Ярмолинецький районний суд Хмельницької області
Справа № 670/7/26
Провадження № 2/689/485/26
РІШЕННЯ
Іменем України
29 липня 2026 року с-ще Ярмолинці
Ярмолинецький районний суд Хмельницької області -
головуючий - суддя Соловйов А.В
за участю секретаря судового засідання Цмикайло Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-ще Ярмолинці цивільну справу за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опіки та піклування Віньковецької селищної ради
про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
встановив:
Позивач звернувся із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнення аліментів в твердій грошовій сумі 4000,00 грн. щомісячно, починаючи з 16.03.2023 р. і до досягнення дитиною повноліття. Покликається на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не займається вихованням сина, не цікавиться його життям та поведінкою, не піклується про його здоров`я, фізичний та духовний розвиток, грубо до нього відносилась, не забирала з медичних закладів, залишила його та проживає окремо.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав. Ствердив, що сторони з грудня 2022 р. по березень 2023 р. перебували у фактичних шлюбних відносинах. У березні 2023 р. позивач приєднався до лав ЗСУ, а ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 . ОСОБА_4 як ВПО 07.11.2023 р. переїхала в с. Великий Олександрів, де проживала з дитиною та бабусею позивача - ОСОБА_5 до травня 2024 р., а згодом поїхала в Краматорський район, де залишила дитину в інфекційному відділенні лікарні. Звідти дитину забрала ОСОБА_5 , з якою дитина наразі проживає без спілкування із матір`ю до цього часу. Необхідність позбавлення батьківських прав мотивує захистом інтересів дитини від негативного впливу репутації матері, неможливість у подальшому матері вступати у спадкові права чи вимагати утримання від дитини.
Згодом представник подав заяву про розгляд справи без його участі.
Позивач та відповідач в судові засідання не з`являлись.
Представник органу опіки та піклування в судове засідання не з`явився, подав заяву, в якій позов підтримав та просив розглянути справу без його участі.
Оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі, в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Його батьками зазначені ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 28.09.2023 р..
Шлюб між сторонами зареєстрований не був.
ОСОБА_7 , будучи відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 22.09.2023 р. зареєстрованим за адресою АДРЕСА_1 , фактично проживає без реєстрації разом із сином ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Великоолександрівського старостинського округу №129 від 25.06.2024 р.. Відповідно до довідки Великоолександрівського старостинського округу №280 від 19.12.2025 р. разом з ними додатково проживають ОСОБА_5 та ОСОБА_8 ..
ОСОБА_2 зареєстрована в АДРЕСА_3 , що підтверджується відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру. З 30.10.2023 р. вона була зареєстрована як ВПО та проживала на території Віньковецької селищної ради в АДРЕСА_2 , що підтверджується довідками №286 від 29.12.2025 р., №1 від 13.01.2026 р..
З матеріалів справи, зокрема, показів свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , акту про факт передачі дитини від 21.06.2024 р., довіреності від 20.06.2024 р. вбачається, що ОСОБА_2 у червні 2024 р. виїхала із дитиною до м. Краматорськ, де і залишила її в інфекційному відділенні. Дитину забирала ОСОБА_5 ..
Посилання представника позивача у зв`язку із цим на п. 1 ч. 1 ст. 164 СК України, згідно із яким мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування, не заслуговують на увагу, враховуючи, що за своїм змістом дана норма стосується поведінки батьків яка слідувала народженню дитини і полягала у залишенні дитини у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров`я, де народилась така дитина. Однак, ця норма не регулює залишення дитини в медичній установі, де вона проходила лікування. На такі відносини може поширюватись п. 2 ч. 1 цієї статті.
З тверджень представника позивача та з показів свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_9 вбачається, що у березні 2023 р. ОСОБА_7 добровільно доєднався до лав ЗСУ. Рішенням виконкому Віньковецької селищної ради №267 від 11.09.2025 р. «Про влаштування до сім`ї патронатного вихователя ОСОБА_10 малолітнього ОСОБА_6 », наказом від 02.09.2025 р. Служби у справах дітей, дитина була поміщена в сім`ю патронатного вихователя до 02.12.2025 р., що підтверджується актом про факт передачі дитини. З 01.11.2025 р. ОСОБА_6 відвідує заклад дошкільної освіти, що підтверджується довідкою №28 від 15.12.2025 р. Великоолександрівської гімназії.
Довідками-характеристиками Великоолександрівського старостинсього округу №260 від 12.12.2025 р. та №262 від 15.12.2025 р. підтверджується, що вихованням дитини займається батько - ОСОБА_7 , у той час як мати - ОСОБА_2 з дитиною не проживає та не утримує її. З показів свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_9 вбачається, що ОСОБА_2 ніде не працювала, влаштовувала своє сімейне життя, погано ставилась до дитини.
Позивач просить стягнути з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі.
Згідно із ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до ст. 180, ч. 3 ст. 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватись як аліменти на дитину, визначається судом.
Ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
З огляду на викладене, враховуючи малолітній вік дитини, вона потребує матеріальної допомоги, а відповідач, будучи особою молодого віку не обмеженою в працездатності, спроможний сплачувати аліменти та зобов`язаний в силу закону утримувати свого сина до досягнення ним повноліття. Тому в цій частині позов слід задовольнити, стягнувши з відповідача аліменти на утримання сина у розмірі 4000,00 грн. щомісячно, починаючи з 16.03.2026 р. і до досягнення дитиною повноліття.
Матеріалами справи підтверджується, що періодично комунікуючи із свідками ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , відповідач не спілкується з дитиною, не цікавиться його життям, не дбає про його розвиток. Свідки показали, що зі слів відповідача вона вийшла заміж за особу на прізвище ОСОБА_11 та народила дитину. Представник позивача посилається на письмову заяву відповідача від 27.10.2025 р. відповідач письмово відмовилась від дитини, ствердивши про розуміння всіх наслідків такого вчинку.
Висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , затвердженого рішенням виконкому Віньковецької селищної ради №331 від 13.11.2025 р., визнано доцільним позбавити її батьківських прав.
Зазначеними доказами позивач обґрунтовує наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Згідно із ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно із ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Ч.ч. 1, 2, 4 ст. 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Згідно з ч. 2 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення наведених положень ст. 164 СК свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 р. у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09, рішення ЄСПЛ від 11.07.2017 р. у справі «М.С. проти України», заява №2091/13).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 р. у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02.12.2020 р. у справі №180/1954/19, від 13.11.2020 р. у справі №760/6835/18, від 09.11.2020 р. у справі №753/9433/17, від 02.11.2020 р. у справі №552/2947/19 та у постанові від 24.04.2019 р. у справі №300/908/17.
У постанові Верховного Суду від 06.05.2020 р. у справі №753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що відповідач не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться дитиною, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що вважає достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав. Позивач наполягає на тому, що відповідач самоусунувся від виконання покладених на нього батьківських обов`язків щодо виховання дитини, і така поведінка є винною.
Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання ним батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача. Всупереч наведеним положенням ЦПК України позивач не надав доказів на підтвердження наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина.
Так, з матеріалів справи, зокрема, висновку органу опіки та піклування, вбачається, що відповідач у квітні 2024 р. повернулась до дитини, а в червні 2024 р. разом із дитиною поїхала до м. Краматорськ, тобто, неодноразово змінювала своє ставлення.
Суд не ставить під сумнів факт надіслання відповідачем до Служби у справах дітей листа від 27.10.2025 р., у якому відповідач відмовляється від батьківських прав щодо свого сина ОСОБА_6 , стверджуючи про обізнаність з правовими наслідками такої відмови. Проте, суд не враховує зазначений лист, оскільки відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного суду від 10.11.2023 р. у справі № 401/1944/22.
Дослідивши зміст висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітнього сина ОСОБА_6 , затвердженого рішенням виконкому №331 від 13.11.2025 р., у якому йдеться про те, що відповідач кілька разів залишала дитину і з того часу до сина не навідувалася, самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, суд виходить з того, що висновок органу опіки та піклування не є обов`язковим для суду та оцінюється нарівні з іншими доказами по справі.
У ч. ч. 5, 6 ст. 19 СК України зазначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. При цьому, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 10.11.2023 р. у справі №401/1944/22, від 15.11.2023 р. у справі №932/2483/21).
Зазначений висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які свідчили б про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дитини, її здоров`ю та психічному розвитку. Висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не містить оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.
Неактивність або певна бездіяльність відповідача, як матері, є недостатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Той факт, що на даний час відповідач проживає окремо від дитини, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь у її утриманні та вихованні, що її поведінка є винною, загрожує реалізації прав та інтересів дитини. Ставлення матері до дитини може бути обумовлене рівнем її розвитку, виховання, соціальної адаптованості, намаганням створити нову сім`ю.
Позивачем також не обґрунтувано, в чому полягає захист інтересів дитини при позбавленні відповідача батьківських прав, і яким чином це сприятиме захисту таких інтересів. Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, а не збігом життєвих обставин, які склалися навколо неї. Судом не встановлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 р. у справі №722/225/23.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови від 29.04.2020 р. у справі №522/10703/18, від 13.04.2020 р. у справі №760/468/18, від 11.03.2020 р. у справі №638/16622/17, від 23.12.2020 р. у справі №522/21914/14). Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків (постанова Верховного Суду від 03.07.2024 р. у справі №553/3035/22).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Натомість, необґрунтоване та передчасне (за відсутності підстав застосування гнучких заходів впливу для спонукання одного з батьків до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.04.2024 р. у справі №344/1107/23.
Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 р. у справі «Савіни проти України», пункт 49).
Матеріали справи свідчать, що сторони проживають окремо в різних областях, відповідач створила нову сім`ю, народила в новому шлюбі дитину і проживає разом із своєю сім`єю, періодично за потреби спілкується із родичами позивача ( ОСОБА_5 ). При цьому,з показів свідків вбачається, що позивач перебуває в СЗЧ, тобто, має непевне правове становище, у зв`язку із чим офіційно не працевлаштований, живе за рахунок тимчасових підробітків. Легалізація правового статусу позивача при позбавленні матері батьківських прав може істотно погіршити інтереси дитини.
Оскільки позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 164-167, 170 СК України, ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України,
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) аліменти на утримання сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі 4000,00 грн. щомісячно, починаючи з 16.03.2026 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір в сумі 1331,20 грн..
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) - 1331,20 грн. судового збору.
В частині решти вимог - у позові відмовити.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Соловйов А.В.