ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/3246/26 Справа № 932/10535/23 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В.В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - Макарова М.О.,
суддів - Ткаченко І.Ю., Городничої В.С.
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовано тим, що 27 серпня 2021 року між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2792404801/463051. Договір підписано електронним підписом позичальника за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого на мобільний номер відповідача, що підтверджується пунктом 7 цього договору, реквізитами та підписами сторін. 19 квітня 2022 року між TOB «ГОУФІНГОУ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 19042022-Г, відповідно до умов якого ТОВ «ГОУФІНГОУ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ГОУФІНГОУ» права вимоги до боржників, вказаних в Реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників від 19 квітня 2022 року до Договору факторингу № 19042022-Г від 19 квітня 2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 20 858,75 грн, з яких: 5 500,00 грн - сума заборгованості за основним боргом; 15358,75 грн - сума заборгованості за відсотками.
Крім того, 19 вересня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2379254, який підписано електронним підписом позичальника за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого на мобільний номер відповідача, про що свідчить п. 1.1. цього договору. Разом з цим 17 травня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 17052023 у відповідності до умов якого, ТОВ «Лінеура Україна» відступає ТОВ «ФК «ЄАПБ», а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, зазначених в Реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до Договору факторингу № 19072023 від 19 липня 2023 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 49 200,00 грн, з яких: 15 000,00 грн - сума заборгованості за основним боргом; 34 200,00 грн - сума заборгованості за відсотками.
Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами № 2792404801/463051 від 27 серпня 2021 року та № 2379254 від 19 вересня 2021 року в загальній сумі 70 058,75 грн та судові витрати.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 року позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість кредитними договорами від 27 серпня 2021 року № 2792404801/463051 та від 19 вересня 2021 року № 2379254 у загальній сумі 70 058,75 грн, а також судовий збір, сплачений при подачі позову, в сумі 2 684,00 грн.
Рішення суду мотивовано наявністю підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми заборгованості за вказаними кредитними договорами відповідно до строку їх укладання, оскільки фактично отримані та використані останнім кошти в добровільному порядку не повернуті, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.
Не погодившись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та ухваленим внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Представник апелянта заперечує факт отримання відповідачем коштів за кредитними договорами та зазначає, що позивач не надав жодних доказів їх видачі за вказаними договорами. Він наголошує на тому, що відповідач не підписувала кредитні договори та додатки до них, ні електронним способом, ні будь-яким іншим. Також скаржник вказує, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не довело належними та допустимими доказами свій статус належного позивача (кредитора) за договорами, оскільки не надало доказів на підтвердження переходу права грошової вимоги та сплати новим кредитором коштів первісному кредитору за передачу цього права за договорами факторингу, а додані договори факторингу надано не в повному обсязі, що унеможливлює повне, всебічне та об`єктивне дослідження обставин справи та надання їм належної оцінки. Суд першої інстанції на це уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про належність вказаних доказів та повністю задовольнив позовні вимоги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 27 серпня 2021 року між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 2792404801/463051, який підписано електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора.
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору Товариство на надає Клієнту фінансовий кредит в межах суми 5 500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п. 1.2 цього договору кредит надається строком на 30 днів, тобто до 25 вересня 2021 року.
Пунктом 1.3 кредитного договору встановлено, що за користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 638,75 % річних від суми кредиту в розрахунку 1,75 % на добу. Тип процентної ставки фіксована.
19 квітня 2022 року між TOB «ГОУФІНГОУ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 19042022-Г, відповідно до умов якого ТОВ «ГОУФІНГОУ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ГОУФІНГОУ» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників від 19 квітня 2022 року до Договору факторингу № 19042022-Г від 19 квітня 2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 20 858,75 грн, з яких: 5 500,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 15 358,75 грн - сума заборгованості за відсотками.
19 вересня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2379254, який підписано електронним підписом позичальника із використанням одноразового ідентифікатора.
Відповідно до п. 1.2 зазначеного договору на умовах, встановлених Договором, Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 15 000,00 грн.
Згідно з п. 1.3 цього договору строк кредиту 30 днів. Тип процентної ставки - фіксована (п. 1.4 договору).
У відповідності до п. п. 1.4.1 договору стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої ставки.
Також 19 жовтня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2379254 від 19 вересня 2021 року, відповідно до п. п. 3.1 строк користування кредитом за договором продовжується на 30 днів. Дата повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом 19 листопада 20221 року.
17 травня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №17052023, згідно з умовами якого ТОВ «Лінеура Україна» відступає ТОВ «ФК «ЄАПБ», а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, вказаних в Реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 19072023 від 19 липня 2023 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 49 200,00 грн, з яких: 15 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 34 200,00 грн - сума заборгованості за відсотками.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію (частина 1 статті 3 Закону).
Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
За приписами ч. 4 ст. 11 цього Закону пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Кредитні договори № 2792404801/463051 від 27 серпня 2021 року та № 2379254 від 19 вересня 2021 року, а також додаткова угода до договору № 2379254 від 19 вересня 2021 року укладені в електронній формі.
Доводи апеляційної скарги, про те, що відповідач не підписував кредитні договори та додатки до них відповідачем, ні електронним способом, ні будь - яким іншим, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Укладений 27 серпня 2021 року договір про надання фінансового кредиту № 2792404801/463051 між відповідачем та TOB «ГОУФІНГОУ» підписаний електронним підписом R41916 позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , про що зазначено у реквізитах Договору.
Відповідно до п.п. 1.1 -1.15 договору фінансовий кредит надано в межах суми 5 000,00 грн. зі сплатою відсотків з користування кредитом строком на 30 днів, тобто до 25 вересня 2021 року, у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта.
Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2379254 від 19 вересня 2021 року між відповідачем та ТОВ «Лінеура Україна» укладено в електронному вигляді та підписано електронним підписом одноразового ідентифікатора С645 19 вересня 2021 року о 12:31:58 год. позичальником ОСОБА_1 із зазначенням своїх особистих даних, зокрема РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси місця реєстрації, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку.
Відповідно до умов вищенаведеного договору позикодавець надав відповідачу кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на його платіжну картку в сумі 15 000,00 грн строком на 30 днів, який додатковим договором від 19 жовтня 2021 року подовжено на 30 днів.
Верховний Суд у справі № 234/7159/20, вирішуючи спір про захист прав споживача та встановлення нікчемності кредитного договору і застосування наслідків його недійсності, погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки оспорюваний договір про надання кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Отже, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна та пароля особистого кабінету кредитний договір між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем не був би укладений.
Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно неможливим. Належних і документальних доказів на спростування доводів позивача щодо наявності на кредитних договорах електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора стороною відповідача не надано.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем надано належні докази, які свідчать про укладення з відповідачем 27 серпня 2021 року та 19 вересня 2021 року кредитних договорів з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що договори між первісними кредиторами та відповідачем укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису через інформаційно-телекомунікаційну систему - вебсайт кредитора, де ОСОБА_1 пройшла процедуру реєстрації в особистому кабінеті, верифікувавши свої персональні дані, РНОКПП та номер мобільного телефону.
Сам по собі факт генерації одноразових ідентифікаторів, які відображені в текстах обох договорів у розділах «Реквізити Сторін», та їх введення в інформаційній системі є технічно неможливим без доступу до мобільного пристрою з відповідною SIM-картою, яка належить безпосередньо позичальнику.
Відтак колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про відсутність доказів надсилання одноразових ідентифікаторів, а також те, що спірні кредитні договори є неукладеними через ненадання позивачем логінів чи окремих технічних доказів надсилання SMS-повідомлень з кодами підтвердження на мобільний телефон відповідача ( НОМЕР_1 ).
Як і в разі укладення договору в паперовій формі, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, внаслідок чого у них, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, що випливають із кредитних договорів.
Отже, заперечуючи проти укладення кредитних договорів, представник відповідача не надав суду апеляційної інстанції жодного доказу та не спростував факту укладення згаданих договорів із первісними кредиторами й отримання коштів на їх підставі.
Вищезгадані договори укладалися із зазначенням в них персональних даних відповідача, про втрату яких остання не заявляла, так само як і не заявляла про вчинення щодо неї будь- яких шахрайських дій зі сторони третіх осіб.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно зі статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК«ЄАПБ» надало належні докази, які підтверджують право вимоги позивача за згаданими договорами, а також наявність у відповідача грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем.
Відповідач ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за договорами перед новим кредитором ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Колегія суддів відхиляє посилання представника відповідача на те, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не надано належних та допустимих доказів сплати ним грошових коштів первісним кредиторам за передачу права грошової вимоги за договорами факторингу.
До позовної заяви ТОВ «ФК «ЄАПБ» додані копії витягів з реєстрів боржників до договорів факторингу та актів прийому-передачі реєстру боржників за договорами факторингу.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про відсутність доказів перерахування кредитних коштів відповідачу первісним кредитором.
За нормами Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором є даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на її картковий рахунок.
Колегія суддів також відхиляє доводи представника скаржника про неправомірність залучення платіжного сервісу, статусу інформаційних довідок та розбіжностей у номерах банківських карток.
Твердження апеляційної скарги про те, що ТОВ «Платежі Онлайн» (платіжний сервіс «Platon») не є стороною кредитних договорів, а надані ним інформаційні довідки про успішно проведені транзакції не є належними доказами перерахування коштів, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про платіжні послуги», безготівкові розрахунки в мережі Інтернет здійснюються із залученням операторів послуг платіжної інфраструктури (платіжних сервісів). Залучення фінансовою установою платіжного сервісу для технічного переказу коштів не потребує укладення окремого договору між цим сервісом та позичальником. У цьому випадку первісний кредитор виступив ініціатором платежів, виконавши свій обов`язок із надання кредитів через інструменти електронних платежів. Саме по собі технічне відображення номерів карток чи ідентифікаторів транзакцій у внутрішніх системах сервісу не спростовує факт успішного переказу коштів на рахунок відповідача.
Слід зауважити, що розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Посилання представника скаржника на Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та твердження, що доказом надання коштів можуть бути виключно паперові первинні документи (меморіальні ордери, квитанції), ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права. Цей Закон регулює внутрішній облік юридичних осіб і не може обмежувати коло доказів у цивільному процесі. Критерії належності та допустимості доказів визначаються виключно ЦПК України.
У сфері електронного мікрокредитування фіксація руху коштів здійснюється у формі електронних записів. Інформаційні довідки ТОВ «Платежі Онлайн» про успішне проведення транзакцій за обома договорами є самостійними електронними доказами в розумінні ст. ст. 76, 100 ЦПК України, оскільки вони містять усі необхідні реквізити: дату, час, суму, унікальний ідентифікатор операції та результат - «проведена успішна транзакція».
У постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 404/6526/17 та від 15 грудня 2021 року у справі № 461/10708/19 чітко зазначено, що належними доказами перерахування коштів за електронним кредитним договором є довідки та реєстри операцій, видані платіжними системами або процесинговими центрами. Відсутність первинних бухгалтерських документів у паперовому вигляді не свідчить про невиконання кредитором обов`язку з надання коштів.
Стосовно наявної розбіжності між номерами карток, зазначеними у текстах договорів, та номерами карток, на які згідно з інформаційними довідками фактично було здійснено успішні перекази коштів, колегія суддів зазначає таке.
За загальним правилом безготівкових розрахунків в інтернет-еквайрингу, переказ коштів на платіжну картку здійснюється виключно після її успішної верифікації (валідації) користувачем в особистому кабінеті, що супроводжується введенням паролей 3D-Secure або підтвердженням через інтернет-банкінг. Це повністю виключає технічну можливість перерахування коштів на випадкову картку сторонньої особи.
Відповідач, стверджуючи, що вказані в довідках картки їй не належать, всупереч вимогам ст. ст. 12, 81 ЦПК України не надала суду жодних доказів про те, які саме платіжні картки були відкриті на її ім`я, та не спростувала факт володіння картками, на які надійшли кошти. Матеріали справи також не містять відомостей про звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів щодо протиправного використання її персональних чи банківських даних третіми особами. Саме лише посилання на обставину неотримання коштів без надання банківських виписок на спростування доказів позивача є необґрунтованими.
Таким чином, колегія суддів вважає доведеним факт отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів у порядку та на умовах, визначених договорами, а також належне підтвердження позивачем ТОВ «ФК «ЄАПБ» наявності відповідної заборгованості за тілом кредиту.
Презумпція правомірності договорів не спростована, а тому всі права, набуті сторонами за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають безумовному виконанню, в тому числі примусовому.
Задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за вказаними договорами, внаслідок чого утворилася заборгованість у загальній сумі 70 058,75 грн.
Встановивши факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з повернення кредитних коштів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню.
При цьому, задовольняючи позов у частині стягнення процентів за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що сторони погодили всі істотні умови договору, зокрема строк кредитування, а також вид, розмір і строки сплати процентів за користування кредитними коштами. Водночас суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого утворилася заборгованість у зазначеному позивачем розмірі, а тому визнав суму заборгованості за процентами обґрунтованою та нарахованою правомірно.
Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції в частині стягнення процентів, оскільки суд дійшов його внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, а також через неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Проценти за користування кредитом - проценти, які нараховуються в межах строку кредиту, визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник.
Тобто після спливу визначеного договором строку кредитного договору право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється.
Усі інші платежі на користь позичальника, що нараховані за результатами невиконання зобов`язання, є штрафними санкціями за порушення зобов`язання, але не процентами за користування кредитними коштами. Їх характер та відповідальність за них встановлюються договором і статтею 625 ЦКУ.
Тому апеляційний суд також бере до уваги висновки, зроблені у постанові Великої Плати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, у пункті 111 якої вказується, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».
Таким чином, нарахування процентів за користування кредитними коштами після закінчення строку дії договору є неправомірним.
З урахуванням того, що заборгованість за процентами нарахована поза межами строку дії кредитних договорів, колегія суддів вважає за необхідне здійснити перерахунок цієї суми в межах строків, визначених цими правочинами.
З огляду на це, проценти за користування кредитними коштами за кредитним договором № 2792404801/463051 від 27 серпня 2021 року підлягають нарахуванню в межах визначеного ним строку кредитування 30 днів.
Відтак суд апеляційної інстанції здійснив власний розрахунок заборгованості за процентами за користування кредитом за кредитним договором № 2792404801/463051 від 27 серпня 2021 року, відповідно до якого заборгованість за 30 днів кредитування від суми тіла кредиту 5 500,00 грн за ставкою 1,75 % на день становить: 5 500,00 грн х 0,0175 х 30 днів = 2 887,50 грн.
Водночас нарахування процентів за кредитним договором № 2379254 від 19 вересня 2021 року має здійснюватися в межах 60 днів, оскільки додатковою угодою від 19 жовтня 2021 року строк користування цим кредитом було продовжено на 30 днів.
З огляду на це, колегією суддів проведено власний розрахунок заборгованості за процентами за користування кредитом за вказаним кредитним договором № 2379254 від 19 вересня 2021 року, згідно з яким заборгованість за 60 днів кредитування від суми тіла кредиту 15 000,00 грн за ставкою 1,90 % на день становить: 15 000,00 грн х 0,019 х 60 днів = 17 100,00 грн.
Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача за кредитними договорами становить 40 487,50 грн, з яких: за кредитним договором № 2792404801/463051 від 27 серпня 2021 року - 8 387,50 грн (тіло кредиту - 5 500,00 грн, заборгованість за процентами - 2 887,50 грн); та за кредитним договором № 2379254 від 19 вересня 2021 року - 32 100,00 грн (тіло кредиту - 15 000,00 грн, заборгованість за процентами - 17 100,00 грн).
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також із неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового - про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до пп. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Беручи до уваги висновок апеляційного суду про скасування рішення суду та часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (57,79 %) підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1 551,08 грн (2 684,00 грн х 57,79 %).
Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, на підставі ч. 10 ст. 141 ЦПК України в порядку розподілу судових витрат слід стягнути з позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь відповідача ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з судового збору за подачу апеляційної скарги, в сумі 1 359,50 грн (3 220,80 грн х 42,21 %).
Керуючись ст .ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 року задовольнити частково.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитними договорами № 2792404801/463051 від 27 серпня 2021 року та № 2379254 від 19 вересня 2021 року в загальній сумі 40 487,50 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 1 551,08 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 359,50 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 29 липня 2026 року
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.Ю. Ткаченко
В.С. Городнича