ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/46673/24 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яким просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови в поверненні сплаченого судового збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області подання про повернення суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 24286,40 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови в поверненні сплаченого судового збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна;
- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про повернення суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 24186,40 грн;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 6 000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.
Апелянт наголосив, що позивачем не надано всіх необхідних документів для повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Крім того, ГУ ПФУ у Київській області не володіє правами доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому не може перевірити достовірність довідок виданих установами та організаціями.
Додатково зазначив про те, що сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною зі складністю справи та об`ємом наданих послуг.
Позивач подав до суду відзив ,відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановлювати придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян.
Звернув увагу суду на те, що відповідачем не було подано відзив до суду першої інстанції та останній не висловив заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції. Крім того, у зв`язку з подання відповідачем апеляційної скарги додатково понесено витрати на правничу допомогу в сумі 17000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25 січня 2024 року між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Степанчук Н.О. та зареєстрований в реєстрі за №231.
Згідно з п. 1.1. договору Продавець передає майно у власність Покупцю, а Покупець приймає майно у власність і сплачує за нього обговорену грошову суму.
Відповідно до п. 1.2 за даним договором відчужується квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 2.1 Договору визначено, що купівлю-продаж зазначеної квартири сторони здійснюють за 2418640,00 грн.
Згідно з платіжною інструкцією від 25 січня 2024 року №0.03437172477.1 позивачем сплачено збір з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 24186,40 грн.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 30 серпня 2024 року №1000-0604-8/147094 відмовило позивачу у поверненні коштів, оскільки не володіє правами доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та не може перевірити достовірність довідок, виданих установами та організаціями.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови в поверненні сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, позивач звернулась до суду з позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач був звільненим від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при придбанні житла, але фактично сплатив цей збір у розмірі 24286,40 грн, з чого комісія банку складає 100, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 25 січня 2024 року № 9331-1602-1592-7811, тобто фактично позивачем було сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування при придбанні житла у розмірі 24 186,40 грн помилково, а тому сплачені кошти підлягали поверненню за поданням відповідача.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначений Законом України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 року №400/97-ВР.
Згідно з абз. 1 п. 9 ст. 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій на виконання Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" регулює Порядок сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (далі - Порядок №1740), зі змінами, які внесені Постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №866 "Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" (далі - Постанова № 866), яка набрала чинності 26 вересня 2020 року.
Згідно з п.п. 15-2, 15-3 Порядку №1740 (у редакції Постанови №866) збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:
б) право власності на житло, отримане фізичною особою в результаті його приватизації, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";
в) особа придбуває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід`ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах "в" і "г" пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування".
Отже з 26 вересня 2020 року визначено механізм, за умови дотримання якого фізична особа, що придбаває житло вперше, не сплачує збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого майна (житла) при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу. У зазначених положеннях п. 15-2 Порядку №1740 (в редакції Постанови №866) деталізовано зміст поняття "придбаває житло вперше", яке необхідно розуміти так, що фізична особа не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не успадковувала його). Тобто, під час вирішення питання чи є операція купівлі-продажу житла об`єктом сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, термін "придбавання майна" треба використовувати як такий, що охоплює (включає) не лише оплатне набуття права власності на певний об`єкт, а і його успадкування.
Зі змісту п. 15-2 Порядку № 1740 вбачається, що з 26 вересня 2020 року фізична особа звільняється від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема, якщо подає нотаріусу заяву про те, що вона не має та не набула права власності на житло, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність зареєстрованого права власності на житло, а також дані невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.
За умови отримання від фізичної особи таких документів нотаріус на підставі абз. 4 п. 15-3 Порядку №1740 здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Якщо ж особа не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то вона вправі скористатися ним вже після посвідчення нотаріусом договору, подавши відповідному територіальному органу Пенсійного фонду визначені пп. "в" п. 15-2 Порядку №1740 інформацію та пакет документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, для формування відповідного подання про повернення безпідставно сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. У разі отримання відмови особа може оскаржити таке рішення до суду.
Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у справі №340/3681/24.
Як вбачається з матеріалів справи позивач при посвідченні договору купівлі-продажу в нотаріуса не скористався механізмом визначеним Порядком №1740 та звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою від 21 серпня 2024 року якою повернути помилково сплачений збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Позивачем до вказаної заяви було надано наступні документи:
- копію договору купівлі-продажу квартири від 25 січня 2024 року;
- копію платіжної інструкції від 25 січня 2024 року №0.0.3437172477.1;
- витяг з Державного реєстру речових прав від 25 січня 2024 року №363274566;
- Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 02 квітня 2024 року №372512556;
- копії довідок Виконавчого комітету Христинівської міської ради від 30 липня 2024 року №805-03-12 та від 31 липня 2024 року №171;
- копію паспорта.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 30 серпня 2024 року №100-0604-8/147094 відмовило позивачу у поверненні коштів, оскільки не володіє правами доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та не може перевірити достовірність довідок, виданих установами та організаціями.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив про те, що позивачем не надано всіх необхідних документів, зокрема перебування особи у черзі на отримання житла.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, позивачем разом з заявою від 21 серпня 2024 року було надано довідки Виконавчого комітету Христинівської міської ради від 30 липня 2024 року №805-03-12 та від 31 липня 2024 року №171.
Згідно з довідкою Виконавчого комітету Христинівської міської ради від 30 липня 2024 року №805-03-12 ОСОБА_1 станом на 30 липня 2024 року не перебував на обліку громадян, які потребуються поліпшення житлових умов при виконавчому комітеті Христинівської міської ради.
Відповідно до довідки Виконавчого комітету Христинівської міської ради від 31 липня 2024 року №171 ОСОБА_1 за період реєстрації з 02 листопада 1994 року по 31 липня 2024 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , у приватизації житла участі не приймав.
Також позивачем було надано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 02 квітня 2024 року №372512556, згідно з якою будь яка інформація щодо нерухомого майна, окрім придбаної позивачем квартири - відсутня.
Таким чином, поданий позивачем до ГУ ПФУ у Київській області пакет документів був достатнім для прийняття рішення про повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, проте відповідач безпідставно відмовив заявнику у формуванні подання про повернення суми сплаченого збору.
Щодо доводів апелянта про неспівмірність стягнутої судом першої інстанції на користь позивача суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5).
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6).
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7).
Частина 3 ст. 139 КАС України встановлює, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Так Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 18 січня 2024 року у справі № 9901/459/21, вказувала, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані відповідні договори про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У п.п. 134-135 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Також усталеною є практика Верховного Суду стосовно того, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час (зокрема, але не виключно постанови Верховного Суду від 07 січня 2025 року у справі №120/19027/23, від 24 грудня 2024 року у справі № 380/25725/21, від 07 листопада 2024 року у справі № 500/51/24, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18).
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та адвокатом Карпенко А.В. укладено договір про надання правової (правничої) допомоги від 23 вересня 2024 року, відповідно до п. 1.1 якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.
Згідно з п. 2.1 договору розмір гонорару за надання правової допомоги встановлюється у розмірі, що визначається за домовленістю сторін.
Відповідно до Додатку №1 до договору від 23 вересня 2024 року клієнт оплачує адвокату гонорар у розмірі 6000 грн за виконання адвокатом завдання-доручення, з питань підготовки та направлення позовної заяви щодо повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, а також підготовки усіх інших необхідних процесуальних документів, заяв і клопотань, а також представництво інтересів в суді.
Згідно з актом виконаних робіт від 28 вересня 2024 року адвокатом були надані наступні послуги:
- первісна консультація - 1000 грн;
- підготовка позовної заяви - 4500 грн;
-підготовка заяви про розгляд справи в порядку спрощеного провадження - 500 грн;
- відправка поштової кореспонденції.
Також представником позивача надано ордер серія АІ №1714190 від 28 вересня 2024 року на представництво інтересів ОСОБА_1 у Київському окружному адміністративному суді, а також копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 07 грудня 2018 року серія КС №7224/10.
Отже позивачем підтверджено понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 6000,00 грн.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги.
Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Враховуючи надані позивачем докази та складність справи, суд першої дійшов висновку про те, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких складає 6000,00 грн.
З урахуванням викладеного, виходячи з системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судом першої обставин, колегія суддів не вбачає підстав для втручання у рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в меншому розмірі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 березня 2026 року у справі № 160/6124/21.
Щодо наявності підстав для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській областівитрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 17000,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.
Між ОСОБА_1 та адвокатом Карпенко А.В. 24 листопада 2025 року укладено договір про надання правової допомоги відповідно до п. 1.1 якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами.
Згідно з п. 2.1 договору розмір гонорару за надання правової допомоги встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю сторін.
Відповідно до Додатку №1 до договору від 24 листопада 2025 року клієнт до 01 лютого 2026 року оплачує адвокату гонорар у розмірі 17000 грн за виконання адвокатом завдання-доручення.
Згідно з актом виконаних робіт від 02 грудня 2025 року адвокатом були надані наступні послуги:
- консультація під час ведення справи - 1000 грн;
- вивчення доводів апеляційної скарги - 3500 грн;
- підготовка відзиву на апеляційну скаргу 9500 грн;
- підготовка всіх інших необхідних процесуальних документів та правовий аналіз судової практики - 2000 грн;
- відправка поштової кореспонденції - 1000 грн.
Також представником позивача надано ордер серія АІ №1714190 від 03 грудня 2025 року на представництво інтересів ОСОБА_1 у Шостому апеляційному адміністративному суді, а також копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 07 грудня 2018 року серія КС №7224/10.
Як вже зазначено вище, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Як вбачається з матеріалів справи представником позивача до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, який частково дублює позовну заяву.
Згідно з актом виконаних робіт від 02 грудня 2025 року адвокатом до суми витрат включені також витрати на повторну консультацію (1000 грн) і підготовка інших необхідних процесуальних документів (без уточнення яких саме) та правовий аналіз судової практики (2000 грн), що свідчить про очевидну безпідставність та необґрунтованість таких витрат. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що сума збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна становить 24186,40 грн, водночас витрати на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції 23000 грн, що очевидно неспівмірно з розміром сплаченого позивачем збору.
Оскільки дана справа є справою незначної складності, написання відзиву на апеляційну скаргу не потребувало значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, як і значних затрат часу, враховуючи надані представником позивача докази та їх оформлення, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1700,00 грн.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 рок - без змін.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл. м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцепроживання: АДРЕСА_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1700,00 грн. (одна тисяча сімсот гривень 00 коп.).
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку