ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5823/26 Справа № 185/8664/25 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Свистунової О.В., Макарова М.О.,
за участю секретаря судового засідання - Глущенко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Безуханич Анастасія Василівна, на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2026 року у складі судді Корягіна В.О. у цивільній справі № 185/8664/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Богданівська сільська рада Дніпропетровської області про встановлення факту, що має юридичне значення, -
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся через суд із заявою, визначивши заінтересованою особою Богданівську сільську раду Дніпропетровської області, де просив встановити факт постійного його проживання однією сім`єю, з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 1985 року та до дня смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , обґрунтовуючи це тим, що ОСОБА_2 був одружений на матері заявника та був його вітчимом, з яким він у віці дитини проживав разом аж до дня його смерті у 2007 році за адресою: АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилась спадщина на належне ОСОБА_2 нерухоме майно у вигляді земельної ділянки, площею 6,580 га, яка розташована на території Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області. Враховуючи, що у ОСОБА_2 відсутні будь-які спадкоємці та враховуючи спільне проживання заявника разом із ОСОБА_2 в період з 1985 року по день смерті ОСОБА_2 28 жовтня 2007 року, заявник звернувся до нотаріальної контори за для оформлення своїх спадкових прав на спадщину, де йому було відмовлено у видачі свідоцтва про спадщину з підстав відсутності підтвердження факту проживання заявник з ОСОБА_2 однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини. Заявник наголошує, що мав з ОСОБА_2 спільний бюджет та здійснював сумісний побут і проживав зі спадкодавцем безперервно з 1985 року, що вважає підставою для встановлення такого факту, що потрібен йому для прийняття спадщини.
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2026 року в задоволені заяви представника заявника адвоката Безуханич А.В. в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа: Богданівська сільська рада Дніпропетровської області про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовлено з підстав недоведеності заявником спільного проживання разом із ОСОБА_2 не менш п`яти років до часу відкриття спадщини за відсутності жодного доказу цьому факту. Крім того суд першої інстанції не взяв до уваги пояснення свідка ОСОБА_3 , який не міг пояснити коли помер ОСОБА_2 , хто та як ховали його і чи проживав разом із ним ОСОБА_1 до смерті ОСОБА_2 (а.с.67-71).
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 у березні 2026 року через свого представника - адвоката Безуханич А.В. подав апеляційну скаргу (а.с.74-77), в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове із повним задоволенням його вимог, обґрунтовуючи це тим, що судом першої інстанції порушено норми як матеріального, так і процесуального права, не повно з`ясовані обставини справи, характер спірних правовідносин, що призвело до хибного висновку у справі. Скаржник наголошує, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги того факту, що його мати, перебуваючи в офіційному шлюбі з ОСОБА_2 , та разом із заявником, який на той час був дитиною, проживали за спірною адресою. Мати заявника померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що свідчить не про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , а його припинення внаслідок смерті одного з подружжя та що, на думку скаржника, свідчить про збереження сімейних, побутових, соціальних та особистих зв`язків між ним та ОСОБА_2 , який був йому вітчимом, аж до дня смерті останнього. Після смерті матері заявник залишився проживати разом із вітчимом, що скаржник вважає спільним з ним проживанням та що підпадає під норми ст. 1264 ЦК України, чому ним було надано підтверджуючи письмові докази.
Інші учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалися та відзиву на апеляційну скаргу не подавали, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає її розгляду по суті.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть, виданого 29 жовтня 2007 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернівського міського управління юстиції Дніпропетровської області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №439.
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №879269 від 15 вересня 2006 року, власником земельної ділянки 6,580 га, кадастровий номер [номер приховано]-07-001-0090, яка розташована на території Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, зазначений ОСОБА_2 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно акту складеного головою ОСББ «Перемоги 31» та мешканців буд. АДРЕСА_1 цього будинку фактично мешкали з 1985 року по 2007 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Постановою приватного нотаріуса Павлоградського районного нотаріального округу Молодих С.І. від 27 липня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , оскільки не можливо встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованої 07 лютого 2025 року, судом першої інстанції встановлено, що 17 грудня 2016 року було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав договір оренди земельної ділянки площею 6,580 га, яка розташована за адресою: Дніпропетровська обл. Павлоградський район Богданівська сільська рада, орендодавець: ОСОБА_2 , орендар: ПП АФ «Лідер».
Згідно витягу з реєстру територіальної громади, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований з 21 грудня 1984 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження, батьками ОСОБА_1 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , актовий запис №598.
Як вбачається з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу, ОСОБА_6 зареєструвала шлюб, актовий запис №51.
Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого 28 грудня 1998 року, ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №368.
Приватним нотаріусом Павлоградського районного нотаріального округу Молодих С.І. на виконання ухвали суду надано суду копію спадкової справи №38/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , з якої вбачається, що з заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_1 , заповітів не має. ОСОБА_2 був зареєстрований на день смерті за адресою: АДРЕСА_2 .
За показаннями свідка ОСОБА_3 , допитаного в судовому засіданні судом першої інстанції, зазначено, що ОСОБА_2 з 1991 року проживав за адресою АДРЕСА_1 , коли і де саме ОСОБА_2 помер, та звідки його ховали, і хто саме ховав не знає, оскільки про смерть останнього йому стало від сусідів. Зазначив, що ОСОБА_1 мешкав разом з ОСОБА_2 за вищезазначеною адресою та доглядав за ним до його смерті, проте, це йому відомо лише зі слів сусідів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд поставив під сумнів, що заявник ОСОБА_1 разом з померлим ОСОБА_2 проживали однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини), оскільки цьому не надано жодного доказу.
Також суд першої інстанції відзначив, що лише з акту, складеного головою ОСББ «Перемоги 31» та мешканців буд. АДРЕСА_3 встановлюється, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично мешкали з 1985 року по 2007 рік, а зазначення в державному акті на землю адреси проживання ОСОБА_2 , як АДРЕСА_1 не підтверджує обставини проживання однією сім`єю заявника з ОСОБА_2 , а свідчить про підтвердження місця проживання ОСОБА_2 на день складання державного акту станом на 15 вересня 2006 року.
Крім того, суд першої інстанції вважав показання свідка ОСОБА_3 неспроможними, оскільки останньому було відомо про спільне проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 зі слів сусідів.
Колегія суддів повністю погоджується як зі встановленими фактичними обставинами справи, так і з висновком суду першої інстанції.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Згідно частини першої статті 1221 Цивільного кодексу України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Для одержання права на спадкування у зазначених осіб необхідне встановлення двох юридичних фактів: 1) проживання однією сім`єю; 2) на час відкриття спадщини має пройти принаймні п`ять років, протягом яких спадкоємець проживав зі спадкодавцем однією сім`єю.
Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Ознакою проживання спадкоємця однією сім`єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї. При цьому важливою, проте не основною ознакою, є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, тощо.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати норми частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Подібні за змістом висновки виклав Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
Необхідною умовою для встановлення заявленого факту є доведеність факту спільного проживання заявниці та спадкодавця як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 243/1073/23 (провадження № 61-18172св23).
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд і у постанові від 23 грудня 2025 року у справі №279/1273/25.
Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції надав об`єктивну оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, достатньо мотивував відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Заявником ОСОБА_1 на доведено заявлених вимог, як вірно встановив суд першої інстанції, оскільки останнім не надавалось як суду першої інстанції, так і колегії суддів доказів ведення спільного побуту, приймання участі у спільному утриманні майна, веденні спільного господарства тощо разом із ОСОБА_2 .
Разом з цим колегія суддів відзначає, що на момент смерті матері заявника ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , заявникові виповнилось вже 21 рік, що, в розумінні Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, який діяв на той час, вважалось віком повноліття особи, а тому доводи скаржника про те, що він був дитиною у складі сім`ї ОСОБА_2 щонаймеш після смерті матері та до дня смерті самого ОСОБА_2 у 2007 році, колегія суддів відхиляє.
Також доводи про те, що після смерті матері заявника між ним та ОСОБА_2 залишились сімейні відносини, чого хотів сам ОСОБА_2 , колегія суддів відкидає, адже таких обставин скаржником не підтверджувалось жодним письмовим доказом.
Інших доказів на підтвердження факту, який заявник просив встановити, останнім не надавалось ані суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції.
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.
Колегія суддів наголошує, що матеріали справи не містять письмових доказів будь-яких витрат позивача, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, враховуючи повнолітній вік заявника в період з 1995 року, коли заявникові виповнилось 18 років, та до дня смерті ОСОБА_2 у 2007 році, коли заявникові вже виповнилось 30 років.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процессуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються необхідності переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключно компетенцією суду, переоцінка доказів, діючим законодавством не передбачена.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Безуханич Анастасія Василівна - залишити без задоволення.
Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2026 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені "21" липня 2026 року.
Повний текст постанови складено "29" липня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.В. Свистунова
М.О. Макаров