ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
30 липня 2026 року м. Дніпро справа № 320/5635/26
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року ( суддя Новікова І.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, третя особа - Державна судова адміністрація України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду, з Третього апеляційного адміністративного суду (в порядку визначення підсудності), надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, третя особа - Державна судова адміністрація України, в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягала у не розгляді поданих позивачем процесуальних клопотань та затягуванні розгляду справи №160/27905/25;
стягнути з Державного бюджету України в особі Державної судової адміністрації України на користь позивача компенсацію моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від від 25 травня 2026 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст. 170 КАС України.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилається на неповне з`ясування обставин у справі та недоведеність обставин, які мають значення для справи, порушення норма матеріального та процесуального права. Так, предметом позову у справі є: визнання протиправною бездіяльності Дніпропетровського окружного адміністративного суду, що полягала у нерозгляді поданих позивачем процесуальних клопотань та затягуванні розгляду справи №160/27905/25 (тривала бездіяльність протягом жовтня 2025 року - лютого 2026 року) та стягнення моральної шкоди, завданої цією бездіяльністю. Вказані дії (або їх відсутність) стосуються не здійснення правосуддя як такого, а організаційної діяльності апарату суду - своєчасного реагування на подані клопотання, забезпечення процесуального руху справи. Суд першої інстанції помилково ототожнив бездіяльність щодо нерозгляду клопотань з діями судді при здійсненні правосуддя.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Таким чином, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Так, предметом є оскарження бездіяльності відповідача щодо невчинення передбачених КАС України процесуальних дій в межах адміністративної справи №160/27905/25, а саме не вирішення клопотань поданих позивачем та затягування розгляду справи №160/27905/25.
За приписами частини першої статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою впливу на безсторонність суду забороняється і зумовлює відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI Про судоустрій і статус суддів ).
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Отже, позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності відповідача стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьов проти України» , заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Відповідні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17 (провадження № 14-5цс19) та від 02 жовтня 2019 року у справі №815/110/16 (провадження №11-547апп19).
Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів наголошує, що питання щодо оскарження процесуальних дій судді(судів), у даному випадку, не розгляді поданих позивачем процесуальних клопотань, в адміністративних справах повинен здійснюватися за правилами адміністративного судочинства в порядку апеляційного оскарження рішення у справі, тому відповідно у відкритті провадження в адміністративній справі за поданим позовом слід відмовити.
Також правильними є висновки суду першої інстанції, що вимоги про відшкодування моральної шкоди завданої позивачу бездіяльністю Дніпропетровського окружного адміністративного суду можуть вирішуватись виключно в рамках цивільного судочинства, оскільки в даній справі не заявлено вимог, які могли б розглядатися в порядку адміністративного судочинства, водночас відповідно до положень частини 5 статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321,322, 327, 329 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко