Дата документу 28.07.2026 Справа № 317/3585/24
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 317/3585/24 Головуючий у 1-й інстанції: Завіновська А.П.
Провадження № 22-ц/807/80/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Мінгазова Р.В.,
Онищенка Е.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго», про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» про захист прав споживачів,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2024 року ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що між ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» та ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, статей 633-634, 642 ч. 2 ЦК України, укладено публічний договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг шляхом фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії з 01.01.2019 (моменту створення юридичної особи).
ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , користується електричною енергією та, відповідно, є її споживачем, водночас своєчасно та в повній мірі не вносить плату за спожиту електричну енергію, внаслідок чого у відповідача за період з 01.12.2021 по 01.12.2023 виникла заборгованість у розмірі 41 017,01 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 41 017, 01 грн, а також за період з 21.01.2022 по 23.02.2022 - 3 % річних в розмірі 4,25 грн., інфляційні втрати в розмірі 22,85 грн., та судовий збір - 3 028,00 грн.
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» про захист прав споживачів.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що договір на споживання електричної енергії ОСОБА_1 не укладав, оскільки його не підписував; позовна заява подана особою, яка не має законних підстав на представництво інтересів позивача, відсутня така юридична особа як ТОВ «Запоріжжяелектропостачання», пропущено строк позовної давності за період з 01.12.2021 по 07.08.2022, не надано обґрунтований розрахунок заборгованості, не проведено Пенсійним фондом України «монетизації», що позбавило відповідача права на пільги.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив здійснити обґрунтований щомісячний розрахунок за комунальну послугу з постачання та розподілу електричної енергії у відповідності з фактично наданою послугою за адресою: АДРЕСА_1 , скасувавши зайві нарахування.
Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2025 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» про захист прав споживачів до спільного розгляду з первісним позовом. Об`єднано первісний позов ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію із зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» про захист прав споживачів в одне провадження.
Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2025 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго».
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго», про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» за період з 21.01.2022 по 23.02.2022 - 3% річних в розмірі 4,25 грн., інфляційні втрати в розмірі 22,85 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» суму надміру сплаченого судового збору, сплаченого на рахунок [рахунок приховано], банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), отримувач: ГУК у Зап.обл./м.Зап. Заводс./22030101, код ЄДРПОУ 37941997, при поданні позову, згідно платіжної інструкції № 5208 (#1629730243809) від 01 липня 2024 року, про сплату судового збору на суму 2 725,20 гривень, у розмірі 605,60 гривень.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» про захист прав споживачів відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати.
В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи зустрічної позовної заяви, зазначає, що представником позивача Неудачіним Р.В. підписано позовну заяву, проте не додано електронної довіреності юридичної особи, ордеру адвоката або договору з юридичною особою.
Вказує, що предметом позову не може бути стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, оскільки така послуга житлова чи/або комунальна - відсутня в Законі України «Про житлово-комунальні послуги». Договір на споживання електричної енергії ОСОБА_1 не укладав та не підписував, пропущено строк позовної давності за період з 01.12.2021 по 07.08.2022, натомість позивачем за первісним позовом під час розгляду справи в суді першої інстанції не заявлено відповідне клопотання про поновлення строку.
Крім того, наголошує на чисельних процесуальних порушеннях, яких припустився суд першої інстанції, зокрема зазначає, що копію позовної заяви апелянт не отримував, оскільки надіслана на його адресу поштова кореспонденція не містила тексту копії позовної заяви з доданими до неї документами на 34 аркушах.
Вказує, що ним було подано заперечення про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та заяву про відсутність отримання копії позовної заяви саме 23.08.2024 безпосередньо через канцелярію суду, проте в протоколі судового засідання у цей день зазначено, що у судове засідання, призначене на 23.08.2024 на 9:00 Клименко О.О. не з`явився до суду.
Зустрічна позовна заява апелянта належно не зареєстрована, у матеріалах справи відсутній протокол передачі справи раніше визначеному складу суду, а на сайті Судова влада України відсутній звіт про передачу справи раніше визначеному складу суду.
Інші учасники справи рішення суду не оскаржили.
Від представника ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» - адвоката Неудачіна Р.В. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог ТОВ «Запоріжжяелектропостачання», а також із того, що під час розгляду справи борг за спожиту електричну енергію в розмірі 41 017,01 грн було сплачено. Отже, у ОСОБА_1 перед ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» залишилися невідшкодованими за прострочення основного зобов`язання за період з 21.01.2022 по 23.02.2022 - 3% річних в розмірі 4,25 грн. та інфляційні втрати в розмірі 22,85 грн., які відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягають стягненню з відповідача за первісним позовом.
Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» про захист прав споживачів, в якому ОСОБА_1 просив суд здійснити обґрунтований щомісячний розрахунок за комунальну послугу з постачання та розподілу електричної енергії у відповідності з фактично наданою послугою за адресою: АДРЕСА_1 , скасувавши зайві нарахування, суд, виходячи з суті позовних вимог та факту сплати основної суми заборгованості за спожиту електричну енергію, вважав необхідним у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , та на підставі особового рахунку № НОМЕР_1 , оформленого на його ім`я, користується електричною енергією.
Відповідно до розрахунку заборгованості, за вказаною адресою за період з 01.12.2021 року по 01.12.2023 було спожито 21672 кВт*год. на загальну суму 41 017,01 грн.
19.05.2025 року борг за спожиту електричну енергію в розмірі 41 017,01 грн. було погашено.
При цьому, ОСОБА_1 заперечував в судовому засіданні в суді першої інстанції факт сплати боргу за електричну енергію, водночас повідомив, що можливо вказаний борг могли сплатити інші особи, яким він повідомив про наявну у нього заборгованість за електричну енергію.
Таким чином, у ОСОБА_1 перед ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» залишилися невідшкодованими за прострочення основного зобов`язання за період з 21.01.2022 по 23.02.2022 - 3% річних в розмірі 4,25 грн. та інфляційні втрати в розмірі 22,85 грн.
Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг визначені ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Обов`язок споживача щодо здійснення оплати житлово-комунальних послуг передбачений п. 5 ч. 2 ст. 7 чинного Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
11 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13 квітня 2017 року №2019-VIII.
Згідно частин 1 та 2 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Статтею 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Відповідно до ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії», споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Згідно пункту 84 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання;
Статтями 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Загальний порядок укладання, зміни і розірвання договору регулюється главою 53 ЦК України.
Відносини з приводу укладання договору на постачання електричної енергії та відносини з приводу її споживання регулюються статтею 714 ЦК України, Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою НКРЕКП № 312 від 14 березня 2018 року (далі - Правила) та Законом України «Про ринок електричної енергії».
За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (стаття 714 ЦК України).
Тлумачення статті 714 ЦК України свідчить, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання енергетичних ресурсів споживачу, є видом договору купівлі-продажу (подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17).
Згідно з пунктом 2 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року №312 договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до постанови.
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі №465/5980/17 (провадження №61-1178св20)).
Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
За змістом ст. 11 ЦК України факт відкриття особового рахунку та постачання електричної енергії вважається укладенням договору на умовах, передбачених Законом України «Про електроенергетику» (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 509/3536/15- ц та від 15 липня 2019 року у справі № 347/713/17).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) зазначено, що «з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».
Абзацом п`ятим пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.
У відповідності до п. 13 Перехідних положень вказаного закону, передача постачальнику універсальних послуг персональних даних побутових та малих непобутових споживачів під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу не потребує отримання згоди та повідомлення таких споживачів про передачу персональних даних і вважається такою, що здійснена в загальносуспільних інтересах з метою забезпечення постачання електричної енергії споживачам.
Підключення електроенергії за заявою наймача (власника квартири, приміщення) і відкриття особового рахунку слід вважати фактичним укладенням договору на умовах, передбачених Законом України «Про ринок електричної енергії» та Правила роздрібного ринку електричної енергії.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 Закону України «Про ринок електричної енергії», підпункту 1 пункту 5.2.1 ПРРЕЕ електропостачальники, мають право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії», підпунктів 1, 2 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ, споживач електричної енергії, серед іншого, зобов`язаний: - користуватися електричною енергією виключно на підставі договору (договорів); - сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (далі - договір) є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно побутовим та малим непобутовим споживачам (далі - споживач) постачальником універсальних послуг (далі - постачальник) та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до цього договору. Умови цього договору є обов`язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку.
ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» як постачальник електричної енергії свої зобов`язання виконує та надає ОСОБА_1 послуги з постачання електроенергії. Однак ОСОБА_1 , що підтверджено матеріалами справи, взятих на себе зобов`язань належним чином не виконує та не сплачує вартість спожитої електричної енергії вчасно.
З 01.01.2019 року ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» є постачальником універсальних послуг, на якого покладений спеціальний обов`язок щодо постачання електричної енергії побутовим споживачам на території Запорізької області відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 62 Закону України «Про ринок електричної енергії».
Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» та фактично споживає надані позивачем послуги, але не сплачує їх вартість, внаслідок чого на час звернення до суду з первісним позовом утворилась заборгованість, що свідчить про наявність у позивача права вимоги оплати заборгованості за спожиту електроенергію.
Доказів визнання недійсним або припиненим договору, щоб стало підставою його невиконання стороною, суду не надано.
Доказів, які б свідчили про невикористання електропостачання, скаржником не надано.
Пунктом 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії передбачено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюються за даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку.
Пунктом 4.12 ПРРЕЕ передбачено, що споживач зобов`язаний протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка сплатити за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію, але не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.
Згідно п. 4.21 ПРРЕЕ оплата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію має здійснюватися згідно із строками, встановленими договором та сформованим відповідним учасником роздрібного ринку платіжним документом.
За твердженням позивача за первісним позовом ОСОБА_1 є споживачем електричної енергії (особовий рахунок № НОМЕР_1 ), яку постачає ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» за адресою: АДРЕСА_1 . Дані обставини підтверджуються матеріалами справи, зокрема довідками Департаменту адміністративних послуг (т. 1, а.с. 49, 50). ОСОБА_1 також зазначає вказану адресу у своїй апеляційній скарзі.
Як вбачається з розгорнутого розрахунку заборгованості, зазначений особовий рахунок співпадає з номером договору від 01 січня 2019 року, який по своїй природі є публічним договором, який розміщений на сайті ТОВ «Запоріжжяелектропостачання».
Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 за спірний період двічі здійснював оплату за надані позивачем послуги у зазначений будинок - 18.05.2022 та 28.06.2022.
Зважаючи на наведені вище положення та норми права, належними та допустимими доказами підтверджується, що ОСОБА_1 є споживачем наданих послуг, оскільки фактично мешкає за вищевказаною адресою.
Звертаючись із позовом до суду, позивач за первісним позовом просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за надану у будинок за адресою: АДРЕСА_1 ,електричну енергію у період з 01.12.2021 по 01.12.2023 у розмірі 41 017,01 грн, на підтвердження факту існування вказаної заборгованості позивачем за первісним позовом були надані суду першої інстанції детальні розрахунки боргу, з яких чітко прослідковується, що за вказаною адресою за вищезазначений період було спожито 21672 кВт*год. на загальну суму 41 017,01 грн.
ОСОБА_1 розрахунок заборгованості не спростовано.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних
Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.
З огляду на викладене, правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.
Як вбачається з вказаної правової норми, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі N 686/21962/15-ц).
Враховуючи, що 19.05.2025 року борг за спожиту електричну енергію в розмірі 41 017,01 грн було погашено, суд правильно виснував, що залишилися невідшкодованими за прострочення основного зобов`язання за період з 21.01.2022 по 23.02.2022 - 3% річних в розмірі 4,25 грн. та інфляційні втрати в розмірі 22,85 грн, які відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню з ОСОБА_1 , оскільки такі нарахування здійснені до 24.02.2022, тобто до введення воєнного стану на території України.
Щодо наявності підстав для застосування строку позовної давності в рамках даної справи, колегія суддів виходить з наступного.
Встановлено, що з первісним позовом про стягнення вказаної суми заборгованості позивач звернувся до суду 05.07.2024 року.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину. Вказаний закон набрав чинності з 02 квітня 2020 року.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено на всій території України карантин з 12.03.2020, який неодноразово продовжувався та тривав до 30.06.2023.
Встановлено, що період заборгованості визначено позивачем в розрахунку заборгованості з 01.12.2021 року по 01.12.2023.
Таким чином, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30.03.2020 №540-IX, тобто з 02.04.2020 року і до 30 червня 2023 року діяло положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину.
Враховуючи наведене, вимоги позову щодо стягнення заборгованості за період з 01.12.2021 року по 01.12.2023 заявлені у межах строків позовної давності
Щодо повноважень представника ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» Неудачіна Р.В.
Позовна заява підписана представником ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» за довіреністю Неудачіним Р.В. (довіреність № 2 від 02 січня 2024 року, діє до 31.12.2024 включно, яка підписана директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» Сергієм Богуславцем, який має повноваження на видання довіреностей відповідно до Статуту ТОВ «Запоріжжяелектропостачання»).
За положеннями ч. 2 ст. 60 ЦПК України під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
Зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи (п. 1 ч. 1 ст. 62 ЦПК України).
Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами (ч. 3 ст. 62 ЦПК України).
Встановленими обставинами та вищенаведеними нормами права спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність належних повноважень у представника позивача за первісним позовом.
Щодо судових витрат у вигляді сплати судового збору, Клименко О.О. в своїй апеляційній скарзі заперечував щодо стягнення з нього 2422,40 грн судового збору на користь ТОВ «Запоріжжяелектропостачання».
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір»).
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» при подачі позову через підсистему «Електронний суд» було сплачено судовий збір двома окремими квитанціями на суму 302,80 грн. та 2 725,20 грн., на загальну суму 3 028, 00 грн.
Водночас, згідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті (ставки судового збору), в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що складає 2 422,40 грн.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками районного суду, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» про захист прав споживачів, в якому ОСОБА_1 просив здійснити обґрунтований щомісячний розрахунок за комунальну послугу з постачання та розподілу електричної енергії у відповідності з фактично наданою послугою за адресою: АДРЕСА_1 , скасувавши зайві нарахування, суд першої інстанції, виходячи з суті позовних вимог та факту сплати основної суми заборгованості за спожиту електричну енергію, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову.
За своїм змістом інші доводи апеляційної скарги на рішення суду зводяться до повторень заперечень проти первісного позову та повторень підстав зустрічного позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Решта доказів та обставин, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Таким чином, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 28 липня 2026 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: Р.В. Мінгазов
Е.А. Онищенко