Справа № 344/22928/25
Провадження № 22-ц/4808/1326/26
Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.
Суддя-доповідач Барков В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого судді Баркова В. М.,
суддів Василишин Л. В.,
Пнівчук О. В.,
секретар Петрів Д. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 20 травня 2026 року у складі судді Атаманюка Б. М., постановлену у м. Івано-Франківську, у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Головне управління Державної податкової служби в Житомирській області, Головне управління Державної фіскальної служби в Житомирській області, Бюро економічної безпеки України, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про встановлення факту, що має юридичне значення,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи Головне управління Державної податкової служби в Житомирській області, Головне управління Державної фіскальної служби в Житомирській області, Бюро економічної безпеки України, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в порядку ст. 293 ЦПК України звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
В обґрунтування заяви вказував, що він є підполковником податкової міліції у відставці, особою з інвалідністю 2 групи внаслідок війни. 07 жовтня 2024 він звернувся до Головного управління Державної податкової служби в Житомирській області із зверненням щодо підготовки та направлення йому до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії станом на 01 січня 2020 року, 2021 року, 2022 року, 2023 року та 01 березня 2024 року з урахуванням розмірів посадового окладу, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на відповідний тарифний коефіцієнт тарифного розряду згідно з додатками 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704.
Вказане звернення було направлено за належністю до Голови Комісії з реорганізації Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області для розгляду в межах компетентності. В свою чергу Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області дало йому відповідь про те, що для отримання довідки про розмір грошового забезпечення заявник може звернутися до Бюро економічної безпеки України, до якого перейшли функції податкової міліції Державної податкової адміністрації.
На його звернення від 09 грудня 2024 року щодо підготовки та направлення до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії Бюро економічної безпеки України листом від 30 грудня 2024 року за №2526/0/12 повідомило заявника про те, що оскільки він не перебував у трудових відносинах із Бюро економічної безпеки України і не розраховувався при звільненні, не вбачається підстав і можливостей для надання запитуваної інформації.
Посилаючись на те, що розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії йому можливо встановити у окремому провадженні, так як в даній заяві жодним чином не оскаржуються дії та рішення таких суб`єктів владних повноважень, які відмовили у видачі довідок для здійснення відповідних перерахунків пенсії, а тільки наводяться правові підстави щодо наявності суб`єктивного права на встановлення юридичного факту, просив встановити йому, підполковнику податкової міліції у відставці ОСОБА_1 станом на 01 січня 2022 року посадовий оклад в розмірі 11 640 грн., оклад за спеціальним званням у розмірі 2 080 грн. відповідно до додатків 1, 10, 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 20 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду.
У апеляційній скарзі на зазначену ухвалу суду ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Івано-Франківського міського суду.
Заявник ОСОБА_1 вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність у спірних правовідносинах спору про право, оскільки у разі такої наявності він би звернувся до адміністративного суду із відповідним позовом.
Судом першої інстанції невірно витлумачено його твердження про те, що на даному етапі рішення суду про встановлення юридичного факту не зачіпає інтересів жодної із заінтересованих осіб, а в подальшому, після винесення позитивного рішення суду та звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області й відмови останнього, у нього виникнуть підстави для відновлення порушеного права шляхом подання адміністративного позову, оскільки спір про перерахунок пенсії після рішення суду не виникне із жодною із перелічених заінтересованих осіб.
Скаржник ОСОБА_1 звертає увагу на те, що ні суд першої інстанції, ні визначені ним заінтересовані особи не надали правової оцінки тому, що він не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення й чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів, що відповідає правовому висновку постанов Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18, Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі №560/17953/21, Верховного Суду від 20 листопада 2024 року в справі № 179/986/23, від 23 жовтня 2024 року в справі № 571/916/22. При цьому, ухвалою суду першої інстанції не визначено, яке саме право є спірним, між якими саме сторонами існує спір, а також у чому конкретно полягає такий спір. Тому посилання суду на наявність спору про право, на його думку, є формальним.
Також ОСОБА_1 зазначає, що він не звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області для призначення пенсії, оскільки пенсія йому була призначена з 2001 року й виплачується по сьогодні. Відтак зазначає, що у заяві про встановлення юридичного факту жодної суперечності, конфлікту чи протиборства сторін немає, вона не стосується прав чи законних інтересів інших осіб.
Заявник ОСОБА_1 також вказує, що у даній справі внаслідок бездіяльності держави Україна в особі вищого органу виконавчої влади - Кабінету Міністрів України не визначено належного правонаступника податкової міліції - відповідача, внаслідок чого порушено його право на перерахунок пенсії й належне пенсійне забезпечення, а тому тільки встановлення юридичного факту зможе забезпечити відновлення порушеного права, оскільки інших законних способів відновлення порушеного права у нього немає.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник Бюро економічної безпеки України доводи апеляційної скарги заперечує, ухвалу суду вважає законною та обґрунтованою, а тому просить залишити її без змін. Додатково вказує, що заявник фактично оспорює правомірність позиції БЕБ щодо відсутності підстав для видачі довідки про розмір грошового забезпечення та намагається через процедуру встановлення факту, що має юридичне значення, вирішити питання про наявність у БЕБ відповідного обов`язку та здійснює підміну державних органів які наділені відповідними повноваженнями для вчинення таких дій. Вказує, що у прохальній частині заяви про встановлення факту, що має юридичне значення ОСОБА_1 просить встановити йому станом на 01.01.2022 посадовий оклад в розмірі 11 640,00 грн. та оклад за спеціальним званням у розмірі 2 080 грн., тобто такі вимоги не стосуються встановлення юридичного факту як такого, а спрямовані на вирішення матеріально-правового спору, що свідчить про наявність спору щодо змісту та обсягу його майнових прав, а не про необхідність підтвердження безспірного юридичного факту. Такі вимоги не є самостійним юридичним фактом у розумінні статті 315 ЦПК України, а становить правову оцінку спірних правовідносин та передбачає вирішення питання про те, який орган уповноважений підтверджувати такі відомості та видавати відповідні довідки.
Також представник БЕБ України зауважує, що встановлення судом обставин, про які просить заявник, прямо стосуватиметься сфери повноважень БЕБ та фактично створюватиме для БЕБ нові юридичні обов`язки, не передбачені законодавством.
Вказує, що суд не обмежився лише позицію Бюро економічної безпеки України, як помилково стверджує апелянт. В ухвалі наведено та проаналізовано заперечення усіх заінтересованих осіб, зокрема Головного управління ДПС у Житомирській області, Головного управління ДФС у Житомирській області, Бюро економічної безпеки України та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, кожна з яких заперечувала можливість встановлення заявленого факту в порядку окремого провадження. Більше того, із самої заяви ОСОБА_1 вбачається, що між сторонами існують неврегульовані правовідносини щодо належного суб`єкта, уповноваженого видавати довідку про розмір грошового забезпечення, правових підстав та порядку її оформлення, а також щодо правильності визначення складових грошового забезпечення та їх розміру. Саме ці питання і становлять предмет спору між сторонами.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник ГУ ПФУ в Івано-Франківській області також заперечує доводи апеляційної скарги та просить оскаржену ухвалу залишити без змін. Вказує, що ключовим правовим питанням у справі, що розглядається, щодо якого фактично виник спір в цій частині, є право позивача на видачу оновленої довідки. Питання обчислення складових грошового забезпечення позивача є похідним і повинне вирішуватись після вирішення питання про наявність права на видачу оновленої довідки. Також зазначає, рішення щодо видачі довідки відсутнє, а тому відсутні й підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені.
Крім того, представник заінтересованої особи зауважує, що отримавши відмову у видачі довідки ОСОБА_1 в установленому законом порядку не оскаржив її, а звернувся до суду із позовом про встановлення факту грошового забезпечення у певному розмірі.
За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Представники Головного управління Державної податкової служби в Житомирській області, Головного управління Державної фіскальної служби в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками та за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення скаржника ОСОБА_1 , який просив апеляційну скаргу задовольнити, пояснення представника Бюро економічної безпеки України Каспрової О. В., яка просила залишити ухвалу суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає.
Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції, беручи позиції заінтересованих осіб, які повідомили про наявність у даній справі спору про право, а також враховуючи, що саме по собі здійснення заявником розрахунків розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсії, правильність якого заперечується заінтересованими особами, є безумовною обставиною, яка вказує на наявність такого спору, прийшов до висновку, що у даних правовідносинах наявний спір про право.
З цими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіката жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16.
З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт, що станом на 01 січня 2022 року його, як підполковника міліції у відставці, посадовий оклад становив 11 640 грн., оклад за спеціальним званням - у розмірі 2 080 грн. відповідно до додатків 1, 10, 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704. При цьому, заявник ОСОБА_1 здійснив розрахунок розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсії, правильність якого заперечується заінтересованими особами.
Звертаючись до суду із вказаною заявою, заявник ОСОБА_1 зазначав, що він не отримав довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії підполковника податкової міліції станом на 01 січня 2020 року, 2021 року, 2022 року, 2023 року та 01 березня 2024 року з урахуванням розмірів посадового окладу, у зв`язку з чим вважав, що внаслідок бездіяльності Кабінету Міністрів України, яким не визначено належного правонаступника податкової міліції порушено його право на перерахунок пенсії й належне пенсійне забезпечення, а тому тільки встановлення даного юридичного факту зможе забезпечити відновлення порушеного права.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правові основи організації та діяльності БЕБ України, визначені Законом № 1150-IX, який набрав чинності 25.03.2021 року.
Приписами пункту 4 Розділу VI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1150-IX встановлено, що за колишніми працівниками податкової міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб, встановлені Законом України «Про Національну поліцію».
Визначення розмірів працівників податкової міліції їх грошового забезпечення з 01 березня 2018 року було врегульовано постановою КМУ від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу те деяких інших осіб (зі змінами).
Разом з тим, Законом № 1150-IX внесено зміни до частини третьої статті 63 Закону № 2262-XII, відповідно до яких перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції та податкової міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських.
Зазначена законодавча норма визначає виключно види та розміри грошового забезпечення, які включаються для проведення перерахунку пенсій осіб начальницького та рядового складу податкової міліції.
Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII визначенийПорядком проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 р. № 45 (далі - Порядок № 45).
Згідно із абзацом другим пункту 3 Порядку № 45 довідки про розмір грошового забезпечення видаються тим державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком.
Відповідно до абзацу десятого пункту 3 Порядку № 45 в разі ліквідації державних органів довідки видаються правонаступниками таких органів, а в разі їх відсутності - державними органами, визначеними відповідними актами КМУ.
Положеннями пункту 10 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1150-IX та розпорядження КМУ від 24 листопада 2021 року №1493-р «Про початок діяльності Бюро економічної безпеки» встановлено, що ДФС України припинила свою діяльність у частині виконання функцій, які забезпечувалися підрозділами податкової міліції.
Таким чином, станом на час звернення ОСОБА_1 відсутній уповноважений структурний підрозділ, на який покладено функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, довідок про грошове забезпечення для перерахунку пенсій колишнім співробітникам податкової міліції.
У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2025 року, у справі № 320/45957/24 зроблено висновки про те, що відсутність визначення уповноваженого органу, на який буде покладено функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсію, необхідні документи для перерахунку пенсій звільненим працівникам податкової міліції та забезпеченні прийняття нормативно-правого акту, яким буде внесено зміни до Порядку №45 створює ситуацію правової невизначеності. У даній справі суд вважав обґрунтованими та погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що бездіяльність КМУ в цьому випадку є протиправною, оскільки полягає у невчиненні ним юридично значущих дій, а саме: визначення уповноваженого органа, на який буде покладено функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсію, необхідних документів для перерахунку пенсій звільненим працівникам податкової міліції та забезпечення прийняття нормативно-правого акта, яким буде внесено зміни до Порядку №45.
З урахуванням наведеного та беручи до уваги те, що заявнику ОСОБА_1 відмовлено у видачі довідки для реалізації соціальної гарантії на перерахунок пенсії у зв`язку припиненням ДФС та її територіальними органами виконання функцій центрального органу виконавчої влади, а також враховуючи відсутність визначення нормативно-правовими актами органу, уповноваженого на видачу довідок про розмір грошового забезпечення, колегія суддів вважає, що право ОСОБА_1 на перерахунок пенсії, як колишнього працівника податкової міліції, порушено.
Відтак, даний спір повинен вирішуватись в порядку позовного, а не окремого провадження, оскільки в даних правовідносинах вбачається спір про право, а саме право ОСОБА_1 на перерахунок пенсії, як колишнього працівника податкової міліції.
Також колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про врахування позицій заінтересованих осіб, які вбачають наявність у даній справі спору про право.
Так, відповідно до правових висновків, що наведені у постанові Верховного Суду від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб.
Отже, в даному випадку, з врахуванням заперечень заінтересованих осіб щодо проведеного ОСОБА_1 розрахунку розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсії, наявний спір про право, що виник між заявником ОСОБА_1 та заінтересованими особами щодо права заявника на отримання довідки для перерахунку пенсії
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення підлягає залишенню без розгляду на підставі частини шостої статті 294 ЦПК України.
Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення заяви скаржника без розгляду у зв`язку із наявністю у даній справі спору про право, тому оскаржене судове рішення необхідно залишити без змін.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.
Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як судове рішення першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену ухвалу суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 374, 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 20 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
О. В. Пнівчук