Справа № 451/1774/25 Головуючий у 1 інстанції: Патинок О.П.
Провадження № 22-ц/811/742/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Хоцянович О. В.,
з участю представника відповідача - адвоката Степушенка П. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 29 січня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», третя особа: ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,
ВСТАНОВИВ:
у жовтні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (далі - ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія»), третя особа: ОСОБА_4 , в якому просили:
- стягнути з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 48 000 грн 00 коп. відшкодування моральної шкоди, 97000 грн 00 коп. страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, 12 112 грн 00 коп. судових витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги;
- стягнути з ПрАТ «Українська страхова компанія» на користь ОСОБА_2 48 000 грн 00 коп. відшкодування моральної шкоди, 97 000 грн 00 коп. страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, 30 000 грн 00 коп. відшкодування витрат на поховання, 12 112 грн 00 коп. судових витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.
Позов мотивований тим, що 05 травня 2025 році у Львівській області, Червоноградському районі, с. Стоянів відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), в якій водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки «Audi 80», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зникнув з місця ДТП. Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень загинув. За фактом ДТП Слідчим управлінням ГУНП у Львівській області відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202514[телефон приховано] від 15.05.2025 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Таким чином, між отриманими потерпілим внаслідок ДТП тілесними ушкодженнями та настанням його смерті існує прямий причинно-наслідковий зв`язок. Внаслідок вищевказаної ДТП було завдано майнової та моральної шкоди близьким родичам загиблого, а саме матері ОСОБА_1 та батькові ОСОБА_2 . Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «Audi 80», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача, відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №223546323 чинного на дату ДТП. Оскільки, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Audi 80», реєстраційний номер НОМЕР_1 застрахована у відповідача, то обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну позивачам, відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), покладається на відповідача, як на страховика. Батьки потерпілого - пенсіонери перебувають на обліку в Пенсійному фонді України та мають дохід у вигляді пенсії, яка однозначно не є достатньою для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а тому є особами, які потребують матеріальної допомоги. Особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю ОСОБА_5 є його батьки, позивачі у справі. На момент ДТП загиблий не був одруженим та не мав дітей. Вважають, що загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 96 000 грн 00 коп. та виплачується рівними частинами між особами, які мають право на отримання страхового відшкодування, отже частка, яка припадає на кожного з позивачів становить 48 000 грн 00 коп. Окрім цього, батько загиблого ( ОСОБА_2 ) поніс витрати на поховання потерпілого у розмірі 30 000 грн 00 коп. Шкода по втраті годувальника, яка підлягає стягненню з відповідача на користь непрацездатних батьків пенсіонерів, становить 288 000 грн 00 коп., що відповідає мінімально гарантованому розміру страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника. Оскільки, граничний ліміт відповідальності по даному страховому випадку у загальній сумі не може перевищувати 320 000 грн 00 коп., страхове відшкодування, яке належить для виплати позивачам, становить 320 000 грн 00 коп., яке складається з: 96 000 грн 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, 30 000 грн 00 коп. в рахунок відшкодування витрат на поховання, 194 000 грн 00 коп. в рахунок відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника.
Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 29 січня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія», третя особа: ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.
Стягнуто з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 3 200 грн 00 коп. судових витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.
Стягнуто з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_2 3 200 грн 00 коп. судових витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.
В іншій частині стягнення судових витрат, пов`язаних із оплатою професійної правової допомоги, відмовлено.
Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подавши в лютому 2026 року через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просять рішення Радехівського районного суду Львівської області від 29 січня 2026 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, а також стягнення витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги, скасувати, ухвали в цій частині нове рішення, про задоволення цих вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував того, що позивачами доведено факт їх перебування на утриманні у свого покійного сина, що дає підстави вважати їх такими, які мають право на отримання страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника. Такими доказами, на думку заявників, є документи, які підтверджують перебування їхнього сина на військовій службі, а також відомості щодо розміру отримуваної ними пенсії, отримані від органів пенсійного фонду. Зазначають, що загиблий син позивачів, проживав разом з ними, вів спільне господарство. А позивачі, на момент ДТП досягли пенсійного віку, а також, з огляду на розмір їхньої пенсії, вони вважаються такими, що потребують матеріальної допомоги. Вважають неправильними висновки суду про те, що вони не набули цього статусу, оскільки їхній дохід не є меншим від розміру прожиткового мінімуму, адже такі суперечать правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 212/1055/18-ц, а також в інших постановах суду касаційної інстанції.
Аналіз змісту апеляційної скарги свідчить, що позивачі не мають заперечень щодо вирішення судом позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та шкоди, пов`язаної із понесеними витратами на поховання.
У березні 2026 року від ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення суду.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 15 травня 2025 року у Львівській області, Червоноградському районі, с. Стоянів сталася ДТП, під час якої водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки «Audi 80», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5 . Після ДТП водій ОСОБА_4 самовільно залишив місце пригоди.
Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_5 від отриманих травм загинув на місці пригоди, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть від 15 травня 2025 року та свідоцтвом про смерть від 19 травня 2025 року серії НОМЕР_2 .
За фактом вказаної ДТП 15 травня 2025 року були внесені відомості до ЄРДР за № 1202514[телефон приховано] та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286-1 КК України.
Постановою від 21 жовтня 2025 року кримінального провадження, внесене до ЄРДР за № 1202514[телефон приховано] від 15 травня 2025 року в частині кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286-1 КК України щодо ОСОБА_4 закрито у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286-1 КК України.
На момент ДТП ОСОБА_4 мав чинний поліс внутрішнього страхування № 223546323, виданий ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія», згідно з яким страхова сума на одного потерпілого - за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 320 000 грн 00 коп., а за шкоду, заподіяну майну - 160 000 грн 00 коп.
22 травня 2025 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце 15 травня 2025 року, а також заяви на виплату страхового відшкодування, з урахуванням наданих документів до поданих заяв просили виплатити їм страхове відшкодування, пов`язане із моральною шкодою, в розмірі по 48 000 грн 00 коп. кожному, та страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника, в розмірі по 144 000 грн 00 коп. кожному. Окрім цього, 23 травня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» із заявою на виплату страхового відшкодування, і з урахуванням наданих документів, просив виплатити йому страхове відшкодування, пов`язане із витратами на поховання, в розмірі 30 000 грн 00 коп.
Згідно страхового акта №757-25, №757-25-а - подія, яка мала місце в АДРЕСА_1 , де водій забезпеченого транспортного засобу - «Audi 80» 1991 року випуску номерний знак НОМЕР_1 не впорався із керуванням та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5 , на підставі діючого законодавства України, умов укладеного договору страхування, проведеного розслідування, визнано страховим випадком.
Як убачається із розрахунку суми страхового відшкодування за договором страхування ЕР- 223546323 від 18 вересня 2024 року, за період з 19 вересня 2024 року по 18 вересня 2025 року, платіжної інструкції №17699 від 21 листопада 2025 року, потерпілий - ОСОБА_2 , особа, що отримала тілесні ушкодження (смерть) - ОСОБА_5 , основою для визначення розміру збитку є: виплата 50 % моральної шкоди батьку загиблого, плюс витрати на поховання. Загальна шкода у зв`язку із смертю - 48 000 грн 00 коп, витрати на поховання та встановлення надгробного пам`ятника - 30 000 грн 00 коп. Розмір страхового відшкодування - 78 000 грн 00 коп.
Як убачається із розрахунку суми страхового відшкодування за договором страхування ЕР- 223546323 від 18 вересня 2024 року, за період з 19 вересня 2024 року по 18 вересня 2025 року, платіжної інструкції № 17700 від 21 листопада 2025 року, потерпілий - ОСОБА_1 , особа, що отримала тілесні ушкодження (смерть) - ОСОБА_5 , основою для визначення розміру збитку є: виплата 50 % моральної шкоди матері загиблого. Загальна шкода у зв`язку із смертю - 48 000 грн 00 коп. Розмір страхового відшкодування - 48 000 грн 00 коп.
Відповідно до повідомлення ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія», адресованого ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , страховик просить надати копії документів, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника заяв. Вказано, що строки прийняття рішення про виплату або про відмову у виплаті страхового відшкодування призупинено до дати, коли страховику стане відомо про набрання рішенням законної сили. Для прискорення розгляду справи, після винесення судом постанови (вироку суду), що набрала законної сили, просять надати копію такої постанови (вироку суду) страховику.
Відповідно до дубліката військового квитка серії НОМЕР_3 ОСОБА_5 військову присягу прийняв - 28 травня 2005 - 12 квітня 2006 звільнений в запас; 21 травня 2014 призваний в Збройні Сили України - 05 травня 2015 звільнений в запас; 01 квітня 2016 призваний в Збройні Сили України - 18 грудня 2017 звільнений в запас.
Згідно довідки ВЧ НОМЕР_4 від 28 квітня 2022 року про участь особи у здійсненні заходів і забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, виданої ОСОБА_5 , останній дійсно з 27 березня 2022 року по час видачі довідки безпосередньо приймав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів в н.п. Авдіївка Донецької області.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Верховний Суд зазначає, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року в справі № 910/3907/18, від 09 лютого 2021 року в справі № 381/622/17, від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (частина перша статті 264 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в ДТП, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.
Пунктом 2.1 статті 2 Закону № 1961-IV визначено, що відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Статтею 6 Закону № 1961-IV визначено, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.
Згідно із пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 23.1 статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.
Статтею 27 Закону № 1961-IV визначено порядок здійснення та розміри страхових виплат за шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого.
Пунктом 27.1 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV).
До заяви додаються, зокрема документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника (підпункт «е» пункту 35.2 статті 35 Закону № 1961-IV).
Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV визначено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Пункт 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV є відсильною нормою, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року в справі № 304/936/19).
Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.
Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Крім того, аналіз положень частини першої статті 1200 ЦК України свідчить про те, що право на відшкодування шкоди завданої смертю потерпілого мають як ті непрацездатні особи, що перебували на утриманні потерпілого, так і ті, які мали право на одержання від нього утримання.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 13 березня 2019 року в справі № 643/207/16-ц, від 06 травня 2020 року в справі № 742/554/19-ц, від 07 жовтня 2020 року в справі № 742/637/19-ц, від 08 вересня 2021 року в справі № 577/1316/20, від 01 березня 2023 року в справі № 279/1688/22.
Відповідно до частини другої статті 1200 ЦК України особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів (частина третя статті 1200 ЦК України).
Відповідно до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей утримувати батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із зазначених умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
Проте, зазначена стаття цього Кодексу не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 212/1055/18-ц, на яку міститься посилання в апеляційній скарзі, зроблено висновок про те, що під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 577/1316/20-ц.
Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.
При цьому факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Судами встановлено, що згідно зі свідоцтвом про народження від 19 квітня 1988 року серії серії НОМЕР_5 ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) є батьками ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Як убачається з повідомлення Залізничного відділу ДРАЦС у м. Львів від 28 травня 2025 року відповідно до відомостей ДРАЦС не виявлено актовий запис про шлюб ОСОБА_5 , також не виявлено актових записів про народження у нього дітей.
Згідно з довідкою про доходи № 2532585549542950 від 27 травня 2025 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Кам`янка-Бузькому об`єднаному управлінні ПФУ в Львівській області і отримує пенсію за віком, за період з 01 травня 2024 року по 30 квітня 2025 року отримала пенсію в розмірі 36 446 грн 00 коп.
Згідно з довідкою про доходи № 900582[телефон приховано] від 27 травня 2025 року ОСОБА_2 перебуває на обліку в Кам`янка-Бузькому об`єднаному управлінні ПФУ в Львівській області і отримує пенсію за віком, за період з 01 травня 2024 року по 30 квітня 2025 року отримав пенсію в розмірі 46 721 грн 12 коп.
З інформації, отриманої під час апеляційної розгляду, убачається, що ОСОБА_2 у вересні 2024 року отримав дохід від ТОВ «Західний Буг» в розмірі 6 417 грн 20 коп., а ОСОБА_1 за період з квітня 2024 року по квітень 2025 року отримала дохід (заробітні плату) від ОТО ППОІНУ Радехівської міської, Лопатинського селищної ТГ, в розмірі 90 567 грн 30 коп.
За період з квітня 2024 року по квітень 2025 року ОСОБА_5 отримав грошовий дохід від в/ч НОМЕР_4 в розмірі 12 261 грн 82 коп.
Звернувшись з позовом, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 посилались на те, що є непрацездатними (пенсіонерами за віком) батьками загиблого в ДТП ОСОБА_5 і на час смерті останнього перебували на його утриманні та мали право на утримання від свого сина, адже розмір отримуваної ними пенсії є недостатнім для забезпечення їх нормального функціонування.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не надано доказів, що вони перебували на утриманні свого сина, адже досягнення ними пенсійного віку, спільне проживання з сином не підтверджує цієї обставини. Окрім цього, в матеріалах справи відсутні докази про доходи сина та його можливість утримувати своїх батьків, які є непрацездатними. Також матеріали справи не містять відомостей про те, що позивачі потребували такої допомоги (утримання) від свого сина, оскільки відсутні докази, що їхній дохід є менший від встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць. Позивачами не доведено, що допомога померлого була основним та постійним джерелом їх існування.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).
Встановивши, що позивачі як непрацездатні батьки загиблого ОСОБА_5 не довели, що вони потребували матеріальної допомоги від останнього, а отримуваний ним дохід був для позивачів основним і постійним джерелом їхнього існування, як допомога, яку він їм надавав, що підтверджує той факт, що останні не перебували на утриманні померлого сина, суд першої інстанції в цілому дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, заподіяно у зв`язку із смертю потерпілого у ДТП сина позивачів.
Такі мотиви місцевого суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 червня 2021 року в справі №705/3172/19, які враховано судом відповідно до приписів частини четвертої статті 263 ЦПК України.
При цьому колегія суддів також враховує, що спільне проживання батьків та їхнього загиблого сина, що не заперечується учасниками справи, не підтверджують факту їх перебування на утриманні останнього, зокрема, у розумінні положень статті 35 Закону № 1961-IV.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 165/325/17-ц, від 05 жовтня 2020 року в справі №734/2313/17, від 03 червня 2021 року в справі № 705/3172/19 та від 30 червня 2021 року в справі № 752/4605/19.
Не доводить цього факту і те, що загиблий син позивачів перебував на військовій службі, а також, що він вів з позивачами спільне господарство.
Також розмір отримуваної позивачами пенсії, сам по собі не свідчить, що вони потребують матеріальної допомоги від осіб, які можуть або мають обов`язок надавати таку допомогу, адже ОСОБА_1 у відповідному році отримували інші види доходу, окрім пенсії, як і сам ОСОБА_2 .
У цьому зв`язку, колегія суддів враховує і те, що позивачі отримують пенсію за віком, а не пенсію у зв`язку із втратою годувальника.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про те, що позивачі довели належними та допустимими доказами, що незважаючи на те, що мали право на утримання від свого сина, проте перебували на його утриманні, не заслуговують на увагу.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не врахував правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 643/207/16-ц, від 06 травня 2020 року в справі № 742/554/19-ц, від 07 жовтня 2020 року в справі № 742/637/19-ц, від 08 вересня 2021 року у справі № 577/1316/20-ц, від 01 березня 2023 року в справі № 279/1688/22 та від 15 березня 2023 року в справі № 272/463/22, від 18 грудня 2024 року в справі № 742/2724/21 та від 30 квітня 2025 року в справі № 496/3445/22 є необґрунтованими, оскільки оскаржене рішення суду таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається.
Щодо неврахування судом правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 496/3445/22 та від 18 грудня 2024 року у справі № 742/2724/21
У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.
Поряд з цим, виходячи з мотивів цієї постанови, колегія суддів вважає частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неврахування місцевим судом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 212/1055/18-ц, який хоча і є застосовним у даній справі, проте є нерелевантним відповідно до встановлених у справі фактичних обставин, зокрема, щодо розміру доходів отриманих як позивачами, так і їхнім сином, протягом року, що передував смерті останнього.
Проте, його неврахування не призвело до неправильного вирішення спору по суті, відтак не може бути самостійною та достатньою підставою для скасування чи зміни рішення суду в оскарженій частині.
Оскільки відсутні підстави для скасування оскарженого рішення в частині вирішення спору по суті, колегія суддів не убачає підстав для детального аналізу скарги щодо неправильного на думку особи, яка її подала вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи також і те, що скарга не містить доводів (обґрунтування) в цій частині.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 29 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий С. М. Копняк
Судді: С. М. Бойко
А. В. Ніткевич