Рішення № 138613997 у справі № 160/22469/25 від 30.07.2026

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року Справа №160/22469/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

04 серпня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення і виплати йому грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошової допомоги на оздоровлення, допомоги на вирішення соціально-побутових потреб з 26.02.2022 р. по 19.05.2023 р. включно, а також одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, та на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити з 26.02.2022 р. по 19.05.2023 р. включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, грошову допомогу для вирішення соціально-побутових потреб, а також одноразову грошову допомогу при звільненні шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року та на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що полягає у не врахуванні його календарної вислуги (понад 20 календарних років) при розрахунку невідбутих днів щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 рік для виплати компенсації при звільненні;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити розрахунок невідбутих днів щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 рік з урахуванням його календарної вислуги (понад 20 календарних років) та виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки при звільненні з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що полягає у не виплаті йому компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити виплату компенсації при звільненні за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що полягає у невключенні до складу його грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022 та 2023 роки;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити йому компенсацію при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022 та 2023 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не виплати йому при звільненні грошової компенсації вартості за не отримане речове майно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити розрахунок та виплатити йому грошову компенсацію за не отримане речове майно.

Позовна заява обґрунтована тим, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Починаючи з 26.02.2022 р., відповідачем неправомірно розраховувалось грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення його майнових прав та гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі. Позивач вказує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, тобто скасовано зміни, внесені до пункту 4 Постанови № 704, яким передбачалось застосування при обрахунку грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, тому він має право на перерахунок грошового забезпечення із врахуванням встановленого 1 січня відповідного календарного року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки вказане обчислення приводить до збільшення розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, а у зв`язку із зміною в розмірі посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно, і на перерахунок щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні відпусток, одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби. Крім того, відповідач не включив до складу його грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022 та 2023 роки та не здійснив виплату при звільненні грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 р. прийнято до розгляду та відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

22 серпня 2025 року від Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України надійшов відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що грошове забезпечення позивачу нараховувалось та виплачувалось у відповідності до вимог чинного законодавства. Щодо виконання Постанови №704 відповідачем зазначено, що Постанова №704 встановлює тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу, осіб рядового і начальницького складу. Після видання Постанови №103 від 21.02.2018 Постанову №704 було змінено та викладено її п. 4 з урахуванням змін Постанови №103. В подальшому, Шостим апеляційним адміністративним судом було винесено постанову у справі №826/6453/18 від 29.01.2020. Проте в п.4 Постанови КМУ 704 жодних змін не вносилось та у новій редакції не видавалось. Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення позивача за спірний період служби є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018. При цьому, на момент подачі позову Кабінетом Міністрів України вже внесено відповідні зміни в Постанову №704, а саме: пункт 4 Постанови №704 викладений в редакції Постанови №481, якою встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовим званням розраховуються з 1762,00 грн. Отже, в діях відповідача відсутні ознаки порушень, при нарахуванні грошового забезпечення позивачу Військова частина діяла на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством.

22 серпня 2025 року від Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Розглянувши подане відповідачем клопотання, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного суду України (далі КАС України) суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно із частинами третьої та четвертої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про виплату належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі відносини врегульовані положеннями статті 233 КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Водночас, відповідно до частини першої та частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року.

Разом з цим, суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Відтак, станом на час звернення до суду та вирішення клопотання щодо пропуску позивачем строку звернення до суду у вказаних спорах застосуванню підлягає редакція частини другої статті 233 КЗпП України, чинна до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, відповідно до якої, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

27 серпня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він не погоджується із позицією відповідача та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 02.03.2023 р.

Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 28.02.2022 р. №47, зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення: нижчепойменованих військовозобов?язаних, які прибули з військових комісаріатів для комплектування військової частини під час оголошення мобілізації згідно указу Президента України від 24.02.2022 р. №69/2022 та розпорядження командувача Національної гвардії України від 26.02.2022 р. №27/2/1/1-280т-Е: рядового ОСОБА_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначеного на посаду стрільця 3-го відділення взводу №296 стрілецької роти (з охорони об?єктів №292, 296, 298) 2-го стрілецького батальйону (з охорони важливих державних об?єктів) (ВОС-1009151/641), присвоївши йому військове звання «солдат», з 26.02.2022 р. Встановлено посадовий оклад у розмірі 2820 грн. за 5 тарифним розрядом. На підставі розпорядження Головного управління Національної гвардії України від 07.02.2022 р. №Р-6 «Про грошове забезпечення військовослужбовців» установити та виплачувати з 26.02.2022 р. надбавку за особливості проходження служби в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 19.09.2023 р. №208, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення: молодшого сержанта ОСОБА_1 (Г-133175), який здав справи і обов?язки за посадою командира 1-го відділення стрілецького взводу (з охорони та оборони важливого державного об?єкта №296 компресорна станція «Кіровоградська» ТОВ «Оператор газотранспортної системи України») стрілецької роти (з охорони та оборони важливих державних об?єктів: №296 компресорна станція «Кіровоградська» ТОВ «Оператор газотранспортної системи України»; №292 радіотелевізійна передавальна станція Концерну радіомовлення, радіозв?язку та телебачення Адміністрації Держспецзв?язку; №298 позаміський запасний пункт управління Кіровоградської облдержадміністрації) 2-го стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об?єктів) (ВОС-100182П), та звільненого відповідно до підпункту «г» пункту два частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» з військової служби в запас наказом командира частини від 15 вересня 2023 року №56 о/с через сімейні обставини (у зв?язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років), без права носіння військової форми одягу 19 вересня 2023 року, та для взяття на військовий облік направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 р. №200, виплатити:

премію за особистий внесок у загальні результати служби з 01 по 19 вересня 2023 року в розмірі 510 відсотків посадового окладу;

грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 13 календарних днів, за 2023 рік у кількості 30 календарних днів.

Додаткова відпустка, як учаснику бойових дій (за 2023 рік), не використана.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460 «Про затвердження Порядку умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв?язку з мобілізацією» в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 % місячного грошового забезпечення.

Вислуга років станом на 19 вересня 2023 року становить: час служби в календарному обчисленні - 25 років 04 місяці 27 днів; час служби в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 00 років 06 місяців 04 дні.

Підстава: припис від 19.09.2023 р. №79, рішення на премію розрахунок вислуги років.

Відповідна до листа Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 06.06.2025 р. №6/11/12-1497 щодо наданя інформації, зазначено, що:

- грошова компенсація за невикористану додаткову відпуску як учаснику бойових дій за 2023 рік не виплачувалась, додаткова відпустка не надавалась, про що здійснено запис у наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2023 р. №208;

?- інформація щодо обрахування основної щорічної відпуски та кількість відбутих днів за 2022-2023 роки була надана при звільненні у наказі командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.09.2023 р. №208;

?- при звільненні грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не виплачувалась, відповідно до ч.8 розділу V наказу Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 р. №475 «Про речове забезпечення Національної гвардії України», у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, неотримані за період проходження служби, не видаються;

- грошова допомога на оздоровлення за 2022-2023 роки виплачувалась, за 2022 рік у розмірі 13613, 25 грн. та за 2023 рік у розмірі 23367,00 грн.;

?- грошова допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2022 році виплачувалась, у розмірі 13613,25 грн., за 2023 рік не виплачувалась;

?- нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р. «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»;

?- нарахування індексації грошового забезпечення здійснювалось у період з квітня по грудень 2022 року, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинив дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (норма запрацювала з 01.01.2023 року);

?- базовий місяць - березень 2018 року (місяць підвищення посадових окладів);

До листа було додано архівну відомість ОСОБА_1 №1 за період з лютого 2022 р. по грудень 2023 р.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо обчислення грошового забезпечення за період служби без урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, у не врахуванні його календарної вислуги при розрахунку невідбутих днів щорічної основної відпустки, у не виплаті йому компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, у невключенні до складу його грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) та не виплати йому при звільненні грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначені та врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до пункту 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

З 01.01.2008 розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

30.08.2017 з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Згідно з пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України №704 (у первинній редакції від 30.08.2017), ця постанова набирає чинності 01 січня 2018 року.

Пунктом 4 Постанови №704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також, додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Отже, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

21.02.2018 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24.02.2018.

Пунктом 6 Постанови №103 були внесені зміни до ряду постанов Кабінету Міністрів України, в тому числі до Постанови №704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018.

Крім цього, пунктом 6 Постанови №103 внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, який викладено в наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

При цьому, суд звертає увагу на те, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови № 704 не вносилися.

Отже, згідно із пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, тоді як згідно з примітками до вказаних додатків розрахунковою величиною визначено відсотковий показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, зміни до пункту 4 Постанови №704, внесені пунктом 6 Постанови №103, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню.

За таких обставин, з 29.01.2020 відновлена юридична дія пункту 4 Постанови 704 у первісній редакції, що передбачає визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

Тобто, з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у редакції, яка запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою - мінімальний розмір заробітної плати.

Проте, визнання Шостим апеляційним адміністративним судом протиправним та скасування пункту 6 Постанови №103 не впливає на застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Пункт 3 розділу ІІ Закону від 06.12.2016 року №1774-VIII є чинним.

Суд звертає увагу, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ та пунктом 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

З огляду на викладене, враховуючи, що норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, суд приходить до висновку, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу не проводиться із використанням величини мінімальної заробітної плати.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас, Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон 1082-IX), Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон №1928-IX), Закон України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон № 2710-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020-2023 рр., відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Відповідний правовий висновок неодноразово виснувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 28.10.2024 у справі №420/3341/23, від 18.08.2025 у справі №300/8187/24, від 21.08.2025 у справі №520/22317/23.

Як встановлено судом, позивач перебував на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 26.02.2022 р. по 19.09.2023 р.

У межах правовідносинах, що виникли між сторонами, спір точиться щодо не застосування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення за період служби з 26.02.2022 по 19.05.2023 р., а також виплачених за вказаний період щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Як установлено з матеріалів справи, що не заперечено відповідачем, при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період служби застосований розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 згідно із пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 в редакції Постанови №103.

Отже, відповідач застосовував при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а не станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 відповідно.

Суд зазначає, прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 встановлений у розмірі 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік»), водночас станом на 01.01.2022 встановлений у розмірі 2481,00 грн. (стаття 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік»), а станом на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн. (стаття 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік»), при цьому, як зазначалось, застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2022 2023 рр., відповідно, вказані закони не містять.

Різниця між розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2018 рік та на 2022 - 2023 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020 (з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

З огляду на викладене правове обґрунтування, суд вважає, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з 26.02.2022 р. по 19.05.2023 р. такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.

Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, які в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

За викладених обставин, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у незастосуванні при обчисленні позивачу посадового окладу та окладу за званням за період служби з 26.02.2022 р. по 19.05.2023 р. розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Щодо обрахунку щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за вказаний період.

Відповідно до частини другої - третьої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Відповідно до пункту 1 Розділу IV Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням.

Згідно із пунктом 1 Розділу VI Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків.

Військовослужбовцям, які мають присвоєну в установленому порядку класну кваліфікацію, займають посади і виконують службові обов`язки за спеціальністю, щомісяця виплачується надбавка за кваліфікацію у відсотках посадового окладу (пункт 1 Розділу VIII Порядку №260).

Виплата надбавки військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних об`єктів передбачена Розділом ХІ Порядку №260.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 Розділу ХІ Порядку №260 військовослужбовцям, яким надано доступ до державної таємниці та які виконують службові обов`язки в умовах режимних обмежень у зв`язку з роботою, що передбачає доступ до державної таємниці відповідно до функціональних обов`язків, займаються розробкою, виготовленням, обліком, зберіганням і використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом охорони державної таємниці, виплачується надбавка до посадових окладів. Розмір надбавки військовослужбовцям (крім військовослужбовців режимно-секретних органів), які працюють в умовах режимних обмежень, установлюється у відсотках до посадових окладів залежно від ступеня секретності інформації.

За змістом пункту 2 Розділу XVI «Преміювання» Порядку №260, розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.

Отже, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, надбавка військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних об`єктів, надбавка за класну кваліфікацію та премія вираховується у відсотковому співвідношенні до посадового окладу та окладу за військовим званням.

З огляду на викладене, а також встановлену судом протиправність застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з 26.02.2022 р. по 19.05.2023 р. такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, виплата щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії у вказаний період була проведена з порушеннями, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ХХІІІ Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

Відповідно до пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку №260, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Також, відповідно до пунктів 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку № 260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Отже, розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань безпосередньо залежить від грошового забезпечення (в тому числі від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення), на яке військовослужбовець мав право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

З архівної відомості військовослужбовця вбачається нарахування та виплату Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022 та 2023 роки, а матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань лише у 2022 році.

Доказів нарахування і виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2023 році позивачем не надано, а матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, а також встановлену судом протиправність застосування відповідачем при обчисленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням за період служби з 26.02.2022 р. по 19.05.2023 р. такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, виплата грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік також була проведена з порушеннями, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Так, судом установлено, що при визначенні розміру грошового забезпечення позивача за період служби з 26.02.2022 р. по 19.05.2023 р., відповідачем неправомірно застосовано розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01.01.2018 р., тоді як застосуванню підлягав прожитковий мінімум, визначений законом на 01 січня відповідного календарного року.

Оскільки розмір одноразової грошової допомоги при звільненні обчислюється виходячи із місячного грошового забезпечення військовослужбовця, неправильне визначення складових такого грошового забезпечення безпосередньо вплинуло на розмір зазначеної допомоги.

Відтак право позивача підлягає поновленню також шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні виходячи з правильно визначеного розміру місячного грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

За таких обставин, з метою належного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення (щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби та премії)) за період служби з 26.02.2022 р. по 19.05.2023 р., а також грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, - з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо не врахування календарної вислуги (понад 20 календарних років) при розрахунку невідбутих днів щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 рік для виплати компенсації при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки зі збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки залежить від календарної вислуги років та становить, зокрема, для військовослужбовців, які мають вислугу понад 20 календарних років, 45 календарних днів.

Судом встановлено, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 19.09.2023 р. №208 календарна вислуга років позивача станом на день звільнення становила 25 років 04 місяці 27 днів, що сторонами не заперечується та підтверджується матеріалами справи.

Отже, у 2022 та 2023 роках позивач належав до категорії військовослужбовців, яким відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону №2011-XII щорічна основна відпустка встановлюється тривалістю 45 календарних днів.

Разом з тим, відповідно до пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-XII під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-XII не змінюють встановленої пунктом 1 цієї статті тривалості щорічної основної відпустки залежно від календарної вислуги років, а лише визначають особливості реалізації права на відпустку під час дії воєнного стану, тимчасово обмежуючи кількість календарних днів відпустки, які можуть бути фактично використані військовослужбовцем протягом відповідного календарного року.

Таким чином, дія пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-XII не припиняє та не звужує право військовослужбовця на щорічну основну відпустку тривалістю, визначеною пунктом 1 цієї статті, а лише обмежує можливість її фактичного використання під час проходження військової служби в умовах воєнного стану.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

Наведена норма не містить винятків щодо невикористаних днів щорічної основної відпустки, які не були використані у зв`язку з установленими законом обмеженнями під час дії воєнного стану. Відтак при визначенні кількості днів, за які підлягає виплаті грошова компенсація, підлягає врахуванню саме тривалість щорічної основної відпустки, встановлена пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-XII, залежно від календарної вислуги військовослужбовця.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2025 року у справі №240/4156/24, у якій зазначив, що положення пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-XII не змінюють установленої законом тривалості щорічної основної відпустки, а лише тимчасово обмежують кількість календарних днів, які можуть бути використані під час проходження військової служби в умовах воєнного стану. При цьому у разі звільнення військовослужбовця грошова компенсація повинна виплачуватися за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, визначені з урахуванням тривалості відпустки, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-XII.

Як убачається з відзиву відповідача, останній посилається виключно на факт виплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку у сумі 27 827,70 грн та наводить приписи Закону №2011-XII і наказу Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200.

Водночас, відповідачем не наведено жодного правового обґрунтування визначення кількості невикористаних днів щорічної основної відпустки без урахування календарної вислуги позивача понад 20 років, не зазначено, якою нормою права передбачено зміну тривалості щорічної основної відпустки з 45 до 30 календарних днів, а також не спростовано доводів позивача щодо застосування абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII.

Отже, доводи відповідача фактично зводяться до констатації здійснення відповідної виплати та не містять належного правового обґрунтування її розміру.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності. Проте відповідач не довів правомірності визначення кількості невикористаних днів щорічної основної відпустки без урахування календарної вислуги позивача понад 20 років та не надав суду належних і допустимих доказів, які б свідчили про відповідність такого розрахунку вимогам чинного законодавства.

За таких обставин суд доходить висновку, що при проведенні остаточного розрахунку при звільненні відповідачем безпідставно не враховано календарну вислугу років позивача понад 20 років, що призвело до неправильного визначення кількості невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки та, як наслідок, до неправильного визначення розміру грошової компенсації, яка підлягала виплаті позивачу при звільненні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо неврахування календарної вислуги років позивача при визначенні кількості невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки та наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату грошової компенсації з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначені та врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII в редакції на час спірних відносин).

Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року (пункт 2 статті 10-1 Закону №2011-XII).

Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

За змістом статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII в редакції на час спірних відносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ встановлено, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних.

Згідно з абзацами 1, 2 пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Щорічна основна відпустка, зазначена в абзаці першому цього пункту, надається частинами протягом календарного року, за умови що основна безперервна її частина становитиме не менше 15 календарних днів та одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців відповідного підрозділу.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

Поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII та «;Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням понять, наведених у статті 1 Закону №3543-ХII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-ХII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону Nє3543-ХII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно- рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак, Законом №2011-ХII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку військовослужбовець набув за період проходження військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260 в редакції на час спірних правовідносин), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Суд зазначає, що виходячи з положень Закону № 3551-ХІІ, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. При цьому, норми Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби .

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України в рішенні від 16.05.2019 у справі №620/4218/18, залишений без змін Постановою Великої Палати Верховного Суду України 21.08.2019.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 02.03.2023 р.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 19.09.2023 р. №208 позивача звільнено з військової служби, однак при звільненні не було здійснено грошової компенсації за невикористані дні додаткової календарної відпустки як учаснику бойових дій за 2023 р.

Зі змісту наказу від 19.09.2023 р. №208 вбачається, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій (за 2023 рік), не використана.

За таких обставин, беручи до уваги висновки Верховного Суду України в зразковій справі №620/4218/18 та зважаючи на те, що спірні відносини з отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період, а позивач є учасником бойових дій, на час прийняття наказу про звільнення його з військової служби відповідачем не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, за 2023 р., суд дійшов до висновку, що наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої, тому з метою відновлення порушеного права слід зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Щодо невключення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану (доповнено згідно з Наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року №44, який застосовується з 01 лютого 2023 року); допомоги.

Пунктом 16 розділу І Порядку № 260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 3 розділу ХХХІ Порядку №260 установлено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Державної прикордонної служби, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Вирішуючи питання щодо врахування передбаченої Постановою №168 додаткової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року в справі № 240/32125/23 констатував, що на відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації. Навпаки, за приписами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом і в постановах від 07.11.2024 у справі №240/23909/23, від 19.12.2024 у справі №580/3483/24 та від 10.04.2025 у справі №380/10576/23.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, ураховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, що виплачується під час дії воєнного стану і має постійний характер виплати, та відповідно до архівної відомості військовослужбовця, наданої Військовою частиною НОМЕР_1 , виплачувалась йому перед звільненням, тож указана додаткова винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні відпусток.

Доказів того, що до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток позивачу включалась додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, відповідачем не надано, а матеріали справи не містять.

За викладених обставин, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд погоджується з позивачем, відповідачем допущена протиправна бездіяльність, яка полягає у невключені до складу грошового забезпечення позивача сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток.

Щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджений постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 (далі - Порядок №178).

Пункт 2 Порядку №178 вказує, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема: звільнення з військової служби.

Відповідно до пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178).

Тож військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника у різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації його прав та інтересів, закріплених Конституцією та законодавством.

Подібну позицію Верховний Суд висловлював неодноразово (пункти 41-43 постанови від 4 лютого 2020 року у справі №825/1571/16; пункти 28-30 постанови від 23 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18; пункти 41-43 постанови від 30 липня 2020 року у справі №820/5767/17).

Така позиція також підтверджується висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 09.01.2024 у справі №400/5062/22.

Водночас, матеріали справи не містять ані доказів звернення позивача до відповідача під час звільнення із рапортом про виплату компенсації за не отримане речове майно, ані доказів формування такої довідки-розрахунку відповідачем, ані відмови у формуванні такої довідки чи виплати позивачу компенсації не отриманого речового майна.

Суд зауважує, що у наказі про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації від 19.09.2023 р. №208 відсутня інформація про виплату грошової компенсації за відсутність забезпечення речовим майном, тобто позивач з моменту звільнення з військової служби був обізнаний про обставини не виплати йому компенсації за відсутність забезпечення речовим майном.

Також, суд у спірних правовідносинах враховує, що наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №768/28898, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі - Інструкція №232 в редакції чинній на час спірних відносин).

Пунктом 4 розділу І Інструкції №232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.

Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.

Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ «Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період» Інструкції №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Згідно з пунктом 17 розділу ІІІ «Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період» Інструкції №232 мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі.

Пунктом 28 розділу V «Особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період» Інструкції №232 передбачено, що військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.

Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням правового режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу військовослужбовцям призупиняється.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008 в редакції на час спірних відносин), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

За приписами пункту 4 розділу ІІІ Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, мають право за бажанням отримати або речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.

В свою чергу, пунктом 29 розділу V Інструкції №232 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

Аналіз змісту вказаних положень свідчить про те, що грошова компенсація за не отримане речове майно військовослужбовцям, які були призвані по мобілізації, у разі їх звільнення з військової служби не нараховується та не виплачується.

За таких обставин, позивачу як військовослужбовцю військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період при звільненні речі, які ним не були отримані з будь-яких причин за період служби, не видаються. Отже при звільненні у нього не виникає право на отримання таких речей.

Наведене свідчить, що у позивача, звільненого із служби в особливий період, не виникло право на отримання грошової компенсації за речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Відповідно, у відповідача не виникло обов`язку щодо видачі позивачу довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, адже видача останньої зумовила б виникнення обставин, за яких відповідач всупереч положень Інструкції №232 був би зобов`язаний виплатити позивачу відповідну грошову компенсацію, на яку він не набув право.

З огляду на викладене, а також ураховуючи ту обставину, що позивач не звертався до відповідача із рапортом про компенсацію вартості не отриманого речового майна, а відповідач не формував довідку - розрахунок вартості не отриманого речового майна, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивач у справі звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) грошового забезпечення (щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби та премії)) за період служби з 26.02.2022 р. по 19.05.2023 р., а також допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) грошового забезпечення (щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби та премії)) за період служби з 26.02.2022 р. по 19.05.2023 р., а також допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), яка полягає у неврахуванні календарної вислуги років ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) (понад 20 календарних років) при визначенні кількості невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки для обчислення та виплати грошової компенсації при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) здійснити перерахунок ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) кількості невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки з урахуванням тривалості щорічної основної відпустки 45 календарних днів відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2023 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з урахуванням раніше проведених платежів

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та з урахуванням проведених платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко