Справа № 127/10933/25
Провадження № 22-ц/801/1389/2026
Категорія: 61
Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.
Доповідач:Береговий О. Ю.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2026 року Справа № 127/10933/25 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С.,
за участю секретаря судового засідання: Закерничної А.О.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа: Перша вінницька державна нотаріальна контора,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Першої вінницької державної нотаріальної контори про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Куцого Ростислава Андрійовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 квітня 2026 року, яке ухвалив суддя Федчишен С.А., повний текст складено 20 квітня 2026 року,
в с т а н о в и в:
В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Першої вінницької державної нотаріальної контори про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, мотивуючи позовні вимоги тим, що у віці 71 рік померла рідна тітка позивачки ОСОБА_3 . Дітей у тітки та її чоловіка не було. Смерть тітки пережив її чоловік ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та на похороні якого вона дізналася, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 окремо один від одного склали заповіти, згідно яких кожен свою частку квартири АДРЕСА_1 , заповіли позивачці. ОСОБА_4 свій заповіт скасував ще до смерті.
Відповідно до складеного заповіту ОСОБА_5 , після її смерті залишилось спадкове майно, яке складається з частки квартири. Позивачці не було відомо про існування вказаного заповіту. Крім цього, після смерті ОСОБА_5 залишився живим її чоловік, що унеможливлювало нею успадкувати майно померлої.
ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Мартинюк І.В. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, але отримала відмову у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини. Не звернення до нотаріальних контор обумовлене скрутним матеріальним становищем ОСОБА_1 , оскільки в 2020 році стались важкі обставини для позивачки - помер її чоловік, захворіла та померла мати, а потім батько переніс інсульт. Вказані обставини, а також запровадження на території України карантину в зв`язку з коронавірусом COVID-19 унеможливили вчасне звернення позивача до нотаріуса з заявою на прийняття спадщини. З огляду на викладене, існують підстави для встановлення їй додаткового строку на прийняття спадщини.
Таким чином, просила суд визначити їй додатковий строк 2 місяці, з дня набрання рішенням суду законної сили, для подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 по заповіту, посвідченому приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Кметюк С.А. від 06 вересня 2019 року за реєстровим №2498.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не було доведено існування об`єктивних, непереборних та істотних перешкод у своєчасному поданні заяви про прийняття спадщини, протягом визначеного законом періоду.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Куций Р.А. подав апеляційну скаргу. Підставами для скасування зазначив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактичним обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог, а також вирішити питання про стягнення судових витрат.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на ті ж обставини, що і у позовній заяві. Зокрема, вказав, що заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини, тому позивачка після смерті ОСОБА_5 не зобов`язана була звернутись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини по закону, як спадкоємиця третьої черги при наявності чоловіка померлої - спадкоємця першої черги.
Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.
Таким чином, вважає, що суд першої інстанції не вірно застосував норму матеріального права, а саме ч.2 ст.1273 ЦК України, щодо свободи заповіту як принцип спадкового права, що включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Шеремет Г.А. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивачки об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для вчинення нею дій спрямованих на вчасне подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, у зв`язку з чим рішення суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого 02 березня 1969 року Пиківською сільською радою Калинівського району Вінницької області, 02 березня 1969 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 уклали шлюб. Прізвище дружини після укладення шлюбу - « ОСОБА_7 » (а.с.29).
З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 14 травня 2003 року виконкомом Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, вбачається, що батьками ОСОБА_8 є: ОСОБА_9 - батько, ОСОБА_10 - мати (а.с.22).
Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 23 травня 1992 року Пиківською сільською радою Калинівського району Вінницької області, 23 травня 1992 року ОСОБА_11 та ОСОБА_8 уклали шлюб. Прізвище дружини після укладення шлюбу - « ОСОБА_12 » (а.с.28).
Відповідно до копії заповіту посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Кметюк С.А. від 06 вересня 2019 року та зареєстрованого в реєстрі за №2498, ОСОБА_5 всю належну їй частку квартири за АДРЕСА_2 , заповіла ОСОБА_1 (а.с.12 - 13).
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 виданого 02 березня 2020 року виконавчим комітетом Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.26).
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 виданого 11 листопада 2020 року Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.27).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.24).
З копії виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого діагностичного відділення №14229 вбачається, що ОСОБА_9 , у період з 24 листопада 2021 року по 29 листопада 2021 року перебував у стаціонарі КНП «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги». Основний діагноз - Атеросклеротична хвороба серця неуточнених судин (а.с.15).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 виданого 09 липня 2024 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.23).
З копії витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі №78740504 від 15 жовтня 2024 року виданого Першою вінницькою державною нотаріальною конторою, вбачається, що 15 жовтня 2024 року Першою вінницькою державною нотаріальною конторою зареєстровано спадкову справу №73129973, номер у нотаріуса 529/2024 після смерті ОСОБА_4 (а.с.7).
Постановою приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Мартинюк І.В. від 16 серпня 2024 року №23/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальних дій, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 . Підставою для відмови стало те, що ОСОБА_1 не подала заяву до нотаріальної контори протягом шести місяців після смерті спадкодавця та не пред`явила жодного доказу фактичного прийняття спадщини (а.с.21).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Згідно до положень частини 1 статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають інші особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини.
Статтею 1265 ЦК України передбачено, що у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
Згідно з частиною першою статті 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 30 грудня 2024 року у справі № 527/1229/24, від 31 липня 2024 року у справі № 127/2149/21.
З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Ідентичне положення визначено і в п.24 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30.05.2008 року, «Про судову практику у справах про спадкування» за яким, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини ( пункти 54-57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Подібний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20), від 26 жовтня 2022 року у справі № 522/17925/16 (провадження № 61-1122св22).
Крім того, карантинні обмеження та перебування за кордоном чи в іншій місцевості не є поважними причинами для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, якщо спадкоємець мав можливість подати заяву через консульські установи, поштовою або електронним повідомленням. Поважними причинами пропуску строку є лише ті, що пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій щодо прийняття спадщини.
Подібний підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 07 грудня 2022 року у справі № 399/570/21, від 26 лютого 2024 року у справі № 552/5600/23, від 26 березня 2025 року у справі № 522/18483/21.
Як встановлено судом, підставами пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини позивачка зазначає те, що їй не було відомо про наявність заповіту на її ім`я, про який вона дізналась після смерті чоловіка тітки ОСОБА_4 у липні 2024 року.
Поряд з цим, як у позові так і своїх поясненнях ОСОБА_1 зазначала, що сподівалася на залишення і їй щось у спадок тіткою за її життя, після смерті якої потрібно було звернутись до нотаріальних органів, щоб ті перевірили наявність заповіту на її батька (рідного брата померлої) чи на неї, але з 2020 року в неї були важкі життєві обставини, що унеможливили вчасне звернення до нотаріуса. Після смерті тітки залишився жити її чоловік ОСОБА_4 , і вона вважала, що не може претендувати на будь-яку частину майна за його життя. Також на її думку існували об`єктивні причини, що унеможливили виконання процесуальних обов`язків, а саме скрутне матеріальне становище, смерть її чоловіка, хвороба та смерть матері, хвороба та смерть батька, а також запровадження на території України карантину в зв`язку з коронавірусом COVID-19.
Суд попередньої інстанції правильно виходив з відсутності підстав для задоволення позовних вимог про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки сама по собі необізнаність племінниці про наявність заповіту, а також не вчинення юридично значущих дій, пов`язаних з набуттям спадкових прав упродовж тривалого строку (майже чотири роки), не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що місцевий суд, відмовивши у задоволенні позову, не врахував принцип свободи заповіту, оскільки цей принцип не скасовує обов`язку спадкоємця ретельно ставитися до реалізації своїх спадкових прав.
За обставин розглядуваної справи тітка позивача - ОСОБА_5 померла у листопаді 2020 року, а позивач звернулась до суду вперше у серпні 2024 року, тобто майже через чотири роки після відкриття спадщини.
Вочевидь позивач не мала об`єктивних перешкод для того, щоб за наявності в неї будь-яких сумнівів, з`ясувати чи прийняв у встановлений законом строк спадщину відомий їй спадкоємець першої черги за законом (чоловік тітки ОСОБА_4 ).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 (провадження №14-50цс24), зазначено, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Отже, враховуючи, що тривалість пропуску строку для прийняття спадщини становить майже чотири роки, а також встановлені судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надала беззаперечних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не довела наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню цієї заяви у встановлений законом строк, що згідно зі статтею 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком, тому оскаржуване рішення суду першої інстанції про відмову в позові є законним й обґрунтованим.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Інші доводи апеляційної скарги також є безпідставними.
З урахуванням вищевикладеного, доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення місцевим судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Куцого Ростислава Андрійовича залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. Ю. Береговий
Судді О. В. Ковальчук
О. С. Панасюк