П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 липня 2026 року м. Київ
Справа №754/1245/26
Провадження: № 22-ц/824/12108/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Галась І. А.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів,
в с т а н о в и в:
У січні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 липня 2011 року з нього на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було стягнуто аліменти у розмірі 1/4 всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Зазначав, що після ухвалення зазначеного рішення його сімейний та матеріальний стан істотно змінився. Так, 28 квітня 2023 року він уклав шлюб із ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_5 , який перебуває на його утриманні. Крім того, посилався на те, що на його утриманні перебуває батько, ОСОБА_6 , 1945 року народження, який є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду і матеріального забезпечення, у зв`язку з чим він несе значні витрати, пов`язані з його утриманням та забезпеченням належних умов життєдіяльності. Посилаючись на зміну свого сімейного та матеріального стану, а також на збільшення кількості осіб, яких він зобов`язаний утримувати, ОСОБА_2 просив зменшити розмір аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3 , з 1/4 до 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Зменшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 ,згідно рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 липня 2011 року у справі №2-3445/2011 до 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру аліментів, оскільки такий висновок не відповідає встановленим у справі обставинам та зроблений із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції, всупереч положенням статті 13 ЦПК України, фактично вийшов за межі заявлених позовних вимог та самостійно доповнив підстави позову обставинами, на які позивач не посилався. Так, обґрунтовуючи позов, ОСОБА_2 посилався виключно на укладення нового шлюбу, народження другої дитини та перебування на його утриманні батька, який є особою з інвалідністю І групи, тоді як суд поклав в основу рішення також обставини щодо утримання матері позивача, погіршення його матеріального становища, стану його здоров`я та інших обставин, які не були предметом позовних вимог та не підтверджувалися належними доказами.
Крім того, вказує, що позивачем не доведено наявності передбачених статтею 192 СК України підстав для зменшення розміру аліментів, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів істотного погіршення його матеріального стану. Навпаки, судом встановлено, що позивач проходить військову службу, має стабільне місце роботи та отримав за період з березня 2023 року по грудень 2025 року дохід у розмірі понад 1,7 млн грн, що свідчить про його достатню матеріальну спроможність виконувати обов`язок щодо утримання дитини.
Також наголошує на тому, що сам факт народження іншої дитини не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів, а суд першої інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду щодо необхідності встановлення реального погіршення матеріального становища платника аліментів.
Окремо зазначає, що суд першої інстанції не врахував найкращих інтересів дитини, яка на момент розгляду справи досягла сімнадцятирічного віку, навчається на денній формі навчання, потребує значних витрат на здобуття освіти, лікування та забезпечення належного рівня життя. При цьому відповідачкою до суду були подані докази фактичних витрат на навчання, лікування та утримання дитини, які, на її думку, судом не були належним чином оцінені.
Крім того, звертає увагу на те, що позивачем не надано належних доказів фактичного утримання своїх батьків, а сам факт їх спільного проживання не може свідчити про перебування останніх на його матеріальному утриманні. Суд першої інстанції, покладаючи в основу рішення акт про фактичне проживання, не встановив ані розміру доходів батьків позивача, ані обсягу матеріальної допомоги, яка їм надається, ані реальних витрат позивача на їх утримання.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 27 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
На обґрунтування своєї позиції позивач зазначив, що суд першої інстанції належним чином встановив факт істотної зміни його сімейного стану, зокрема, врахував народження другої дитини, перебування на його утриманні батька, який є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду, а також матері пенсійного віку, що, на його думку, є достатніми підставами для зменшення розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України. Також зазначив, що судом першої інстанції було враховано принцип справедливого балансу між інтересами усіх осіб, які перебувають на його утриманні.
Крім того, ОСОБА_2 стверджував, що відповідачка під час розгляду справи в суді першої інстанції приховала обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а саме факт офіційного працевлаштування їхньої доньки ОСОБА_3 та отримання нею самостійного доходу.
У зв`язку з цим позивач просив долучити до матеріалів справи нові докази, отримані після ухвалення рішення суду першої інстанції, а саме відповідь Головного управління ДПС у м. Києві від 20 травня 2026 року на адвокатський запит та додані до неї відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків, які, на його думку, підтверджують, що ОСОБА_3 з жовтня 2025 року офіційно працевлаштована у ТОВ «Сільпо-Фуд» та отримує самостійний дохід.
Також, позивач зазначив, що доводи апеляційної скарги щодо наявності у нього заборгованості зі сплати аліментів не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки, на його переконання, така заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання своїх обов`язків органами державної виконавчої служби.
Крім того, ОСОБА_2 просив постановити окрему ухвалу відповідно до статті 262 ЦПК України, посилаючись на те, що відповідачка, на його думку, зловживала процесуальними правами, надала суду першої інстанції недостовірні відомості щодо відсутності у доньки самостійного доходу та навмисно приховала факт її офіційного працевлаштування, чим перешкодила всебічному та об`єктивному розгляду справи.
З огляду на викладене, ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, долучити подані ним нові докази до матеріалів справи та постановити окрему ухвалу щодо дій відповідачки.
В судовому засіданні ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необгрунтованими.
ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомленаналежним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їївідсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 липня 2011 року у справі № 2-3545/2011 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання їхньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто аліменти у розмірі 1/4 всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 28 квітня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Зазначене рішення набрало законної сили та сторонами не оскаржувалося (а. с. 11 - 12).
Судом також установлено, що 28 квітня 2023 року ОСОБА_2 уклав шлюб із ОСОБА_7 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народився син ОСОБА_5 (а. с. 18 - 19).
Крім того, судом установлено, що батько позивача, ОСОБА_6 , 1945 року народження, є особою з інвалідністю І групи та потребує стороннього догляду, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії. Також матеріали справи містять акт про фактичне проживання від 09 лютого 2026 року, згідно з яким позивач проживає разом із батьками та членами своєї сім`ї і веде з ними спільне господарство (а. с. 20 - 24, 37).
Судом також встановлено, що ОСОБА_2 проходить військову службу за контрактом на посаді офіцерського складу в Національному університеті оборони України та має статус учасника бойових дій (а. с. 25). Відповідно до довідки про доходи, наданої роботодавцем, загальний дохід позивача за період з березня 2023 року по грудень 2025 року склав 1 736 971 грн 39 коп (а. с. 15 - 17).
Разом з тим, судом встановлено, що стосовно позивача здійснюється примусове виконання рішення про стягнення аліментів, а згідно з розрахунком заборгованості державного виконавця станом на 06 червня 2026 року заборгованість зі сплати аліментів становить 452 900 грн 82 коп (а. с. 78).
Крім того, судом встановлено, що донька сторін, ОСОБА_3 , навчається за денною формою здобуття вищої освіти за спеціальністю «Психологія», а загальна вартість її навчання за освітньою програмою становить 253 700 грн, із поетапною оплатою кожного року навчання. Також, матеріалами справи підтверджено наявність у дитини проблем зі здоров`ям та необхідність періодичного медичного обстеження й лікування, а відповідачкою було надано розрахунок витрат, пов`язаних з її утриманням, навчанням та лікуванням (а. с. 84 - 106).
Під час розгляду справи позивач посилався на те, що після ухвалення рішення суду про стягнення аліментів його сімейний стан істотно змінився у зв`язку з укладенням нового шлюбу, народженням другої дитини та необхідністю надання допомоги батькові, який є особою з інвалідністю, у зв`язку з чим просив зменшити розмір аліментів, що стягуються на користь відповідачки, з 1/4 до 1/6 частини його доходу.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до положень статті 192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, може бути змінений у разі зміни матеріального або сімейного стану платника аліментів, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що після ухвалення рішення про стягнення аліментів у житті позивача відбулися істотні зміни сімейного стану, які впливають на обсяг його сімейних обов`язків. Зокрема, суд врахував, що позивач уклав новий шлюб, у нього народилася друга дитина, яка перебуває на його утриманні, а також те, що разом із ним проживають батьки похилого віку, зокрема, батько, який є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду.
Суд також виходив із того, що обов`язок щодо утримання дітей покладається на обох батьків у рівній мірі, а під час вирішення питання про зміну розміру аліментів необхідно забезпечити справедливий баланс між інтересами дитини, на користь якої стягуються аліменти, та інтересами інших осіб, щодо яких платник аліментів несе встановлені законом обов`язки.
При цьому, суд першої інстанції зазначив, що народження у позивача іншої дитини, проживання разом із батьком, який є особою з інвалідністю І групи та потребує стороннього догляду, а також зміна сімейного стану позивача загалом є обставинами, які мають істотне значення у розумінні статті 192 СК України.
Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що збереження встановленого у 2011 році розміру аліментів у частці 1/4 від усіх видів доходу позивача не забезпечує справедливого балансу між його обов`язком щодо утримання доньки та іншими сімейними обов`язками, покладеними на нього законом, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру аліментів до 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу).
Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу (далі - СК) України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини (постанови Верховного Суду від 29 серпня 2024 року в справі № 759/14761/22, від 19 грудня 2022 року в справі № 643/3223/21 та ін.).
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на дитину є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. У зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 березня 2025 року в справі № 522/8836/23, від 27 листопада 2024 року в справі № 613/1404/23 та ін.
Звертаючись до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів, позивач посилався на те, що після ухвалення рішення суду про стягнення аліментів його сімейний стан істотно змінився, оскільки він уклав новий шлюб та у нього народилася друга дитина, яка перебуває на його утриманні. Також, позивач зазначав, що проживає разом із батьками похилого віку, зокрема батьком, який є особою з інвалідністю І групи та потребує стороннього догляду, що, на його думку, впливає на обсяг його сімейних обов`язків та є підставою для зменшення розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Засада змагальності сторін у судовому процесі є однією з ключових принципів правосуддя. Вона передбачає, що судовий процес є своєрідним полем змагання між сторонами - позивачем і відповідачем у цивільних справах. Головною метою цього принципу є забезпечення справедливості та об`єктивності судового процесу. Змагальність сторін у судовому процесі дозволяє кожній стороні активно захищати свої права та інтереси. Сторони мають можливість представляти свідчення, докази та аргументи на підтримку своєї позиції перед судом. Суд, зі своєї сторони, має завдання ретельно розглянути всі аргументи та докази від обох сторін та прийняти об`єктивне рішення на підставі закону (постанова Верховного Суду 07 серпня 2024 року в справі № 725/5693/21, від 21 червня 2024 року в справі № 134/743/22 ).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, після ухвалення рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 липня 2011 року, яким було визначено розмір аліментів на утримання доньки сторін, у житті позивача відбулися істотні зміни сімейного стану.
Зокрема, позивач уклав новий шлюб, у нього народилася друга малолітня дитина, яка перебуває на його утриманні, а також змінилися обставини його сімейного життя, пов`язані із проживанням разом із батьком, який є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду сам по собі факт народження іншої дитини не є безумовною та автоматичною підставою для зміни розміру аліментів. Разом із тим під час вирішення спорів цієї категорії суд зобов`язаний оцінювати не окрему життєву обставину ізольовано, а сукупність усіх обставин, які характеризують зміну сімейного та матеріального становища платника аліментів, а також необхідність забезпечення справедливого балансу між інтересами всіх осіб, щодо яких він несе встановлені законом обов`язки.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив погіршення матеріального стану позивача, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Дійсно, з матеріалів справи убачається, що позивач проходить військову службу та отримує стабільний дохід, який за період з березня 2023 року по грудень 2025 року становив 1 736 971 грн 39 коп., що саме по собі не свідчить про погіршення його матеріального становища.
Водночас положення статті 192 СК України передбачають можливість зміни розміру аліментів не лише у разі зміни матеріального стану особи, а й у разі зміни її сімейного стану. При цьому зазначені підстави не перебувають у відносинах взаємної залежності та можуть бути самостійною підставою для перегляду встановленого судом розміру аліментів.
У даному випадку, судом встановлено наявність саме зміни сімейного стану позивача, яка знайшла своє підтвердження належними та допустимими доказами та не спростована стороною відповідача.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності обставин, пов`язаних із перебуванням батьків позивача на його утриманні.
Дійсно, матеріали справи не містять належних доказів здійснення позивачем систематичного матеріального утримання батьків у конкретному грошовому розмірі. Разом з тим, суд першої інстанції врахував не лише факт матеріального утримання батька, а й обставини спільного проживання позивача з батьком, який є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду, що у сукупності з іншими встановленими обставинами характеризує зміну сімейного стану позивача та збільшення обсягу його сімейних обов`язків.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог.
Як убачається з матеріалів справи, звертаючись із позовом, позивач посилався на зміну свого сімейного стану, народження другої дитини та необхідність надання допомоги батькові, який є особою з інвалідністю. Надаючи оцінку зазначеним обставинам, суд першої інстанції діяв у межах заявлених позовних вимог та наведених позивачем підстав позову, а дослідження обставин, які характеризують сімейний та матеріальний стан сторін, не може розцінюватися як вихід суду за межі позовних вимог.
Разом із тим колегія суддів враховує й обставини, на які посилається відповідачка, а саме те, що донька сторін досягла сімнадцятирічного віку, навчається за денною формою здобуття освіти, має проблеми зі станом здоров`я та потребує додаткових витрат на навчання й лікування.
Однак, вирішуючи спір про зміну розміру аліментів, суд зобов`язаний забезпечити справедливий баланс між інтересами дитини, на користь якої стягуються аліменти, та інтересами інших осіб, щодо яких платник аліментів також несе встановлені законом обов`язки.
Установивши, що після ухвалення рішення суду про стягнення аліментів у житті позивача відбулися істотні зміни сімейного стану, які об`єктивно вплинули на обсяг його сімейних обов`язків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення розміру аліментів із 1/4 до 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) позивача.
Колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів забезпечує необхідний та справедливий баланс між правом дитини на належне матеріальне забезпечення та обов`язком позивача утримувати інших членів своєї сім`ї, відповідає положенням статті 192 СК України, принципу найкращого забезпечення інтересів дитини та принципу справедливості.
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, який повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку поданим сторонами доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, у зв`язку з чим підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Щодо доводів позивача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, про приховування відповідачкою обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а саме факту офіційного працевлаштування їхньої доньки та отримання нею самостійного доходу, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Як убачається з матеріалів справи, відомості Головного управління ДПС у м. Києві від 20 травня 2026 року та додані до них дані з Державного реєстру фізичних осіб платників податків не були предметом дослідження суду першої інстанції, а позивачем не наведено переконливих обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість подання відповідних доказів під час розгляду справи судом першої інстанції.
Крім того, колегія суддів враховує, що предметом розгляду у даній справі є наявність чи відсутність підстав для зміни розміру аліментів у зв`язку зі зміною сімейного або матеріального стану платника аліментів відповідно до положень статті 192 СК України.
Обставини, пов`язані з можливим працевлаштуванням доньки сторін та отриманням нею самостійного доходу, самі по собі не свідчать про наявність чи відсутність підстав для зміни розміру аліментів, заявлених позивачем у цій справі, та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо зміни сімейного стану позивача.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для прийняття та оцінки зазначених доказіввмежах апеляційного перегляду цієї справи.
Також колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що наявність заборгованості зі сплати аліментів виникла виключно внаслідок неналежного виконання своїх обов`язків органами державної виконавчої служби, оскільки зазначені твердження не підтверджені належними та допустимими доказами та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для зміни розміру аліментів.
Щодо клопотання ОСОБА_2 про постановлення окремої ухвали колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції має право, але не зобов`язаний постановити окрему ухвалу у разі виявлення порушень норм матеріального або процесуального права судом нижчої інстанції незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.
Постановлення окремої ухвали є процесуальним засобом реагування суду на встановлені під час розгляду справи порушення законності, а також на причини та умови, що їм сприяли, і не може використовуватися як форма нагляду за діяльністю суду першої інстанції або як спосіб оцінки професійної діяльності судді поза межами предмета судового розгляду.
Колегія суддів зауважує, що заявником не наведено належних та допустимих доказів, які б свідчили про допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права, що потребували б реагування шляхом постановлення окремої ухвали.
Так само матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка умисно надала суду неправдиві відомості, зловживала процесуальними правами або навмисно приховала обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин підстав для постановлення окремої ухвали відповідно до статті 262 ЦПК України колегія суддів не вбачає.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 28 липня 2026 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура