ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.07.2026 м. Дніпро Справа № 908/1811/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Фещенко Ю.В. (доповідач),
суддів: Джепи Ю.А., Золотарьової Я.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 (ухвалене суддею Науменком А.О. у м. Запоріжжі, повне рішення складене 20.05.2026) у справі № 908/1811/24
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (м. Київ)
до Комунального підприємства "Водоканал" Мелітопольської міської ради (м. Мелітополь, Запорізька область)
про стягнення 67 759 грн 91 коп.,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2024 року Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Комунального підприємства "Водоканал" Мелітопольської міської ради (далі по тексту - відповідач) заборгованість у загальному розмірі 67 759 грн 91 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 52 990 грн 35 коп. - основний борг (заборгованості за надану у березні 2022 року послугу з передачі електричної енергії);
- 11 551 грн 87 коп. - інфляційні втрати;
- 3 217 грн 69 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором споживача про надання послуг з передачі електричної енергії у частині повної та своєчасної оплати наданих у березні 2022 року послуг, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 52 990 грн 35 коп. У зв`язку з простроченням оплати, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 11 551 грн 87 коп., а також 3 % річних у сумі 3 217 грн 69 коп. станом на 30.04.2024.
У подальшому, 17.09.2024 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, у зв`язку з продовженням порушення відповідачем зобов`язань за договором, в якій він просив стягнути з останнього:
- 52 990 грн 35 коп. - основного боргу (заборгованості за надану у березні 2022 року послугу з передачі електричної енергії);
- 15 800 грн 19 коп. - інфляційних втрат;
- 3 993 грн 31 коп. - 3% річних.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі №908/1811/24 Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" відмовлено у позові, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 17.09.2024, про стягнення з Комунального підприємства "Водоканал" Мелітопольської міської ради Запорізької області 52 990 грн 35 коп. - основного боргу, 15 800 грн 19 коп. - інфляційних втрат, 3 993 грн 31 коп. - 3% річних.
Рішення обґрунтовано наступним:
- відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 "Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року" в редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України 28.02.2025 № 376 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" Мелітопольська міська територіальна громада, до якої входить м. Мелітополь є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України з 25.02.2022, отже, з 25.02.2022 позивач не мав права постачати електричну енергію до електроустановок відповідача, розташованих у м. Мелітополь Запорізької області, а відповідач оплачувати її;
- при цьому, ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції керувався висновками Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зробленими у постанові від 03.10.2025 по справі № 908/1162/23, згідно з якими, враховуючи відсутність у позивача права на отримання заявлених до стягнення грошових коштів та відсутність у відповідача кореспондованого зобов`язання їх сплачувати, відсутні підстави для задоволення позовних вимог;
- щодо нікчемності правочину суд зазначив, що вирішальними є не тільки сторони спору, а і предмет правочину переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, у тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач.
Не погодившись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № суду 50631 від 04.06.2026), в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/1811/24 скасувати повністю, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
- станом на 17.09.2024 заборгованість відповідача на підставі складеного Акта приймання-передачі послуги становить 52 990 грн 35 коп. Внаслідок порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної сплати коштів, позивачем пред`явлено вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 52 990 грн 35 коп. та, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, інфляційні втрати у розмірі 15 800 грн 19 коп. та 3% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 3 993 грн 31 коп., а всього 72 783 грн 85 коп.;
- Господарський суду Запорізької області, ухвалюючи 13.05.2026 рішення по справі №908/1811/24, прийшов до хибного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Судом не враховано ту обставину, що обсяги спожитої відповідачем послуги визначені відповідно до діючих нормативних актів - Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311, Постанови НКРЕКП № 555 від 31.05.2022 "Про особливості забезпечення комерційного обліку електричної енергії на ринку електричної енергії в умовах воєнного стану" та Наказу Міненерго від 13.04.2022 № 148 "Про врегулювання питань щодо постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану";
- судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні невірно застосовано норми матеріального права, а саме статей 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" і не враховані висновки Верховного Суду, викладені в постанові по справі № 280/5808/23, прийнятої пізніше 01.04.2026;
- системний аналіз положень статті 1 та статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" дає підстави для висновку, що законодавець розмежовує різні види тимчасово окупованих територій України залежно від способу та моменту їх визначення, зокрема: тимчасово окуповані території, правовий статус яких прямо визначений самим Законом; інші території України, які можуть бути визнані тимчасово окупованими в умовах воєнного стану відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 цього Закону. При цьому особливістю останньої категорії є те, що набуття територією статусу тимчасово окупованої не є автоматичним, а пов`язане з її визнанням у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що прямо передбачено частиною 3 статті 1 та пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України";
- суд повинен керуватись в першу чергу законом, а відтак, не є законним рішення, якщо судом неправильно застосовані норми матеріального права статті 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" за відсутності рішення Кабінету Міністрів України про поширення положень цієї статті на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону;
- у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 не враховано, що для застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону, необхідним є не лише факт визнання відповідних територій тимчасово окупованими, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях. При цьому за правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01.04.2026 №280/5808/23, рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону. Між тим, суд першої інстанції своїм рішенням від 13.05.2026 фактично нівелював приписи положень вказаних статей щодо можливості їх поширення на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України;
- у матеріалах справи містяться Акт приймання-передачі послуги від 31.03.2022 на суму 62 328 грн 43 коп. та розрахунок обсягів електричної енергії, переданої споживачам та субспоживачам за відповідний спірний період. Означене підтверджує хибність висновків, викладених у рішенні Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026, оскільки наявні у матеріалах справи первинні документи об`єктивно свідчать про фактичне отримання відповідачем послуги;
- скаржник вважає рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/1811/24 незаконним, необґрунтованим, прийнятим при неправильному застосуванні судом норм матеріального права, а саме: статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", положень Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311, спеціального нормативно - правового акту, що регулює спірні правовідносини в період дії воєнного стану в Україні, пункт 9 Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства енергетики України № 148 від 13.04.2022, тому підлягає скасуванню.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Джепи Ю.А., Золотарьової Я.С.
Розпорядженням керівника апарату Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2026, у зв`язку з відпусткою судді Золотарьової Я.С. - члена колегії суддів, відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених Рішенням зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2025 № 1, для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2026 для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів: Джепи Ю.А., Соп`яненко О.Ю.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/1811/24 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розпорядженням керівника апарату Центрального апеляційного господарського суду та Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.06.2026, у зв`язку з вчиненням процесуальної дії, відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених Рішенням зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2025 № 1, справа № 908/1811/24 передана (повернута) раніше визначеному складу суду.
Відповідно до частини 13 статті 32 Господарського процесуального кодексу України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, справа у відповідності до частини 13 статті 32 Господарського процесуального кодексу України розглядається колегією суддів, визначеною відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2026, а саме: колегією суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Джепи Ю.А., Золотарьової Я.С.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав.
З приводу дотримання прав усіх учасників справи апеляційний господарський суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
У частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. В умовах воєнного чи надзвичайного стану у разі знеструмлення електромережі суду чи настання інших обставин, які унеможливлюють функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, суд може вручати особі, яка зареєструвала електронний кабінет, будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, у паперовій формі.
За змістом пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. При цьому, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Апеляційним господарським судом встановлено, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про розгляд справи.
Ухвала суду від 08.06.2026 направлена до Електронного кабінету позивача у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена Довідка про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 08.06.2026 доставлена до його Електронного кабінету - 08.06.2026 після 17 години (з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала вважається врученою 09.06.2026) .
Також, апеляційний господарський суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2026 надіслано судом до Єдиного державного реєстру судових рішень - 08.06.2026, зареєстровано в реєстрі - 09.06.2026 та забезпечено надання загального доступу 10.06.2026 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/137209989), тобто завчасно. Отже у всіх учасників справи були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).
З урахуванням наведеного, всі учасники справи не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2026 по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Крім того, згідно із частиною 1 статті 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
На підставі викладеного, ухвала від 08.06.2026 була розміщені на офіційному вебсайті Судової влади України 09.06.2026 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи.
Ухвалою від 08.06.2026, з урахуванням вимог частини 4 статті 262 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано, зокрема, відповідачу подати відзив на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем -09.06.2026, граничним строком для подання відзиву на апеляційну скаргу було 19.06.2026.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на апеляційну скаргу або клопотання до суду поштовим зв`язком.
Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на апеляційну скаргу) воєнного стану, апеляційним господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час апеляційного перегляду справи та висловлення своєї правової позиції щодо вимог скаржника. У даному випадку додатково наданий один місяць апеляційний господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській та Запорізькій областях (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.
Отже, станом на дату ухвалення даної постанови строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, з урахуванням строку на поштовий перебіг, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до апеляційного господарського суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Апеляційний господарський суд приходить до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу та вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі матеріалами, оскільки згідно з частиною 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що апеляційним господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Під час розгляду апеляційної скарги судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а також правильність застосування норм матеріального права, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (пункт 60 частина 1 статті 1 Закон України "Про ринок електричної енергії" ).
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, утому числі, договори про надання послуг з передачі.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 глави 1 розділу XI Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП "Про затвердження Кодексу системи передачі" від 14.03.2018 № 309, послуги з передачі електричної енергії та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління надаються ОСП на недискримінаційних засадах відповідно до вимог, установлених законодавством та цим Кодексом. Послуги з передачі електричної енергії та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління надаються на договірних засадах на основі типових договорів згідно з порядком, визначеним цим Кодексом. Типові форми договорів про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та про надання послуг з передачі електричної енергії наведені в додатках 5 та 6 до цього Кодексу відповідно.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, своєю Постановою № 312 від 14.03.2018 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" та Постановою від 14.03.2018 № 309 "Про затвердження кодексу системи передачі" затвердила типові форми договорів. Договори є публічними договорами приєднання.
Заявою-приєднанням від 12.11.2020 Комунальне підприємство "Водоканал" Мелітопольської міської ради Запорізької області (споживач) з 01.12.2020 приєдналось до умов вищезазначеного публічного Договору.
Згідно з пунктом 2.1. Договору ОСП надає споживачу послуги з передачі електричної енергії (далі - Послуги), параметри якості якої відповідають показникам, визначеним Кодексом системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, та Кодексу систем розподілу затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 310, за об`єктом, технічні параметри якого фіксуються в Паспорті точки розподілу за об`єктом споживача, який є Додатком 2 до цього договору, та в особовому рахунку Споживача, облікових базах даних Оператора системи.
Відповідно до пункту 2.2. Договору відомості про засіб (засоби) вимірювання обсягу електричної енергії, що використовується на об`єкті (об`єктах) споживача, зазначаються разом із енергетичними ідентифікаційними кодами (ЕІС кодами) в додатку 3 до цього Договору.
Пунктом 2.3. Договору передбачено, що споживач оплачує послуги згідно з умовами глави 5 цього Договору та інші додаткові послуги ОСП згідно з Додатком 4 "Порядок розрахунків".
Відповідно до пункту 11.1 цей Договір набирає чинності з дня приєднання споживача до умов цього договору і діє до 31 грудня поточного року, якщо інший строк незазначено у заяві приєднання. Договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною з сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи передачі має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги з передачі.
За приписами пункту 5.1. Договору ціною цього Договору є вартість послуг з передачі електричної енергії на об`єкт (об`єкти) споживача, зазначені у в Паспорті точки (точок) розподілу за об`єктом споживача.
Тариф (ціна) на послугу з передачі електричної енергії та терміни оплати послуги зазначаються в Додатку № 4 "Порядок розрахунків" (пункт 5.3. Договору).
Згідно з пунктом 2 Додатку № 4 "Порядок розрахунків" для розрахунків за цим Договором використовується плановий і фактичний обсяги послуг. Плановий обсяг послуги визначається на основі наданих споживачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий період. Визначення фактичного обсягу послуг для споживача, електричні установки якого приєднанні до мереж ОСП, здійснюється на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цим споживачем. З цією метою використовуються дані Адміністратора комерційного обліку.
Відповідно до пункту 5 Додатку 4 до Договору, у разі самостійного забезпечення оплати послуг споживачем, згідно з обраною ним комерційною пропозицією, відповідно до умов договору про постачання електричної енергії споживачу, споживач здійснює поетапну оплату планової вартості послуг ОСП за кожну декаду розрахункового періоду згідно з такою системою платежів і розрахунків:
1 платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду;
2 платіж - до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду;
3 платіж - до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду.
Плановий обсяг послуги, що використовується у розрахунках планової вартості послуги, визначається на підставі даних АКО за кожну декаду розрахункового періоду.
Пунктом 3.1. Договору встановлено, що облік (у тому числі приладовий) електричної енергії, що передається ОСП та споживається споживачем на межі балансової належності об`єкта споживача, здійснюється постачальником послуг комерційного обліку (далі - ППКО) відповідно до вимог Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311 та з урахуванням вимог цього Договору. За розрахункову одиницю розподіленого та спожитого обсягу електричної енергії береться одна кіловат година (кВт/год). Розрахунковим періодом є 1 (один) календарний місяць. При проведені розрахунків за фактично надану послугу з передачі електричної енергії термін "розрахунковий період та/або "календарний місяць" є тотожними.
Відповідно до пункту 7 Додатку № 4 споживач здійснює остаточний платіж/розрахунок з ОСП за фактичний обсяг наданих послуг до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів приймання-передачі Послуги, наданих ОСП (Позивачем), або отриманих за допомогою "Системи управління ринком" (далі - СУР), або отриманому у за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді. Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Акти приймання-передачі послуги направляються Користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Акт приймання-передачі послуги, підписаний споживачем, повертається ОСП протягом 3 робочих днів з дня фактичного його отримання за допомогою сервісу, а також може бути підтверджений рекомендованим листом, іншими реєстрованим поштовим відправленням або доставленим кур`єром під розписку за адресою, зазначеною в цьому Договорі. Акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє споживачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням сервісу) або надає споживачу два примірники в паперовій формі, підписані власноручним підписом зі свого боку.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач направив відповідачу за допомогою сервісу Акт приймання-передачі послуги від 31.03.2022, за період 01.03.2022 по 31.03.2022, згідно з яким загальна вартість послуги з ПДВ складає 62 328 грн 43 коп., та рахунок-фактуру № 0338-2032/CPP/04/04/2022 від 04.04.2022 на вказану суму.
Позовні вимоги у даній справі обґрунтовані тим, що відповідач не оплатив надані у березні 2022 року послуги на суму 52 990 грн 35 коп.
У зв`язку з простроченням оплати, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача суму інфляційних втрат в розмірі 15 800 грн 19 коп. та 3% річних в розмірі 3 993 грн 31 коп. станом на 18.09.2024.
Докази оплати вказаних сум у справі відсутні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Загальновідомі факти, коли вони визнані такими судом, не потребують доказування. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об`єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту.
Крім об`єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб`єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу (аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3946/16).
Загальновідомість обставин полягає у тому, що вони відомі широкому загалу, зокрема й суду та учасникам справи. Загальновідомість того чи іншого факту є відносною і залежить від різних факторів, у тому числі від:
- часу, що сплинув після події,
- поширеності інформації про подію (факт) загалом у державі чи в певній місцевості (аналогічні висновки наведені в постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №910/8395/19).
Наказом № 75 від 25.04.2022 Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією .
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).
Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову у позові без змін, виснував, що Законом України від 16.11.2022 № 2764-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану" частину 3 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" було викладено в редакції, відповідно до якої дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Чинна редакція цієї норми (згідно зі змінами, внесеними Законом України від 11.04.2023 № 3050-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно") вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Як зазначив Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, із 07.05.2022 ані пункт 7 частини 1 статті 1-1, ані пункт 1 частини 3 статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не містили і не містять посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України 06.12.2022 затвердив Постанову № 1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Відповідно до Переліку, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" вся територія Мелітопольського району Запорізької області, у тому числі, м.Мелітополь є тимчасово окупованою територією України з 25.02.2022.
Однак, відповідно до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 №2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України", правовий статус тимчасово окупованої Російською Федерацією території в розумінні пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", має лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
З огляду на викладене у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23, про поширення положень статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України. Підставою для відмови у позові у цій справі, враховуючи положення статті 131 Закону України № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", є заборона передачі електроенергії на тимчасово окуповану територію, при цьому факт тимчасової окупації міста Мелітополь Запорізької області з 25.02.2022 є загальновідомим, і не потребує окремого доказування у цьому судовому провадженні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про безпідставне застосування судом першої інстанції статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України про поширення положень цієї статті на тимчасово окуповані території не знайшли своє підтвердження.
Разом з тим, у даній справі № 908/1811/24 апеляційним господарським судом установлено, що місцезнаходженням відповідача є м. Мелітополь, що знаходиться на території Мелітопольської міської територіальної громади, Запорізька область.
Також суд встановив, що відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.
Позивач у цій справі просив стягнути з відповідача заборгованість за надану у березні 2022 року послугу з передачі електроенергії у розмірі 52 990 грн 35 коп., 15 800 грн 19 коп. інфляційних втрат та 3 993 грн 31 коп. - 3% річних.
Тобто, позивач просив суд стягнути з Комунального підприємства "Водоканал" Мелітопольської міської ради заборгованість за послугу з передачі електроенергії, коли м. Мелітополь, де територіально знаходиться відповідач, з 25.02.2022 вже було тимчасово окуповано військами Російської Федерації.
Відповідно до статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини 1 статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини 1 статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини 1 статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, у тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
При цьому суд враховує, що відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Закону України "Про ринок електричної енергії", Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", від 14.03.2022 № 133 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам Міністерством енергетики України 13.04.2022 виданий Наказ № 148, яким затверджено Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану. Вказаний Наказ набув чинності з дня його опублікування 06.05.2022 і діяв до 05.12.2023.
Разом з тим, з огляду на ієрархію нормативно-правових актів, враховуючи приписи статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" про заборону передачі електроенергії на тимчасово окуповану територію (і така заборона має абсолютний характер), Положення не регулювало (і не могло регулювати) питання електропостачання на тимчасово окупованій території.
З урахуванням вищевикладеного, доведення / недоведення позивачем обставин фактичної поставки електроенергії на тимчасово окуповану територію, як і здійснення оплати за неї, не має правового значення для вирішення спору у цій справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.03.2026 у справі № 916/5429/23, від 09.03.2026 у справі № 908/2241/23, від 05.03.2026 у справі №908/3151/23, від 04.03.2026 у справі № 916/1946/23, від 04.11.2025 у справі № 922/5404/23, від 23.10.2025 у справі № 916/1650/23.
Таким чином, з урахуванням положень наведених норм, фактичних обставин справи, враховуючи правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №908/1162/23, апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Підставою для такої відмови, враховуючи положення статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", є заборона передачі електроенергії на тимчасово окуповану територію, при цьому факт тимчасової окупації міста Мелітополь Мелітопольської міської територіальної громади з 25.02.2022 є загальновідомим та не потребує доказування у цьому судовому провадженні.
Щодо посилань скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01.04.2026 у справі 280/5808/23, колегія суддів зауважує, що ця справа розглядалась у порядку адміністративного судочинства за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов`янський пух Україна" до Запорізької митниці про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Суб`єктний склад (учасники митних правовідносин), предмет та підстави позову (оскарження дій митного органу) є принципово відмінними від господарського спору про стягнення заборгованості за електричну енергію. Така відмінність виключає подібність правовідносин у розумінні процесуального закону, оскільки спільним для цих справ є лише загальний контекст застосування окремих норм Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", тоді як правова природа, суб`єктний склад та предмет спору є різними.
Крім того, про неподібність спірних правовідносин у справі 908/1162/23 та №280/5808/23 та відсутність передумов для відступу від відповідних правових висновків зазначила і Велика Палата Верховного Суду, повертаючи справу № 280/5808/23 на розгляд касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Таким чином посилання скаржника на правову позицію Верховного Cуду у справі 280/5808/23 є безпідставними.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.
За результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/1811/24 таким, що підлягає залишенню без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
З підстав наведеного та керуючись статтями 129, 269, 270, 275 - 284, 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі № 908/1811/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2026 у справі №908/1811/24 - залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго".
4. Матеріали справи № 908/1811/24 повернути до Господарського суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 30.07.2026.
Головуючий суддя Ю.В. Фещенко
Суддя Ю.А. Джепа
Суддя Я.С. Золотарьова