ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6147/26 Справа № 190/183/26 Суддя у 1-й інстанції - Фирса Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2026 року
у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої заробітної плати ,-
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої заробітної плати.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що він працює машиністом електровоза в ВП «Криворізьке локомотивне депо» Акціонерного товариства «Українська залізниця».
За період з 2017-2021 роки йому надавалась щорічна відпустка з правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі, а саме: за 2017 рік - 2105,00 грн., 2018 рік - 2709,58 грн., за 2019 рік - 2986,17 грн., за 2020 рік - 2995,12 грн., за 2021 рік - 2991,00 грн.
Вказав, що відповідач проігнорував пункти 1.4., 3.1.5 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2011-2012 роки, який є чинним по цей час, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі.
Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь 13932,13 грн., з яких 8309,13 грн. недоплаченої частки заробітної плати (матеріальна допомога на оздоровлення) за 2017-2021 роки (включно) та 5623 грн. - компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати станом на 31.12.2025 року.
Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2026 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік у сумі 8309 (вісім тисяч триста дев`ять) грн. 13 коп. та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в сумі 5623 грн. (п`ять тисяч шістсот двадцять три) грн.. 00 коп.
Вирішено питання стосовно судових витрат.
В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог. Також, просив застосувати позовну давність до вимог ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
Учасники справи не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді, а також оголошенням на веб-порталі Судової влади України.
Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює у ВП «Криворізьке локомотивне депо» ДП «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» машиністом електровоза.
Відповідно наданих суду розрахунків заробітної плати структурного підрозліду «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» позивачу ОСОБА_1 була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення : за 2017 рік - 2105,00 грн., 2018 рік - 2709,58 грн., за 2019 рік - 2986,17 грн., за 2020 рік - 2995,12 грн., за 2021 рік - 2991,00 грн. /а.с.20-24/.
24 жовтня 2011 року між відокремленим структурним підрозділом Державного підприємства «Придніпровська залізниця» Криворізьке локомотивне депо в особі адміністрації та спільного представницького органу профспілок Залізничників і транспортних будівельників України та СПМУ, в особі їх виборного органу (профком), був укладений колективний договір на 2011-2012 роки, реєстраційний номер 60/11 (далі колективний договір) /а.с.15-18/.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення протягом 2017-2021 років є неправомірними, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно зі ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, 24 жовтня 2011 року між відокремленим структурним підрозділом Державного підприємства «Придніпровська залізниця» Криворізьке локомотивне депо в особі адміністрації та спільного представницького органу профспілок Залізничників і транспортних будівельників України та СПМУ, в особі їх виборного органу (профком), був укладений колективний договір на 2011-2012 роки, реєстраційний номер 60/11 (далі колективний договір) /а.с.15-18/.
Колективний договір є чинним станом на час виникнення спірних правовідносин.
Зазначені обставини визнаються сторонами справи, а відтак, у відповідності до положень ч.1 ст.82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.
Згідно з пунктом 3.1.5. зазначеного Колективного договору при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з «Положенням про надання працівникам Придніпровської залізниці матеріальної допомоги на оздоровлення під час щорічної відпустки» за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги по професії, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Згідно з пунктом 1.4. Колективного договору зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового депо.
Доказів того, що до колективного договору вносилися зміни у порядку, визначеному пунктом 1.4 цього договору, матеріали справи не містять.
Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року постановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1 600 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 000 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1 600 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 000 грн.
Відповідно до Закону України«Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1 762 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 205,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 723 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2007 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 508,75 грн мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 173 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2 270 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 837,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 723 грн.
Відповідно до Закону України«Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2 270 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 837,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6 000 грн.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що прийняття 31.03.2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придністровської залізниці Букреєва О.В. за №Н32/20, П-4-5г про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні адміністрації та профкому депо, а на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придністровської залізниці Букреєва О.В. за №П-4-5г від 31.03.2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.14. Колективного договору.
Судом першої інстанції вірно враховано положення статті 9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Слід зазначити, що у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.
Прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п.3.1.16. Колективного договору, схваленого на конференції трудового колективу Верхівцевської дистанції колії від 23.03.2012 року, який є чинним, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п.3.1.16. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята за вказівкою 29.03.2017 №Ц/6-25/713-17 за підписами голови правління ПАТ «Укрзалізниця» та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України 31.03.2017 року спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Верхівцевської дистанції колії за №П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначенні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
При цьому, приймаючи до уваги, що відповідно до положень п. 3.1.16. Колективного договору визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент надання допомоги, а виплата матеріальної допомоги позивачу відбувалася у відповідні роки, суд першої інстанції правильно виходив при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги з розміру мінімальної заробітної плати по Україні встановленої за 2017-2021 роки відповідно.
Невиплачена частина матеріальної допомоги є заробітної платою, оскільки згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить:
- основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
- додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій,
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 760/14696/16-ц та від 10.02.2021 у справі № 143/179/19.
Вказаний спір є трудовим, оскільки предметом даного спору є саме стягнення недоотриманої частини матеріальної допомоги, що є частиною заробітної плати та входить до її структури.
Згідно зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та на підставі доказів, поданих учасниками справи. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Виходячи з наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення протягом 2017-2021 років у розмірі 8309,13 грн є неправомірними, тому заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню.
Разом з тим, колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 501/4788/21, від 25 січня 2024 року у справі № 501/4789/21 та від 14 лютого 2024 року у справі № 501/4698/21 суд дійшов висновку, що починаючи з 01 січня 2017 року на виконання вимог Закону № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року підприємство зобов`язано при обчисленні місячної тарифної ставки застосовувати в якості розрахункової величини встановлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не мінімальний розмір заробітної плати.
Так, для визначення подібності правовідносин слід враховувати правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Виходячи із наведеного, посилання в апеляційній скарзі, як на правозастосовчу практику Верховного Суду, викладену у постановах від 10 січня 2024 року у справі № 501/4788/21, від 25 січня 2024 року у справі № 501/4789/21 та від 14 лютого 2024 року у справі № 501/4698/21 є безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаних справах та даній справі є відмінним.
Так, у наведених відповідачем справах склалися правовідносини щодо обчисленні місячної тарифної ставки працівника, тоді як предметом даного спору є стягнення недоплаченої частини матеріальної допомоги на оздоровлення, виплата якої визначена умовами Колективного договору.
Що стосується стягнення компенсації втраченої частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.
Пунктами 2,3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно із Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (пункт 4) сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
01 січня 2016 року набули чинності зміни до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», якими у частину 1 статті 4 внесено зміни згідно із Законом №911-VIII від 24 грудня 2015 року та її редакція викладена таким чином: Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
У статтях 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» зазначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до постанови КМУ №159 від 21 лютого 2001 року сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі №118/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України викладено наступний правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмежень будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем (п. 1 резолютивної частини рішення).
ВСУ роз`яснив, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. ВСУ зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанова ВСУ від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16).
З урахуванням наведених вище норм права, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 623 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати підлягають задоволенню.
Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про безпідставне не застосування судом першої інстанції строків позовної давності, зважаючи на наступне.
Згідно ч.2 ст. 233 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Оскільки норми закону № 2352-IX від 01.07.2022, що набрав чинності 19.07.2022, на які посилається відповідач як на підставу для застосування строку позовної давності, передбачають право працівника звернутися до суду лише протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто норми вказаного закону погіршують становище працівника, скорочують строк протягом якого він може звернутися до суду з позовом про захист трудових прав, в тому числі на виплату заробітної плати, суд приходить до висновку, що положення Закону № 2352-IX від 01.07.2022, в даному випадку не мають зворотної дії в часі та до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення ст. 233 КЗпП України, в редакції яка діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин, а це 2017-2020 роки відповідно (момент коли матеріальна допомога виплачувалася в неповному обсязі).
Крім того, за п.1 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постанова КМ України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 651 від 27.06.2023, набрала чинності лише 30.06.2023.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що судове рішення ухвалено з неповним з`ясуванням судом обставин справи, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки не спростовують висновки суду та встановлені ним обставини, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення скаржником норм права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 30 липня 2026 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: М.М. Пищида
І.Ю. Ткаченко