Справа № 344/6738/26
Провадження № 22-ц/4808/1258/26
Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.
Суддя-доповідач Бойчук
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Мальцевої Є.Є.,
секретаря Кузнєцова В.В.,
з участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представників,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 01 травня 2026 року під головуванням судді Мелещенко Л.В. у м. Івано-Франківськ,
в с т а н о в и в:
В квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з заявою про видачу обмежувального припису.
Заяву обґрунтувала тим, що є співвласницею садової ділянки № НОМЕР_1 у садовому товаристві № 4 (м. Івано-Франківськ) разом з сестрою ОСОБА_3 . Протягом тривалого часу заявниця потерпає від протиправних дій з боку співмешканця її сестри ОСОБА_2 .
Зазначає, що ОСОБА_2 04 квітня 2026 року приблизно о 14:00 годині перебуваючи на території її власності, вчинив акт фізичного та психологічного насильства.
Заявниця зазначає, що конфлікт не є випадковим. У серпні 2025 року ОСОБА_2 вже вчиняв щодо неї психологічне насильство, висуваючи незаконні претензії на майно, яке йому не належить. Кривдник змушує заявницю сприймати його погрози як реальну загрозу її життю та здоров`ю.
Після конфлікту заявниця була змушена зачинитися в будинку, перебуваючи в стані гострого страху та незахищеності. Подальша агресія ОСОБА_2 та психологічний тиск призвели до погіршення стану здоров`я.
Зокрема, під час нападу 04 квітня 2026 року ОСОБА_2 , маючи прямий умисел на її залякування та фізичне придушення волі, з великою силою схопив її, вдарив у область грудної клітки. Внаслідок цих цілеспрямованих дій заявниця отримала тілесні ушкодження, а саме: забій грудної клітки зліва та три синці грудної клітки зліва, що зафіксовано у довідці КНП «Центральна міська клінічна лікарня» Івано-Франківської міської ради № 88 від 06 квітня 2026 року. Отримані травми супроводжуються гострим болем, який посилюється при вдиху та рухах, що підтверджено оглядом хірурга КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» від 06 квітня 2026 року.
Окрім фізичних травм, дії кривдника завдали суттєвої шкоди її психічному здоров`ю. Через пережите насильство та реальні погрози фізичною розправою, заявниця перебуває у стані постійної тривоги та заціпеніння. Наразі заявниця потребує тривалого медикаментозного лікування та психотерапії, оскільки досі не може прийти до тями та відчуває себе у небезпеці.
Неодноразовість звернень за медичною допомогою підтверджується записами у системі MEDICS, направлення свідчать про тривалий розлад здоров`я та глибоку психологічну травму. Характер дій ОСОБА_2 вказує на намір залякати заявницю та змусити відмовитися від законного користування своїм майном.
Заявниця вважає, що факт вчинення фізичного та психологічного насильства щодо неї як співвласниці майна, а також наявність реальних погрози та триваючого розладу здоров`я, є безумовною підставою для застосування до ОСОБА_2 заходів, а саме - видачі обмежувального припису. Необхідність застосування цих заходів зумовлена потребою усунути небезпеку для її життя та здоров`я, а також забезпечити її право на безпечне користування власною нерухомістю, доступ до якої наразі фактично заблокований через страх заявниці перед повторною агресією кривдника.
Щодо факту нападу та вчинення насильства, що призвело до шкоди здоров`ю, заявницею було подано відповідну заяву до Івано-Франківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області. На даний час заявниці невідомо про стан розгляду її заяви та остаточну правову кваліфікацію дій ОСОБА_2 .
Заявниця також зазначає, що ОСОБА_2 вчиняє щодо неї насильство протягом тривалого часу і впевнений у своїй безкарності, його агресія щоразу посилюється, тому у заявниці виникла необхідність звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису.
Просить видати обмежувальний припис визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього обов`язки, а саме:
1) заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного перебування з постраждалою особою ОСОБА_1 , а саме на території садово-городньої ділянки № НОМЕР_1 у садовому товаристві № 4 (м. Івано-Франківськ);
2) усунути перешкоди у користуванні майном, що є частково об`єктом права власності постраждалої особи ОСОБА_1 , шляхом заборони ОСОБА_2 доступу та перебування на території вищевказаної земельної ділянки;
3) заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань 100 (сто) метрів до місця проживання (перебування) постраждалої особи, а також до місця її частого відвідування - садово-городньої ділянки № НОМЕР_1 у садовому товаристві № 4 (м. Івано- Франківськ);
4) заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
5) заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 01 травня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, не врахував усіх обставин справи та не надав їм належної оцінки.
Суд першої інстанції фактично звів питання домашнього насильства виключно до наявності адміністративного протоколу, витягу з ЄРДР або термінового заборонного припису, хоча закон не містить такої вимоги як обов`язкової умови для видачі обмежувального припису.
Суд першої інстанції фактично підмінив предмет розгляду у справі про видачу обмежувального припису питанням доведеності вини особи у кримінальному чи адміністративному порядку, що суперечить правовій природі даного інституту захисту.
Крім того, суд безпідставно критично оцінив показання свідка ОСОБА_4 виключно з підстав родинних відносин з нею. Водночас норми процесуального права не містять заборони для членів сім`ї бути свідками у справі. Сам факт перебування у шлюбі не свідчить автоматично про неправдивість показань свідка та не є підставою для їх відхилення.
Натомість суд був зобов`язаний оцінити показання свідка у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема медичною документацією, поясненнями сторін та загальними обставинами конфлікту.
Суд також дійшов помилкового висновку про недоведеність причинно-наслідкового зв`язку між тілесними ушкодженнями заявниці та діями ОСОБА_2 лише з підстав того, що медична допомога була надана 06 квітня 2026 року.
Однак законодавство не вимагає фіксації тілесних ушкоджень саме у день вчинення насильства. Більше того, тілесні ушкодження були зафіксовані через незначний проміжок часу, а їх характер узгоджується з описаним механізмом спричинення.
Суд фактично проігнорував і психологічні наслідки насильства для неї.
Апелянтка вважає, що суд першої інстанції застосував до неї надмірний стандарт доказування.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для видачі обмежувального припису є необґрунтованими, зробленими з неповним з`ясуванням обставин справи та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її заяву та видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2
ОСОБА_1 та її представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній.
ОСОБА_2 та його представник вимоги апеляційної скарги заперечили, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представників, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.
Встановлено, що 06.04.2026 ОСОБА_1 зверталася до Івано-Франківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області з заявою стосовно вчинення відносно неї протиправних дій ОСОБА_2 (а.с. 5, 31).
Згідно з талоном - повідомленням № 13873 від 07 квітня 2026 року заяву було зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України (журнал єдиного обліку) (а.с. 6, 32).
У довідці КНП «Центральна міська клінічна лікарня» Івано-Франківської міської ради № 88 від 06 квітня 2026 року зазначено, що ОСОБА_1 знаходилася на амбулаторному лікування, діагноз: забій грудної клітки зліва та три синці грудної клітки зліва (а.с. 8, 23).
ОСОБА_1 06 квітня 2026 року, 08 квітня 2026 року, 09 квітня 2026 року, 21 квітня 2026 року зверталася за медичною допомогою до терапевта, невролога, кардіолога, хірурга (а.с. 7, 24-30).
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 квітня 2021 року, спадкоємцями зазначеного у заповіті майна ОСОБА_5 є його дочки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.52).
Згідно довідки військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 проходив військову службу по мобілізації у період з 03.03.2022 по 30.05.2025 (а.с.53) і за період служби був нагороджений грамотами військової частини НОМЕР_2 (а.с. 54,55).
Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області та Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради надана позитивна характеристика на ОСОБА_2 (а.с. 56, 57).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Як наголошено у пунктах 3, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративні правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Частиною третьою статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання, а також на суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» встановлено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи) (частина третя статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців (частина четверта статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19) зробив висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства (правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП) може бути підставою для застосування заходів обмежувального припису.
У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) зазначено, що при вирішенні питання щодо застосування обмежувального припису суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.
Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 та від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц.
У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20) зазначено, що сам факт звернення заявника до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства та застосування судом до кривдника спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Верховний Суд у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19 (провадження № 61-13080св19) зазначив, що факт внесення відомостей про кримінальне провадження до ЄРДР за відсутності інших доказів вчинення домашнього насильства не є безумовною підставою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При вирішенні питання щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства суд має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що за встановлених обставин суд не вбачає ризиків продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві щодо заявниці. Сам факт звернення заявника до правоохоронних органів із заявою свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявницею ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , але не підтверджує, що наявні ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Враховуючи наведені обставини та співставляючи інтереси учасників справи, з урахуванням суспільних інтересів, суд дійшов висновку, що заявниця не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо неї, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо останньої обмежувального припису.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Необґрунтованими є доводи апелянтки, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, не врахував усіх обставин справи та не надав їм належної оцінки.
З рішення суду першої інстанції вбачається, що судом встановлено та підтверджено учасниками справи, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли неприязні стосунки внаслідок користування нерухомим майном. Досліджуючи і оцінюючи зібрані у справі докази та пояснення учасників справи, суд в оскаржуваному рішенні вказав, що заявниця як на підставу для видачі обмежувального припису посилалася на завдання їй ОСОБА_2 тілесних ушкоджень та звернення з заявою про припинення протиправних дій до правоохоронних органів.
З матеріалів справи вбачається, що результати звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів відсутні, за заявою заявниці не внесено відповідних відомостей про досудове розслідування. Не надано і доказів того що ОСОБА_2 , притягалася до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.
З врахуванням таких обставин, суд вірно вказав та те, що сам факт звернення заявника до органів поліції не може бути підставою для застосування до ОСОБА_2 спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Суд дав правильну оцінку поясненням свідка ОСОБА_4 , який є чоловіком заявниці, тому доводи апелянтки в цій частині є необгрунтованими.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд дійшов помилкового висновку про недоведеність причинно-наслідкового зв`язку між тілесними ушкодженнями заявниці та діями ОСОБА_2 лише з підстав того, що медична допомога була надана 06 квітня 2026 року не є обґрунтованими.
Суд вказав, що заявницею не доведено, що тілесні ушкодження на які вона вказує були завдані саме ОСОБА_2 . Окрім того, заявницею не надано витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про внесення відомостей за її заявою про події які сталися під час вчинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , такі дані в суді апеляційної інстанції після постановлення судом рішення у цій справі надавалися представником заявниці і відхилені судом, оскільки подані у спосіб, який суперечить вимогам ч.3 ст. 367 ЦПК України.
У матеріалах справи відсутні також інші докази вчинення домашнього насильства, а заявницею не доведено належними та допустимими доказами, що щодо неї вчиняються будь-які форми насильства заінтересованою стороною.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку про відсутність ризиків продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві щодо заявниці. З наведених підстав не заслуговують на увагу доводи апелянтки про те, що суд застосував до неї надмірний стандарт доказування.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 01 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 30 липня 2026 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук Є.Є. Мальцева