку, що рішення окружного адміністративного суду ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна правова оцінка.
Наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої інстанції.
Отже, беручи до уваги наведене колегія суддів уважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні рішення в оскаржуваній частині судом першої інстанції було дотримано усіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 у справі №420/38486/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним і скасування наказу та рішення ВЛК - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька