ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2026 року м. Львів Справа № 909/1354/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шаповала Д.В. - головуючий, Іванчук С.В., Панової І.Ю.
секретар судового засідання Томашівська Соломія
за участю представників сторін:
від Позивача - Чишинський Р.В.
від Відповідача - Попович В.В.
переглянувши справу № 909/1354/25
за позовом: ОСОБА_1 , м. Івано-Франківськ,
до відповідача: Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз», м. Івано-Франківськ,
про: стягнення грошових коштів
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» (вх. №01-05/1264/26 від 27.04.2026)
на Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.03.2026
ВСТАНОВИВ:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції
На розгляд Господарського суду Івано-Франківської області був поданий позов ОСОБА_1 до АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» про стягнення нарахованих за період з 11.08.2023 по 12.11.2025 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 539 436,00 грн, компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 603 506,56 грн, моральної шкоди у розмірі 82 500,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані таким: Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025 у справі №344/2445/24, залишеним без змін Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2025, визнано припиненими трудові відносини між сторонами з 11.08.2023 та стягнуто з Відповідача на користь Позивача компенсацію за невикористані відпустки та вихідну допомогу в сумі 2 809 795, 79 грн; вказані кошти сплачені Відповідачем 25.08.2025, а належним чином оформлені копія наказу про звільнення та трудова книжка вручені Позивачу лише 12.11.2025, що є порушенням ч.1 ст. 47 КЗпП України та підставою для стягнення з Відповідача середнього заробітку відповідно до ст.117, ч.5 ст. 235 КЗпП України та компенсації, нарахованої відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Оскільки вказані порушення у сфері трудових відносин завдали ОСОБА_1 моральних страждань, призвели до втрати ним нормальних життєвих зв`язків, відсутності коштів для нормальної життєдіяльності (купівлі необхідних продуктів харчування, ліків, одягу, підтримання належного та достатнього способу життя), вимагали додаткових зусиль для організації життя, позбавили його можливості реалізувати власний управлінський досвід, влаштуватись на відповідні посади, аналогічні посаді в структурі Відповідача, Позивачем заявлено також про стягнення моральної шкоди в розмірі 82 500,00 грн - з розрахунку 100 грн за один день порушення з 11.08.2023 по 12.11.2025.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.03.2026 позов задоволено частково: стягнуто з АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за порушення строку виплати належної заробітної плати, компенсації невикористаної відпустки, вихідної допомоги до остаточного розрахунку, вручення копії наказу про звільнення та повернення трудової книжки за період з 30.07.2024 по 11.11.2025 у розмірі 7 088 709,60 грн, компенсацію втрат частини заробітку у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 603 506,56 грн, моральну шкоду в розмірі 36 225,75 грн, а також 92 740,83 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду обґрунтоване тим, що матеріалами справи підтверджено порушення Відповідачем визначених КЗпП України строків здійснення розрахунку при звільненні Позивача - 25.08.2025 замість 11.08.2023, а також строку винесення наказу про звільнення - 11.11.2025 замість 11.08.2023. З огляду на це:
A. керуючись ч.5 ст. 235 КЗпП України суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимоги в частині стягнення середнього заробітку за період з 30.07.2024 по 11.11.2025 у розмірі 7 088 709,60 грн, а також відсутність підстав для стягнення середнього заробітку з 11.08.2023 по 29.07.2024 з огляду на те, що у вказаний період Позивач проходив військову службу і йому здійснювалася виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
B. керуючись положеннями Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» суд виснував про наявність підстав для стягнення компенсації втрат частини заробітку у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 11.09.2023 по 25.07.2025 в розмірі 603 506, 56 грн;
C. ураховуючи обставини справи, тривалість порушень допущених відповідачем, з урахуванням часткового задоволення позову, за висновком суду наявні підстави для відшкодування Відповідачем моральної шкоди, спричиненої його діями Позивачеві при звільненні в розмірі 36 225,75 грн.
1.2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про повну відмову у задоволенні позову.
1.3. Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2026 справу №909/1354/25 розподілено колегії суддів у складі головуючого судді Шаповала Д.В., суддів Іванчук С.В. та Міліціанова Р.В.
Ухвалою від 01.05.2026 Суд залишив без руху апеляційну скаргу АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» з підстав неподання апелянтом доказів сплати судового збору у повному розмірі.
Оскільки скаржник усунув недоліки скарги у встановлений Судом строк, ухвалою від 11.05.2026 Суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» та призначив її до розгляду в судовому засіданні на 11.06.2026.
Ухвалою від 05.06.2026 Суд задоволив клопотання представника Відповідача про участь в судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Протокольними ухвалами від 11.06.2026 та від 02.07.2026 Суд відмовив у задоволенні клопотань Відповідача про витребування доказів та відкладення розгляду справи з метою отримання додаткових доказів з огляду на положення ч.ч.1,3 ст. 269 ГПК України та відсутність обґрунтувань щодо наявності виняткових обставин, які б перешкоджали Відповідачу подати додаткові докази чи заявити відповідне клопотання про їх витребування суду першої інстанції.
У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Міліціанова Р.В. на підставі розпорядження керівника апарату Суду №110 від 30.06.2026 проведено повторний автоматизований розподіл справи, за наслідками якого до складу колегії суддів замість судді ОСОБА_2 введено суддю Панову І.Ю.
У судовому засіданні 02.07.2026 оголошено перерву до 30.07.2026.
У судовому засіданні 30.07.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
2.1. Узагальнені доводи скаржника
АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, порушив процесуальні норми, не з`ясував обставини, що мають значення для справи, а тому оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Апелянт зазначає:
1) Середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений у ст. 235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений ст. 117 КЗпП України, на які покликається Позивач, мають різну правову природу. Перший є заробітною платою працівника незаконно позбавленого можливості виконувати свою трудову функцію з вини роботодавця, другий - спеціальним видом відповідальності роботодавця, санкцією за затримку розрахунку при звільненні працівника.
Для застосування ст. 235 КЗпП України необхідно довести, що порушення роботодавцем процедури звільнення позбавило працівника можливості виконувати свої трудові обов`язки. Однак: станом на дату припинення трудових відносин між сторонами (11.08.2023) Позивач був мобілізований, а тому дії Відповідача не могли бути перешкодою для його працевлаштування; надані Позивачем на підтвердження наявності перешкод для його працевлаштування листи юридичних осіб є сумнівними; оригінал трудової книжки надіслано Позивачу ще 25.08.2025, а помилка з наказі про звільнення не перешкоджала його працевлаштуванню та могла бути усунута шляхом звернення Позивача з заявою про виправлення описки чи помилки; за період з 11.08.2023 по 03.03.2024 Відповідачем сплачено Позивачу матеріальну допомогу в розмірі 1 081 262 грн; судом не взято до уваги, що в серпні 2024 року Позивач був тимчасово непрацездатним та отримав у зв`язку з цим відповідну виплату.
Щодо застосування ст.117 КЗпП зазначає, що: враховуючи положення вказаної статті та наявність між сторонами спору щодо розміру належних звільненому працівникові сум розмір відшкодування за час затримки повинен був визначити суд у справі №344/2445/24, однак Позивач про це не заявляв; середній заробіток за вказаною нормою виплачується не більш як за 6 місяців, однак Позивачем такий нараховано за понад 2 роки; Позивач подав позов 19.11.2025, тобто з пропуском встановленого ст.233 КЗпП 3-місячного строку звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав Позивач був обізнаний ще 09.02.2024 ( дата звернення до суду з позовом у справі №344/2445/24).
2) Вимога про стягнення компенсації втрат частини заробітку у зв`язку з порушенням строків їх виплати є безпідставною, оскільки: до трудових відносин не застосовується нарахування інфляційних втрат; вказана вимога є похідною від вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
3) Вимога про стягнення моральної шкоди також не підлягає задоволенню оскільки: є похідною від вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; дії Відповідача не завдали Позивачу моральної шкоди, а його покликання на втрату нормальних життєвих зв`язків та неможливість реалізувати управлінський потенціал є надуманими (через мобілізацію Позивач не міг бути працевлаштований на іншому підприємстві).
4) Суд залишив поза увагою викладене у відзиві на позов покликання Відповідача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у Постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, щодо права суду зменшити розмір середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та те, що: після припинення трудових відносин Позивачу було виплачено більше 1 млн. матеріальної допомоги як мобілізованому працівнику, яка не врахована до розрахунку при звільненні; Відповідач перебуває у складному фінансовому становищі у зв`язку зупиненням постановою НКРЕКП дії ліцензії на право провадження господарської діяльності; нарахування та стягнення у даному спорі понад 16 млн. грн є необґрунтованим, не відповідає принципам розумності, справедливості та реаліям воєнного часу.
2.2. Позиція Позивача
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях просить оскаржене рішення залишити без змін з підстав його законності та обґрунтованості, а апеляційну скаргу лишити без задоволення.
За доводами Позивача:
1) Позов подано в межах 3-місячного строку, оскільки лише 28.08.2025 рішення суду у справі №344/2445/25, яким встановлено факт припинення трудових відносин між сторонами, набрало законної сили, а 25.08.2025 Позивачу виплачені належні суми при звільнені та у останнього виникло право на стягнення середнього заробітку.
2) Законодавцем визначена різна правова стягнення за ст. 117 КЗпП України (затримка в розрахунках з працівником) та ч.5 ст. 235 КЗпП України (затримка винесення наказу про звільнення), проте міра відповідальності ідентична - стягнення середнього заробітку. При цьому відповідальність за ст. 235 КЗпП України не обмежена ні строком, ні вимогам співмірності, а застосовується за весь час вимушеного прогулу.
Оскільки Відповідачем було порушено як строк розрахунку при звільненні (25.08.2025 замість 11.08.2023), так і строк винесення наказу про звільнення (11.11.2025 замість 11.08.2023), наявні підстави для стягнення з Відповідача середнього заробітку як на підставі ст. 117 КЗпП України, так і на підставі ч.5 ст. 235 КЗпП України. Однак, ураховуючи неможливість одночасного застосування вказаних видів фінансової відповідальності роботодавця, обмеження відповідальності за ст. 117 КЗпП України 6-ма місяцями і її фактичне поглинання/ накладення в часі іншим видом відповідальності за ч.5 ст. 235 КЗпП України, суд обґрунтовано застосував ст. 235 КЗпП України та стягнув середній заробіток з 30.07.2024 до 11.11.2025, а також відмовив у стягненні такого за період перебування Позивача у складі ЗСУ.
3) Матеріалами справи підтверджено прострочення Відповідачем виплати належних Позивачу вихідної допомоги та компенсації невикористаної відпустки, а тому суд правомірно застосував положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та обрахував суму компенсації через застосування індексу інфляції.
4) Оскільки Відповідач допустив ряд грубих порушень трудових прав ОСОБА_1 починаючи з 11.08.2023, що встановлено рішенням суду у справі №344/2445/24, суд обґрунтовано стягнув також компенсацію моральної шкоди, розмір якої визначив з урахування фактичних обставин справи.
3. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Наглядової Ради АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» від 25.05.2022 ОСОБА_1 з 01.07.2022 обрано Головою правління АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз».
17.06.2022 між АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» та ОСОБА_1 підписано Контракт з Головою правління АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз»
Відповідно до п.1.2. Контракту такий є особливою формою строкового трудового договору. На підставі Контракту виникають трудові стосунки між керівником та товариством.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.06.2023 «Про призов резервістів, військовозобов`язаних на військову службу по мобілізації» ОСОБА_1 направлено для проходження військової служби по мобілізації резервістів та військовозобов`язаних.
Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 № 6/98 від 22.06.2023 солдат ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та 16.06.2023 направлений для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 .
Наказом т.в.о Голови правління АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» № 89-к/тр від 16.06.2023 Голову правління АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» ОСОБА_1 увільнено від роботи з 16.06.2023 у зв`язку з призовом на військову службу по мобілізації із збереженням місця роботи і посади та з щомісячним проведенням матеріальної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку.
11.08.2023 Наглядовою Радою АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» прийнято рішення, оформлене протоколом № 2/23 від 11.08.2023, про припинення повноваження Голови правління товариства ОСОБА_1 з дати прийняття цього рішення та обрання Головою правління товариства ОСОБА_3 .
14.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до Голови правління АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» з заявою, якою повідомив, що не заперечує проти звільнення відповідно до протоколу засідання Наглядової Ради №8/23 від 11.08.2023.
Відповідно до листа АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» від 23.10.2023 ОСОБА_1 не звільнено.
29.07.2024 ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та звільненого у відставку наказом командира військової частини (по особовому складу) від 28.07.2024 № 106-РС.
Вказані обставини встановлені судовими рішеннями у справі №344/2445/24 за позовом ОСОБА_1 до АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» про визнання припиненими трудових відносин, стягнення компенсації за невикористані відпустки та вихідної допомоги, які набрали законної сили, а тому відповідно до положень ст. 75 ГПК України є такими, що не підлягають доказуванню у цій справі.
Так, Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025 у справі №344/2445/24, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2025, частково задоволено позов ОСОБА_1 : визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» з 11.08.2023 на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України; стягнуто з АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки та вихідну допомогу в сумі 2 809 795, 79 грн та 3 028, 04 грн судового збору.
25.08.2025 Відповідач виплатив ОСОБА_1 2 809 795,80 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою, а також супровідним листом №76001.5-Сл-523-25 скерував Позивачу його трудову книжку та копію наказу від 25.08.2025 №31-к/тр про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови правління АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» з 25.08.2025 на підставі п.5 ст.41 КЗпП України.
За змістом наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення відправлення вказаний лист отримано ОСОБА_1 особисто 26.08.2025.
02.10.2025 засобами поштового зв`язку представником Позивача скеровано Відповідачу листа від 01.10.2025 щодо необхідності зміни дати звільнення - винесення наказу про припинення трудового договору з ОСОБА_1 з 11.08.2023 та внесення відповідних виправлень до трудової книжки останнього.
Листом від 14.10.2025 №760014-сл-578-25 Відповідач повідомив Позивача про відсутність серед додатків до його листа від 01.10.2025 трудової книжки, що унеможливлює внесення до неї виправлень.
Листом від 28.10.2025 Позивачем надано Відповідачу оригінал трудової книжки для виправлення дати звільнення.
11.11.2025 Відповідачем видано наказ №43-к/тр «Про припинення трудових відносин», за змістом якого на підставі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025 у справі №344/2445/24 припинено трудові відносини між ОСОБА_1 та АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» з 11.08.2023 на підставі п. 5 ч.1 ст. 41 КЗпП України.
Листом від 12.11.2025 №76001.5-Сл-613-25 Відповідач повідомив про внесення виправлення до трудової книжки та повернув її Позивачу.
Порушення Відповідачем строків розрахунку при звільненні та винесення наказу про звільнення слугувало підставою для звернення ОСОБА_1 з позовом у цій справі про стягнення з АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» нарахованих за період з 11.08.2023 по 12.11.2025 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 539 436,00 грн, компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 603 506,56 грн та моральної шкоди у розмірі 82 500,00 грн.
4. ПОЗИЦІЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
4.1. Щодо підстав та періоду стягнення середнього заробітку
За встановленими Судом обставинами, трудові відносини між сторонами припинились з 11.08.2023 на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України.
Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України, - вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток ( ст. 44, ч.1 ст. 83 КЗпП України).
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України регламентовано, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові йогосередній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Окрім того ч. 5 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Отже КЗпП України передбачає такі види середнього заробітку, на які має працівник під час звільнення в разі порушення його прав:
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні;
- середній заробіток за час вимушеного прогулу, який присуджується незаконно звільненому працівнику, або у випадку, зокрема, затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Заявляючи у цій справі вимогу про стягнення нарахованого за період з 11.08.2023 по 12.11.2025 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Позивач покликався як на ст.117 КЗпП України, так і на ч.5 ст. 235 КЗпП України, оскільки зазначав, що припинивши з ОСОБА_1 трудові відносини 11.08.2023, належні останньому при звільненні кошти Відповідач сплатив лише 25.08.2025, а належним чином оформлені копія наказу про звільнення та трудова книжка вручені Позивачу лише 12.11.2025.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення Відповідачем обов`язку щодо видачі у день звільнення Позивачу копії наказу (розпорядження) про його звільнення та проведення з ним розрахунку, що є підставою для стягнення з роботодавця середнього заробітку як на підставі ст.117 КЗпП України, так і з визначених ч.5 ст. 235 КЗпП України підстав.
Водночас, відповідно до сталої правової позиції Верховного Суду, за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливо одночасно застосувати стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 цього Кодексу, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У правилах статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, тому застосовуються правила тієї норми, яка регулює більш тривале порушення трудових прав позивача ( див. постанови від 18.01.2017 у справі №6-2912цс16, 31.01.2025 у справі №699/687/23, від 24.09.2025 у справі №640/8373/21).
Ураховуючи наведені висновки, правові та фактичні підстави позову, вимога Позивача про стягнення середнього заробітку оцінюється Судом через застосування ч.5 ст. 235 КЗпП України, якою передбачено виплату працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця.
Вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю та її оплату через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу пов`язана з певним діянням роботодавця, наслідком якого стала неможливість працівника належно реалізувати право на працю (див. Постанову Верховного Суду від 26.11.2025 у справі № 366/1344/23).
Оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою такої відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем трудових обов`язків, унаслідок чого завдана майнова шкода працівникові (див. постанову Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 708/447/23).
Отже, для застосування ч.5 ст. 235 КЗпП України підлягають встановленню: 1) вина роботодавця у затримці видачі працівнику копії наказу (розпорядження) про звільнення; 2) позбавлення працівника можливості реалізувати своє право на працю внаслідок таких дій/бездіяльності роботодавця.
Як зазначалось вище, трудові відносини між сторонами припинились 11.08.2023, однак у встановлений ч. 1 ст. 47 КЗпП України строк копія наказу про звільнення не була вручена Позивачу.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про вчинення Відповідачем дій, спрямованих на видачу Позивачу копії наказу про звільнення. Натомість з матеріалів справи вбачається тривале заперечення Відповідачем факту припинення трудових відносин з ОСОБА_1 , що і слугувало підставою звернення останнього до суду з позовом у справі №344/2445/24 про визнання припиненими трудових відносин з АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» з 11.08.2023, який було задоволено рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025. Вказані обставини, на переконання Суду, безумовно підтверджують наявність вини Відповідача у затримці видачі Позивачу копії наказу про звільнення, що апелянтом не спростовано.
На підтвердження порушення внаслідок таких дій роботодавця права Позивача на працю останнім подано суду ряд листів різних юридичних осіб, за змістом яких ОСОБА_1 було відмовлено у працевлаштуванні у зв`язку з відсутністю наказу про припинення трудових відносин з АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз». Відповідач заперечує достовірність цих листів, вказуючи на ідентичність їх тексту та можливу заінтересованість окремих адресатів. Однак, на переконання Суду, самого по собі факту невидачі Позивачу наказу про звільнення та тривалого заперечення Відповідачем факту припинення трудових відносин достатньо для висновку про наявність перешкод для працевлаштування Позивача, а тому Суд не вбачає необхідності надавати окрему оцінку достовірності поданих Позивачем листів: встановлений судом факт перешкоди для працевлаштування не залежить від змісту цих листів і не спростовується наведеними Відповідачем сумнівами щодо них.
Водночас, як встановлено вище, ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації та 16.06.2023 направлений для проходження військової служби, з якої був звільнений 29.07.2024.
За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідних підрозділах розвідувальних органів України після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування.
Отже у період проходження військової служби ОСОБА_1 не міг реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати у загальному порядку, натомість отримував грошове забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України. Окрім того, наявними у справі довідками підтверджується виплата Відповідачем ОСОБА_1 , як мобілізованому працівнику, матеріальної допомоги у період червень 2023 року - березень 2024 року. Вказані обставини Позивачем не заперечується.
Ураховуючи наведене підстави для стягнення з Відповідача середнього заробітку у зв`язку з вимушеним прогулом Позивача за період з 11.08.2023 по 29.07.2024 відсутні, про що вірно виснував суд першої інстанції.
Відповідач покликається також на неможливість реалізації Позивачем свого права на працю у серпні 2024 року у зв`язку з його тимчасовою непрацездатністю. Однак вказані доводи відхиляються Судом як необґрунтовані, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження вказаної обставини.
Отже, правомірним є нарахування Позивачем на підставі ч.5 ст. 235 КЗпП України середнього заробітку починаючи з 30.07.2024.
Надаючи оцінку періоду порушення трудових прав Позивача, Суд зазначає, що 25.08.2025 Відповідач видав Наказ №31-к/тр про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови правління АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» і того ж дня скерував його копію Позивачу разом з трудовою книжкою останнього. Наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення відправлення підтверджено отримання таких ОСОБА_1 особисто 26.08.2025.
Вказуючи, що Відповідачем невірно зазначено у Наказ №31-к/тр та трудовій книжці дату звільнення - 25.08.2025 замість 11.08.2023, - Позивачем здійснено нарахування середнього заробітку до 12.11.2025, тобто дати отримання ОСОБА_1 . Наказу №43-к/тр від 11.11.2025 з зазначенням вірної дати звільнення.
Як зазначено вище, підставою для застосування ч.5 ст. 235 КЗпП України є встановлення обставин: 1) затримки видачі працівнику з вини роботодавця копії наказу про звільнення, а не трудової книжки; 2) позбавлення працівника можливості реалізувати своє право на працю внаслідок таких дій/бездіяльності роботодавця.
Одначе Позивачем не обґрунтовано, яким чином невірна вказівка у Наказі від 25.08.2025 дати звільнення перешкоджала йому працевлаштуватись з огляду на підтвердження роботодавцем самого факту припинення трудових відносин та встановлення рішенням суду у справі №344/2445/24 дати припинення таких.
Суд погоджується з доводами Відповідача, що, отримавши наказ про звільнення, Позивач міг реалізувати своє право на працю одночасно звернувшись до роботодавця з заявою про внесення виправлень до такого наказу з метою зазначення вірної дати припинення трудових відносин.
Суд вважає, що немає передбачених ст. 235 КЗпП України підстав, які б дозволяли кваліфікувати зазначений період після 26.08.2025 як період вимушеного прогулу, зокрема внаслідок затримки з виданням наказу про звільнення та неможливості працевлаштуватися на іншому робочому місці. З боку Відповідача відсутні винні дії, які перешкодили Позивачеві виконувати трудові функції. У матеріалах справи немає доказів того, що Позивач, починаючи з вказаної дати, намагався працевлаштуватися, однак неправильне визначення дати звільнення завадило цьому.
Оцінюючи вину роботодавця у затримці видачі наказу, Суд також зазначає, що отримавши наказ про звільнення 26.08.2025, Позивач лише 02.10.2025 через свого представника звернувся до Відповідача з заявою про зміну дати звільнення, шляхом видачі нового наказу та внесення відповідних виправлень до трудової книжки останнього, не додавши при цьому до заяви трудової книжки.
За наведених вище обставин, Суд вважає обґрунтованим нарахування Позивачем середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30.07.2024 по 26.08.2025, та відсутність підстав для такого нарахування у періоди з 11.08.2023 по 29.07.2024 та з 27.08.2025 по 12.11.2025.
Отже висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Відповідача середнього заробітку за період з 27.08.2025 по 12.11.2025 не відповідає встановленим обставинам справи.
4.2. Щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу
Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується серед іншого у випадках вимушеного прогулу (п.1 Порядку).
За змістом п.2 Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період ( п.8 Порядку).
З урахуванням наведених вище положень та обставин справи, зокрема факту мобілізації Позивача 16.06.2023, середня заробітна плата обчислюється Судом виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи - квітень та травень 2023 року. При цьому Судом відхиляються доводи Відповідача про необхідність врахування виплат Позивача за березень та квітень 2023 року, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що травень 2023 року не був відпрацьований Позивачем у повному обсязі.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» №76005.2-сл-300-25 від 06.05.2025 розмір заробітної плати ОСОБА_1 у квітні 2023 року склав 442 918,58 грн, а у травні 2023 року - 367 015,91 грн. Ураховуючи кількості робочих днів у вказаних місяцях розмір середньоденної заробітної плати Позивача становить 18 835,69 грн ((442 918,58 +367 015,91) грн / 43 робочі дні = 18 835,69 грн/робочий день).
Отже, розмір середньої зарплати за весь період вимушеного прогулу Відповідача з 30.07.2024 по 26.08.2025 становить 5 292 828,89 грн (18 835,69 грн/день х 281 робочий день = 5 292 828,89 грн).
Відповідач у апеляційній скарзі зазначає про право суду зменшити розмір середнього заробітку, покликаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у Постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.
Однак такі висновки не можуть бути застосовані до правовідносин у даній справі, оскільки стосуються можливості зменшення судом розміру середньої зарплати - відшкодування передбаченого ст. 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження максимального періоду його нарахування шістьма місяцями, в той час як у цій справі Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Відповідача середньої зарплати за час вимушеного прогулу на підставі ч. 5 ст. 235 КЗпП України.
Правова природа середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за ст.117 КЗпП України відрізняється від правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу за ч.5 ст. 235 КЗпП України. Останній не обмежений періодом нарахування та не може бути зменшений в порядку реалізації судового контролю за співмірністю розміру компенсації.
З цих самих підстав відхиляються доводи апелянта про те, що розмір відшкодування, зважаючи на положення частини другої статті 117 КЗпП України, мав визначити суд у справі №344/2445/24, а також покликання Відповідача на встановлений постановою НКРЕКП №1772 від 29.09.2023 факт зупинення дії його ліцензії та складне фінансове становище як на підставу для зменшення суми стягнення. Наведені апелянтом обставини можуть братися судом до уваги при вирішенні питання про співмірність відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, однак не мають правового значення для визначення розміру відшкодування за частиною п`ятою статті 235 цього Кодексу, яка не передбачає ні обмеження періоду його нарахування, ні підстав для зменшення суми стягнення залежно від матеріального становища роботодавця.
За наведених обставин Суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.07.2024 по 26.08.2025 у розмірі 5 292 828,89 грн, тоді як рішення суду першої інстанції, яким за інший період (з 30.07.2024 по 11.11.2025) та в іншому розмірі (7 088 709,60 грн) стягнуто середній заробіток з тих самих підстав, підлягає зміні.
4.3. Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати
За змістом ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону установлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Вирішуючи питання щодо застосування положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 07.05.2025 у справі №280/8933/24 виснувала, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом, за сукупності таких умов:
1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць;
2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер;
3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.
У цій справі Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 603 506,56 грн компенсації втрати частини заробітку на підставі Закону у зв`язку з простроченням Відповідачем виплати компенсації невикористаної відпустки та вихідної допомоги за період 11.08.2023 по 12.11.2025, хоча фактично такі сплачені Відповідачем 25.08.2025.
Однак Суд зазначає, що за змістом положень КЗпП України компенсація невикористаної відпустки та вихідна допомога сплачуються роботодавцем разово при звільненні працівника та не мають систематичного характеру.
Отже підстави для нарахування Позивачем компенсації на підставі наведених вище положень Закону у даному випадку відсутні, а висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у цій частині не відповідає законодавчим нормам, які регулюють спірні правовідносини.
4.4. Щодо моральної шкоди
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Верховний Суд неодноразово вказував, що принципи справедливості, добросовісності і розумності є проявом відповідних категорій як суті права загалом. Загалом зміст цих принципів полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (див. постанову Об`єднаної палати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (див. рішення «STANKOV v. BULGARIA» від 12.07.2007).
Cкладність визначення компенсації моральної шкоди полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту, тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №487/6970/20).
Позивач заявив до стягнення у цій справі 82 500 грн моральної шкоди, зазначаючи, що порушення зі сторони Відповідача завдали йому моральних страждань, призвели до втрати ним нормальних життєвих зв`язків, відсутності коштів для нормальної життєдіяльності (купівлі необхідних продуктів харчування, ліків, одягу, підтримання належного та достатнього способу життя), вимагали додаткових зусиль для організації життя, позбавили його можливості реалізувати власний управлінський досвід, влаштуватись на відповідні посади, аналогічні посаді в структурі Відповідача.
Враховуючи обставини справи, тривалість допущених Відповідачем порушень , з урахуванням часткового задоволення позову, суд першої інстанції виснував про наявність підстав для відшкодування Позивачу моральної шкоди в розмірі 36 225,75 грн.
Матеріалами справи підтверджується порушення трудових прав Позивача, а саме: фактичне припинення Відповідачем трудових відносин з ОСОБА_1 11.08.2023 під час проходження останнім військової служби та невизнання вказаних обставин, що слугувало підставою для захисту Позивачем своїх порушених прав у судовому порядку; тривала невиплата належних ОСОБА_1 при звільненні вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку; невидача ОСОБА_1 наказу про звільнення, що унеможливило його працевлаштування протягом тривалого періоду після звільнення з військової служби - з 30.07.2024 по 26.08.2025.
Суд відхиляє довід апелянта про похідний характер вимоги про відшкодування моральної шкоди від вимоги про стягнення середнього заробітку. Право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, передбачене ст. 237-1 КЗпП України як самостійна гарантія захисту та не поставлене законодавцем у залежність від наслідків розгляду інших, у тому числі майнових, вимог у справі. Встановлений Судом факт порушення Відповідачем трудових прав Позивача (тривале заперечення факту звільнення, невиплата належних сум, затримка видачі наказу про звільнення) є самостійною та достатньою підставою для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди незалежно від результату розгляду вимоги про стягнення середнього заробітку.
Як зазначалось вище, питання розміру моральної шкоди вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи на підставі оцінки доказів та встановлених обставин у кожній конкретній справі враховуючи загальні вимоги розумності і справедливості.
Встановлені судом обставини справи у своїй сукупності не дають Суду підстав вважати визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди явно необґрунтованим, нерозумним чи несправедливим, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення в частині стягнення моральної шкоди ухвалене без додержання норм матеріального або процесуального права.
4.5. Щодо доводів апелянта про пропуск Позивачем строку звернення до суду
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом у цій справі), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
За обставинами цієї справи у зв`язку з запереченням Відповідачем факту припинення трудових відносин з ОСОБА_1 останній звернувся до суду з позовом про визнання припиненими трудових відносин, стягнення компенсації за невикористані відпустки та вихідної допомоги.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025 у справі №344/2445/24, частково задоволено позов ОСОБА_1 : визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» з 11.08.2023 на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України; стягнуто з АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки та вихідну допомогу в сумі 2 809 795, 79 грн.
Вказане рішення залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 і саме з цієї дати набрало законної сили відповідно до положень ст. 241 ГПК України, а наказ про звільнення ОСОБА_1 виданий Відповідачем 25.08.2025 та вручений Позивачу 26.08.2025.
Оскільки підставою звернення Позивача до суду з позовом у цій справі слугувало триваюче порушення його трудових прав - зокрема, невидача наказу про звільнення, а ч.5 ст. 235 КЗпП України передбачено виплату працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у разі затримки видачі копії наказу, Суд вважає, що Позивач міг остаточно визначити обсяг своїх вимог та звернутись з відповідним позовом до суду лише на момент припинення порушення, тобто дати видачі роботодавцем копії наказу про звільнення.
Оскільки позов у цій справі поданий до суду 19.11.2025 тобто в межах 3-місячного строку з моменту видачі Відповідачем наказу про звільнення, доводи апелянта про пропуск Позивачем визначеного ст. 233 КЗпП України строку відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні та необґрунтовані.
5. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
За результатами апеляційного перегляду Суд дійшов таких висновків:
A. Суд першої інстанції неправильно визначив період та розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача на підставі частини п`ятої статті 235 КЗпП України: замість обґрунтованого встановленими у цій справі обставинами періоду з 30.07.2024 по 26.08.2025 застосував період з 30.07.2024 по 11.11.2025, внаслідок чого сума такого стягнення (7 088 709,60 грн) підлягає зменшенню до 5 292 828,89 грн.
B. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 603 506,56 грн, оскільки компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога виплачуються роботодавцем одноразово при звільненні працівника і не мають систематичного характеру доходу в розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
C. У частині вирішення питання про наявність підстав та визначення розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 36 225,75 грн оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду - зміні в частині розміру стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу та скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків їх виплати з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Водночас Суд визнає, що в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 36 225,75 грн суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для розгляду цієї справи, а тому доходить висновку про залишення оскаржуваного рішення в цій частині без змін.
6. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Відповідно до ч.14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, ураховуючи часткове задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню 63 948, 66 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, а з Позивача на користь Відповідача - 43 188,97 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.11 ст. 129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже, з Відповідача на користь Позивача підлягає до стягнення 20 759,69 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Задоволити частково апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз».
2. Змінити Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.03.2026 у справі №909/1354/25 в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в такій редакції:
«Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» (вул. Ленкавського, 20, м. Івано-Франківськ, 76000, код ЄДРПОУ 03361046) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою видачі копії наказу про звільнення за період з 30.07.2024 по 26.08.2025 у розмірі 5 292 828 (п`ять мільйонів двісті дев`яносто дві тисячі вісімсот двадцять вісім) грн 89 коп.»
3. Скасувати Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.03.2026 у справі №909/1354/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 603 506,56 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
4. У решті Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.03.2026 у справі №909/1354/25 залишити без змін.
5. Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» (вул. Ленкавського, 20, м. Івано-Франківськ, 76000, код ЄДРПОУ 03361046) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 20 759 ( двадцять тисяч сімсот п`ятдесят дев`ять) грн 69 коп. судового збору.
6. На виконання цієї постанови Господарському суду Івано-Франківської області видати наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.
Головуючий суддя Шаповал Д.В.
Суддя Іванчук С.В.
Суддя Панова І.Ю.