ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/9994/25 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Попової О.Г.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати дії протиправними та скасувати рішення відповідача щодо відмови у погодженні рапорту про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу»;
- зобов`язати відповідача повторно розглянути по суті та прийняти обґрунтоване рішення за результатами розгляду рапорту щодо звільнення з військової служби згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку із наявністю батька, який є особою з інвалідністю І групи та який потребує постійного догляду.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відмова відповідача у звільненні з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 частини четвертої ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є протиправною.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
Зазначена апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не надав оцінку тому, що відповідно до частини першої статті 172 СК України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
На думку апелянта, у онучок відсутня можливість проживати із дідусем та здійснювати постійний догляд за ним, оскільки: ОСОБА_2 навчається на денній формі навчання на ІІ курсі Вінницького національного технічного університету, а ОСОБА_3 народила сина, якому наразі лише 1 рік і вона, як мати, перебуває у відпустці по догляду за дитиною.
У додаткових поясненнях позивачем наголошено на тому, що наразі сформована практика Верховного Суду згідно якої під поняттям «відсутність інших членів сім`ї І чи ІІ ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальної можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує. Тобто, у випадку встановлення юридичної наявності відповідної особи суди мають перевірити чи має така особа реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин справи та інших об`єктивних факторів.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходить військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .
Позивач звернувся до командира взводу безпілотних авіаційних комплексів мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 з рапортом, у якому просив звільнити його з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю І групи.
28 травня 2025 року резолюцією начальника штабу - заступником командира військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення, у якому зазначено, що враховуючи наявність родичів ІІ ступеня спорідненості, які зазначені в акті обстеження сімейного стану, старшому солдату ОСОБА_1 у звільненні з військової служби відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем не доведено суду, що наявні члени сім`ї другого ступеня споріднення реально не можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_4 з об`єктивних причин, тому відсутні підстави для задовоення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Згідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, у відповідності до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан.
У свою чергу, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) закріплює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
За правилами статті 1 вищезазначеного Закону мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону №2232-ХІІ у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
Поряд з цим, статтею 26 Закону №2232-XII передбачені підстави звільнення з військової служби.
Так, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період встановлені у частині четвертій статті 26 Закону № 2232-XII та розмежовані з огляду на період застосування: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1); під час воєнного стану (пункт 2).
Підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
У свою чергу, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Зі змісту наведеної норми випливає, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Таким чином, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2232-XII.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.02.2025 по справі № 380/16966/24.
Отже, лише за умови підтвердження таких взаємопов`язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
З матеріалів справи вбачається, що позивач подавав рапорт про звільнення зі служби у зв`язку з необхідністю догляду за батьком, який є особою з інвалідністю І групи.
Так, у відповідності до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 690891 від 21.06.2024 ОСОБА_4 (батько позивача) безтерміново встановлена І група інвалідності, підгрупа «Б», потребує сторонньої допомоги.
У протоколі №66 рішення ЛКК «Медичного центру первинної медико-санітарної допомоги» Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області №169 від 06.05.2025 зазначено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.
Згідно свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_3 батьки позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Надалі, 13.08.2024 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано, що підтверджуються свідоцтвом про розірвання шлюбу.
У відповідності до акта про обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 04.04.2025 Вендичанської селищної рада Могилів-Подільського району Вінницької області зафіксовано, що батько позивача хворіє, не здатний до повного самостійного самообслуговування, пенсіонер відповідно до висновку №682 лікарсько- консультативної комісії від 30.12.2024 та довідки МСЕК серія 12 ААГ № 690891 від 21.06.2024 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.
Відповідно до довідки від 02.05.2025 №420, виданої Кукаківським старостинським округом Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, до складу сім`ї позивача входять: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - мати, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично проживає: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - батько, який зареєстрований за адресою та приживає: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - донька, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 (знаходиться у відпустці по догляду за дитиною віком 3-років), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - донька, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - дружина, яка зареєстрована та проживає за адерсою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки від 02.05.2025 №419, виданої Кукаківським старостинським округом Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, до складу сім`ї ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (батько позивача) входять: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Разом з тим, відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби, оскільки у батька позивача є родичі ІІ ступеня спорідненості.
Зазначена обставина була встановлена актом обстеження сімейного стану (призовника) військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_7 від 12.05.2025 №4/ІІ, у якому зафіксовано, що на день перевірки сім`я призовника (військовослужбовця) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 складається: ОСОБА_6 , 1979 р.н., - дружина; ОСОБА_3 , 1999 р.н., - донька; ОСОБА_2 , 2007 р.н., - донька; ОСОБА_4 , 1956 р.н., батько (а.с.49 зворот-51).
Як вказує позивач, родичі другого ступеня, його доньки, не можуть здійснювати догляд за хворим дідом, оскільки одна з них навчається, на підтвердження чого надав довідку від 05.05.2025 №199 Факультету менеджменту та інформаційної безпеки про те, що ОСОБА_2 є студентом денної контрактної форми навчання, І курсу, Вінницького національного технічного університету, термін навчання на бакалавраті з 01.09.2024 по 30.06.2028 (а.с.20), а друга донька позивача ОСОБА_3 народила сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 28.09.2024.
Разом з тим, пункт 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону № 2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків - в даному випадку особою з інвалідністю I групи.
У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, необхідно встановити, чи реально вони не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин.
З матеріалів справи вбачається, що у позивача є 2 доньки: одна є студентом Вінницького національного технічного університету, а друга ІНФОРМАЦІЯ_8 народила дитину.
Разом з тим, вказані доньки зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 .
Інших належних та допустимих доказів на підтвердження їх постійного проживання у місті Вінниця та місті Запоріжжя, як вказує позивач, суду не надано.
Враховуючи, що позивачем не доведено суду, що наявні члени сім`ї другого ступеня споріднення реально не можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_4 з об`єктивних причин, вказані обставини свідчать про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби з підстав, визначених пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
УХВАЛИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.Г. Попова
Ю.К. Черпак