ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
головуючий суддя у першій інстанції: Недашківська К.М.
29 липня 2026 року м. Львів Справа № 460/24099/25 пров. № А/857/24340/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Запотічного І.І., Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі № 460/24099/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України та Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В :
29.12.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства юстиції України та Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якому з врахуванням уточнених позовних вимог просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність щодо неналежного реагування та відсутності перевірки по суті;
-зобов`язати здійснити повний незалежний та мотивований розгляд звернень із перевіркою.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.03.2026р. в позові відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.03.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на адресу Міністерства юстиції України надійшло звернення ОСОБА_1 від 24.11.2025р., адресоване Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, (лист представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в системі судоустрою з права на справедливе правосуддя та представництва в Конституційному Суді України від 08.12.2025р. №104579.4/ К-74301.3/25/43.4).
Звернення стосувалося незгоди ОСОБА_1 з відповіддю Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України на попереднє звернення стосовно можливого протиправного встановлення на його планшетний комп`ютер програми Google Family Link та інших питань.
Дане звернення Міністерством юстиції України надіслано до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України листом від 12.12.2025р. №179656/16983-1-25/27 для повного та всебічного розгляду та опрацювання порушених у зверненні питань.
Департамент з питань виконання кримінальних покарань в межах компетенції опрацьоване дане звернення та надана відповідь заявнику листом від 29.12.2025р. №5941/К-5470/3.2/11-25/1/2/23-25.
ОСОБА_1 попередньо звертався до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України із зверненнями щодо ймовірних протиправних дій з боку працівників Державної установи "Городищенської виправної колонії (№96)".
Звернення ОСОБА_1 від 28.08.2025р. щодо протиправних дій зі сторони працівників державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" направлено для організації перевірки наведеної інформації та вжиття заходів реагування щодо дотримання прав засудженого у Західне ДКВС листом від 04.09.2025р. №3916/К-3749/3.2/11-25/14/2/23-25, про що повідомлено заявника.
Західним ДКВС, проведено перевірку, якою встановлено, що порушень в діях адміністрації установи не виявлено (лист від 25.09.2025р. №5к/вих./7.2/10308).
Звернення ОСОБА_1 від 01.09.2025р. надіслано Департаментом з питань виконання кримінальних покарань в Західне ДКВС для розгляду та, в разі наявності підстав, визначених розділом ІІ Порядку проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України від 12.03.2015р. № 356/5, доручено організувати проведення службового розслідування.
Про направлення звернення за належністю повідомлено ОСОБА_1 у визначений законодавством строк листом від 04.09.2025р.
Цим листом також ОСОБА_1 проінформовано щодо питань звернення по суті, зокрема, роз`яснено вимоги ст.110 Кримінально-виконавчого кодексу України щодо користування глобальною мережею Інтернет.
За результатами даного звернення Західним ДКВС проведено службове розслідування, про що також повідомлено позивача (лист від 24.09.2025 №5к/вих./7.2/10268).
Департамент з питань виконання кримінальних покарань також розглянув аналогічні за змістом звернення ОСОБА_1 від 05.12.2025р. та 20.12.2025р..
ОСОБА_1 зазначає, що відповідачі допустили протиправну бездіяльність щодо не здійснення належного контролю за дотриманням прав засудженого та не перевірки викладених у зверненні фактів.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2025р. №517 «Деякі питання міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» (далі - Постанова №517) перейменовано та утворено нові міжрегіональні управління Мін`юсту та міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань, а також затверджено переліки адміністративно територіальних одиниць, на які поширюються повноваження відповідних міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України. Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (вулиця Грюнвальдська, ЄДРПОУ 43316386 11, місто Івано-Франківськ, 76018) перейменовано в Івано-Франківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, та згідно додатку до Постанови №517 поширює свої повноваження на Івано-Франківську, Закарпатську, Тернопільську та Чернівецьку області.
Основні завдання міжрегіонального управління Міністерства юстиції України передбачені Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 23.06.2011р. № 1707/5.
В додатку 2 до Постанови №517 міститься інформація про міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань, серед яких зазначено Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, яке поширює свої повноваження на Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Тернопільську області.
У завданнях міжрегіонального управління юстиції не передбачена реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
п.2 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228, (далі - Положення) у своїй діяльності Міністерство юстиції України керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до Положення одними з основних завдань Міністерства юстиції України є: забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації (п.п.25 п.3); контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених та осіб, узятих під варту (п.п.27 п.3).
Також, Положенням на Міністерство юстиції України покладено завдання визначати основні напрями діяльності територіальних органів Мін`юсту з питань виконання кримінальних покарань, уповноважених органів з питань пробації, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, закладів освіти, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ та організацій, утворених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби (п.п. 952 п.4).
В п.7 Положення видно, що Міністерство юстиції України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи Мін`юсту.
ст.1 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" передбачено, що на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України (ч.1 ст.6), а для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України Кабінетом Міністрів України утворюються територіальні органи управління - управління (відділи) в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області, місті Севастополі (ч.1 ст.9).
Відповідно до Положення про Департамент з питань виконання кримінальних покарань (далі - Положення про Департамент), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.03.2024р. № 894/5, Департамент є: міжрегіональним територіальним органом Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань; органом Державної кримінально-виконавчої служби України; реалізує повноваження Мін`юсту в сфері виконання кримінальних покарань та з питань утримання військовополонених.
п.16 Положення про Департамент, передбачено, що Департамент з питань виконання кримінальних покарань є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства та є розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня.
Отже, Державна кримінально-виконавча служба реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за допомогою основних напрямів діяльності міжрегіональних територіальних органів з питань виконання кримінальних покарань, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ та організацій, утворених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, завданням Міністерства юстиції України відносно вищезазначених установ є визначення основних напрямів діяльності та здійснення всіх необхідних функції для забезпечення функціонування таких установ.
ст.15 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.
В пп.33 п.4 Положення видно, що Міністерство юстиції України відповідно до покладених на нього завдань організовує розгляд звернень громадян з питань, пов`язаних із діяльністю Мін`юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються.
Із змісту наявних матеріалах справи письмових доказів видно, що до Міністерства юстиції України надійшло звернення ОСОБА_1 від 24.11.2025р., адресоване Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, (лист представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в системі судоустрою з права на справедливе правосуддя та представництва в Конституційному Суді України від 08.12.2025р. № 104579.4/ К-74301.3/25/43.4).
Звернення стосувалося незгоди ОСОБА_1 з відповіддю Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України на попереднє звернення стосовно можливого протиправного встановлення на планшетний комп`ютер програми Google Family Link та інших питань.
Дане звернення Міністерством юстиції України надіслано до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України листом від 12.12.2025р. №179656/16983-1-25/27 для повного та всебічного розгляду та опрацювання порушених у зверненні питань.
Департамент з питань виконання кримінальних покарань в межах компетенції опрацював дане звернення та надав відповідь позивачу листом від 29.12.2025р. №5941/К-5470/3.2/11-25/1/2/23-25.
ОСОБА_1 попередньо звертався до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України зі зверненнями щодо ймовірних протиправних дій зі сторони працівників Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)".
Звернення ОСОБА_1 від 28.08.2025р. щодо протиправних дій зі сторони працівників державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" направлено для організації перевірки наведеної інформації та вжиття заходів реагування щодо дотримання прав засудженого у Західне ДКВС листом від 04.09.2025р. №3916/К-3749/3.2/11-25/14/2/23-25, про що повідомлено заявника.
Західне ДКВС, здійснив перевірку, якою встановив, що порушень в діях адміністрації установи не виявлено (лист від 25.09.2025р. №5к/вих./7.2/10308).
Звернення ОСОБА_1 від 01.09.2025р. надіслано Департаментом з питань виконання кримінальних покарань в Західне ДКВС для розгляду та, в разі наявності підстав, визначених розділом ІІ Порядку проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України від 12.03.2015р. № 356/5, доручено організувати проведення службового розслідування.
Про направлення звернення за належністю повідомлено ОСОБА_1 у визначений законодавством строк листом від 04.09.2025р.
Цим листом також ОСОБА_1 проінформовано щодо питань звернення по суті, зокрема, роз`яснено вимоги ст.110 Кримінально-виконавчого кодексу України щодо користування глобальною мережею Інтернет.
За результатами даного звернення Західне ДКВС провів службове розслідування, про що також повідомлено заявника (лист від 24.09.2025р. №5к/вих./7.2/10268).
Департамент з питань виконання кримінальних покарань також розглянув аналогічні за змістом звернення ОСОБА_1 від 05.12.2025и. та 20.12.2025р.
При цьому, зміст позовної заяви та апеляційна скарга не зазначає того, яке саме звернення (номер / дата) ОСОБА_1 , на його думку, залишене без належного реагування.
Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку незрозуміло на яку саме бездіяльність вказує ОСОБА_1 .. Самі лише покликання на "неналежний контроль за дотриманням прав засудженими" шляхом надання "формальних відповідей або ігнорування звернень по суті" не знаходить свого підтвердження в матеріалах справи та спростовуються конкретними діями як Міністерства юстиції України, так і територіальними органами Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань.
Протиправну бездіяльність відповідача слід зрозуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неухвалені рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не вчинені чи вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи.
Суд апеляційної інстанції повторно вказує та звертає увагу, що апелянт не довів належними та допустимими доказами того, що відповідачі під час розгляду відповідних звернень скаржника допустили протиправну бездіяльність щодо неналежного розгляду чи реагування на його неодноразові звернення.
В діях суб`єктів владних повноважень відсутня ознака протиправної бездіяльності, оскільки усі звернення ОСОБА_1 належно та в межах повноважень опрацьовані органами, які реалізують державну політику в сфері виконання кримінальних покарань та за результатами розгляду яких вчинено вичерпний перелік дій, передбачених законом.
Щодо доводів апелянта стосовно застосування елементів цифрового контролю, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.
ОСОБА_1 вказує на примусове застосування до нього елементів цифрового контролю, у тому числі встановлення програмного забезпечення Google Family Link, без його згоди та втручання у приватне та цифрове життя.
Не зважаючи на те, що відповідачі не мають безпосереднього відношення до встановлення чи не встановлення програмного забезпечення Google Family Link на планшет ОСОБА_1 , а в межах даної справи розглядається лише питання щодо належного реагування на звернення позивача ., а тому колегія суддів зазначає наступне.
ст.102 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України), передбачено, що режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.
В ст.103 КВК України видно, що адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших кримінальних правопорушень, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.
Адміністрація колонії зобов`язана повідомити засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю.
ч.7 ст.110 КВК України передбачено, що засудженим надається право користуватися мережею Інтернет під контролем адміністрації. Під час користування Інтернетом засудженим забороняється відвідувати вебсайти соціальних мереж, формувати будь-які бази даних тощо.
Порядком організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 19.10.2017р. №3233/5 (далі - Порядок № 3233/5), наведено перелік вебсайтів, до яких дозволяється доступ засудженим.
Відповідно до п.2 розділу І Порядку № 3233/5, для надання засудженим можливості користуватися послугою доступу до Інтернету допускається використання планшетного комп`ютера без можливості апаратної підтримки будь яких видів SIM-карт з програмно заблокованими камерами.
В п.1 розділу XII Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018р. № 2823/5 (далі - ПВР УВП) видно, що планшетний комп`ютер без можливості апаратної підтримки будь-яких видів SIM-карт, що надійшов у посилці (передачі) чи бандеролі на ім`я засудженого, який відбуває покарання у виправній чи виховній колонії, видається йому після програмного блокування камер.
Приміткою 9 додатку 5 до ПВР УВП передбачено, що програмне блокування (розблокування) камер планшетного комп`ютера здійснює посадова особа відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв`язку та інформатизації, яка відповідно до розподілу функціональних обов`язків організовує роботу з питань доступу засуджених до Інтернету.
Згідно абз.21 та абз.22 п. 4 розділу II ПВР УВП «Правовий статус засуджених. Основні права та обов`язки засуджених в установах виконання покарань» засудженим забороняється: здійснювати фото-, відеозйомку за допомогою відповідних технічних пристроїв, у тому числі планшетного комп`ютера; встановлювати та видаляти програмне забезпечення (застосунки) на планшетному комп`ютері, змінювати його налаштування, встановлені персоналом установи виконання покарань, використовувати планшетний комп`ютер для здійснення аудіо-, відео дзвінків, користування месенджерами.
п.2 розділу ІІ Порядку №3233/5, встановлено, що засуджені можуть створювати електронну поштову скриньку та користуватися нею під контролем адміністрації установи виконання покарань. Адміністрація установи виконання покарань ознайомлюється зі змістом вхідних та вихідних повідомлень у разі, якщо це необхідно з огляду на індивідуальні ризики окремих засуджених. Під час користування глобальною мережею Інтернет засудженим забороняється: вносити будь-яку інформацію, у тому числі направляти листи, коментарі, знаки тощо, та реєструватися на веб-сайтах, крім випадків створення та користування електронною поштовою скринькою в порядку, визначеному цією статтею, а також у разі необхідності здійснення реєстрації для користування дозволеними сайтами; формувати будь-які бази даних та накопичувальні диски, у тому числі віртуальні; відвідувати веб-сайти соціальних мереж, сайти, що пропагують жорстокість, насильство, еротичного або порнографічного змісту, переглядати сайти, що можуть негативно вплинути на психічний стан засудженого. Перелік сайтів, до яких дозволяється доступ, формується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та за заявою засуджених може бути доповнений адміністрацією установи виконання покарань сайтами, зміст яких не суперечить вимогам цієї статті. Користування глобальною мережею Інтернет проводиться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну.
У разі порушення засудженим порядку користування планшетним комп`ютером персонал установи виконання покарань, який виявив зазначене порушення, складає рапорт на ім`я начальника установи виконання покарань.
За рішенням начальника установи виконання покарань планшетний комп`ютер у засудженого вилучається, про що складається акт. Планшетний комп`ютер передається для зберігання посадовій особі відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв`язку та інформатизації, яка відповідно до розподілу функціональних обов`язків організовує роботу з питань доступу засуджених до Інтернету, а засудженому видається копія акта про вилучення планшетного комп`ютера. У разі вилучення планшетного комп`ютера доступ до Інтернету надається засудженому у приміщенні інтернет-класу або ізольованому робочому місці відповідно до Порядку № 3233/5.
Так, надання засудженим доступу до мережі Інтернет не є абсолютним (необмеженим) правом, а є законодавчо регламентованою можливістю, реалізація якої прямо залежить від дотримання встановлених режимних вимог. Доступ до інформаційних ресурсів мережі Інтернет розглядається як додатковий засіб соціальної адаптації та виправлення, використання якого допускається виключно в межах, визначених нормативно-правовими актами.
Порядок № 3233/5 вказує, що доступ здійснюється під контролем адміністрації.
Встановлення програмного забезпечення Google Family Link є технічним рішенням для реалізації цього законного контролю (блокування заборонених сайтів, порнографії, гральних платформ тощо). Використання програмного забезпечення не має на меті втручання у приватне життя, а є виключно інструментом технічної фільтрації контенту, доступ до якого засудженим обмежений законом. Встановлення програмного засобу Google Family Link не є актом свавільного втручання у приватне життя, а виступає необхідним технічним заходом забезпечення виконання вимог ст.110 КВК України та Порядку №3233/5 щодо заборони доступу засуджених до порнографічного контенту, пропаганди насильства, гральних платформ та ресурсів, що можуть сприяти вчиненню нових злочинів.
Користування персональним електронним пристроєм у місцях позбавлення волі є добровільним вибором засудженого.
Подаючи запит на використання планшета в умовах установи закритого типу, засуджений автоматично погоджується на технічні обмеження, встановлені для забезпечення безпеки. Відмова від встановлення засобів моніторингу тягне за собою лише неможливість користування пристроєм, що не порушує базових прав особи на зв`язок із зовнішнім світом через інші доступні канали (листи, телефонні дзвінки).
Замість повної заборони доступу до мережі Інтернет або фізичного вилучення пристрою для перевірки, адміністрація використовує автоматизований засіб, який не порушує таємницю листування (якщо це не передбачено законом), а лише обмежує функціонал пристрою згідно з режимними вимогами.
Google Family Link - це безкоштовний додаток, розроблений компанією Google, який дозволяє контролювати активність осіб у цифровому світі. З його допомогою можна встановлювати правила і обмеження щодо використання додатків, у тому числі здійснювати програмне блокування камер планшетного комп`ютера. Функціональні можливості додатку Google Family Link у контексті установи виконання покарань використовуються виключно як адміністративний фільтр додатків.
При цьому, колегія суддів звертає увагу' що апелянт не надав доказів того, що використання вказаного програмного забезпечення призвело до незаконного збору його персональних даних, які не стосуються виконання вироку суду, а такі доводи ґрунтуються виключно на припущеннях скаржника.
Однак, встановлення програмного забезпечення Google Family Link є правомірною формою реалізації наглядових функцій, що не виходить за межі кримінально-виконавчого законодавства та не становить собою порушення прав і свобод людини, гарантованих Конституцією України.
Крім того, варто також зазначити, що становлення технічних засобів моніторингу контенту, таких як Google Family Link, є пропорційним заходом, що забезпечує баланс між правом засудженого на отримання інформації та обов`язком держави забезпечити режим утримання. Вказане програмне забезпечення не є засобом таємного стеження, а виступає технічним фільтром, використання якого є умовою надання засудженому доступу до електронного пристрою.
Разом з тим, законодавством України та відомчими нормативно-правовими актами не передбачено обмежень щодо застосування адміністраціями установ виконання покарань сторонніх застосунків та програмного забезпечення, у тому числі для блокування камер та встановлення обмежень у користуванні планшетним комп`ютером. Застосування вказаного програмного забезпечення здійснюється посадовими особами установи виконання покарань у межах наданих їм повноважень, не суперечить вимогам законодавства України та спрямоване на забезпечення встановленого порядку користування планшетними компютерами, надання засудженим виключно контрольованого доступу до мережі Інтернет.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки правове положення ОСОБА_1 визначається з урахуванням обмежень, передбачених кримінально-виконавчим законодавством України, та передбачає законне обмеження певних прав, а встановлення цифрових засобів контролю повністю відповідають вимогам чинного законодавства та переслідують легітимну мету - забезпечення безпеки в установах виконання покарань та запобігання вчиненню нових злочинів.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкти владних повноважень в особі Міністерства юстиції України та Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України діяли в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі № 460/24099/25- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді І. І. Запотічний
Р. Б. Хобор