Справа № 344/13362/26
Провадження № 6/344/552/26
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Татарінової О.А.,
секретаря Гарасимів А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Грумінської Діани Олександрівни про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, -
В С Т А Н О В И В:
Представник ОСОБА_1 - адвокат Грумінська Д.О. звернулася до суду з заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування заяви зазначила, що заявник (Боржник) вважає, що судовий наказ від 14.07.2026 у справі № 344/13362/26 підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, оскільки його було видано помилково, за відсутності правових підстав для наказового провадження та з істотним порушенням норм процесуального права України, що унеможливило реалізацію моїх процесуальних прав та права на захист.
Заявник не отримував жодних процесуальних документів від суду, у тому числі копії судового наказу, заяви Стягувача та доданих до неї матеріалів, оскільки з 16 лютого 2023 року безперервно проживає на території Словацької Республіки та фактично не перебуває за адресою своєї реєстрації в Україні.
У зв`язку з перебуванням за межами України Заявник був об`єктивно позбавлений можливості отримувати поштову кореспонденцію, що надсилалася судом за адресою його зареєстрованого місця проживання, а відтак не мав можливості своєчасно дізнатися про звернення Стягувача до суду, відкриття судового провадження та винесення судового наказу. Про існування цивільної справи № 344/13362/26 та винесення судового наказу від 14.07.2026 Заявнику стало відомо лише випадково. На адресу його реєстрації в місті Чернігові надійшло поштове відправлення із суду, про що Заявника повідомила його близька знайома (кума), яка мала можливість отримати інформацію про надходження зазначеної кореспонденції.
Заявник ( ОСОБА_1 ) ще 16 лютого 2023 року виїхав за межі території України та з цього часу безперервно проживає на території Словацької Республіки, користуючись статусом тимчасового захисту (Docasne utocisko). Зазначені обставини підтверджуються Посвідченням про надання толерованого перебування (Potvrdenie o udeleni tolerovaneho pobytu / Docasne utocisko № EC-ECZA1- 230217-030 від 17.02.2023 року), а також відмітками Державної прикордонної служби України про перетин державного кордону в закордонному паспорті серії НОМЕР_1 . Таким чином, на момент звернення Стягувача до суду із заявою про видачу судового наказу Боржник фактично перебував за межами України, що об`єктивно унеможливлювало вручення йому судового наказу та матеріалів заяви у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України. Попри це, у заяві про видачу судового наказу Стягувач зазначила адресою проживання (реєстрації) Боржника адресу в Україні: АДРЕСА_1 , не повідомивши суд про те, що Боржник тривалий час проживає у Словацькій Республіці та фактично не має можливості отримувати поштову кореспонденцію за зазначеною адресою.
Якщо Стягувачу було відомо про фактичне місце проживання Боржника за кордоном, неподання цієї інформації до суду призвело до того, що суд вирішував питання про видачу судового наказу без урахування обставин, які відповідно до пункту 4 частини першої статті 165 ЦПК України є самостійною підставою для відмови у його видачі. Отже, на момент постановлення судового наказу існували передбачені законом обставини, які виключали можливість його видачі, оскільки фізична неможливість вручення Боржникові судового наказу та матеріалів заяви була очевидною та підтверджується належними доказами. За умови повідомлення суду про фактичне перебування Боржника за межами України суд був би зобов`язаний застосувати пункт 4 частини першої статті 165 ЦПК України та відмовити у видачі судового наказу.
Унаслідок зазначених дій Заявник був позбавлений можливості своєчасно дізнатися про звернення Стягувача до суду, отримати копію заяви про видачу судового наказу та додані до неї документи, ознайомитися зі змістом заявлених вимог і доказами на їх підтвердження, а також реалізувати своє право на судовий захист шляхом подання заперечень або інших процесуальних документів. Фактично Заявник дізнався про існування судового наказу лише після його винесення, що позбавило його можливості впливати на перебіг судового провадження та відстоювати свою правову позицію до ухвалення судового рішення. Таким чином було порушено принципи рівності сторін та змагальності судового процесу, які є складовими права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції.
За таких обставин видача судового наказу за відсутності належного повідомлення боржника та за використання недостовірних відомостей про його місце проживання призвела до істотного порушення права Заявника на справедливий судовий розгляд, ефективний захист своїх прав та доступ до правосуддя, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На момент звернення Стягувача до суду між сторонами вже існував реальний спір щодо взаємних прав та обов`язків, який не міг бути вирішений у порядку наказного провадження. Зокрема, між сторонами були відсутні домовленості щодо порядку утримання дітей, розміру аліментів, матеріального становища кожного з батьків, фактичної участі Заявника у забезпеченні дітей, а також існували розбіжності щодо місця проживання дітей та інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Встановлення зазначених обставин потребує дослідження письмових та інших доказів, надання сторонами пояснень, оцінки їхніх доводів, а також забезпечення реалізації принципів змагальності та рівності сторін. Такі питання не можуть бути вирішені в порядку наказного провадження, яке за своєю правовою природою не передбачає з`ясування спірних фактичних обставин та дослідження доказів.
Більше того, у зв`язку з тим, що Заявник не був належним чином повідомлений про звернення Стягувача до суду та був позбавлений можливості надати свої пояснення і заперечення, суд був позбавлений можливості встановити наявність між сторонами спору про право, який фактично існував на момент звернення із заявою про видачу судового наказу. За таких обставин вимоги Стягувача не могли вважатися безспірними, а їх розгляд потребував повноцінного судового розгляду із забезпеченням участі обох сторін, дослідженням доказів та наданням кожній стороні можливості реалізувати свої процесуальні права. Відтак спір підлягав розгляду виключно в порядку позовного провадження, а не шляхом видачі судового наказу.
Заявник ніколи не ухилявся від свого батьківського обов`язку щодо утримання неповнолітніх дітей та регулярно перераховує Стягувачу кошті на їх утримання (аліменти) у добровільному порядку.
Зокрема, за допомогою міжнародних банківських переказів (Odoslana Cezhranicna platba) на картковий рахунок Стягувача ОСОБА_2 (IBAN: НОМЕР_2 , ПриватБанк) Заявником було сплачено: 200,00 ЄВРО - 05 червня 2026 року (із зазначенням/категорією «Аліменти»); 260,00 ЄВРО - 06 липня 2026 року (із зазначенням/категорією «Аліменти»).
Зазначені факти беззаперечно свідчать про те, що Заявник добровільно та регулярно забезпечує матеріальні потреби дітей, а звернення Стягувача до суду із заявою про видачу судового наказу в липні 2026 року відбулося за відсутності заборгованості чи фактів ухилення від сплати аліментів. Таким чином, наведені обставини в їх сукупності свідчать про те, що судовий наказ від 14.07.2026 у справі № 344/13362/26 було видано з істотним порушенням норм цивільного процесуального законодавства та без забезпечення Боржнику можливості реалізувати гарантовані законом процесуальні права.
На момент звернення Стягувача до суду були наявні обставини, передбачені пунктом 4 частини першої статті 165 ЦПК України, які виключали можливість видачі судового наказу, оскільки Боржник тривалий час перебував за межами України, що об`єктивно унеможливлювало належне вручення йому процесуальних документів. Унаслідок цього Боржник був позбавлений можливості своєчасно дізнатися про звернення Стягувача до суду, ознайомитися з поданими матеріалами, надати свої пояснення та заперечення, а також реалізувати право на ефективний судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Крім того, між сторонами існує спір щодо прав та обов`язків, пов`язаних з утриманням дітей, що потребує повного, всебічного й об`єктивного судового розгляду із дослідженням доказів та забезпеченням принципів змагальності і рівності сторін. Такий спір не може бути належним чином вирішений у порядку наказного провадження. Враховуючи викладене, судовий наказ підлягає скасуванню, а спір між сторонами, за наявності відповідних вимог Стягувача, має розглядатися судом у позовному провадженні із забезпеченням процесуальних прав обох сторін. На підставі викладеного просить суд прийняти Заяву про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, до розгляду. Визнати судовий наказ Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14.07.2026 у справі № 344/13362/26 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно - таким, що не підлягає виконанню.
Представник заявника в судовому засіданні заяву підтримала, просила її задовольнити.
В судове засідання ОСОБА_2 не з`явилась.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає наступне.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_3 , батьками якої зазначені: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.4).
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_4 , батьками якої зазначені: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.5).
Звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу заявниця зазначила, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживають разом з нею за адресою: АДРЕСА_2 .
14 липня 2026 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області у справі № 344/13362/26 видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь стягувача ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , відкритий у АТ КБ "ПРИВАТБАНК", рахунок № НОМЕР_6 ) аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/3 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дітьми повноліття, починаючи стягнення з 13 липня 2026 року. Стягнуто із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь держави судовий збір в розмірі 266 гривні 24 копійки.
Судовий наказ набрав законної сили.
Ст.160 ЦПК України визначено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно із ч. 1 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (ч.5 ст.183 СК України).
Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб (п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України).
Ст.173 ЦПК України передбачено, що суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
За змістом ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
З аналізу наведених положень закону вбачається, що підставами для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є виключні обставини, які свідчать про відсутність матеріально-правової підстави для примусового виконання рішення або про допущену помилку під час його видачі. Зазначений процесуальний інститут не передбачає перегляду правильності вирішення спору по суті чи переоцінки обставин, які існували на момент ухвалення судового рішення.
Суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
При цьому, у межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов`язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків не здійснюється. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 910/8665/17.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Неповнолітні діти проживають із ОСОБА_2 , чого не заперечує і ОСОБА_1 .
Отже, заявник ОСОБА_2 є особою, якій належить право вимоги про стягнення аліментів на дітей, а її вимога в повній мірі відповідає пункту 4 частини першої статті 161 ЦПК України.
Суд вважає, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження факту припинення обов`язку, визначеного ст. 180 СК України, утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Звертаючись із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, заявник посилався на те, що ще 16 лютого 2023 року виїхав за межі території України та з цього часу безперервно проживає на території Словацької Республіки, у тому він був об`єктивно позбавлений можливості отримувати поштову кореспонденцію, що надсилалася судом за адресою його зареєстрованого місця проживання, а відтак не мав можливості своєчасно дізнатися про звернення Стягувача до суду, відкриття судового провадження та винесення судового наказу.
Між сторонами були відсутні домовленості щодо порядку утримання дітей, розміру аліментів, матеріального становища кожного з батьків, фактичної участі Заявника у забезпеченні дітей, а також існували розбіжності щодо місця проживання дітей та інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Встановлення зазначених обставин потребує дослідження письмових та інших доказів, надання сторонами пояснень, оцінки їхніх доводів, а також забезпечення реалізації принципів змагальності та рівності сторін. Такі питання не можуть бути вирішені в порядку наказного провадження, яке за своєю правовою природою не передбачає з`ясування спірних фактичних обставин та дослідження доказів.
В той же час, наведені доводи не можуть бути підставою для застосування статті 432 ЦПК України з огляду на таке.
Щодо доводів про помилкову видачу судового наказу, суд виходить з того, що помилковою у розумінні статті 432 ЦПК України є видача виконавчого документа за відсутності передбачених законом підстав або з істотним порушенням процесуальних вимог, що унеможливлюють його видачу.
Натомість на момент постановлення судового наказу суд діяв у межах передбаченої законом процедури наказного провадження, а заявлені вимоги стосувалися стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, що прямо віднесено законом до категорії вимог, які можуть розглядатися в наказному провадженні.
Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що ще 16 лютого 2023 року виїхав за межі території України та з цього часу безперервно проживає на території Словацької Республіки, у тому він був об`єктивно позбавлений можливості отримувати поштову кореспонденцію, суд зазначає, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу
Крім того, заявником зазначається, що за допомогою міжнародних банківських переказів (Odoslana Cezhranicna platba) на картковий рахунок Стягувача ОСОБА_2 (IBAN: НОМЕР_2 , ПриватБанк) Заявником було сплачено: 200,00 ЄВРО - 05 червня 2026 року (із зазначенням/категорією «Аліменти»); 260,00 ЄВРО - 06 липня 2026 року (із зазначенням/категорією «Аліменти»). Зазначені факти беззаперечно свідчать про те, що Заявник добровільно та регулярно забезпечує матеріальні потреби дітей, а звернення Стягувача до суду із заявою про видачу судового наказу в липні 2026 року відбулося за відсутності заборгованості чи фактів ухилення від сплати аліменті.
В той же час, добровільна сплата ОСОБА_1 аліментів на дітей у період до видачі судом судового наказу не свідчить про відсутність у нього аліментних зобов`язань.
Наведені ОСОБА_1 обставини, не свідчать про припинення обов`язку щодо утримання дітей у розумінні статті 432 ЦПК України, а можуть бути предметом окремого позовного провадження щодо зміни або припинення аліментних зобов`язань.
Слід зазначити, що наявність або відсутність спору про розмір аліментів, з огляду на положення ст. 432 ЦПК України не має правового значення для вирішення питання про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Також судом не встановлено обставин, які б свідчили про помилкову видачу судом судового наказу від 14 липня 2026 року.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви.
З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 160, 173, 258, 260, 268, 432 ЦПК України, суд,-
У Х В А Л И В :
В задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Грумінської Діани Олександрівни про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Івано-Франківського Апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя О.А. Татарінова