Справа № 352/750/26
Провадження № 22-ц/4808/1278/26
Головуючий у 1 інстанції ОЛІЙНИК М. Ю.
Суддя-доповідач Бойчук
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Баркова В.М., Мальцевої Є.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 11 травня 2026 року під головуванням судді Олійника М.Ю. у м. Івано-Франківськ,,
в с т а н о в и в:
В березні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.06.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 145395936 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідачка, ознайомившись із умовами кредитування на офіційному сайті кредитора, підписав кредитний договір електронним підписом, який створено за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV76X6Z.
Після укладення кредитного договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5000 грн. Проте, в подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума кредиту становить 13500 грн. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання виконав в повному обсязі.
Між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» 28 листопада 2018 року було укладено договір факторингу №28/1118-01, за результатами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 145395936 від 23.06.2021 перейшло до ТОВ «Таліон плюс».
Між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Онлайн фінанс» 05 серпня 2020 року було укладено договір факторингу №05/0820-01, за результатами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 145395936 від 23.06.2021 перейшло до ТОВ «Онлайн фінанс».
Між ТОВ «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» 20 жовтня 2023 року було укладено договір факторингу №20/10/23-03, за результатами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 145395936 від 23.06.2021 перейшло до ТОВ «ФК «Ейс».
Відповідачка свої зобов`язання за договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість за кредитом. Зазначає, що загальний розмір заборгованості відповідачки перед позивачем за кредитним договором становить 42 133,35 грн, з яких: 13 500 грн сума заборгованості за тілом кредиту, 28 633,35 грн сума заборгованості за нарахованими процентами.
Оскільки відповідачка у добровільному порядку заборгованість за вищевказаним договором не погасила, позивач просив стягнути з неї 42 133,35 грн заборгованості.
Рішенням Тисменицького районного суду від 11 травня 2026 року задоволено позов ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за Кредитним договором №145395936 від 23.06.2021 в розмірі 42 133 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 664,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн.
У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що позивач є неналежним: ланцюжок договорів факторингу не передав права вимоги до відповідача.
Вважає, що розмір заборгованості за відсотками є необґрунтованим та нарахованим з порушенням закону, а саме те, що застосування ставки 839,50% річних протягом тривалого строку прострочення призводить до того, що загальна сума відсотків кратно перевищує суму кредиту - що суперечить засадам добросовісності та справедливості (ст.3 ЦК України), тому застосування такої норми є несправедливою умовою договору, яка створює суттєвий дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Також апелянт вказує на те, що факт укладення кредитного договору не підтверджений допустимими доказами, оскільки договір було підписано «електронним підписом, який створено за допомогою одноразового персонального ідентифікатора», проте до матеріалів справи не долучено жодних технічних доказів.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
До апеляційного суду 11.06.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу від ТОВ «ФК «ЕЙС»,в якому представник ОСОБА_2 просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін.
Згодом від представника ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив ТОВ «ФК «ЕЙС»», в якому просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення першої інстанції скасувати.
За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга представника ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 11 травня 2026 року розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що 23.06.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено у формі електронного документу з використанням електронного підпису Кредитний договір №145395936.
Одразу після вчинених дій ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» були перераховані грошові кошти на суму 5000 грн.
Згодом, з 01.07.2021 по 07.07.2021 було нараховано на рахунок ОСОБА_1 ще 8500 грн чим підтверджується рахунком заборгованості, який є в матеріалах справи.
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 13500 грн 00 коп. (тринадцять тисяч п`ятсот грн. нуль коп.) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (далі - «Правила»).
Згідно з п. 1.2. кредитного договору, сума кредитного ліміту, вказана в п. 1.1. договору, це максимальна сума кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника. 1.3. кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 5 000 грн (п`ять тисяч грн нуль коп.) одразу після укладення договору. В подальшому сума кредиту була збільшена до 13500 грн.
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Колегія суддів перевірила та відхилила доводи апелянта, що позивач не набув права вимагати сплати кредитних коштів за кредитним договором, врахувавши таке.
Між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» 28 листопада 2018 року було укладено договір факторингу №28/1118-01, за результатами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 145395936 від 23.06.2021 перейшло до ТОВ «Таліон плюс».
Між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Онлайн фінанс» 05 серпня 2020 року було укладено договір факторингу №05/0820-01, за результатами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 145395936 від 23.06.2021 перейшло до ТОВ «Онлайн фінанс».
Згодом 20 жовтня 2023 року між ТОВ «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено договір факторингу №20/10/23-03, за результатами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 145395936 від 23.06.2021 перейшло до ТОВ «ФК «Ейс».
Відповідно до реєстру боржників № б/н від 20.10.2023 до ТОВ ФК «Ейс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 145395936 від 23.06.2021 в розмірі 42133,35 грн.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
З матеріалів справи вбачається, що 28.11.2018 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали договір факторингу № 28/1118-01 за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно пункту 1.3 договору право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Відповідно до пункту 1.5 договору факторингу Реєстр прав вимоги - означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного Реєстру наведена в додатку №1 до договору.
Згідно пункту 4.1 договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку.
Згідно п. 8.2 договору строк цього договору закінчується 28 листопада 2019 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.
ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 28.11.2019 року уклали додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно якої п. 8.2 договору викладено в новій редакції, за яким строк дії цього договору закінчується 31 грудня 2020 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.
ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 31.12.2020 року уклали додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно якої сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції.
Пунктом 1.2 договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.
Відповідно до пункту 1.3 договору під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 1.5 договору встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору.
Згідно з п. 2.1 розділу 2 договору факторингу клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 8.2. строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується 31.12.2021 року, але в будь-якому випадку до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.
ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 31.12.2021 року уклали додаткову угоду № 27, згідно якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до 31 грудня 2022 року.
ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 31.12.2022 року уклали додаткову угоду №31, згідно якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до 31 грудня 2023 року.
ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 31.12.2023 року уклали додаткову угоду №32, згідно якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до 31 грудня 2024 року.
Відповідно до реєстру боржників від 20.10.2023 до ТОВ ФК «Ейс» набуло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 145395936 від 23.06.2021 в розмірі 42133,35 грн, яка складається з: 13 500 грн - заборгованість за кредитом, 28 633,35 грн - заборгованість за відсотками.
Як вбачається з вищенаведеного, право вимоги по кредитном договором були передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «Таліон Плюс» на користь ТОВ «Онлайн фінанс», а в подальшому позивачу ТОВ «ФК «ЕЙС» на підставі реєстрів, які оформлені належним чином.
При цьому, відповідно до п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Розділом 4 вказаного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги, згідно п. 4.1. право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку. Аналогічні умови зазначено і в договорах факторингу, укладених між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».
Таким чином, умови договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки.
Крім того, додатковими угодами, строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року було продовжено до 31 грудня 2024 року, водночас умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри про передачу права вимоги, наявні у матеріалах справи, та є належними доказами щодо передачі відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 07 січня 2026 року у справі №727/279/25 відповідно до якої суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, що майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення.
ЦК України не має жодних імперативних вимог щодо способів ідентифікації права вимоги в правочині про його відступлення або майбутнє відступлення новому кредитору. Сторони можуть обрати будь-які засоби або ознаки, що дозволять визначити підстави виникнення вимоги, її характер, обсяг, зміст тощо. Важливо, щоб за допомогою таких засобів майбутня вимога з невизначеної не стала визначеною, однак набувала характеру вимоги, яка може бути визначена. З огляду на викладені обставини, вбачається, що укладаючи договори факторингу, сторони цих договорів обумовили умову, яка полягає у тому, що передача права вимоги здійснюється на підставі Реєстру прав вимог, які є невід`ємним додатком до договорів факторингу, у яких зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними.
Окрім цього, невід`ємними додатками договору є додаткові угоди, якими продовжувався строк дії договору факторингу.
Копії договорів факторингу та реєстри прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
Колегія суддів зазначає, що надані договори факторингу є рамковими угодами та підтверджують згоду їх сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу. Тобто приписи відповідних договорів факторингу діють не лише під час їх укладення, а й протягом усього періоду строку дії таких правочинів.
Враховуючи викладене, вбачається, що позивачем належним чином доведено факт відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до ТОВ «ФК «ЕЙС». Тому доводи апеляційної скарги з цих підстав є безпідставними.
Щодо доводів апелянта про відсутність доказів про фактичну видачу коштів слід зазначити таке.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, на підтвердження видачі коштів за кредитним договором № 145395936 від 23.06.2021 надав платіжні доручення від 23.06.2021, 01.07.2021, 02.07.2021, 05.07.2021, 06.07.2021, 07.07.2021, згідно якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий рахунок відповідачки позику в розмірі 5 000 грн, 5 00 грн, 750 грн, 300 грн, 700 грн, 500 грн, 5 750 грн (разом 13 500 грн).
Факт надання кредитних коштів за кредитним договором № 145395936 від 23.06.2021 року, підтверджується випискою з особового рахунку.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц: належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»; банківські виписки за рахунками позичальника підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку. Таким чином, надана банком виписка за картковим рахунком відповідача, підтверджує обставини видачі кредиту, його розміру, а також заборгованості по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку заборгованості та не спростовано контррозрахунком відповідача. Тому в цій частині доводи апеляційної скарги є безпідставними.
ОСОБА_1 не надала до суду доказів погашення заборгованості та (або) необґрунтованості (неправильності) розрахунку заборгованості, і таких не встановлено судом.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тисменицького районного суду від 11 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 30 липня 2026 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: В.М. Барков Є.Є. Мальцева