СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2026 року м. Харків Справа № 913/266/20(913/180/25)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.,
за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх.№1188Л/2) Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» на рішення Господарського суду Луганської області від 22.04.2026 у справі №913/266/20(913/180/25) (повний текст рішення складено та підписано 08.05.2026 суддею Масловським С.В. у приміщенні Господарського суду Луганської області)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія», м.Сєвєродонецьк, Луганська область,
до ОСОБА_1 , м.Київ,
про розірвання договору та стягнення збитків,
у межах справи №913/266/20 про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія»,-
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» звернулось до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просило суд: розірвати кредитний договір №164 від 05.09.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» та ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» збитки у розмірі 1596658,31 грн, з яких: 621145,10 грн - реальні збитки, 975513,21 грн - упущена вигода. Також позивачем заявлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи складає 70000,00 грн.
Позов обґрунтований тривалим порушення відповідачем умов укладеного кредитного договору щодо своєчасного та повного повернення грошових коштів, що є в розумінні ст.651 Цивільного кодексу України істотним порушенням умов договору та є підставою для розірвання кредитного договору та стягнення реальних збитків та упущеної вигоди на підставі ст.653 Цивільного кодексу України.
12.01.2025 відповідач через підсистему «Електронний суд» подала до господарського суду заяву (вх.№29/26) про застосування строків позовної давності.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 22.04.2026 у справі №913/266/20(913/180/25) у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» до ОСОБА_1 про розірвання договору та стягнення збитків відмовлено. Витрати зі сплати судового збору покладено на позивача.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, господарський суд виходив з того, що відповідачем систематично відповідно до умов укладеного договору здійснювалось повернення кредитних коштів та сплачувались проценти за користування кредитом та інші платежі до запровадження у ПАТ «Український інноваційний банк» тимчасової адміністрації, що підтверджується випискою по особовому рахунку позичальника, тому сама лише наявність у відповідача заборгованості щодо своєчасного та повного повернення грошових коштів не може слугувати єдиною та безумовною правовою підставою для розірвання кредитного договору. Сторони, укладаючи кредитний договір №164 від 05.09.2013, погодили умови, порядок та строки повернення грошових коштів, сплату процентів за користування кредитом та інших платежів, а також порядок та умови сплати пені у випадку невиконання чи неналежного виконання відповідачем умов договору, тому позивач не може стверджувати про те, що він значною мірою був позбавлений очікуваного при укладанні кредитного договору, оскільки сторони заздалегідь передбачили конкретні цивільно - правові наслідки порушення грошового зобов`язання, а інтереси кредитора захищені правом на стягнення цих самих коштів у судовому порядку. Заявлена до стягнення сума заборгованості за невиконання договірного зобов`язання, а саме, заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитом, не є реальними збитками, оскільки вона не є додатковими витратами позивача на відновлення права, а є частиною основного договірного зобов`язання (самого об`єкта договору), також нараховані 3% річних, інфляційні втрати та пеня за порушення грошового договірного зобов`язання, як міра цивільно - правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, не можуть бути розцінені судом як упущена вигода, оскільки не є доходами позивача, які б він міг одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, що виключає можливість застосування до вказаних правовідносин положень ст.22 Цивільного кодексу України. Позивачем не надано жодних належних, достатніх та допустимих доказів у порядку статей 76, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували протиправність поведінки відповідача, яка потягла за собою понесення товариством збитків у розмірі 1596658,31 грн, а також не наведено обґрунтування, що саме позивач, укладаючи спірний договір, очікував отримати від виконання цього договору, та що не зміг отримати внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань, а також обставин того, що позивач значною мірою позбавлений того, на що розраховував при укладенні спірного договору. Оскільки позивачем не доведено належними і допустимими доказами істотного порушення відповідачем умов кредитного договору та ступеня позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про розірвання кредитного договору та стягнення збитків не є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, тому не підлягає задоволенню. Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки у задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» про розірвання кредитного договору та стягнення збитків відмовлено.
Позивач - Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія», подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Господарського суду Луганської області від 22.04.2026 у справі №913/266/20(913/180/25) скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ «Українська інноваційна компанія» до ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору №164 від 05.09.2013 та стягнення збитків у розмірі 1596658,31 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що помилковими є висновки господарського суду про відсутність підстав для розірвання кредитного договору та неправильного застосування судом ст.651 Цивільного кодексу України, та повного ігнорування тривалості, систематичності та суттєвості допущеного відповідачем порушення. Скаржник стверджує, що в межах спірних правовідносин наявні усі критерії та ознаки саме істотного порушення кредитного договору з боку ОСОБА_1 та посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09.12.2020 у справі №199/3846/19, щодо матеріально-правових критеріїв, які суди зобов`язані досліджувати при визначенні наявності підстав для розірвання договору. Також заявник вважає, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що безперервне невиконання відповідачем протягом 10 років своїх договірних зобов`язань є істотним порушенням умов кредитного договору. На думку позивача, тривала повна відсутність платежів є самостійним та безумовним підтвердженням істотного порушення умов кредитного договору відповідачем. У свою чергу позивач діяв у чіткій відповідності до положень закону та пункту 5.2 кредитного договору. Не надавши належної правової оцінки протиправній поведінці відповідача, суд першої інстанції не урахував, що таке ставлення відповідача до взятих на себе обов`язків завдає ПАТ «Українська інноваційна компанія» постійних та суттєвих фінансових збитків, позбавляючи скаржника, як фінансову установу, того фінансового результату, на який вона законно розраховувала. Ураховуючи протиправну поведінку відповідача, розірвання ПАТ «Українська інноваційна компанія» кредитного договору в судовому порядку на підставі ст.651 Цивільного кодексу України та стягнення завданих цим розірванням збитків у порядку частини 5 ст.653 Цивільного кодексу України, є єдиним доступним, легітимним та ефективним способом захисту порушеного права позивача. Також вважає, що господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права при оцінці правової природи понесених скаржником збитків. Як стверджує позивач, до спірних правовідносин у цій справі підлягають застосуванню виключно положення ст.22 та частини 5 ст.653 Цивільного кодексу України, які регулюють процедуру повного відшкодування реальних збитків та упущеної вигоди за наслідками судового розірвання договору, що спростовує висновки господарського суду про нібито неможливість застосування матеріально-правових зазначених норм до цієї справи. Крім того, заявник вважає, що у діях відповідача наявні усі елементи складу правопорушення, що у сукупності є достатньою та правовою підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 витребувано у Господарського суду Луганської області матеріали справи №913/266/20(913/180/25) та ухвалено надіслати їх до Східного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №913/266/20(913/180/25).
05.06.2026 матеріали справи №913/266/20(913/180/25) надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» на рішення Господарського суду Луганської області від 22.04.2026 у справі №913/266/20(913/180/25). Розгляд скарги призначено на 02.07.2026 о 12:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду. Встановлено сторонам строк до 25.06.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання копії відзиву сторонам у справі. Встановлено сторонам строк до 25.06.2026 для подання заяв, клопотань тощо, з доказами їх надсилання іншим учасникам справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 заяву представника Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія», адвоката Демченка Я.В., про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, задоволено. Ухвалено судове засідання 02.07.2026 о 12:00 год. та усі подальші судові засідання у справі №913/266/20(913/180/25) проводити за участю представника Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія", адвоката Демченка Я.В., у режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку.
26.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Дамаскіної В.С. надійшов відзив (вх.№7103) на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не є фінансовою установою, не має банківської ліцензії з січня 2016 року, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не завершено процедуру ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк», Фонд не повертав позивачу оригіналів кредитних договорів з моменту введення тимчасової адміністрації. Позивач з 10.01.2016 (перша прострочка) не повідомляв відповідача про банківські реквізити на які можливо було сплатити борг за кредитним договором №164 від 05.09.2013. Рішенням Печерського районного суду м.Києва про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №164 від 05.09.2013 у справі №759/3043/18 від 25.01.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю. Відповідач зазначає, що розміщення коштів на депозит у нотаріуса на користь кредитора є правом відповідача, а не обов`язком. З 2020 року ПАТ «Українська інноваційна компанія» перебуває у процедурі банкрутства і не може вести господарську діяльність та видавати будь-які кредити чи позики. Також зазначає, що позивач -ПАТ «Українська інноваційна компанія» знаходиться на тимчасово окупованій території з 25.06.2022, тому кредитний договір №164 від 05.09.2013 є нікчемним як і будь-які інші правочини (у тому числі прямі збитки чи упущена вигода). На думку відповідача, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для розірвання кредитного договору та застосування вимог ст.651 Цивільного кодексу України, оскільки кредитний договір містить пункт 5, в якому сторони визначили, що є істотним порушенням договору, а саме, несплата кредиту більше, ніж три місяці підряд, отже, скаржник не позбавлений права застосувати вимоги кредитного договору та стягнути заборгованість за кредитним договором. Позивач правомірно зазначає, що зобов`язання відповідача за кредитним договором продовжують існувати і на сьогодні, але не бажає стягувати заборгованість за спірним договором, знає про наявність судових рішень Печерського районного суду м.Києва, але не реагує на них. Крім того, позивач, починаючи з 10.01.2016, жодного разу не направив до боржника вимоги з рахунком, на який можливо було сплатити заборгованість за кредитним договором. Відповідач не був обізнаний про те, якій юридичній особі станом на 2016 рік необхідно сплачувати заборгованість, а саме: ПАТ «Українська інноваційна компанія» чи ПАТ «Український інноваційний банк» в особі уповноваженої особи Фонду. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Луганської області від 22.04.2026 у справі №913/266/20 (913/180/25) - без змін.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2026 клопотання представника ОСОБА_1 , адвоката Кулика Віталія Борисовича, про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, задовольнити. Ухвалити, що судове засідання 02.07.2026 о 12:00 год. та усі подальші судові засідання у справі №913/266/20(913/180/25) проводити за участю представника ОСОБА_1 , адвоката Кулика Віталія Борисовича, в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.06.2026, у зв`язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. для розгляду справи сформовано такий склад суду: головуючий суддя-доповідач Тарасова І.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.
Згідно з пунктом 14 ст.32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 відкладено розгляд справи на 22.07.2026 о 15:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, про що повідомлено учасників справи.
У судовому засіданні 22.07.2026, яке проходило в режимі відеоконференції, представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити апеляційну скаргу.
Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував, з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши з урахуванням положень частини 1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
05.09.2013 між Публічним акціонерним товариством «Українській інноваційний банк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) укладеного кредитний договір №164, відповідно до пункту 1.1 якого банк надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, оплатності та цільового використання кредит у розмірі 600000 грн 00 коп. на термін до 04.09.2018.
Відповідно до пункту 1.2 договору за користування кредитом процентна ставка (фіксована) встановлюється в розмірі 23,0% від суми фактичної заборгованості за кредитом.
Згідно з пунктами 1.3, 1.7 договору позичальник зобов`язаний на передбачених цим договором умовах повернути кредит, сплатити нараховані проценти та інші платежі. Повернення
кредиту та сплата процентів за кредитом проводиться позичальником у строки, передбачені відповідно до пунктів 3.1 та 3.3 цього договору.
Відповідно до пункту 3.1 договору позичальник зобов`язується використати кредит на вказані в договорі цілі (потреби) повністю повернути його в термін до 04.09.2018 (включно), сплатити нараховані проценти та інші платежі, передбачені цим договором.
Зменшення кредиту заборгованості здійснюється рівними частинами, в сумі 10345 грн 00 коп., починаючи з грудня 2013 року та повне погашення кредиту в сумі 10335 грн 00 коп. до 04.09.2018 (включно). З першого по десяте число (включно) кожного місяця, шляхом безготівкового перерахування коштів з рахунків позичальника та/або його поручителя та/або шляхом внесення готівки до каси банку на рахунок банку, з подальшим зарахуванням на позичковий рахунок. Кредит повертається лише в тій валюті, у якій він був наданий. У разі якщо десяте число місяця є святковим та неробочим днем, то позичальник зобов`язаний сплатити кредит в перший робочий день, який слідує за десятим числом місяця.
Орієнтовний графік платежів, в тому числі сплати процентів за користування кредитом та інших платежів, орієнтовної вартості всіх супутніх послуг, а також сукупної вартості кредиту в цілому та за кожним платіжним періодом окремо передбачені у додатку 1 до цього договору. Інформація щодо реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожання кредиту та сукупної вартості кредиту, що наведена у додатку 1 до цього договору, є орієнтовною та може змінюватись протягом дії договору.
Відповідно до пункту 3.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день поточного місяця. Проценти за кредитом нараховуються щомісячно на суму фактичної заборгованості за кредитом з дати її виникнення. Будь - який наступний період нарахування процентів в подальшому є період з першого по останній календарний день поточного місяця та до повного погашення заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів за користування кредитом використовується метод факт/факт, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році.
У пункті 3.3 договору сторони погодили, що нараховані проценти сплачуються позичальником та(або) поручителем у валюті кредиту з першого по десяте число (включно) кожного наступного місяця, за місцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом безготівкового перерахування коштів з рахунків позичальника та/або поручителя та/або шляхом внесення готівки до каси банку на рахунок банку. У разі якщо десяте число місяця є святковим та/або неробочим днем, то позичальник зобов`язаний сплатити суму нарахованих процентів у перший робочий день, що слідує за десятим числом місяця. Процентна ставка за кредитом підлягає коригуванню при зміні вартості залучених ресурсів, шляхом укладення додаткових угод до даного договору. Про зміну процентної ставки банк повинен письмово повідомити позичальника за 15 календарних днів до бажаної дати укладення додаткової угоди про зміну процентної ставки.
Відповідно до пункту 5.1 договору банк зобов`язується зокрема надати позичальнику кредит в сумі, порядку та на умовах, викладених у цьому договорі; щомісячно нараховувати проценти за кредитом.
Згідно з пунктом 5.2 договору банк має право:
Вимагати дострокового погашення заборгованості за договором та розірвання договору, а, якщо вимога щодо погашення заборгованості не буде задоволена - звернути стягнення на передане в іпотеку майно, грошові кошти та майно, які належать позичальнику на праві власності, згідно з чинним законодавством України в разі: - затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на три календарні місяці; - перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять процентів; - несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми кредиту; - у разі відмови страхувальника чи страховика від договору страхування та припинення у зв`язку з цим договору страхування або порушенням умов пункту 2.2 договору; - у разі не укладення нового договору страхування із врахуванням вимог пункту 2.2 цього договору; - іншого істотного порушення умов договору про надання кредиту. Істотним порушенням цього договору є порушення будь - яких умов цього договору та договору іпотеки. Вимога банку про дострокове погашення заборгованості за цим договором надсилається позичальнику у письмовій формі (підпункт 5.2.1 договору).
Достроково стягнути заборгованість у повному обсязі (у тому числі за рахунок переданого в іпотеку майна, або звернути стягнення на грошові кошти та будь-яке майно, яке належить позичальнику на праві власності) у разі порушення позичальником будь-яких умов цього договору, або у разі виникнення простроченої заборгованості за цим договором, у тому числі, у разі розстрочки по чергових платежах (підпункт 5.2.2 договору).
У випадку непогашення позичальником заборгованості перед банком у термін, передбачений пунктами 3.1, 3.3 цього договору, банк має право звернути стягнення на передане в іпотеку майно. Банк має право на повне задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого іншого майна позичальника, на яке відповідно до чинного законодавства може бути звернено стягнення, у тому числі у разі недостатності суми, вирученої від продажу переданого в іпотеку майна для задоволення вимог банку (підпункт 5.2.3 договору).
Відповідно до пункту 5.3 договору позичальник зобов`язується, зокрема, використати кредит на цілі, зазначені в пункті 1.4 договору; забезпечити своєчасне повернення кредиту, сплату нарахованих процентів та інших платежів, передбачених цим договором, на рахунок, вказаний у пунктах 3.1, 3.3 договору.
Пунктом 7.1 договору передбачено, що у разі порушення позичальником термінів погашення заборгованості за кредитом та/або нарахованими процентами позичальник сплачує банку пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу.
27.11.2013 між Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, за умовами якої сторони погодили викласти, зокрема, пункт 3.1 кредитного договору у такій редакції: «Позичальник зобов`язується використати кредит на вказані в договорі цілі (потреби), повністю повернути його в термін до 04 вересня 2018 (включно), сплатити нараховані проценти та інші платежі, передбачені цим договором. Зменшення кредиту заборгованості здійснюється рівними частинами, в сумі 8422 грн 00 коп. починаючи з січня 2014 та повне погашення кредиту в сумі 8368 грн 00 коп. до 04.09.2018. В день укладення цієї угоди №1 позичальник зобов`язується здійснити погашення кредитної заборгованості в сумі 120000 грн 00 коп.».
На виконання умов кредитного договору, відповідно до виписки по особовому рахунку з 01.01.2000 по 14.07.2016, позивачем 05.09.2013 надані відповідачу грошові кошти в сумі 600000,00 грн. Проте відповідачем зобов`язання за укладеним договором зі своєчасного повернення кредитних коштів згідно з погодженим графіком платежів, не виконані.
Як зазначає позивач, у зв`язку з істотним порушенням відповідачем умов кредитного договору, а саме невиконання своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного повернення грошових коштів понад 12 років, позивачу завдано збитків на загальну суму 1596658,31 грн, з яких: 621145,10 грн - реальні збитки (тіло кредиту та нараховані проценти в межах строку дії кредитного договору, які є прямою втратою активів банку (об`єктивне зменшення майнових благ кредитора), 975513,21 грн - упущена вигода (доходи які позивач міг би реально отримати (через реінвестування, видачу нових позик іншим суб`єктам, якби відповідач належним чином виконав зобов`язання; нарахування здійснені на підставі ст.625 Цивільного кодексу України).
Ураховуючи невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, позивач звернувся до Господарського суду Луганської області з даним позовом про розірвання кредитного договору та стягнення збитків.
Господарським судом встановлено, що 13.07.2016 на позачергових загальних зборах акціонерів Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», прийнято рішення про затвердження Статуту товариства в новій редакції, рішення про зміну назви товариства на Публічне акціонерне товариство «Укрінком». Відомості про це були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ідентифікаційний код суб`єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 05839888, тобто такий самий, як у ПАТ «Укрінбанк». 28.03.2017 рішенням позачергових загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства «Укрінком», змінено найменування товариства як юридичної особи з Публічного акціонерного товариства «Укрінком» на «Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія», затверджено статут в новій редакції. Відповідно до висновку викладеному у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №826/14033/17 від 09.08.2019, ПАТ «Укрінбанк» та ПАТ «Укрінком» є однією і тією ж юридичною особою, яке довело свою ідентичність та безперервність юридичної особи. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.10.2024 у справі №913/266/20 зазначає, що неодноразові рішення органу управління ПАТ «Український інноваційний банк» про внесення відповідних змін щодо зміни назви, місцезнаходження акціонерного товариства, нової редакції статуту, видів діяльності товариства та призначення органів управління, не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов`язків цієї юридичної особи, які виникли раніше у зв`язку із здійсненням нею банківської діяльності в межах своєї спеціальної правосуб`єктності як банківської установи, оскільки внаслідок цього не створився новий учасник правовідносин, отже, ПАТ «Укрінбанк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888 і єдиним обсягом прав та обов`язків.
Надаючи власну правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст.509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1, 3, 5 ст.626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до положень ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У силу положень ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частинами 1, 3 ст.1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 2 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.
Договір відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, умови підпункту 5.2.1 пункту 5.2 договору передбачають право банку вимагати дострокового погашення заборгованості за договором та розірвання договору, а, якщо вимога щодо погашення заборгованості не буде задоволена - звернути стягнення на передане в іпотеку майно, грошові кошти та майно, які належать позичальнику на праві власності, згідно з чинним законодавством України в разі: - затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на три календарні місяці; - перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять процентів; - несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми кредиту; - у разі відмови страхувальника чи страховика від договору страхування та припинення у зв`язку з цим договору страхування або порушенням умов пункту 2.2 договору; - у разі не укладення нового договору страхування із врахуванням вимог пункту 2.2 цього договору; - іншого істотного порушення умов договору про надання кредиту. Істотним порушенням цього договору є порушення будь - яких умов цього договору та договору іпотеки.
Вимога банку про дострокове погашення заборгованості за цим договором надсилається позичальнику у письмовій формі.
Отже, кредитодавець (банк) має право вимагати розірвання договору з підстав, визначених Цивільним кодексом України та з підстав, наведених у пункті 5.2 договору.
Положення частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, які є загальними для розірвання договору, передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін, у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.
Вищевказаними нормами законодавства встановлено можливість розірвання договору за рішенням суду за наявності такої загальної підстави, як істотність його порушення, а також з інших підстав, передбачених договором або законом. Водночас зазначена стаття чітко унормовує, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
З аналізу статті 651 Цивільного кодексу України убачається, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Отже, у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення договору повинно вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі №916/326/23, від 30.10.2024 у справі №916/19/24, від 30.04.2024 у справі №903/775/23.
З вищевказаного вбачається, що для встановлення наявності підстав розірвання спірного договору необхідно визначити, чи були допущені відповідачем саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і (якщо наявна), який її розмір внаслідок дій/бездіяльності відповідача, а також співвіднести очікуваний результат у даному випадку кредитодавця від укладеного договору та фактичні наслідки неналежного його виконання. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №927/877/17, від 28.06.2023 у справі №617/1845/19.
За таких обставин, на позивача за позовом про розірвання кредитного договору покладається обов`язок довести не лише наявність порушень позичальником умов кредитного договору та спричинення йому, як кредитодавцю шкоди, а і їх істотність.
В обґрунтування позовних вимог ПАТ «Українська інноваційна компанія», посилаючись на пункт 5.2.1 договору, зазначає про тривале невиконання відповідачем умов кредитного договору щодо своєчасного та повного повернення грошових коштів, у зв`язку з чим станом на дату подання позову заборгованість відповідача за кредитним договором №164 від 05.09.2013, становить 1387796,80 грн, і складається: з тіла кредиту, процентів, пені, інфляційних втрат, 3%, штрафних санкцій. Вказана заборгованість, на думку позивача, в розумінні ст.651 Цивільного кодексу України є істотним порушенням умов договору та є, відповідно, підставою для розірвання кредитного договору. Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення на підставі частини 5 ст.653 Цивільного кодексу України збитків у розмірі 1596658,31 грн, з яких: 621145,10 грн - реальні збитки (тіло кредиту - 277483,04 грн, та нараховані проценти в межах строку дії кредитного договору- 604192,69 грн, які є прямою втратою активів банку (об`єктивне зменшення майнових благ кредитора), 975513,21 грн - упущена вигода (доходи, які позивач міг би реально отримати (через реінвестування, видачу нових позик іншим суб`єктам, якби відповідач належним чином виконав зобов`язання; пеня - 43275,97 грн, 646254,15 грн, 3% річних - 25452, 46 грн).
Господарським судом встановлено, що відповідачем систематично відповідно до умов укладеного договору здійснювалось повернення кредитних коштів та сплачувались проценти за користування кредитом та інші платежі до запровадження у ПАТ «Український інноваційний банк» тимчасової адміністрації, що підтверджується випискою по особовому рахунку позичальника, тому сама лише наявність у відповідача заборгованості щодо своєчасного та повного повернення грошових коштів не може слугувати єдиною та безумовною правовою підставою для розірвання кредитного договору.
Сторони, укладаючи кредитний договір №164 від 05.09.2013, погодили умови, порядок та строки повернення грошових коштів, сплату процентів за користування кредитом та інших платежів, а також порядок та умови сплати пені у випадку невиконання чи неналежного виконання відповідачем умов договору, тому позивач не може стверджувати про те, що він значною мірою був позбавлений очікуваного при укладанні кредитного договору, оскільки сторони заздалегідь передбачили конкретні цивільно - правові наслідки порушення грошового зобов`язання, а інтереси кредитора захищені правом на стягнення цих самих коштів у судовому порядку.
Як зазначалося вище, умовами пункту 5.2 договору сторони погодили його розірвання разом з одночасним достроковим поверненням коштів, однак матеріали справи не містять вимоги банку про дострокове повернення кредиту та докази її направлення кредитору, відтак, відсутність вимоги про дострокове повернення кредиту означає відсутність підстав для розірвання договору в односторонньому порядку, оскільки кредитор не реалізував своє право на зміну строку зобов`язання. У даному випадку направлення чи не направлення такого повідомлення прямо впливає на чинність договору.
При цьому колегія суддів ураховує, що відповідно до умов пунктів 1.1, 3.1 договору позичальник зобов`язаний повернути кредит у строк до 04.09.2018. Водночас, пункт 5.2 договору, на який посилається позивач, як на підставу для розірвання договору, передбачав захист прав кредитора у разі порушення умов договору позичальником саме шляхом дострокового повернення кредиту за наслідками розірвання договору.
Разом з тим, звернення з позовом про розірвання договору на підставі пункту 5.2 договору через 7 років після закінчення строків кредитування, не відповідає змісту вказаного пункту договору та не може захистити порушене право кредитора на повернення заборгованості за договором.
Стосовно твердження скаржника про те, що в межах спірних правовідносин наявні усі критерії та ознаки саме істотного порушення кредитного договору з боку ОСОБА_1 , а саме, безперервне невиконання відповідачем протягом 10 років своїх договірних зобов`язань, колегія суддів зауважує, що порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.
У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі №910/2861/18 та від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору.
Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору.
Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.
Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.
Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №199/3846/19).
Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що саме лише зазначення позивачем про наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту в розмірі 277483,04 грн та процентами за користування кредитом у розмірі 6041920,69 грн, що утворилась, починаючи з 2016 року, без обґрунтування їх істотності та доведення завданої шкоди, унеможливлює розірвання договору.
Щодо доводів позивача про те, що таке ставлення відповідача до взятих на себе обов`язків за кредитним договором, завдає ПАТ «Українська інноваційна компанія» постійних та суттєвих фінансових збитків, позбавляючи скаржника, як фінансову установу, того фінансового результату, на який вона законно розраховувала, колегія суддів зазначає таке.
За змістом позову підставою для звернення ПАТ «Українська інноваційна компанія» до суду з позовом про розірвання кредитного договору та стягнення збитків, у тому числі і упущеної вигоди, стало порушення відповідачем - Дамаскіною В.С., умов кредитного договору №164 від 05.09.2013 у частині повернення коштів за тілом кредиту та несплати процентів.
Частиною 5 ст.653 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Відповідно до частин 1- 3 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується (такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №910/9278/18, від 17.03.2021 у справі №916/1740/18, від 15.06.2021 у справі №910/8926/20).
У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц).
Водночас, положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як примусове виконання обов`язку в натурі.
Обов`язок виконання грошового зобов`язання передбачено главою 48 Цивільного кодексу України (ст.526 Цивільного кодексу України) та має зазвичай договірний характер.
Примусове виконання обов`язку в натурі застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні активні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/16979/17, від 14.05.2019 у справі №910/16744/17, постанова Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 910/15893/17).
Цей спосіб, зокрема, стосується випадків невиконання обов`язку сплатити кошти, відповідно до умов договору (постанова Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/9167/19). Верховний Суд зазначив, що у разі, коли особа, перебуваючи у зобов`язальних правовідносинах, зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його (як у спірних правовідносинах), право позивача підлягає захисту судом на підставі пункту 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України шляхом примусового виконання обов`язку в натурі.
Тобто, якщо умовами договору передбачено обов`язок однієї сторони сплатити кошти на користь іншої у зв`язку із настанням певної події (юридичного факту), то невиконання такого обов`язку боржником є підставою для звернення до суду із позовом про примусове стягнення таких коштів на користь відповідного кредитора.
Верховний Суд у постанові від 22.07.2021 у справі №922/3308/20 зазначив, що такі способи захисту як примусове виконання обов`язку в натурі та відшкодування збитків (упущеної вигоди) мають різну правову природу, правове регулювання, а, отже, й предмет доказування, обсяг процесуального доведення, що пов`язане, насамперед, з тим, що заборгованість за договором стягується за правилами щодо виконання договірних зобов`язань, а збитки стягуються відповідно до правил про відповідальність.
Заявлена у даній справі позивачем до стягнення сума коштів є несплаченими коштами за кредитним договором №164 від 05.09.2013 і вже була предметом судового розгляду та рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25.01.2025 у справі №759/3043/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 560667,12 грн за кредитним договором №164 від 05.09.2013, позов Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» залишено без задоволення. Вказане судове рішення не оскаржене ПАТ «Українська інноваційна компанія» та набуло чинності.
Відтак, заявлена позивачем сума коштів у даній справі, відповідно, не є ані упущеною вигодою, ані реальними збитками.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/422/18, та у постанові від 22.07.2021 у справі №922/3308/20.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Згідно з послідовною та сталою правовою позицією Верховного Суду відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством та/або його неефективність для захисту порушеного права/інтересу позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19.
Таким чином, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.02.2025 у справі №922/985/24.
Господарським судом правильно встановлено, що відповідно до усталеної судової практики, інфляційні втрати та 3% річних нараховані відповідно до приписів ст.625 Цивільного кодексу України - це особливий захід цивільно-правової відповідальності та спосіб компенсації майнових втрат кредитора, та розраховується на основі індексу інфляції, часу прострочення, та відповідної відсоткової ставки, в свою чергу, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.
Заявлена до стягнення сума заборгованості за невиконання договірного зобов`язання, а саме, заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитом, не є реальними збитками, оскільки вона не є додатковими витратами позивача на відновлення права, а є частиною основного договірного зобов`язання (самого об`єкта договору), також нараховані 3% річних, інфляційні втрати та пеня за порушення грошового договірного зобов`язання, як міра цивільно - правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, не можуть бути розцінені судом як упущена вигода, оскільки не є доходами позивача, які б він міг одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, що виключає можливість застосування до вказаних правовідносин положень ст.22 Цивільного кодексу України.
Таким чином, позивачем не надано жодних належних, достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували протиправність поведінки відповідача, яка потягла за собою понесення товариством збитків у розмірі 1596658,31 грн, а також не наведено обґрунтування, що саме позивач, укладаючи спірний договір очікував отримати від виконання цього договору, та що не зміг отримати внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань, та обставин того, що позивач значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні спірного договору.
Отже, несплата заборгованості за кредитним договором є невиконанням грошового зобов`язання, а не збитками у цивільно-правовому розумінні. Борг за кредитом - це сума основного зобов`язання (тіло кредиту) та відсотки, які підлягають поверненню, тоді як збитки потребують доведення витрат чи втрат через порушення умов, тому розірвання кредитного договору без вимог про стягнення боргу є неефективним способом захисту для позивача, оскільки розірвання припиняє договір лише на майбутнє, але не звільняє позичальника від обов`язку повернути вже отримані кошти.
У зв`язку з обранням ПАТ «Українська інноваційна компанія» неефективного способу захисту порушеного права при зверненні з позовом у даній справі №913/266/20(913/180/25), який не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та спричиненим цим діянням наслідкам, і це є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відмову у задоволенні позову про розірвання кредитного договору та стягнення збитків, оскільки не є законним, обґрунтованим, доведеним належними та допустимими доказами.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, господарський суд, керуючись ст.256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки у задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» про розірвання кредитного договору та стягнення збитків відмовлено.
Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами, і ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи заявника апеляційної скарги не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом у повній мірі з`ясовані та правильно оцінені обставини у справі, прийняте рішення є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги не убачається.
Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Луганської області від 22.04.2026 у справі №913/266/20(913/180/25) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 30.07.2026.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Лакіза