СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ун. № 759/14212/26
пр. № 2-а/759/176/26
30 липня 2026 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -
В С Т А Н О В И В:
У травні 2026 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшла адміністративна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ЕНА № 7129795 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що 03.05.2026 о 12 год. 39 хв. поліцейським 1 взводу 4 роти 2 батальйону полку-1 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції рядовим Савіцьким Б.І. було винесено постанову серії ЕНА № 7129795, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП. У постанові зазначено, що 03.05.2026 о 12 год. 32 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Mitsubishi, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись у місті Києві по проспекту Академіка Палладіна, їхав зі швидкістю 84 км/год при максимально дозволеній 50 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху більше ніж на 20 км/год. Фіксація проводилась приладом TruCAM TC 008386, БК: 470422nnn. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 12.4 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Вищезазначену постанову ОСОБА_1 вважає протиправною та необґрунтованою, оскільки: 1) вимірювання швидкості руху здійснювалося шляхом застосування приладу TruCAM, який не був закріплений стаціонарно вмонтованим способом, а перебував у руках працівника поліції; 2) застосування технічного засобу вимірювання швидкості руху здійснювалося на ділянці автомобільної дороги, на якій відсутні будь-які дорожні знаки, які б вказували на те, що у цьому місці може здійснюватися контроль швидкості руху транспортних засобів за допомогою спеціальних технічних та/або технічних засобів. Відтак, факт порушення ОСОБА_1 швидкісного режиму, як і факт вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, недоведені.
З урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_1 просив скасувати постанову серії ЕНА № 7129795 від 03.05.2026 та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у відповідача копію матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та доказів, на підставі яких було винесено постанову серії ЕНА № 7129795 від 03.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
17.06.2026 Департаментом патрульної поліції подано відзив на позовну заяву, в якому викладено заперечення проти задоволення позовних вимог. Заперечення сторони відповідача обґрунтовані наступними доводами:
1) на відеозаписі з приладу TruCAM, що долучений до відзиву, зафіксовано рух автомобіля Mitsubishi, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався у межах м. Києва зі швидкістю 84 км/год, чим перевищив дозволену швидкість руху на 34 км/год; з відеозапису з нагрудної камери працівника поліції, що також долучений до відзиву, вбачається, що після зупинки транспортного засобу працівник поліції роз`яснив ОСОБА_1 підстави зупинки, права за ст. 268, 289 КУпАП, ст. 63 Конституції України та провів розгляд справи про адміністративне правопорушення, за результатами якого вручив один примірник постанови ОСОБА_1 ; посилання позивача на те, що спірну постанову було винесено без доказів, спростовується зазначеними відеозаписами;
2) пристрій TruCAM першочергово є засобом вимірювальної техніки із допоміжною функцією фото- та відеофіксації і відповідно до керівництва з експлуатації цей засіб може використовуватися в автоматичному та ручному режимах; у посібнику користувача пристрою TruCAM також зазначається про те, що цей технічний засіб може використовуватися як в автоматичному, так і в ручному режимах; можливість використання цього пристрою працівником поліції в ручному режимі підтверджується наведеною у відзиві судовою практикою, а тому відповідач переконаний у помилковості твердження позивача щодо неможливості застосування працівником поліції приладу TruCAM у ручному режимі для вимірювання швидкості руху транспортного засобу;
3) інформація щодо можливості здійснення контролю за дотриманням швидкісного режиму на ділянці автомобільної дороги, де було зупинено ОСОБА_1 , перебуває у відкритому доступі на офіційному веб-сайті Департаменту патрульної поліції та доведена до відома учасників дорожнього руху шляхом встановлення дорожніх знаків 5.76 ПДР України на всій протяжності проспекту Академіка Палладіна у місті Києві.
З урахуванням вищевикладеного сторона відповідача зазначила про правомірність та обґрунтованість постанови серії ЕНА № 7129795 від 03.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП і наполягала на необхідності залишення позовних вимог без задоволення.
29.06.2026 стороною позивача було подано відповідь на відзив. Разом з тим, як і в ухвалі від 02.06.2026 про відкриття провадження у цій справі, якою було встановлено процесуальний порядок реалізації сторонами справи своїх прав на подачу заяв по суті справи, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 269 КАС України заявами по суті справи у межах цієї категорії справ є лише позовна заява та відзив на позовну заяву. Процесуальне законодавство не передбачає можливості учасників цієї категорії справ подавати будь-які інші заяви по суті справи. Тому подана позивачем відповідь на відзив не приймається судом до уваги.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Враховуючи відсутність клопотань сторін про проведення судового розгляду з повідомленням (викликом) учасників справи, як і відсутність заперечень проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, суд доходить висновку про можливість розгляду справи без повідомлення сторін та проведення судового засідання за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки розгляд справи проводиться за відсутності учасників справи у порядку письмового провадження, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши наявні матеріали справи, суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, в межах даної справи суду належить здійснити перевірку рішення суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності на предмет відповідності вимогам законності, верховенства права, правам, свободам та законним інтересам осіб, вимогам розумності, добросовісності, безсторонності (неупередженості).
Статтею 7 КУпАП встановлено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зазначені обставини встановлюються у відповідності до ст. 279 КУпАП, зокрема, шляхом повного та всебічного дослідження доказів, якими відповідно до ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема і протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.
Зі змісту ст. 284 КУпАП вбачається, що одним з можливих наслідків розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення є притягнення особи до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.
При цьому суд звертає увагу, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення є одним з найсуворіших наслідків вирішення справи про адміністративне правопорушення, оскільки внаслідок накладення стягнення особа зазнає негативних наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру, що безумовно призводить до втручання у сферу її особистих прав, свобод та законних інтересів. Внаслідок цього рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності має бути достатнім чином обґрунтованим для забезпечення правомірності та пропорційності втручання у сферу особистих прав особи, якого вона зазнає внаслідок накладення на неї стягнення.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути правомірним результатом розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення, якщо судом у встановленому законодавством порядку шляхом дослідження належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів буде встановлено факт вчинення діяння, що відповідно до чинного законодавства містить ознаки складу адміністративного правопорушення, а також вину особи у вчиненні такого діяння.
Зі змісту спірної постанови серії ЕНА № 7129795 від 03.05.2026 вбачається, що 03.05.2026 о 12 год. 32 хв. у м. Києві на проспекті Академіка Палладіна, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Mitsubishi, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 84 км/год при максимально дозволеній 50 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкісного режиму більше ніж на 20 км/год.
Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 12.4 ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
У частині 1 статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, серед іншого, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.
Обмеження швидкості руху транспортних засобів встановлені приписами Розділу 12 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10.10.2001. Зокрема, згідно з п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Вищевикладене у контексті фактичних обставин, що зазначені у спірній постанові, дає суду можливість дійти висновку, що постанова серії ЕНА № 7129795 від 03.05.2026 буде відповідати вимогам щодо правомірності та обґрунтованості, якщо на підставі достатньої сукупності належних, допустимих та достовірних доказів буде встановлено, що 1) ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mitsubishi, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2) рух автомобіля здійснювався у межах населеного пункту, 3) швидкість руху автомобіля перевищувала 70 км/год, тобто більш як на 20 км/год за дозволену швидкість руху у межах населеного пункту.
У позовній заяві ОСОБА_1 не заперечував факту керування автомобілем Mitsubishi, державний номерний знак НОМЕР_1 , у межах міста Києва, а також не вказував про те, що відомості постанови в цій частині не відповідають дійсності. Доводи та заперечення позивача щодо спірної постанови зводяться виключно до відсутності (недоведеності) порушення ним вимог ПДР України через неможливість застосування технічного пристрою вимірювання швидкості руху транспортних засобів у ручному режимі та відсутності дорожніх знаків щодо можливості здійснення контролю за дотриманням швидкісного режиму на відповідній ділянці автомобільної дороги.
Водночас, суд звертає увагу на те, що факт керування ОСОБА_1 автомобілем Mitsubishi, державний номерний знак НОМЕР_1 , у межах міста Києва також вбачається з наявних матеріалів справи.
При дослідженні відеозапису № 18872 з приладу TruCAM ТС008386, фотозображення з цього приладу, що долучені до відзиву на позовну заяву, судом встановлено рух транспортного засобу Mitsubishi, державний номерний знак НОМЕР_1 , 03.05.2026 о 12 год. 31 хв. по проспекту Академіка Палладіна у місті Києві. Всупереч доводам позивача відеозапис з зазначеного приладу (стоп-кадр наприкінці відео) дає можливість ідентифікувати як транспортний засіб, так і його державний номерний знак.
Попри те, що відеозапис та фотозображення датовані 05.03.2026 суд зазначає, що співставлення цих доказів з іншими, які будуть досліджені далі, поза будь-яким розумним сумнівом дає можливість констатувати, що дата «05.03.2026» є помилковою, а сама подія відбувалася 03.05.2026.
За результатами дослідження відеозапису з нагрудної камери № 470422, розміщеної на форменому одязі працівника поліції, судом встановлено, що 03.05.2026 о 12 год. 32 хв. працівниками поліції у місті Києві на проспекті Академіка Палладіна було зупинено автомобіль Mitsubishi, державний номерний знак НОМЕР_1 , за кермом якого перебував ОСОБА_1 . Будь-яких інших осіб всередині транспортного засобу не зафіксовано. Окрім того, з технічних відомостей відеозапису вбачається, що координатами розташування нагрудної камери були 50.47998, 30.36037. Введенням цих координат до картографічного веб-сервісу Google Maps судом встановлено, що ці координати знаходяться на великій кільцевій дорозі м. Києва та відповідають ділянці автомобільної дороги по проспекту Академіка Палладіна, напрямок руху від ТРЦ «Lavina Mall» до станції метро «Академмістечко».
Додатково до цього суд звертає увагу, що після роз`яснення причин зупинки та констатації факту порушення вимог ПДР України щодо перевищення швидкісного режиму ОСОБА_1 , перебуваючи за кермом автомобіля, у процесі спілкування з працівниками поліції не заперечував ані факту керування транспортним засобом, ані факту перевищення встановлених обмежень швидкісного режиму. Натомість ОСОБА_1 лише запитав з приводу способу (ручний чи автоматичний) використання вимірювального пристрою та допустив винесення працівником поліції спірної постанови, повідомивши їм про те, що вони «знають чим це закінчиться», та зазначивши, що поспішає.
Таким чином, судом встановлено, що 03.05.2026 о 12 год. 31 хв. ОСОБА_1 керував автомобілем Mitsubishi, державний номерний знак НОМЕР_1 , у межах міста Києва по проспекту Академіка Палладіна, а тому повинен був дотримуватися встановлених обмежень швидкості руху у межах населеного пункту, тобто повинен був рухатися зі швидкістю, яка не перевищувала 50 км/год.
Вирішуючи питання з приводу того, чи перевищував ОСОБА_1 встановлені обмеження швидкості у межах населеного пункту, тобто чи рухався він зі швидкістю більше 70 км/год (у цілях ч. 1 ст. 122 КУпАП - більше ніж на 20 км/год від дозволених 50 км/год), суд враховує, що єдиним доказом, який підтверджує ці обставини є фотозображення та відеозапис з пристрою TruCAM ТС008386, з яких вбачається, що швидкість руху ОСОБА_1 у межах населеного пункту становила 84 км/год.
При оцінці допустимості показників цього пристрою та можливості їх використання в якості доказів суд виходить з наступного.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до статті 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Докази мають бути належними та допустимими. Допустимими є ті докази, які зібрані відповідно до закону, а належними - якщо вони містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) передбачено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема, фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї норми закону, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних літальних апаратах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Відповідно до підпункту 9 частини першої статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото-і кінозйомки, відеозапису.
Суд звертає увагу, що тільки належна фіксація вчинення адміністративного правопорушення позивачем може підтвердити правомірність накладення на нього адміністративного стягнення та вважається належним доказом по справі.
Незгода позивача мотивована тим, що використання з руки приладу TruCam, яким здійснено вимірювання швидкості руху автомобіля позивача, не відповідає вимогам статті 40 Закон № 580-VIII.
Разом з тим, лазерний вимірювач TruCAM належить до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач TruCAM також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху ТЗ в автоматичному режимі.
Таким чином, технічними характеристиками приладу TruCAM, яким було зафіксовано порушення позивачем швидкісного режиму, передбачено можливість застосування такого приладу в ручному режимі.
Відтак, вказане підтверджує факт правомірності використання приладу для вимірювання швидкості.
Доводи позивача про незаконність використання приладу TruCAM у ручному режимі є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Посилання позивача на положення статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» є помилковими, оскільки зазначена норма визначає загальні повноваження поліції щодо застосування технічних засобів, однак не містить заборони на використання сертифікованих вимірювальних приладів у ручному режимі. При цьому спеціальні технічні характеристики приладу TruCAM прямо передбачають можливість його використання шляхом утримання в руках.
При цьому буквальне тлумачення положень абзацу 7 ч. 1 ст. 40 вищезазначеного Закону дає можливість дійти висновку, що в цій нормі наведено перелік можливих способів використання технічних приладів та пристроїв, які наведені у п. 1, 2 ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про Національну поліцію». На це орієнтує використання законодавцем словосполучення «поліція може». Тобто, цією нормою передбачено лише декілька з числа можливих способів застосування технічних приладів та пристроїв, а не визначено вичерпні та обов`язкові умови їх застосування.
На переконання суду, якби законодавець у вищезазначеній нормі права хотів встановити обов`язковий та вичерпний перелік способів застосування поліцією технічних приладів та пристроїв для фіксації правопорушень, то зробив би це шляхом використання іншого словосполучення, наприклад, «поліція повинна».
Вищезазначені висновки щодо можливості використання показань приладу TruCAM, застосованого в ручному режимі, в якості доказу перевищення встановлених обмежень швидкості руху відповідають позиції Шостого апеляційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 24.03.2026 у справі № 751/10988/25 (провадження № А/855/3888/26), від 22.01.2025 у справі № 361/6364/24 (провадження № A/855/21969/24), від 04.02.2026 у справі № 375/1473/25 (провадження № А/855/2373/26), від 24.11.2025 у справі № 753/14377/25 (провадження № А/855/28086/25), від 22.01.2025 у справі № 759/14501/24 (провадження № A/855/21583/24) тощо.
Надані відповідачем відео- та фотоматеріали з приладу TruCAM містять інформацію щодо швидкості руху транспортного засобу позивача, часу та місця вчинення правопорушення, що відповідає вимогам належності та допустимості доказів, визначених статтею 251 КУпАП, а відтак обґрунтовано покладені судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення.
З огляду на встановлені обставини, а саме перевищення позивачем швидкості руху на 34 км/год у межах населеного пункту, суд доходить висновку про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а також висновку про правомірність та обґрунтованість постанови серії ЕНА № 7129795 від 03.05.2026.
Суд звертає увагу на те, що жодними положеннями чинного законодавства можливість здійснення працівниками поліції контролю за дотриманням вимог ПДР України, у тому числі за дотриманням швидкісного режиму шляхом застосування технічних засобів, не ставиться у залежність від наявності тих чи інших дорожніх знаків на відповідній ділянці автомобільної дороги. Дорожній знак 5.76 згідно з Розділом 33 ПДР України є інформаційно-вказівним та позначає ділянки доріг, де можливе здійснення контролю за порушенням Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів. Тобто, цей дорожній знак лише інформує учасників дорожнього руху про можливість здійснення на відповідній ділянці дороги контролю за дотриманням ПДР України з використанням спеціальних технічних засобів, а не встановлює, що такий контроль може здійснюватися виключно у межах дії цього дорожнього знаку.
Тим більше, обов`язок учасників дорожнього руху щодо дотримання вимог швидкісного режиму у межах населеного пункту є безумовним, безальтернативним та постійним, оскільки його дія не прив`язується до наявності дорожнього знаку 5.76 та здійснення контролю за дотриманням швидкісного режиму.
У будь-якому випадку суд звертає увагу, що на офіційному веб-сайті Департаменту патрульної поліції розміщена інформація про те, що автомобільна дорога по проспекту Академіка Палладіна у місті Києві належить до ділянки, на якій здійснюється контроль за дотриманням швидкісного режиму з використанням приладу TruCAM (https://patrolpolice.gov.ua/2025/04/10/z-11-kvitnya-patrulni-pratsyuvatymut-z-trucam-na-25-novyh-dilyankah-dorig-ta-vulyts-naselenyh-punktiv/).
Інші доводи та аргументи, викладені у позовній заяві, не свідчать про протиправність та необґрунтованість постанови серії ЕНА № 7129795 від 03.05.2026, а також не впливають на висновки суду.
При цьому з огляду на презумпцію протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, що закріплена у ч. 2 ст. 77 КАС України, обов`язок доведення вчинення особою відповідного правопорушення, а отже і обов`язок доведення правомірності власного рішення, покладається саме на суб`єкта владних повноважень. Однак, відповідачем підтверджено правомірність свого рішення.
За результатами розгляду справи та дослідження матеріалів справи суд вважає інкриміноване обвинувачення обґрунтованим. Тобто як факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, так і його вина у вчиненні правопорушення доведені.
Відповідно за результатами перевірки рішення суб`єкта владних повноважень про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, судом встановлено обґрунтованість та правомірність такого рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
У зв`язку з вищевикладеним суд доходить висновку про необхідність залишення постанови серії ЕНА № 7129795 від 03.05.2026 без змін, а позовної заяви ОСОБА_1 без задоволення.
Щодо стягнення судових витрат, то суд зазначає наступне.
Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Частиною 1, 5, 7 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, то судові витрати позивача не підлягають розподілу.
У свою чергу, відповідачем не заявлено про понесення судових витрат.
Керуючись ст.ст. 8, 9, 77, 78, 242, 244, 245, 246, 255, 286 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення складено 30 липня 2026 року.
Суддя Н.О.Горбенко