Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
30 липня 2026 року справа № 520/5642/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григоров Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Золочівської селищної військової адміністрації Богодухівського району Харківської області (вул. Центральна, буд.13А,с-ще Золочів,Богодухівський р-н, Харківська обл.,62203, код ЄДРПОУ44758911) , Начальника Золочівської селищної військової адміністрації Богодухівського району Харківської області (вул. Центральна, буд. 13А,с-ще Золочів,Богодухівський р-н, Харківська обл.,62203, код ЄДРПОУ44758911) про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами, згідно яких просила:
- визнати протиправною та скасувати відмову Золочівської селищної військової адміністрації Богодухівського району Харківської області у присвоєнні адреси об`єкту нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_2 , оформлену Розпорядженням останньої від 24 листопада 2025 року № 1708од;
- зобов`язати Золочівську селищну військову адміністрацію Богодухівського району Харківської області присвоїти адресу об`єкту нерухомого майна - житловому будинку АДРЕСА_2 , прийнявши рішення по суті поданої заяви.
В обгрунтування заявленого позову зазначалося, що в 2002 році позивачка придбала за договором купівлі-продажу житловий будинок у селі Костянтинівка Богодухівського району Харківської області, при цьому в договорі не було зазначено адресу будинку, місце проживання позивачки зареєстровано в зазначеному будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивачка в листопаді 2025 року звернулася до Золочівської селищної військової адміністрації Богодухівського району Харківської області з відповідною заявою про присвоєння адреси житловому будинку, проте отримала відмову начальника селищної військової адміністрації, мотивовану недійсністю договору купівлі-продажу, за яким позивачкою було придбано зазначений вище житловий будинок через не дотримання вимог з його нотаріального посвідчення.
Позивачка, не погоджуючись з наведеним, звернулася до суду з позовом у цій справі.
Відповідач - Золочівська селищна військова адміністрація Богодухівського району Харківської області надала до суду відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнала та просила в їх задоволенні відмовити. При цьому зазначалося, що згідно вимог чинного законодавства на даний час начальник селищної військової адміністрації виконує повноваження Золочівської селищної ради, а сама Золочівська селищна військова адміністрація не є органом місцевого самоврядування, оскільки ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що військова адміністрація є тимчасовим державним органом.
Ухвалою суду від 18.05.2026р. до участі у справі в якості другого відповідача залучено начальника Золочівської селищної військової адміністрації Богодухівського району Харківської області, який подав до суду відзив на позовну заяву.
Згідно наданого відзиву зазначалося, що начальник військової адміністрації виконує повноваження Золочівської селищної ради, її виконавчого комітету та селищного голови. Розпорядження начальника військової адміністрації про присвоєння/зміну/відмову в присвоєнні адреси об`єкта є розпорядчим документом в порядку виконання повноважень виконавчого комітету Золочівської селищної ради. Щодо підстав відмови у присвоєнні адреси в цій справі було зазначено, що позивачка при зверненні з цього питання додала договір купівлі-продажу від 04.06.2002р., який було посвідчено секретарем виконавчого комітету Удянської ради народних депутатів Золочівського району Харківської області 04.06.2002р., хоча, як вказував відповідач, в зв`язку із законодавчими змінами стосовно вчинення нотаріальних дій, станом на 2002 рік посадові особи органів місцевого самоврядування та, зокрема, секретар виконавчого комітету, не мали повноважень посвідчувати правочини, а отже можна допустити недійсність вказаного правочину через недотримання нотаріальної форми.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Позивачка ОСОБА_1 18.11.2025р. звернулася до Золочівської селищної військової адміністрації Богодухівського району Харківської області з заявою про присвоєння адреси житловому будинку. До заяви було додано, зокрема, договір від 04.06.2002р., за змістом якого ОСОБА_1 придбала житловий будинок з надвірними будівлями в с. Костянтинівка Золочівського району Харківської області. Договір посвідчено 04.06.2002р. секретарем Удянської ради народних депутатів Золочівського району Харківської області.
Згідно Розпорядження від 24.11.2025р. № 1708-од начальника Золочівської селищної військової адміністрації Богодухівського району Харківської області В. Коваленка було відмовлено позивачці у присвоєнні адреси об`єкту нерухомого майна (житловому будинку) з посиланням на пункт 8 частини 2 ст. 26-4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у зв`язку з виявленням недостовірних даних в документах, доданих до заяви, а саме недійсністю договору купівлі-продажу від 04.06.2002р. через недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення, передбаченої ст. 227 ЦК УРСР 1963 року.
Доводи позовної заяви полягали у тому, що чинним Порядком не передбачено подання такого документу як договір на право власності на об`єкт, достатньою є наявність технічного паспорту на об`єкт.
Відповідач указував, що чинне законодавство не містить алгоритму вирішення ситуації щодо такого об`єкта, як фігурує в цій справі, отже при вирішенні спірного питання було застосовано аналогію закону та замість документа, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта було вивчено та взято до розгляду договір купівлі-продажу, на підставі дослідження якого відмовлено у присвоєнні адреси житловому будинку.
Вирішуючи спір по суті, суд зауважує, що згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).
Відповідно до статті 5 Закону №280/97-ВР система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Згідно зі статтею 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
За змістом пункту 1-1 частини першої статті 37 Закону №280/97-ВР в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні (самоврядні) повноваження прийняття рішень про присвоєння, зміну, коригування, анулювання адрес об`єктів нерухомого майна у випадках та порядку, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності"
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямованість на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлює Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI (далі - Закон №3038-VI)
Частиною п`ятою статті 26-3 Закону №3038-VI визначено, що адреса присвоюється, змінюється, коригується, анулюється:
- виконавчим органом сільської, селищної, міської ради - у разі, якщо об`єкт знаходиться у межах території, на яку поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради;
- місцевою державною адміністрацією - у разі, якщо об`єкт знаходиться у межах території, на яку не поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради, а також у разі неприйняття органом з присвоєння адреси рішення про присвоєння, зміну, коригування, анулювання адреси у строк, визначений цією статтею.
Частиною першою статті 51 Закону №280/97-ВР визначено, що виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради.
Відповідно до частини першої статті 54 Закону №280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Вказані норми надають радам можливість делегування деяких власних повноважень до своїх виконавчих органів.
На час воєнного стану, Указом Президента України від 01.10.2022р. № 680/2022 було утворено військові адміністрації населених пунктів, в тому числі Золочівську селищну військову адміністрацію.
Як слушно зазначалося відповідачем 2 - начальником військової адміністрації у наданих суду поясненнях, відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», саме він на час воєнного стану виконує повноваження Золочівської селищної ради, її виконавчого комітету та селищного голови.
Так само, за матеріалами справи судом вбачається, що саме начальником Золочівської селищної військової адміністрації було видано Розпорядження від 24.11.2025р. № 1708-од, яким ОСОБА_1 за наслідками розгляду її заяви, було відмовлено у присвоєнні адреси житловому будинку.
Відповідно до положень частин першої - третьої статті 26-3 Закону №3038-VI адресою об`єкта нерухомого майна (далі - адреса) є унікальна структурована сукупність реквізитів, що використовуються для ідентифікації об`єкта та визначення місця його розташування на місцевості.
Порядок присвоєння адрес об`єктів нерухомого майна затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок не може передбачати обов`язок фізичних та юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень державних органів, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи.
Адреса присвоюється об`єктам будівництва, будинкам, будівлям, спорудам, квартирам, гаражним боксам, машиномісцям, іншим житловим та нежитловим приміщенням, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.
Відповідно до частини четвертої статті 26-3 Закону №3038-VI реквізитами адреси є: 1) назва держави (Україна); 2) назва адміністративно-територіальної автономії у складі України - для об`єктів, розташованих на території Автономної Республіки Крим; 3) назва області (крім Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя); 4) назва району - для населених пунктів районного підпорядкування; 5) назва населеного пункту, а для об`єктів, розташованих за його межами, - назва найближчого населеного пункту (об`єднаної територіальної громади), розташованого у межах відповідного району (об`єднаної територіальної громади); 6) назва гідрографічного, соціально-економічного, природно-заповідного або іншого подібного об`єкта (за наявності); 7) назва вулиці, площі, майдану, шосе, проспекту, бульвару, алеї, провулку, узвозу тощо (далі - вулиця) (за наявності); 8) номер об`єкта (будинку, будівлі, споруди); 9) номер корпусу - для об`єктів, які складаються з декількох корпусів; 10) номер квартири, гаражного боксу, машиномісця, іншого житлового та нежитлового приміщення, яке є самостійним об`єктом нерухомого майна (за наявності).
Згідно з частиною третьою статті 26-4 Закону №3038-VI присвоєння адреси здійснюється за вибором замовника після отримання права на виконання будівельних робіт або після прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію.
Частиною п`ятою статті 26-4 Закону №3038-VI встановлено, що для присвоєння адреси подаються такі документи:
1) заява про присвоєння адреси щодо об`єкта будівництва або закінченого будівництвом об`єкта із зазначенням прізвища, імені, по батькові заявника та реєстраційного номера облікової картки платника податків (за наявності) - для фізичної особи або найменування та ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - для юридичної особи, відомостей про ідентифікатор закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор до подання заяви);
2) копія документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій споруджується (споруджено) об`єкт (крім випадків, встановлених Кабінетом Міністрів України в Порядку присвоєння адрес), - у разі, якщо право власності або користування земельною ділянкою не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
3) генеральний план об`єкта будівництва (у разі спорудження об`єкта на підставі проектної документації на будівництво) - у разі подання заяви про присвоєння адреси щодо об`єкта будівництва;
4) копія документа, що дає право на виконання будівельних робіт, - у разі подання заяви про присвоєння адреси щодо об`єкта будівництва (якщо відомості про такий документ не внесено до електронної системи);
5) копія документа, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, - у разі подання заяви про присвоєння адреси щодо закінченого будівництвом об`єкта (якщо відомості про такий документ не внесено до електронної системи);
6) копія документа, що посвідчує особу заявника, - у разі подання документів поштовим відправленням;
7) копія документа, що засвідчує повноваження представника, - у разі подання документів представником поштовим відправленням або в електронній формі.
Копії документів, що подаються для присвоєння адреси, засвідчуються замовником (його представником).
За змістом частини сьомої статті 26-4 Закону №3038-VI орган з присвоєння адреси протягом п`яти робочих днів з дня отримання заяви про присвоєння, коригування адреси:
1) приймає рішення про присвоєння, коригування адреси/відмову у присвоєнні, коригуванні адреси, яке повинно містити відомості про ідентифікатор закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор до подання заяви);
2) оприлюднює рішення про присвоєння, коригування/відмову у присвоєнні, коригуванні адреси на своєму офіційному веб-сайті (у разі наявності);
3) вносить інформацію про присвоєння, коригування адреси/відмову у присвоєнні, коригуванні адреси (у тому числі копію рішення про присвоєння, коригування адреси/відмову у присвоєнні, коригуванні адреси) до Реєстру будівельної діяльності.
Рішення про присвоєння/відмову у присвоєнні адреси повинно додатково містити відомості про місце розташування об`єкта згідно з документом, що дає право на виконання будівельних робіт (у разі присвоєння адреси щодо об`єкта будівництва), або документом, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (у разі присвоєння адреси щодо закінченого будівництвом об`єкта).
Рішення про відмову у присвоєнні, коригуванні адреси повинно містити посилання на відповідну норму (пункт, статтю) законодавства із зазначенням, що саме порушено під час оформлення та подання документів, а також відомості про те, яке саме положення поданого заявником документа не відповідає вимогам законодавства.
Частиною восьмою статті 26-4 Закону №3038-VI встановлено виключні підстави для відмови у присвоєнні, коригуванні адреси.
Так, підставами для відмови у присвоєнні, коригуванні адреси є:
1) подання неповного пакета документів;
2) виявлення неповних або недостовірних відомостей у поданих документах, що підтверджено документально;
3) подання заяви особою, яка не є замовником, або його представником - у разі подання заяви щодо присвоєння, коригування адреси щодо об`єкта будівництва;
4) подання заяви до органу з присвоєння адреси, який не має повноважень приймати рішення про присвоєння, коригування адреси на відповідній території.
Відмова у присвоєнні, коригуванні адреси з підстав, не передбачених цією частиною, не допускається.
Як встановлено судовим розглядом, за результатами розгляду заяви позивачки від 18.11.2025р. відповідачем 2 прийнято розпорядження про відмову у присвоєнні адреси об`єкту нерухомого майна.
Проаналізувавши зміст оскаржуваного розпорядження, суд зазначає, що відповідно до частини сьомої статті 26-4 Закону №3038-VI рішення про відмову у присвоєнні, зміні, коригуванні адреси повинно додатково містити посилання на відповідну норму (пункт, статтю) законодавства із зазначенням, що саме порушено під час оформлення та подання документів, а також відомості про те, яке саме положення поданого заявником документа не відповідає вимогам законодавства.
Проте, розпорядження не містить відомостей про те, яке саме положення якого поданого заявником документа не відповідає вимогам законодавства, що свідчить про невмотивованість та необґрунтованість спірного рішення.
При цьому, ухвалюючи зазначене розпорядження, відповідач керувався припущеннями та аналогією, з огляду на що фактично вирішував спірне питання присвоєння адреси на підставі документа, який не передбачений Порядком як такий, що повинен бути наданий для присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна, а саме - договору купівлі-продажу від 04.06.2002р. Отже, дослідивши документ, який не має бути обов`язково наданий для вирішення спірного питання, відповідач дійшов висновку про його невідповідність та виключно з цих підстав відмовив позивачці у присвоєнні адреси житловому будинку.
Суд вважає такі дії свавільними і такими, що суперечать принципу обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, який полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
При цьому, відповідач вдався до дослідження наявності права власності ОСОБА_1 на житловий будинок за нормами ЦК УРСР, хоча наведене не передбачено Порядком присвоєння адрес об`єктів нерухомого майна, затвердженим постановою КМУ від 07.07.2021р. № 690, а набуття позивачкою права власності на нерухоме майно взагалі не є спірним питанням в цій справі.
З врахуванням наведеного суд доходить висновку щодо обгрунтованість позовних вимог.
Беручи до уваги, що згідно позовної заяви не було заявлено позовних вимог до відповідача 2 про скасування Розпорядження від 24.11.2025р. № 1708-од, яким фактично відмовлено у присвоєнні адреси, керуючись частиною 2 ст. 9 КАС України, беручи до уваги фактичні обставини, встановлені за наслідком розгляду справи, суд, з метою належного захисту прав позивача, вбачає підстави для виходу за межі позовних вимог шляхом скасування Розпорядження від 24.11.2025р. № 1708-од.
Що стосується позовних вимог в зобов`язальній частині, то вони також підлягають задоволенню з урахуванням зобов`язання повторно розглянути подану позивачкою заяву, як складового елементу ухвалення управлінського рішення.
При цьому суд керується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за якими суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд вважає, що в цій справі наведені вимоги дотримано.
Також суд зауважує, що питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів.
Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. Вказані висновки відповідають висновкам Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).
Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Що стосується посилань відповідача 2 на те, що рішення у справі, в разі задоволення позовних вимог, може виконати лише Золочівська сільська рада, слід зауважити, що вони суперечать іншим поясненням відповідача 2, за якими він наполягав на тому, що на даний час виконує повноваження як Золочівської сільської ради, так і її виконавчого комітету. Крім того, відповідач 2 самостійно розглядав заяву ОСОБА_1 від 18.11.2025р. про присвоєння адреси та ухвалив за нею відповідне управлінське рішення, а відтак очевидно передбачав у себе наявність відповідних повноважень, відмовивши в задоволенні такої заяви не з підстав відсутності повноважень, а з інших матеріальних підстав.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов задовольнити, вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправним та скасувати Розпорядження Начальника Золочівської селищної військової адміністрації Богодухівського району Харківської області від 24 листопада 2025 року № 1708од про відмову у присвоєнні адреси об`єкту нерухомого майна - житлового будинку по АДРЕСА_2 , оформлену
- зобов`язати Золочівську селищну військову адміністрацію Богодухівського району Харківської області в особі Начальника Золочівської селищної військової адміністрації Богодухівського району Харківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.11.2025р. про присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна, прийнявши рішення по суті поданої заяви про присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна - житловому будинку АДРЕСА_2 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Золочівської селищної військової адміністрації Богодухівського району Харківської області (ЄДРПОУ 44758911) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня, 20 коп.).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.В. Григоров