УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №285/2563/26 Головуючий у 1-й інст. Васильчук Л. Й.
Категорія 82 Доповідач Галацевич О. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.
суддів: Григорусь Н.Й.,
Павицької Т.М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу №285/2563/26 за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк» про захист прав споживачів
за апеляційною скаргою адвоката Бородіна Дмитра Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 ,
на ухвалу Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 06 травня 2026 року, постановлену під головуванням судді Васильчук Л.Й. у місті Звягелі,
в с т а н о в и в :
У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») про захист прав споживачів, у якому просила визнати припиненими свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором згідно з кредитною карткою № НОМЕР_1 на суму 30 760 грн та за кредитним договором згідно з кредитною карткою № НОМЕР_2 на суму 700 доларів США.
Ухвалою Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 06 травня 2026 року цивільну справу передано для розгляду до Подільського районного суду міста Києва.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник позивача адвокат Бородін Д.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу направити до Звягельського міськрайонного суду Житомирської області для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування правил альтернативної територіальної підсудності.
Посилається на те, що спір виник із договорів споживчого кредитування, а тому позивач є споживачем фінансових послуг, права якого підлягають захисту відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».
Вказує, що положення цього Закону поширюються не лише на стадію укладення договору споживчого кредиту, а й на правовідносини, які виникають під час його виконання, що, на думку скаржника, підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 та правовими висновками Верховного Суду.
Зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання споживача, а тому позивач правомірно звернулася до Звягельського міськрайонного суду Житомирської області за своїм місцем проживання.
На думку апелянта, сам факт того, що позов пов`язаний із захистом прав позичальника за договором споживчого кредитування, свідчить про наявність підстав для застосування спеціальних правил територіальної підсудності, тоді як висновок суду першої інстанції про застосування загальних правил підсудності суперечить вимогам процесуального закону та сформованій судовій практиці.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до АТ «Універсал Банк» про визнання припиненими зобов`язань за кредитними договорами, оформленими шляхом використання кредитних карток, посилаючись на те, що кредитні кошти були списані з її рахунків унаслідок шахрайських дій третіх осіб.
Звертаючись до Звягельського міськрайонного суду Житомирської області, позивач визначила територіальну підсудність спору з посиланням на частину п`яту статті 28 ЦПК України, вважаючи заявлені вимоги такими, що виникли із правовідносин щодо захисту прав споживача.
Постановляючи ухвалу про передачу справи для розгляду до Подільського районного суду міста Києва, суд першої інстанції виходив із того, що заявлений позов не є позовом про захист прав споживача у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому правила альтернативної територіальної підсудності, передбачені частиною п`ятою статті 28 ЦПК України, застосуванню не підлягають. Оскільки відповідачем у справі є юридична особа, місцезнаходження якої зареєстроване у місті Києві, справа підлягає розгляду за загальними правилами територіальної підсудності за місцезнаходженням відповідача.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги та правильність висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються до суду за їх місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Разом із тим статтею 28 ЦПК України визначено випадки альтернативної територіальної підсудності. Зокрема, відповідно до частини п`ятої цієї статті позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача, місцем заподіяння шкоди або виконання договору.
З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що можливість застосування альтернативної територіальної підсудності пов`язується не лише з наявністю у позивача статусу споживача, а й із характером заявлених вимог, які повинні бути спрямовані саме на захист прав споживача.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 просить визнати припиненими її зобов`язання за кредитними договорами, посилаючись на те, що кредитні кошти були використані невстановленими особами без її волевиявлення.
Таким чином, предметом заявленого позову є вимога про вирішення спору щодо існування та припинення зобов`язань, які виникли з кредитних договорів, а не захист прав споживача, визначених Законом України «Про захист прав споживачів».
Доводи апеляційної скарги про те, що спір виник із договорів споживчого кредитування, а тому підлягає розгляду за правилами частини п`ятої статті 28 ЦПК України, колегія суддів відхиляє.
Сам факт укладення договору споживчого кредиту не свідчить про те, що будь-який спір, який виник між сторонами такого договору, є спором про захист прав споживача. Вирішальним у такому випадку є предмет заявлених позовних вимог та характер спірних правовідносин.
У цій справі позивач не заявляє вимог, пов`язаних із порушенням її прав як споживача фінансових послуг, зокрема щодо ненадання інформації про умови кредитування, несправедливості умов договору чи інших порушень прав, гарантованих Законом України «Про захист прав споживачів». Натомість заявлені вимоги спрямовані на припинення кредитних зобов`язань у зв`язку з використанням кредитних коштів третіми особами.
Посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 та правові висновки Верховного Суду зазначених висновків не спростовують.
Дійсно, у вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником за договором споживчого кредиту.
Водночас правова позиція, викладена в рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, не дає підстав для висновку, що кожен спір, який виникає з договору споживчого кредитування, незалежно від його предмета та характеру, є спором про захист прав споживачів, до якого застосовуються правила альтернативної підсудності, визначені частиною п`ятою статті 28 ЦПК України.
Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду колегія суддів відхиляє, оскільки вони сформульовані за інших фактичних обставин справ та не спростовують наведених висновків суду.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений спір підлягає розгляду за загальними правилами територіальної підсудності за місцезнаходженням відповідача.
Доводи апеляційної скарги наведених висновків суду не спростовують, зводяться до іншого тлумачення норм процесуального права та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваної ухвали.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм процесуального права, а тому підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу адвоката Бородіна Дмитра Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а ухвалу Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 06 травня 2026 року -без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді: