Унікальний номер справи 754/5755/25
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/10175/2026
Головуючий у суді першої інстанції Н. Д. Буша
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
08 липня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року в частині його оскарження, ухвалене у складі судді Буша Н. Д., в примішенні Деснянського районного суду м. Києва,
у с т а н о в и в :
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, у якому просила суд стягнути з відповідача на свою користь 145 000,00 грн боргу та пеню у сумі 265 350,00 грн. Здійснити розподіл судових витрат.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що 23.02.2022 вона надала відповідачу грошові кошти в борг у розмірі 145 000,00 грн., що на день укладання договору позики становило 5 000,00 доларів США. Даний договір позики посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Н. В. Яворською та зареєстровано в реєстрі за №215.
Факт укладання договору позики, а також отримання ОСОБА_2 грошових коштів у вказаній сумі підтверджується підписанням сторонами даного договору, про що зазначено у п. 3 договору.
Станом на день подачі даної позовної заяви, відповідачем не повернуто грошові кошти в повному обсязі, тим самим він порушив законні права та інтереси позивача.
Спроби позивача вирішити питання у позасудовому порядку не дали позитивного результату, а тому позивач змушена звертатись до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 145 000,00 грн, пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 265 350,00 грн, а також судові витрати, понесені у справі.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 23.02.2022 у загальному розмірі 410 350,00 грн., а також понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 103,50 грн.
Не погодившись з рішенням суду в частині стягнення пені, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 265 350,00 грн.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення в частині стягнення пені за порушення строку виконання грошового зобов`язання не врахував приписи п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, згідно яких на період дії воєнного стану позичальник, як військовосліжбовець, звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 ЦК України та від сплати пені за договорами позики.
Представник відповідача ОСОБА_3 підтримала подану апеляційну скаргу, просила задовольнити на підставі викладених у ній доводів.
Позивач у судове засідання не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомена належним чином шляхом доставлення судової повістки до електронного кабінета учасника справи, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, причини неявки суду не повідомила. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від позивача не надходило.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності позивача, яка не з`явилася у судове засідання, оскільки її неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.
Проте таким вимогам закону рішення суду в оскаржуваній його частині не відповідає.
Так, перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
Згідно положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі.
За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 , у зв`яку із невиконанням позичальником свого грошового зобов`язання по поверненню грошових коштів в обумовлений договором позики строк, просила суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, яка нарахована за період з 31.03.2024 по 31.03.2025 у розмірі 265 350 грн.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість та мотивованість, урахувавши при цьому, що відповідно до п. 8 договору позики, укладеного 23.02.2022 між ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 , останній взяв на себе зобов`язання відшкодувати завдані збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством. При неповерненні чи не своєчасному поверненні сум позики, тобто, у строк, визначений цим договором, позичальник зобов`язався сплатити пеню у розмірі 0,5 відсотків від суми позики за кожен день прострочки сплати боргу.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення питання щодо стягнення пені, а тому погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до норм статей12, 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Судом встановлено, що 23.02.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яворською Н. В., зареєстровано в реєстрі за № 215.
За умовами договору позики, ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 у борг грошові кошти в розмірі 145 000,00 грн., що на день укладання договору позики становило 5 000 доларів США, з датою повернення до 23 травня 2022 року.
Згідно п. 3 договору позики, позикодавець ОСОБА_1 передає грошові кошти готівкою в сумі, зазначені у п. 1 цього договору позичальнику ОСОБА_2 в день підписання сторонами цього договору. Своїм підписом на договорі позичальник підтверджує факт отримання суми позики в розмірі 145 000,00 грн., що за обумовлений сторонами курсом (1 долар США = 29,00 грн.) на день укладання цього договору, еквівалентно 5 000 доларів США.
Умовами п. 7 договору позики, сторони погодили, що у разі прострочення позичальником повернення позики, згідно з п.п. 1, 2 цього договору до зазначеного строку, позикодавець вправі буде пред`явити цей договір до стягнення в порядку і в строки, передбачені чинним законодавством України.
Згідно п. 8 договору позики позичальник відшкодовує завдані збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством. При неповерненні чи не своєчасному поверненні сум позики, тобто, у строк, визначений цим договором, позичальник сплачує пеню у розмірі 0,5 відсотків від суми позики за кожен день прострочки сплати боргу.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошовик коштів, отриманих у позику в розмірі 145 00,00 грн не оскаржувається ОСОБА_2 , а тому його законність та обгрунтованій в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені за невиконання грошового зобов`язання колегія суддів зазначає наступне.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту ( постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19)).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пеня є видом забезпечення виконання зобов`язання (частина перша статті 546 Цивільного кодексу України).
Згідно з статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2025 року у справі № 758/16162/19 про стягнення заборгованості за договором позики зазначено, що: «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, зазначено, що «статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18)». У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, провадження № 14-360цс19, вказано, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
У справі, яка переглядається, судом установлено, що позивач просив стягнути з відповідача пеню за невиконання умов договору позики, який було укладено між сторонами 23.03.2022, тобто на передодні оголошення в країні військового стану.
Згідно розрахунку позивача пеня, за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання нарахована з січня 31.03.2024 року по 31.03.2025 року.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.
Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній станом на дату укладення Договорів, встановлено, що військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Отже, на час укладення спірного договору вказана пільга не поширювалася автоматично на всіх без винятку військовослужбовців, а закон пов`язував її застосування з конкретним правовим статусом особи та умовами проходження служби.
Національний Банк України у своєму листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг з наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Такий підхід також відображений у практиці Верховного Суду.
Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено, що військовослужбовці це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні діє з 18 березня 2014 року по теперішній час.
Статтею 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» унормовано, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.
Аналіз п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону №1357-IX від 30 березня 2021 року, який набрав чинності 23 квітня 2021 року, свідчить про те, що пільги мають військовослужбовці, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову; військовослужбовці під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, вирішено, зокрема оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідачем на підтвердження наявності у нього пільг у відповідності до зазначеного Закону надано суду довідку ВЧ НОМЕР_1 від 04.06.2026 №3163, згідно якої головний сержант ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації з 19.07.2022 по теперішній час в військовій частині НОМЕР_1 .
Так, апеляційний суд враховує, що правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.01.2023 у справі № 642/548/21, підлягають застосуванню з урахуванням фактичних обставин конкретної справи та належності доказів, поданих на підтвердження права відповідача на пільги, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Враховуючи долучені докази, колегія суддів вважає, що відповідачем надано достатній обсяг документів для підтвердження статусу військовослужбовця.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, яка нарахована за період з 31.03.2024 року по 31.03.2025 у розмірі 265 350 грн. підлягають оцінці судом з урахуванням редакції пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Таким чином, колегія суддів вважає, що на відповідача, як на військовослужбовця, який проходить військову службу в особливий період, автоматично поширюються пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме він звільнений від нарахування і сплати пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договором позики, укладеним із позивачем 23.02.2022.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.12.2018 у справі № 522/12270/15-ц, від 14.05.2021 у справі № 502/1438/18, від 11.12.2019 у справі № 521/7927/16-ц та від 18.01.2023 у справі № 642/548/21.
Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкових висновків в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, яка нарахована за період з 31.03.2024 по 31.03.2025 у розмірі 265 350,00 грн.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та, у зв`язку з цим неправильне застосування норм матеріального права, знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення суми позики не переглядалося, оскільки не було предметом оскарження.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню (35,34%) слід зменшити стягнутий з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви з 4 103,50 грн до 1 450,18 грн.
Оскільки судом апеляційної інстанції задоволено апеляційну скаргу, тому із позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 184,20 грн.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
ОСОБА_1 відмовити у стягненні з ОСОБА_2 пені у розмірі 265 350,00 грн.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору змінити, зменшивши стягнутий судовий збір з 4 103,50 грн до 1 450,18 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 184 (три тисячі сто вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 28 липня 2026 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна