К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 липня 2026 року місто Київ
справа № 759/2445/24
апеляційне провадження № 22-ц/824/4416/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Поливач Л.Д.,
за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 вересня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Шум Л.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг,-
в с т а н о в и в:
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 29 грудня 2020 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір про надання послуг по оформленню земельних ділянок під торгові точки. Умовами цього договору передбачено, що замовник доручає, а виконавець зобов`язується на протязі дії цього договору за оплату на підставі та за умовами договору виконувати та надавати замовнику, у відповідності з умовами цього договору, комплекс послуг по отриманню дозвільних документів (договорів оренди земельних ділянок) для розташування десяти торгових точок (кіосків) по АДРЕСА_1 .
Виконавець зобов`язався виконати та надати замовнику послуги не пізніше, ніж протягом терміну, визначеного сторонами у відповідному замовленні, тобто, в березні 2021 році.
Цим договором зафіксовано оплату послуг у розмірі 10 000 доларів США, які замовник сплатив в момент підписання договору 29 грудня 2020 року.
Зазначав, що виконавець не приступив до виконання договору про надання комплексних послуг по отриманню дозвільних документів (договорів оренди земельних ділянок) для розташування десяти торгових точок (під торгові кіоски) від 29.12.2020 року, а термін виконання робіт, визначений в договорі, давно сплив.
Виконавцем не надано замовнику документів на підтвердження проведених робіт а відтак, ніякі роботи не проводилися, чим завдано замовнику фактичних збитків і моральної шкоди.
Вказував на те, що даний договір оформлений у формі розписки ОСОБА_2 про взяття на себе вищевказаних зобов`язань та отримання коштів на виконання даного договору у загальному розмірі 10 000 доларів США, які були сплачені позивачем на користь відповідача.
Зазначав, що оскільки відповідачка не виконала взяте на себе зобов`язання по оформленню земельних ділянок під торгові точки, сплачені ним кошти в розмірі 10 000 доларів США підлягають поверненню.
Посилався на те, що протягом майже трьох років він постійно телефонував відповідачці щодо виконання договірних умов чи повернення коштів. Прибуток від роботи запланованих кіосків не був одержаний. Все це призвело до погіршення стану його здоров`я. Моральну шкоду оцінює в 400 000 грн.
Оскільки відповідачка не виконала своїх зобов`язань щодо оформлення земельних ділянок під торгові точки, у неї виник обов`язок по поверненню сплачених ним коштів за невиконані роботи.
Датою закінчення строку виконання зобов`язання за договором від 29 грудня 2020 року слід вважати 31.03.2021 року, що зазначено в договорі.
Вважає, що за період з 31.03.2021 року по 30.01.2024 року (1036 днів) з відповідачки підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 851,50 дол. США (10000 доларів США х 3%:365х1036 днів). Згідно курсу валют, встановленого Національним банком України станом на 24 січня 2024 року, 1 долар США складає 37,4544
Відповідно до договору відповідачці було передано 10 000 доларів США, розмір 3% річних становить 851,50 доларів США, що в національній валюті складає 406 436 грн. 42коп. (10 851,50 х 37, 4544).
З огляду на викладене, просив суд стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 406 436 грн. 42 коп., моральну шкоду 400 000 грн., а всього стягнути 806 436 грн. 42 коп.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 299 635,20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 8 490,47 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд не навів жодного доказу того, що відповідачкою в процесі виконання договору про надання послуг було витрачено 2 000 доларів США. Оскільки жодного належного та допустимого доказу того, що на виконання договору було витрачено 2 000 доларів США, відповідачка не надала, судом безпідставно було визнано встановленими вказані обставини, які є недоведеними.
Вказує, що суд безпідставно відмовив у стягненні 3% річних, оскільки відповідачка не виконала своїх зобовязань щодо надання послуг, то в неї виник обовязок по поверненню коштів з урахуванням 3% річних.
Також вважає, що суд безпілставно відмовив у стягненні моральної шкоди, не врахувавши, що позивач майже протягом 3-х років телефонував відповідачці щодо виконання договірних умов чи повернення коштів, що призвело до погіршення стану здоров`я.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 - адвокат Бобрович А.І. просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що її доводи не спростовують висновків суду.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Овдієнко І.М. надіслала клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Представник ОСОБА_2 -адвокат Бобрович А.І. надіслала заяву про розгляд справи без участі відповідача та її представника.
Враховуючи ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка визнала позовні вимоги в частині та погодилася повернути частину коштів у сумі 8 000 доларів США, що на день звернення позивача до суду становила 299 635 грн. 20 коп., оскільки вимога про стягнення коштів заявлена в національній валюті, так як на даний час позивачем подано позов, то повернення коштів буде здійснюватися одразу після винесення рішення по справі у національній валюті на рахунок позивача. Щодо стягнення 3% річних, то суд дійшов висновку, що такі нарахування не підлягають стягненню, оскільки розписка написана в іноземній валюті, сума якої була конвертована позивачем на день звернення до суду з позовом, за час з 2021 року по 2024 рік курс іноземної валюти вже збільшився в двічі, а позивач перевівши іноземну валюту в національну станом на березень 2024 року застосовує 3% річних вже на збільшену суму, що призводить до подвійного підвищення суми отриманих коштів та суперечить законодавству України.
Колегія суддів не в повній мірі погодилася з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що 29 грудня 2020 року ОСОБА_2 написала розписку, у якій зазначено, що вона отримала для роботи 10 000 доларів США для оформлення земельних ділянок під торгові точки. Роботу буде виконано по черзі кожну ділянку окремо 10 кіосків. Січень - лютий буде початок роботи, закінчено в березні.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що відповідач взяті на себе зобов'язання по оформленню земельних ділянок під торгові точки не виконала, кошти у розмірі 10 000 доларів США не повернула, тому вони підлягають стягненню із урахуванням 3% річних.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
У суді першої інстанції відповідачка не заперечувала щодо обставин написання розписки, отримання коштів від позивача у розмірі 10 000 доларів США та невиконання нею зобов'язань по оформленню земельних ділянок під торгові точки (10 кіосків). Однак, вказувала, що певні роботи були проведені, нею було витрачено 2 000 доларів США, тому визнає позов частково та вважає, що поверненню підлягає 8 000 доларів США.
Суд першої інстанції погодився з таким твердженням відповідачки та стягнув 299 635,20 грн.
Проте, суд першої інстанції не врахував, що жодного належного та допустимого доказу того, що на виконання договору було витрачено 2000 доларів США, відповідачка не надала, тому судом безпідставно було визнано встановленими вказані обставини, які є недоведеними.
З огляду на вказане, враховуючи відсутність доказів на підтвердження виконання зобов'язань відповідачкою по оформленню земельних ділянок під торгові точки (10 кіосків), отримання нею від позивача 10 000 доларів та не повернення їх у зв'язку з невиконання зобов'язань, колегія суддів приходить до висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню.
Враховуючи, що позивач просив стягнути суму боргу в національній валюті, розмір якої визначив станом на день подання позову, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 374 544,00 грн. (10 000 доларів США х 37,4544 грн. за 1 долар США).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Кінцевою датою виконання зобов'язання за договором від 29 грудня 2020 року визначено - 31 березня 2021 року, що підтверджується розпискою, написаною ОСОБА_2 .
Отже, за період з 31 березня 2021 року по 30 січня 2024 року з відповідачки підлягають стягненню 3% річних у розмірі 31 892,42 грн. (10 000 доларів США х 3%:365 х 1036 днів прострочки = 851,50 доларів США х 37,4544 грн. за 1 долар США).
Відтак, вимоги позову про стягнення 3% річних підлягають задоволенню, а висновок суду про те, що 3% річних не підлягають стягненню, оскільки кошти отримані в іноземній валюті, не грунтується на вимогах закону.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22, провадження № 61-1382сво23).
За своєю суттю зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, провадження № 61-18013сво18).
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 20 грудня 2024 року у справі № 761/26091/23, провадження № 61-10998св24).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі
№ 477/874/19, провадження № 14-24цс21).
Отже, з огляду на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди протиправними діями відповідача, а також враховуючи, що сам по собі факт невиконання зобов'язання відповідачкою не свідчить про завдання моральної шкоди, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку відшкодування позивачу моральної шкоди.
Підсумовуючи викладене колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти, сплачені за договором про надання послуг у розмірі 374 544,00 грн. та 3% річних у розмірі 31 892,42 грн., а в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відмовити.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 вересня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти, сплачені за договором про надання послуг у розмірі 374 544,00 грн. та 3% річних у розмірі 31 892,42 грн.
В задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.
Головуючий:
Судді: