Справа № 521/12498/26
Номер провадження № 2/521/8371/26
У Х В А Л А
про залишення позовної заяви без руху
29 липня 2026 року м. Одеса
Суддя Хаджибейського районного суду міста Одеси Шевчук Н.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: невідомий) про визнання права власності на частку нерухомого майна за набувальною давністю
ВСТАНОВИВ:
У липні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Павленко Альона Леонідівна звернулася до Хаджибейського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку нерухомого майна за набувальною давністю, в якому просить суд: визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , звільнити позивачку від сплати судового збору за подання позовної заяви.
Після надходження позовної заяви, головуючого суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст. 14, 33 ЦПК України.
21.07.2026 року цивільна справа №521/12498/26 надійшла у провадження судді Шевчук Н.О.
21.07.2026 року судом направлено запит до Департамента надання адміністративних послуг ОМР, щодо зареєстрованого місця проживання відповідача у справі.
27.07.2026 року (вх.№54746) від Департаменту до суду надійшла довідка, щодо зареєстрованого місця проживання відповідача у справі.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 подана з порушенням вимог ст. 175, 177 ЦПК України, у зв`язку з чим потребує залишення без руху, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до Закону.
Так, звертаючись до Хаджибейського районного суду міста Одеси з позовом про визнання права власності на частку нерухомого майна за набувальною давністю, позивачка, окрім іншого, просить суд звільнити її від сплати судового збору, посилаючись на тяжкий матеріальний стан, зокрема зазначає, що отримана в 2025 році сума доходів не дає останній можливості сплатити судовий збір, так як така сума є значною для неї. Також посилається на те, що наявні підстави для звільнення її від сплати судового збору, оскільки у даному разі судовий збір значно перевищує 5% від суми річного доходу позивача.
Розглянувши клопотання позивача про звільнення її від сплати судового збору, переглянувши додані з цього приводу до позовної заяви документи на підтвердження вимоги про звільнення від сплати судового збору, суд вважає, що у задоволенні такого клопотання слід відмовити, враховуючи таке.
Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
На підставі ч. 1,3 ст.136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строку порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Згідно із ст.8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Тобто, фактичною підставою для відстрочки, розстрочки або звільнення від сплати судового збору є такий майновий стан особи, що утруднює виконання цього обов`язку у повному обсязі у встановлений законом строк.
При цьому, суд зауважує, що відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору є правом суду, а не його обов`язком.
Згідно роз`яснень, що містяться в п. 29 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах від 17.10.2014 року № 10, відповідно до ст.8Закону №3674-VІ та ст. 82 ЦПК України єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи. Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно із ст.10 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Тобто, підставою для звільнення від сплати судового збору є такий, обумовлений виключними обставинами, майновий стан сторони, який об`єктивно унеможливлює сплату нею судового збору у відповідному розмірі.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на національні суди покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість якої надано ВРУ та практику ЄСПЛ, як джерело права.
Положення п. 1 ст. 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19.06.2001, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі "Шишков проти Росії" ("Shishkov v. Russia") від 20.02.2014, пункт 111).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ "Kniat v. Poland" від 26.07.2005, пункт 44; Рішення ЄСПЛ "Jedamski and Jedamska v. Poland" від 26.07.2005, пункти 63-64).
У зв`язку із цим, при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Згідно із ч. 3 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст.175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зазначення ціни позову.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
При цьому, виходячи зі змісту ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а також положень Національного Стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440, під дійсною вартістю майна для цілей визначення її оцінки та ціни позову мається на увазі саме ринкова вартість такого майна.
У даній справі судом встановлено, що позивач визначила ціну позову як 449067 грн. При цьому, звертаючись до суду із позовом, позивач вказала, що визначена нею ціна позову є умовною, оскільки увесь об`єкт нерухомості не може коштувати більше 20000 доларів США.
Будь-яких документів щодо дійсної ринкової вартості об`єкта нерухомості позивачка до позовної заяви не додала.
Відтак, за відсутності достовірних відомостей про вартість спірного нерухомого майна, а саме частини такого майна, суд позбавлений можливості однозначно вирішити питання про правильність обчислення ціни позову та, відповідно, суми судового збору, який має бути сплачений позивачем за подання цього позову.
Окрім цього, суд зауважує, що як вбачається із наданих позивачкою документів, її дохід за 2025 рік складає 29034 грн.
Проте, вказане, а також те, що у випадку задоволення позову реконструкція приміщення потребує значних фінансових втрат з боку позивачки, однозначно не може слугувати підставами для звільнення останньої від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, також і з огляду на те, що позивачка є особою працездатного віку, що останньою не спростовано, несе відповідні витрати по утриманню майна, сплачує земельний податок, ініціювала збір пакета відповідних документів щодо реконструкції майна, топографічної документації, водночас, не надала суду будь-яких інших документів щодо неможливості сплати нею відповідних обов`язкових платежів в дохід Держави.
Відповідно до положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Таким чином, у даному разі, за встановлених судом обставин, підстави для звільнення позивача від сплати судового збору - відсутні.
Суд зазначає, що відмова у звільненні від сплати судового збору, відстрочці або розстрочці його сплати не порушує положення п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (про право на справедливий суд), оскільки не перешкоджає вказаній особі у доступі до суду і не ускладнює його таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір, його об`єкти та ставки, підстави і порядок сплати, а також умови звільнення від сплати встановлені законом, тобто справляння судового збору переслідує законну мету.
Також суд звертає увагу, що у відповідності до Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 1331 грн. 20 коп. та не більше 16640 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовну заяву ОСОБА_1 слід залишити без руху, надавши строк для усунення недоліків, а саме надати документи щодо ринкової вартості спірного нерухомого майна та, відповідно, докази сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі, з урахуванням такої оцінки майна, або надати належні підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до вимог Закону.
Відповідно підстав для звільнення позивачки від сплати судового збору за подання позовної заяви майнового характеру до суду, суд не вбачає, з огляду на що, у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору слід відмовити.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.
Керуючись ст. 175, 177, 185, 260 ЦПК України, Хаджибейський районний суд міста Одеси
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Павленко Альони Леонідівни про звільнення від сплати судового збору у цивільній справі №521/12498/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку нерухомого майна за набувальною давністю - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: невідомий) про визнання права власності на частку нерухомого майна за набувальною давністю - залишити без руху.
Позивачу усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки, зазначені в даній ухвалі протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз`яснити, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк, виконає вимоги, визначені ст. 175,177 ЦПК України, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч.3 ст.185 ЦПК України).
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху направити позивачу до виконання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Н.О. Шевчук