Постанова № 138610137 у справі № 916/4353/24 від 29.07.2026

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Одеса Справа № 916/4353/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Лічмана Л.В., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА"

на рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2026 (повний текст складено та підписано 08.05.2026, суддя Сулімовська М.Б.)

у справі №916/4353/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРТРАНС ЛОГІСТІК"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "КАТРОМ"

2) Компанії "MEE A/S" (MAERSK A/S)

про стягнення 327 555,00 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРТРАНС ЛОГІСТІК" про стягнення збитків у сумі 327555 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані завданням позивачеві збитків внаслідок псування вантажу, який перевозився за укладеним між сторонами договором про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №1305/22-1 від 13.05.2022.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.05.2026 по справі №916/4353/24 у задоволенні позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено наявності протиправної та винної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, оскільки не подано належних, допустимих та достовірних доказів того, що саме відповідач (виконавець) або залучена ним третя особа (перевізник) вчинили дії, які призвели до псування вантажу. Зазначене, на переконання місцевого господарського суду, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за відсутності доведеного складу цивільного правопорушення підстави для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності відсутні.

Не погодившись із вказаними рішеннями до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить винести рішення, яким рішення Господарського суду Одеської області від 08 травня 2026р. у справі № 916/4353/24 - скасувати, позовні вимоги ТОВ «Полар Сіфуд України» - задовольнити.

Узагальнюючі доводи за апеляційною скаргою, є наступними:

- на виконання умов укладеного з відповідачем договору, останній за участі залученої ним третьої особи, ТОВ «КАТРОМ», доставив позивачеві вантаж, в процесі отримання якого, позивачем виявлено його часткове псування;

- для визначення причин та обсягів зіпсованого товару позивачем було залучено експертну організацію ТОВ «Остра Панді Сервісіз», за висновком якої псування товару зумовлено недотриманням перевізником необхідного температурного режиму при транспортуванні;

- на спростування вказаної обставини, ні відповідачем ні третьою особою не надано жодного належного доказу, на підтвердження того факту, що на момент передачі вантажу він був вже зіпсований, або ж доказів щодо недостовірності наданого позивачем температурного режиму, а також на підтвердження того, що псування вантажу відбулося з іншої причини ніж вказано у звіті, який був наданий позивачем;

- позивач зазначає, що відповідачем, при прийнятті товару до перевезення не зроблено будь-яких зауважень щодо прийнятого до перевезення вантажу;

- Суд першої інстанції визнав наданий позивачем письмовий доказ, а саме Сюрвеєрський звіт від 06.05.2024, неналежним та недопустимим доказом, з тих підстав, що вказаний звіт не може розцінюватись, як висновок експерта. Проте, вказаний звіт, на думку позивача є належним та допустимим доказом, оскільки наданий на підтвердження викладених у позові обставин;

- щодо посилання суду першої інстанції, як на одну з підстав для відмови у позові, на порушення строків звернення з претензією до відповідача, апелянта вважає, що сам по собі пропуск договірного строку подання претензії не є безумовною підставою для звільнення перевізника від відповідальності, якщо: пошкодження вантажу підтверджено належними доказами, перевізник був обізнаний про пошкодження у момент видачі вантажу, договором прямо не передбачено втрату права вимоги у разі пропуску такого строку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у цій справи та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишили апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що прийняте судом першої інстанції рішення є законними, обґрунтованим, справедливим та повністю відповідає вимогам законодавства, адже позивачем не було доведено наявності повного складу цивільного правопорушення у діях відповідача, а відтак підстави для стягнення збитків відсутні.

Відповідач вважає, що встановлення причин псування заморожених морепродуктів, а так само і причетності конкретної особи до такого псування не може бути підтверджено звітом сюрвеєрської компанії, а може бути встановлено виключно висновком експерта як належним засобом доказування. У зв`язку з цим, відповідач послідовно, починаючи з відзиву на позовну заяву, наголошував, що за своїм змістом до завдань сюрвейєрської компанії входить лише фіксація та опис стану товару, вантажу, матеріалів чи обладнання на момент відповідної інспекції. Сюрвеєрська компанія не наділена повноваженнями встановлювати причини виникнення недоліків чи причетність до них тих чи інших осіб. Таким чином, висновки сюрвеєра про причину псування товару (недотримання температурного режиму перевізником) виходять за межі його компетенції, а отже не можуть слугувати належним доказом цієї обставини.

На переконання відповідача, апелянт у скарзі ігнорує висновок суду першої інстанції, через який звіт визнано недопустимим, а саме що поданий позивачем сюрвеєрський звіт не лише не містить попередження про кримінальну відповідальність (п. 7 ст. 98 ГПК України, п. 4.12 розділу IV Інструкції, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5), а й включає розділ «Відмова від відповідальності», в якому автор прямо зазначає, що «можуть існувати інші недоліки, факти та цифри, які неможливо встановити або які не були розкриті нами під час перевірки». Тобто автор звіту самостійно обмежив його доказову силу, що додатково унеможливлює врахування цього документа як достовірного доказу.

Відповідач також стверджує, що перевезення здійснювалось в опломбованому контейнері, прийнятому за справними пломбами вантажовідправника, що визнається самим позивачем. За таких умов перевізник об`єктивно був позбавлений можливості перевірити внутрішню якість замороженого товару, температуру його завантаження та дотримання температурного режиму під час попереднього морського перевезення.

На думку відповідача, для покладення на нього відповідальності, позивач мав довести, що саме на момент передачі товару для автомобільного перевезення (тобто після 26.04.2024, коли вантаж пройшов перевірку на терміналі CSCT в Румунії) товар був якісним та незіпсованим. Однак, як обґрунтовано встановив суд першої інстанції, в матеріалах справи відсутні докази дати завантаження контейнера SUDU8132445 спірним товаром, а так само відсутні будь-які належні докази якості товару на момент його передачі для автомобільного перевезення.

Відповідач вважає, що принципове значення для спростування доводів апелянта має встановлена судом першої інстанції обставина систематичного підвищення температури в контейнері протягом усього періоду морського перевезення. Дослідивши температурний режим (на основі температурного графіка, наданого самим позивачем) контейнера за період з 10:00 29.01.2024 по 06:00 01.05.2024, суд встановив, що різке підвищення температури (за якого товар міг зіпсуватися) мало місце не лише після передачі товару для перевезення ТОВ «КАТРОМ», а й до цього, і носило систематичний характер.

Зазначене, на переконання відповідача, безпосередньо підтверджує його позицію про те, що товар міг бути зіпсований ще задовго до його передачі для автомобільного перевезення, на етапах, до яких відповідач не має жодного відношення.

Отже, на переконання відповідача, висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту передачі відповідачу якісного товару є правомірним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними і жодним чином не спростовують висновків суду.

Також, до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційною скаргу від третьої особи - Компанії "MEE A/S" (MAERSK A/S) в якому остання просить залишили апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

На думку третьої особи, апелянт у скарзі не повідомив про висновки у рішенні, законність і обґрунтованість яких він просить суд апеляційної інстанції перевірити, а також не довів відповідну підставу для скасування рішення. Тому посилання апелянта на невідповідність висновків у рішенні встановленим обставинам є повністю безпідставним та таким, що не має братися судом до уваги.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач та третя особа скористались своїм правом на подання відзивів на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 13.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРТРАНС ЛОГІСТІК" (виконавець) укладено договір №1305/22-1 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів.

За умовами розділу 1, у відповідності з цим договором, виконавець зобов`язується за відповідну плату та за рахунок замовника надати транспортно-експедиторські послуги з організації перевезення вантажів морським, автомобільним, залізничним, авіаційним транспортом, а також перевезення у великотоннажних контейнерах і додаткові послуги, необхідні для організації таких перевезень вантажу. За цим договором транспортно-експедиторські послуги надаються замовнику при експортних, імпортних, внутрішніх, транзитних перевезеннях, територією інших держав або внутрішніх перевезеннях територією України. Відносини сторін щодо договору регламентуються Законом України "Про транспортно- експедиторську діяльність" № 1955-ІV від 01.07.2004 (з наст. змін. та доповн.), Цивільним і Господарським кодексами України та іншими нормативно-правовими актами України.

В розділі 2 договору визначено обов`язки сторін.

Так, виконавець, крім іншого, зобов`язаний: за дорученням замовника організовувати перевезення вантажів замовника морським, залізничним, автомобільним, авіаційним транспортом, включаючи організацію перевалки і зберігання вантажів і контейнерів та інші операції, необхідні для виконання доручення замовника; укладати від свого імені договори з портами, перевізниками, складами, судноплавними компаніями, їх агентами, експедиторськими та іншими організаціями на перевезення, перевалку, зберігання вантажів та необхідні додаткові роботи та послуги, в т.ч. переупакування, перемаркування, ремонт тари, завантаження та розвантаження контейнерів, відбір проб та зразків, зважування, фумігацію, дезактивацію, визначення кількості та якості, сертифікацію та страхування вантажів і контейнерів. За рахунок коштів замовника проводити розрахунки з ними, оплачувати збори та інші обов`язкові платежі; за дорученням замовника оформлювати необхідну вантажну документацію, відправляти товаросупровідні та розрахункові документи замовнику, або його контрагентам; за попереднім узгодженням виконувати інші доручення замовника, в т.ч. організовувати охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання.

В свою чергу, замовник, в тому числі, зобов`язаний: до прибуття вантажу в порт забезпечувати оформлення та направлення товарно-супровідних документів, ввізних/вивізних/транзитних дозволів, карантинних, ветеринарних, санітарних, екологічних, радіологічних сертифікатів, аварійні картки, ліцензій та інших документів, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу; забезпечувати надання до перевезення вантажу в належній тарі та упаковці, яка запобігає його псуванню та пошкодженню при перевезенні, перевалці та зберіганні.

В розділі 4 договору обумовлено відповідальність сторін.

Так, сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків за цим договором відповідно до чинного законодавства України (п.4.1).

У разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань, прийнятих на себе за цим договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні прямі дійсні збитки (реальні збитки), підтверджені документально (п.4.2).

Сторона, яка залучила третю особу для виконання своїх обов`язків, несе перед другою стороною договору відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених нею до виконання цього договору, у тому ж порядку, як і за власні дії (п.4.3).

Виконавець несе відповідальність перед замовником у вигляді відшкодування реального документально підтвердженого збитку за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, викликаного діями виконавця або залучених ним третіх осіб у розмірі, що не перевищує максимальну межу відповідальності, встановлену коносаментом морського перевезення, CMR, ж/д накладної (п.4.4).

Виконавець звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження змісту вантажних місць та контейнерів, прийнятих/переданих за справними пломбами вантажовідправника (п.4.5).

В розділі 6 договору сторони дійшли згоди щодо порядку пред`явлення претензій та вирішення спорів.

Згідно з п.6.1, зауваження, вимоги, претензії, що можуть виникнути з перевезення або у зв`язку з ним, повинні бути пред`явленні не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати завершення перевезення.

Претензія має бути пред`явлена рекомендованим листом з наданням копій документів, що її підтверджують (п.6.2).

Сторона, що одержала претензію, зобов`язана розглянути її та відповісти протягом 30 (тридцяти) календарних днів. Строки розгляду претензій обчислюються з дня одержання претензії і можуть бути подовжені на час, необхідний для досилання заявником на вимогу другої сторони додаткових документів або отримання відповіді від третіх осіб, залучених до перевезення (п.6.3).

Сторони згодні з тим, що при виникненні спорів, документи - рахунки, накладні, коносаменти, CMR і т.д., видані третіми особами, які залучалися до виконання робіт/послуг, передбачених цим договором, або органами державної влади, будуть належним доказом підтвердження витрат виконавця (п.6.4).

У випадку недосягнення сторонами згоди, справа підлягає розгляду в Господарському суді в порядку, що передбачений діючим процесуальним законодавством України (п.6.5).

Відповідно до розділу 7, цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе обов`язків. Договір автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення дії договору не надішле письмове повідомлення другій стороні про його розірвання (п.7.1).

Всі повідомлення повинні направлятися в письмовій формі. Повідомлення будуть вважатися виконаними належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або передані засобами факсимільного чи електронного зв`язку за наявності у відправника стандартної квитанції факсимільного зв`язку про передачу повідомлення на номер факсу одержувача, зазначений в п.9 цього договору, або при наявності у відправника копії електронного листа у вигляді роздруківки з датою та часом передачі на електронну адресу (адреси) одержувача, вказану в п. 8 цього договору (п.7.4).

У всьому іншому, що не зазначено цим договором, сторони керуються чинним законодавством України та відповідними нормативними документами (п.7.6).

Договір підписано представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.

Як зазначає позивач, 30.04.2024 виконавець, в особі залученої ним третьої особи ТОВ "КАТРОМ", доставив замовнику вантаж в контейнері SUDU8132445, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №44. Однак, в процесі отримання даного товару замовником було виявлено його часткове псування: наявність різкого запаху, гноїння та деформації. Замовник терміново повідомив дані обставини водію і склав на місці отримання товару відповідний Акт про розбіжності №1 від 30.04.2024.

За твердженням позивача, для повного розуміння стану, причин та обсягів зіпсованого товару замовником було залучено експертну організацію ТОВ "Остра Панді Сервісіз", якою було надано висновок від 06.05.2024 у відповідності до якого контейнер, в якому був перевезений товар, знаходиться повністю в справному стані, охолоджуючий компресор - робочий, зовнішні та внутрішні пошкодження відсутні, натомість псування заморожених морепродуктів, зміна зовнішнього вигляду, протікання на картонних коробках та неприємний запах зумовлюються недотриманням перевізником необхідного температурного режиму при транспортуванні.

Позивач зауважує, що, як вбачається з аналізу температурного режиму контейнеру в період з 29.01.2024 по 01.05.2024, з приводу контейнера SUDU8132445, після 03:00 26.04.2024 температура контейнера стрімко піднімалась, а після 14:00 27.04.2024 навіть досягла плюсової відмітки і до самого моменту отримання товару не підтримувалась в належному режимі. В даний проміжок часу контейнер перевозився ТОВ "КАТРОМ", що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 44.

Відповідно до інвентаризації зіпсованого товару, викладеного в доповідній записці завідувача складу позивача від 30.04.2024, в результаті неналежного виконанням ТОВ "КАТРОМ" своїх зобов`язань щодо перевезення товару, було зіпсовано:

- креветки сирі, очищені, заморожені в паніровці (TORPEDO) - вагою 2491,20 кг;

- морський коктейль, сирий, заморожений із захисною глазур`ю - вагою 320 кг;

- креветки варені, очищені з хвостом - вагою 31 кг;

- туби кальмарів очищені, заморожені, сирі 61+ - вагою 591,00 кг.

Загальна вартість понесених збитків замовником, враховуючи вартість зіпсованого товару, вартість доставки, утилізації та оподаткування, склала 38305,77 дол. США, що на дату завдання збитків, згідно з курсом НБУ, еквівалентно 1545574,38 грн.

Претензією від 12.06.2024 замовник звернувся до виконавця із вимогою про відшкодування вартості збитків.

Листом №18-06/01 від 18.06.2024 відповідач просив збільшити термін розгляду претензії до 30 календарних днів, а також надати перелік документів, підтверджуючих понесені замовником збитки, а саме: детальний розрахунок суми збитків, що обґрунтовує суму претензії (вартість зіпсованого товару (щодо кожної позиції товару з посиланням на використані для розрахунку документи (надати копії документів), вартість доставки (щодо кожної позиції товару з посиланням на використані для розрахунку документи (надати копії документів), вартість утилізації (щодо кожної позиції товару з посиланням на використані для розрахунку документи), вартість оподаткування (щодо кожної позиції товару з посиланням на використані для розрахунку документи (надати копії документів); документ, що підтверджує здійснення процедури утилізації частини зіпсованого товару; копію фото-, відео- фіксації процесу завантаження товару на складі вантажовідправника в Тайланді та документ, що підтверджує якість завантаженого товару.

В свою чергу, замовник надіслав відповідь №0507/2024-1 від 05.07.2024, в якій надав копії всіх необхідних документів для розгляду претензії, передбачених чинним законодавством, а також збільшив термін розгляду претензії до 30 календарних днів.

Водночас, відповідно до Комерційного інвойсу KPF24-0118 від 29.04.2024 замовником було замовлено чергову партію товару, що поставлялася в контейнері MNBU3836718.

02.07.2024 в порту Констанца, Румунія, виконавцем, при попередньому огляді контейнеру MNBU3836718 було виявлено наявність протікань контейнеру та наявність різкого запаху, що свідчило про можливе розмерзання товару.

За дорученням замовника виконавцем, для повного розуміння стану, причин та обсягів зіпсованого товару, було замовлено інспекцію компанії SGS.

В ході проведення інспекційного огляду компанії SGS було виявлено, що товар креветки сирі, очищені, заморожені в паніровці (TORPEDO), що відправлявся замовнику тим самим вантажовідправником іншими партіями, мав ідентичні недоліки - псування заморожених морепродуктів, зміна зовнішнього вигляду, протікання на картонних коробках та неприємний запах.

Разом з тим, оскільки виконавцем при транспортуванні контейнеру MNBU3836718 належним чином підтримувався температурний режим, весь інший товар в контейнері MNBU3836718 приїхав належної якості. А оскільки, за твердженням позивача, під час транспортування контейнеру SUDU8132445 температура стрімко піднімалась і не контролювалась перевізником в ході транспортування, відбулось псування інших позицій товару.

Листом №26072021/1 від 26.07.2024 замовник повідомив виконавцю про дані обставини та вирішив за необхідне уточнити суму завданих йому збитків неналежним виконанням своїх зобов`язань виконавцем, зменшивши розмір заявлених до відшкодування вимог на вартість позиції - креветки сирі, очищені, заморожені в паніровці (TORPEDO), вагою 2491,20 кг, вартістю 30032, 59 дол. США.

Таким чином, за уточненим розрахунком замовник вимагав від виконавця відшкодувати вартість зіпсованого товару на загальну суму 327555,00 грн., а саме: морського коктейлю, сирого, замороженого із захисною глазур`ю, вагою 320 кг, вартістю 2817,54 дол. США; креветок варених, очищених з хвостом, вагою 31 кг, вартістю 371,35 дол. США; тубів кальмарів очищених, заморожених, сирих 61+, вагою 591 кг, вартістю 3250,50 дол. США.

Невиконання відповідачем вимог позивача щодо відшкодування завданих збитків, стало підставою для звернення із даним позовом до Господарського суду Одеської області.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги сторін дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Відповідно до частин першої та другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.

Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та/або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред`явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права/інтересу. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами першою та другою статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (п. 5.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц зроблено висновок, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

При зверненні з позовом про стягнення збитків, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається у тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (стаття 614 ЦК України).

Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №906/824/21, від 02.05.2024 у справі №910/155/23.

У даному випадку, позивач вважає, що відповідач будучи відповідальною особою за перевезення товару, під час його транспортування допустив порушення температурного режиму, що призвело до псування товару, та відповідно завдало позивачеві збитків у вигляді вартості зіпсованого товару.

Як вже було вказано вище, правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі Договору №1305/22-1 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів від 13.05.2022 за умовами якого відповідач зобов`язався за відповідну плату та за рахунок замовника надати транспортно-експедиторські послуги з організації перевезення вантажів морським, автомобільним, залізничним, авіаційним транспортом, а також перевезення у великотоннажних контейнерах і додаткові послуги, необхідні для організації таких перевезень вантажу.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначає Закон України "Про транспортно-експедиторську діяльність", згідно з ст.4 якого транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб`єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб`єкти господарювання.

У відповідності до п.1 ч.3 ст.8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

У відповідності до ст.14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Згідно з ч.1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Статтею 932 Цивільного кодексу України визначено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до ст. 934 Цивільного кодексу України за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до гл.51 Цивільного кодексу України.

Умовами п.4.3 договору від 13.05.2022 передбачено, що сторона, яка залучила третю особу до виконання своїх обов`язків, несе перед другою стороною договору відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених нею до виконання цього договору, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Таким чином, з огляду на положення ст. 932 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", а також умов п.4.3 договору, ТОВ "ЕВЕРТРАНС ЛОГІСТІК", як експедитор за договором, несе відповідальність перед клієнтом (позивачем) за доставку товару.

Так, у відповідності до наявної в матеріалах справи міжнародної товарно-транспортної накладної CMR 44, за цією міжнародною товарно-транспортною накладною відбувалось транспортування товару згідно з Інвойсом №KPF24-0040 від 31.01.2024, по маршруту: порт Констанца, Румунія - Петропавлівська Борщагівка, Україна.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, з метою виконання зобов`язань за договором відповідач, як експедитор залучив до безпосереднього виконання перевезення ТОВ "КАТРОМ" для здійснення доставки вантажу з порту Костанца, Румунія до складу, вказаного позивачем (транспортний засіб держномер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ). Вказане підтверджується CMR №44, у графі 15 якої міститься номер транспортного засобу, а в графі 23 - штамп перевізника ТОВ "КАТРОМ".

Як зазначає позивач, під час розвантаження товару представником вантажоотримувача було виявлено псування вантажу за CMR № 44, про що в п.24 CMR здійснено відмітку наступного змісту "Товар отримано. Акт додається".

Також, 30.04.2024 позивачем було складено Акт про розбіжності №1, в якому зазначено, що завідувачем складу ТОВ "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" Шлеюк Р.Г. в присутності водія перевізника ТОВ "КАТРОМ" ОСОБА_1 було прийнято доставлений товар (заморожені морепродукти). Місце приймання - П.Борщагівка, вул.Соборна, 1. Дата і час початку приймання - 30.04.2024 11:00 год. Дата і час закінчення приймання - 30.04.2024 18:00 год.

Під час приймання товару встановлено, що пломба на автомобілі не порушена.

При цьому зазначено, що ящики креветки в паніровці зім`яті, товар в контейнері завантажено до червоної лінії. При відкритті контейнера був присутній різкий сморід пошкодженої продукції. При відкритті ящиків з креветкою в паніровці виявлено зіпсований товар (процес гниття). Температура в контейнері - 18 градусів.

У відповідності до Сюрвеєрського звіту від 06.05.2024, проведеного компанією "OSTRA PANDI SERVICES Co. Ltd" на замовлення ТОВ "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" слідує, що експертиза проводилась з 09:30 год до 15:55 год 01.05.2024, місце проведення - Холодильне зберігання складу одержувача, вул.Соборна, 1, Петропавлівська Борщагівка, м.Київ.

Під час огляду товару: креветки сирі, очищені, заморожені, паніровані; креветки варені, очищені з хвостом, заморожені в захисній глазурі; коктейль морський заморожений із захисною глазур`ю; труби кальмара очищені, заморожені з захисною глазур`ю було виявлено його псування.

З означеного звіту слідує, що контейнер, встановлений на причепі НОМЕР_2 вантажного автомобіля SCANIA НОМЕР_1 , в якому був перевезений товар, знаходиться повністю в справному стані, охолоджуючий компресор - робочий, зовнішні та внутрішні пошкодження відсутні, натомість псування заморожених морепродуктів, зміна зовнішнього вигляду, протікання на картонних коробках та неприємний запах пов`язані з недотриманням перевізником необхідного температурного режиму при транспортуванні. Значна частина вантажу, який перевозився у вищевказаному контейнері, є зіпсованою та не підлягає споживанню.

30.04.2024 завідувачем складу ТОВ "ПОЛАР СІФУД УКРАЇНА" ОСОБА_2 складено доповідну записку №3004/2024-1 на ім`я директора товариства, з якої слідує, що, мовою оригіналу: "при відкритті 30.04.2024 контейнера SUDU8132445 та огляду його вмісту було виявлено, що креветка в паніровці TORPEDO 21/25 почала гнити та мала неймовірно огидний запах. Також інша продукція мала ознаки дефросту.

Встановлено такий об`єм зіпсованої продукції:

- Креветки сирі, очищені, заморожені в паніровці (TORPEDO) 21/25 - 2491,20 кг;

- Морський коктейль, сирий, заморожений із захисною глазур`ю - 320 кг;

- Креветки варені, очищені з хвостом -31,00 кг;

- Труби кальмарів очищені, заморожені, сирі 61+ - 591,00 кг.

Частину продукції одразу було утилізовано.

Складено Акт про розбіжності №1 від 30.04.2024, під яким також підписався водій перевізника, який є невід`ємною частиною CMR №44".

Згідно з наявних в матеріалах справи Актів прийому-здачі товару на утилізацію №59 від 30.04.2024, №60 від 01.05.2024, означений товар було утилізовано.

Виходячи зі змісту норм чинного законодавства, які регулюють правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні, перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.

Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб`єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов`язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.

Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (частина 1 статті 924 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 924 ЦК України, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на перевізнику.

Таким чином, перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли вантаж було втрачено за відсутності вини перевізника, зокрема, якщо причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підпадає під визначення непереборної сили, відповідно до частини 1 статті 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Відтак, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Частина 1 статті 9 Конституції України унормовує, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до абзацу 39 статті 1 Закон України "Про автомобільний транспорт", міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (частина 1 статті 53 Закону).

Чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

З огляду на те, що виконання перевезення автомобільним транспортом, передбачене міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №44, відбувалося з перетином державного кордону України, до вказаних правовідносин сторін слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року (надалі - Конвенція).

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" № 57-V від 01.08.2006 постановлено приєднатися до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м. Женеві.

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін (абзац 38 частини 1 статті 1 Конвенції).

Статтею 3 Конвенції передбачено, що перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов`язки, як за власні дії і недогляди.

Перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути (пункти 1, 2 статті 17 Конвенції).

Приписами пунктів 1, 2 статті 18 Конвенції визначено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Якщо перевізник встановить, що через обставини, які склалися, утрата вантажу чи його ушкодження могли бути наслідком одного чи декількох особливих ризиків, зазначених у пункті 4 статті 17, то вважається, що вони відбулися внаслідок цього. Однак, позивач має право довести, що утрата або ушкодження фактично не були пов`язані, повністю або частково, з одним з цих ризиків.

Відповідно до пункту 4 статті 17 Конвенції, за умови дотримання пунктів 2 - 5 статті 18, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов`язаного зокрема з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача (підпункт с пункту 4 статті 17 Конвенції).

За змістом частин 1-4 статті 314 ГК України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

Отже, загальною умовою відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу є вина, наявність якої припускається. Перевізник повинен довести свою невинуватість шляхом посилання на обставини: по-перше, яким не міг запобігти, та, по-друге, усунення яких від нього не залежало.

В той же час, зазначена спростовна презумпція вини перевізника відповідно до пункту 4 статті 17, пункту 2 статті 18 Конвенції покладає саме на позивача обов`язок доведення наявності такої вини у випадку, якщо перевізник встановить, що втрата чи пошкодження вантажу могло бути наслідком особливих ризиків, пов`язаних, зокрема, з навантаження вантажу відправником чи особами, які діють від його імені.

Обов`язки перевізника під час прийняття товару до перевезення визначені в пункті 1 статті 8 Конвенції та полягають в обов`язку перевірити вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування, нумерації місць та перевірити зовнішній стан вантажу і його упаковки. При цьому, право вимоги перевірки вмісту вантажних місць належить вантажовідправнику (пункт 3 статті 8 Конвенції).

За змістом наведених норм законодавства та з урахуванням висновків Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №907/746/17, від 05.02.2019 у справі №903/181/18, від 26.03.2018 у справі № 910/5040/17, від 21.02.2020 у справі № 907/746/17, перевізник, прийнявши товар в пункті завантаження без будь-яких зауважень у товарно-транспортних документах, в тому числі без зазначення недоліків, пов`язаних з порушенням порядку завантаження товару, його розміщення, кріплення у транспортному засобі, несе повну відповідальність за його збереження до моменту передання вантажоодержувачу.

Враховуючи приписи статей 17, 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів у співвідношенні із статтями 22, 611, 623, глави 64 (Перевезення) ЦК України, статтями 224, 225, глави 32 (Правове регулювання перевезення вантажів) ГК України, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв`язку та вини.

З аналізу Конвенції, глави 32 ГК України та глави 64 ЦК України вбачається, що перевізник зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі. Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника. Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення.

Перевізник звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: усунення цих обставин не залежало від перевізника; перевізник не міг запобігти цим обставинам (внаслідок дій або недогляду відправника вантажу, особливих природних властивостей перевезеного вантажу, внаслідок інструкцій замовника перевезення, дефекту вантажу, недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути, й інших обставин, передбачених законом).

Конвенція, ЦК України та ГК України передбачають звільнення перевізника від відповідальності у разі вчинення ним дії з запобігання та усунення обставин, що можуть спричинити втрату чи пошкодження вантажу, а також наявність обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Судова колегія звертає увагу, що нормами вказаної Конвенції саме на перевізника покладається тягар ужиття всіх можливих заходів з належного виконання перевезення і відповідальності за їх невиконання, а вина перевізника за втрату, нестачу, псування та ушкодження вантажу презюмується та не підлягає доведенню замовником.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

З змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 14 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 73 ГПК України).

Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

У даному випадку, колегія суддів зауважує, що за умовами п.4.5 укладеного між сторонами договору від 13.05.2022 про надання транспортно-експедиційних послуг передбачено, що виконавець звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псувння або пошкодження змісту вантажних місць та контейнерів, прийнятих/переданих за справними пломбами вантажовідправника.

Як слідує з п.11 Акту про розбіжності №1 від 30.04.2024, складеного відповідальною особою позивача в присутності водія перевізника, встановлені на автомобілі пломби не були порушені.

Судова колегія відзначає, що такі обставини також відображені у наданому самим позивачем Сюрвеєрському звіті від 06.05.2024, зокрема контейнер, встановлений на причепі НОМЕР_2 вантажного автомобіля SCANIA НОМЕР_1 , в якому був перевезений товар, знаходиться повністю в справному стані, охолоджуючий компресор - робочий, зовнішні та внутрішні пошкодження відсутні.

Наведене, відповідно, свідчить про те, що під час транспортування товару по маршруту: порт Констанца, Румунія - Петропавлівська Борщагівка, Україна, за яке був відповідальний відповідач, контейнер в якому здійснювалось перевезення вантажу знаходився у повністю справному стані, без жодних пошкоджень та порушень роботи охолоджувального компресору, до того ж, контейнер був зі справними пломбами вантажовідправника.

Судова колегія також зазначає, що обґрунтовуючи свої вимоги позивач, в тому числі, посилається на аналіз температурного режиму контейнеру SUDU8132445 в період з 29.01.2024 по 01.05.2024 та зазначає, що після 03:00 26 квітня 2024 року температура контейнера стрімко піднімалась, а після 14:00 27 квітня 2024 року навіть досягла плюсової відмітки і до самого моменту отримання товару не підтримувалась в належному режимі.

В даний проміжок часу, за твердженням позивача, контейнер перевозився залученою відповідачем третьою особою ТОВ "КАТРОМ", отже, саме з його вини сталося псування товару.

Судова колегія зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дати завантаження контейнеру SUDU8132445 товаром, що є предметом спору.

Разом з цим, судом досліджено температурний режим контейнеру у період, визначений наявними в матеріалах справи таблицями, а саме з 10:00 29.01.2024 по 06:00 01.05.2024.

При дослідженні вказаного температурного режиму контейнеру суд встановив, що підвищення температури мало місце не лише у визначений позивачем період - з 10:00 29.01.2024 по 06:00 01.05.2024, а і в інші дати протягом всього часу слідування контейнеру, зокрема й під час перевезення морським транспортом.

Так, в період з 10:00 29.01.2024 до 14:00 29.01.2024 температура мала плюсове значення. Починаючи з 15:00 29.01.2024 температура почала знижуватися і о 23:00 29.01.2024 досягла відмітки - 20,01.

Проте, починаючи з 00:00 30.01.2024 температура почала різко підвищуватися і станом на 04:00 30.01.2024 досягла плюсової відмітки, яка трималася до 03:00 31.01.2024.

В подальшому, при заданій температурі повітря - 20 градусів (С), різке підвищення температури мало місце в наступні періоди: 04:00 31.01.2024: -5,57; 09:00 01.02.2024: -4, 10:00 01.02.2024: -10,25; 09:00 02.02.2024: -16,57; 16:00 02.02.2024: -14,96; 20:00 03.02.2024: -16,53; 09:00 04.02.2024: -16,16; 10:00 04.02.2024: -16,65; 11:00 04.02.2024: -8,67; 03:00 05.02.2024: -14,02; 20:00 05.02.2024: -14,95; 12:00 06.02.2024: -16,4; 23:00 07.02.2024: -14,44; 05:00 08.02.2024: -9,07; 06:00 08.02.2024: -6,06; 07:00 08.02.2024: -14,18; 15:00 08.02.2024: -14,89; 16:00 08.02.2024: -12,05; 22:00 08.02.2024: -16,31; 23:00 08.02.2024: -16,00; 06:00 09.02.2024: -16,84; 13:00 09.02.2024: -12,09; 06:00 10.02.2024: -13,77; 04:00 11.02.2024: -12,97; 19:00 12.02.2024: -14,92; 07:00 14.02.2024: -15,69; 17:00 15.02.2024: -16,63; 03:00 17.02.2024: -14,41; 12:00 18.02.2024: -14,52; 23:00 19.02.2024: -6,62; 21:00 22.02.2024: -15,78; 09:00 24.02.2024: -16,67; 20:00 25.02.2024: -15,57; 12:00 27.02.2024: -16,66; 05:00 29.02.2024: -15,05; 10:00 06.03.2024: -16,81; 20:00 07.03.2024: -5,18; 20:00 10.03.2024: -16,54; 12:00 12.03.2024: -15,17; 06:00 14.03.2024: -16,44; 01:00 16.03.2024: -16,77; 22:00 17.03.2024: -15,97; 19:00 19.03.2024: -16,5; 16:00 21.03.2024: -15,8; 14:00 23.03.2024: -14,31; 11:00 25.03.2024: -16,45; 11:00 27.03.2024: -16,21; 09:00 29.03.2024: -15,03; 05:00 31.03.2024: -16,1; 23:00 01.04.2024: -15,65; 20:00 03.04.2024: -16,27; 21:00 06.04.2024: -12,23; 22:00 06.04.2024: -9,29; 23:00 06.04.2024: -7,74; 00:00 07.04.2024: -6,69; 01:00 07.04.2024: -13,23; 10:00 07.04.2024: -13,61; 11:00 07.04.2024: -16,00; 19:00 09.04.2024: -15,73; 06:00 12.04.2024: -14,81; 14:00 13.04.2024: -14,05; 10:00 14.04.2024: -16,73; 22:00 14.04.2024: -15,91; 01:00 16.04.2024: -16,75; 06:00 17.04.2024: -15,04; 12:00 17.04.2024: -11,13; 13:00 17.04.2024: -6,35; 14:00 17.04.2024: -4,38; 15:00 17.04.2024: -15,59; 21:00 19.07.2024: -16,77; 06:00 24.04.2024: -15,03; 07:00 24.04.2024: -11,54; 08:00 24.04.2024: -9,83; 01:00 25.04.2024: -16,19; 03:00 26.04.2024: -15,58.

Судова колегія зауважує, що у даному випадку, у відповідності до наявної в матеріалах справи міжнародної товарно-транспортної накладної CMR 44, відповідач був відповідальним за транспортування товару згідно з Інвойсом №KPF24-0040 від 31.01.2024, по маршруту: порт Констанца, Румунія - Петропавлівська Борщагівка, Україна.

Відповідно, ТОВ "ЕВЕРТРАНС ЛОГІСТІК" не є тією особою, яка відповідає за транспортування, збереження, у тому числі підтримання температурного режиму товару, під час його доставки до порту Констанца, Румунія.

У той же час, з наданого графіку вбачається, що о 03:22 26.04.2024 вантаж пройшов перевірку на терміналі CSCT в Румунії, отже саме після цього контейнер був переданий для перевезення ТОВ "КАТРОМ".

Таким чином, з наведеного слідує, що різке підвищення температури (під час якого товар міг зіпсуватися) мало місце не лише після передачі товару для перевезення ТОВ "КАТРОМ", а і до цього, і носило систематичний характер протягом всього періоду слідування контейнеру.

Такі обставини також підтверджуються наданим самим позивачем Сюрвеєрськім звітом від 06.05.2024 у якому відображено, що температура зберігання товару становить мінус 18 градусів і нижче, однак під час перевезення температурний режим не відповідав рекомендаціям, зокрема 01.02.2024 - верхній діапазон складав мінус 4,0 градуси, 08.02.2024 - мінус 6,06, 09.02.2024 - мінус 12,09, 06/07.04.2024 - мінус 6,69, 17.04.2024 - мінус 4,38, 26.04.2024 - мінус 4,03, 27.04.2024 - плюс 0,01.

Вищенаведене свідчить про те, що недотримання (порушення) рекомендованого температурного режиму зберігання товару відбулось ще до моменту прийняття товару до перевезення відповідачем у порту Констанца, Румунія.

В той же час, позивачем не надано, а наявні матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідачем, за залученому ним перевізнику ТОВ "КАТРОМ" було передано для перевезення якісний, незіпсований товар, а його псування сталося саме після 26.04.2024, тобто після прийняття того до перевезення та здійснення транспортування до місця призначення Петропавлівська Борщагівка, Україна.

Суд апеляційної інстанції також зауважу, що під час звернення із позовом про відшкодування збитків, на позивача покладено, серед іншого, обов`язок доведення факту, як наявності збитків, так й їх розміру.

Як зазначено вище, складений в присутності водія перевізника ТОВ "КАТРОМ" 30.04.2024 Акт про розбіжності №1 містить посилання на виявлення пошкодженого товару - креветки в паніровці.

Проте, за змістом позовної заяви позивач не ставить питання щодо відшкодування збитків за зіпсований товар - креветки в паніровці. Натомість, вимоги позивача полягають у відшкодуванні збитків за зіпсований товар на загальну суму 327555,00 грн., а саме: морський коктейль, сирий, заморожений із захисною глазур`ю, вагою 320 кг, вартістю 2817,54 дол. США; креветки варені, очищені з хвостом, вагою 31 кг, вартістю 371,35 дол. США; труби кальмарів очищені, заморожені, сирі 61+, вагою 591 кг, вартістю 3250,50 дол. США.

До того ж, як слушно зауважено третьою особою, Компанією "MEE A/S" (MAERSK A/S), загальна вартість зазначеного переліку товарів становить лише 6 439,39 дол. США, що за курсом НБУ на дату позову - 41,2199 грн/ дол. США - становить 265 431,011 грн, в той час як позивачем заявлено до стягнення з відповідача 327 555,00 грн.

При цьому, жодного розрахунку відповідних збитків позивачем не наведено, окрім посилання на те, що за уточненим розрахунком замовник вимагає від виконавця відшкодувати вартість наступного зіпсованого товару, а саме: - Морського коктейлю, сирого, замороженого із захисною глазурью, вагою 320 кг, вартістю 2 817,54 дол. США; - Креветок варених, очищених з хвостом, вагою 31 кг, вартістю 371,35 дол. США; - Трубів кальмарів очищених, заморожених, сирі 61+, вагою 591 кг, вартістю 3250,50 дол. США.

Слід також зауважити, що умовами пунктів 6.1, 6.2 договору від 13.05.2022 передбачено, що зауваження, вимоги, претензії, що можуть виникнути з перевезення або у зв`язку з ним, повинні бути пред`явленні не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати завершення перевезення. Претензія має бути пред`явлена рекомендованим листом з наданням копій документів, що її підтверджують.

Згідно з ст.30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року, якщо одержувач приймає вантаж без належної перевірки його стану разом з перевізником або не робить заяви перевізнику, яка вказує на загальний характер втрат або пошкоджень, щонайпізніше в момент прийняття вантажу у випадку, коли втрата або пошкодження є очевидними, і не пізніше семи днів від дня отримання вантажу, виключаючи недільні та святкові дні, у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними, то факт отримання ним вантажу є первинним доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній. У випадку втрати або пошкодження, які не є очевидними, відповідна заява повинна бути зроблена у письмовій формі. Якщо стан вантажу був належним чином перевірений одержувачем та перевізником, докази, що суперечать результатам цієї перевірки, допускаються тільки у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними і за умови, що одержувач належним чином зробив перевізнику заяву у письмовій формі протягом семи днів від дня перевірки, виключаючи недільні та святкові дні. При обчисленні термінів, що передбачені цією статтею, відповідно день видачі вантажу, день перевірки, або день передачі вантажу у розпорядження одержувача до терміну не зараховується.

Таким чином, згідно з умовами укладеного між сторонами договору позивач, за умови виявлення недоліків товару, мав пред`явити відповідачу відповідну претензію не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати завершення перевезення, тобто не пізніше 30.05.2024.

А згідно приписів ст.30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів - не пізніше 10.05.2024.

Проте, як слідує з матеріалів справи, претензії на адресу відповідача були скеровані позивачем 12.06.2024 та 26.07.2024 (уточнена).

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що у даному випадку позивачем не доведено наявності протиправної та винної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, оскільки не подано належних, допустимих та достовірних доказів того, що саме відповідач (виконавець) або залучена ним третя особа (перевізник) вчинили дії, які призвели до псування вантажу, а також не доведено розміру збитків.

Наведене, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за відсутності доведеного складу цивільного правопорушення підстави для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності відсутні.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що відповідачем та третьою особою не надано жодного належного доказу, на підтвердження того факту, що на момент передачі вантажу він був вже зіпсований, або ж доказів щодо недостовірності наданого позивачем температурного режиму, а також на підтвердження того, що псування вантажу відбулося з іншої причини ніж вказано у звіті, який був наданий позивачем, з огляду на таке.

Як вже було вказано вище, саме позивач, при зверненні з позовом про стягнення збитків, повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками.

Відповідно, саме позивач повинен був надати докази на підтвердження того, що на час передання товару для перевезення відповідачеві, він був належної якості, зберігався під час транспортування водних транспортом з дотримання рекомендованого температурного режиму та не був пошкоджений.

Однак, як вже було вказано вище, таких доказів позивачем надано не було, а наявні матеріали справи не містять. Навпаки, як свідчать наявні у матеріалах справи докази, порушення зберігання (температурного режиму) товару відбулось ще на етапі його доставки водним транспортом та до передачі його для перевезення залученому відповідачем перевізнику.

Крім того, під час транспортування товару по маршруту: порт Констанца, Румунія - Петропавлівська Борщагівка, Україна, за яке був відповідальний відповідач, контейнер в якому здійснювалось перевезення вантажу знаходився у повністю справному стані, без жодних пошкоджень та порушень роботи охолоджувального компресору, до того ж, контейнер був зі справними пломбами вантажовідправника.

Щодо посилання скаржника на те, що Сюрвеєрський звіт від 06.05.2024 є належним та допустимим доказом, оскільки наданий на підтвердження викладених у позові обставин, однак був безпідставно не прийнятий судом першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2023 у справі №908/807/18.

Згідно з статтею 77 ГПК України, допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Зокрема, частиною 7 статті 98 ГПК України передбачено, що у висновку експерта має бути зазначено, що експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до п.4.12 розділу IV Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5), у вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема, попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 КК України або за відмову від надання висновку за статтею 385 КК України.

Отже, законодавець визначає, що обов`язковою вимогою до висновку експерта є вказівка на те, що останній обізнаний про відповідальність.

Зазначення експертом при складанні висновку про те, що він попереджений (обізнаний) про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 КК України або за відмову від надання висновку за статтею 385 КК України є його обов`язком.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №904/684/18.

Суд зауважує, що надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду, тоді як принцип оцінки доказів "поза розумним сумнівом" полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Водночас, судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2020 року у справі № 910/5300/17.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Так, наданий позивачем Сюрвеєрський звіт від 06.05.2024 виконано С.Гуд від імені компанії "OSTRA PANDI SERVICES Co. Ltd".

Разом з тим, у звіті не зазначено, що його підготовлено для подання до суду, і що сюрвеєр обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтею 384 Кримінального кодексу України.

Навпаки, у звіті міститься розділ "Відмова від відповідальності", в якому зазначено, що, мовою оригіналу: "незважаючи на те, що ця перевірка була проведена зі всією належною ретельністю і увагою, а звіт був виданий у міру наших знань і можливостей, можуть існувати інші недоліки, факти та цифри, які неможливо встановити або які не були розкриті нами під час перевірки".

Таким чином, відповідно до положень Закону України "Про судову експертизу" Сюрвеєрський звіт від 06.05.2024 не є належним та допустимим доказом у розумінні вказаних вище приписів закону, та в розумінні Закону України "Про судову експертизу" не є висновком експерта, відтак не може розглядатись судом як висновок експерта.

Відтак, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано не було взято до уваги такий Сюрвеєрський звіт від 06.05.2024, оскільки він не містить об`єктивної оцінки причин псування вантажу, відтак не є неналежним та недопустимим доказом по справі.

З приводу посилання апелянта на необґрунтованість висновків суду першої інстанції в частині порушення строків звернення з претензією до відповідача, колегія суддів зауважує, що це не було єдиною підставою для відмови у задоволенні у позові, та було досліджено судом у сукупності з іншими обставинами та доказами по справі.

Відповідно, твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, що зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення оскаржуваного рішення без змін.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2026 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2026 по справі №916/4353/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою складання та підписання даної постанови є 29.07.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Лічман Л.В.

Суддя Філінюк І.Г.