РІШЕННЯ
Іменем України
Справа № 285/1753/26
провадження у справі № 2-о/0285/102/26
27 липня 2026 року м. Звягель
Звягельський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
головуючої судді…………….…Літвин О. О.,
секретаря…………......................Клечковської М. М.,
з участю:
заявниці........................................ ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами окремого позовного провадження
за заявою ОСОБА_1
заінтересована особа: Брониківська сільська об`єднана територіальна громада в особі Брониківської сільської ради Звягельського району Житомирської області
про встановлення юридичного факту, -
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року заявниця звернулася до суду з заявою, в якій просила встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини.
Заяву мотивувала тим, що померлий є її батьком, з яким з січня 2006 рокувона проживала за місцем реєстрації померлого, мали спільний побут, тому і прийняла спадщину, яка відкрилась після його смерті, хоч сама зареєстрована за адресою, відмінною від реєстрації ОСОБА_2 .
При зверненні до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину отримала відмову в зв`язку з пропуском шестимісячного терміну для прийняття спадщини та відсутністю факту прийняття спадщини.
Встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини має для неї юридичне значення, оскільки надасть змогу реалізувати своє право на оформлення спадщини на земельну частку (пай), що залишилась після смерті батька.
Заявниця в судовому засіданні підтримала свої вимоги та просила їх задовольнити.
Представник сільської ради, заінтересованої особи, у заяві від 09.04.2026 просила розглядати справу за її відсутності.
Заслухавши учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Барвинівка Новоград-Волинського району Житомирської області помер ОСОБА_2 , у віці 60 років, який на момент смерті був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1 .
При зверненні до приватного нотаріуса з усною заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, 17.05.2024 ОСОБА_1 отримала роз`яснення про неможливість вчинення нотаріальної дії через відсутність в неї факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 та рекомендовано звернутись до суду із заявою про визначення додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини.
Після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не заводилась, заповіти від його імені не посвідчувались.
Родинні стосунки між померлим та заявницею, як батька й доньки, підтверджені відповідними свідоцтвами.
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ст.19 ЦПК).
Статтею 315 ЦПК передбачена можливість встановлення фактів, що мають юридичне значення, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тощо. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Згідно з ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї.
Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину. Подібні висновки щодо застосування ч.3 ст.1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 28.04.2021 у справі № 204/2707/19, від 19.05.2021 у справі №937/10434/19.
При цьому, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч.3 ст.1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані заявником, та оцінені судом.
Виходячи зі змісту ч.3 ст.1268 ЦК України, для встановлення факту проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, не є принциповим встановлення конкретного періоду спільного проживання, а необхідним є встановлення постійного проживання разом із спадкодавцем саме на час відкриття спадщини.
Справи окремого провадження розглядаються судом із додержанням загальних правил, встановлених ЦПК, за винятком положень змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми, тобто такими, які дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, тобто обставин, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до правил доказування у цивільному процесі лише посилання на факти, без їх доведення належними та допустимими доказами, не може бути підставою для задоволення заяви.
Тобто, саме заявник в справах окремого провадження зобов`язаний надати суду докази, за якими він просить встановити юридичний факт. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
З довідки сільської ради від 17.03.2026 слідує, що заявниця станом на травень 2006 року була зареєстрована в АДРЕСА_2 , втім за вказаним місцем реєстрації не проживала. З витягу з реєстру територіальної громади від 17.05.2024 слідує, що з 18.09.2017 ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_3 .
Для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом. Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1 ст.1269 ЦК України).
У постанові від 23.12.2019 у справі №303/1816/17 Верховний Суд зазначив, що місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона тимчасово знаходиться. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.
Як на підставу своєї заяви, ОСОБА_1 посилалася на акт від 17.03.2026, складений комісією в складі старости Барвинівського старостинського округу і спеціаліста землевпорядника, згідно якого на підставі свідчень сусідів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , заявниця з січня 2006 року проживала без реєстрації разом із батьком ОСОБА_2 , вели домашнє господарство в АДРЕСА_1 . Письмові пояснення вказаних сусідів також долучені заявницею до заяви.
Однак зазначений акт не може вважатися належним та допустимим доказом у розумінні ст.ст.76, 77, 78 ЦПК, оскільки: староста не є органом, уповноваженим встановлювати юридичні факти; акт виданий не на підставі офіційних документів, а виключно зі слів свідків, та він є складеним через 20 років після смерті ОСОБА_2 , тобто через багато років після фактичного проживання.
Також судом була допитана свідок ОСОБА_3 , яка спершу пояснила, що заявниця приходила до батька і допомагала йому по господарству, а сама проживала з чоловіком окремо. Потім після розлучення вона проживала у батька, втім не пам`ятає точної дати.
Суд зазначає, що пояснення свідка у цьому випадку не є належним доказом факту спільного проживання осіб, оскільки являє собою суб`єктивну оцінку особистих стосунків заявниці з померлим, а такі твердження скоріше за все ґрунтуються на розповідях самої заявниці.
Відтак, суд не може покласти в основу рішення ні сам акт старости, ні покази свідка.
Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суди встановлюють факти лише за наявності достовірних і беззаперечних доказів, які підтверджують такі обставини, а не на підставі припущень чи показань осіб без інших доказів.
Коли факт спільного проживання заявляється з метою отримання майнових чи спадкових прав, ВСУ підкреслює, що заява про встановлення факту має бути обґрунтована належними доказами, а не лише припущеннями чи «довідками».
Інших доказів на підтвердження того, що заявниця проживала разом зі своїм батьком ОСОБА_2 за його життя по АДРЕСА_1 , або вони разом вели господарство, суду не надано.
Відтак, резюмуючи викладене, оскільки ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, суд прийшов висновку про відсутність підстав для задоволення її заяви.
Керуючись 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її заяви про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку оскарження, рішення набирає законної сили за результатом апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги на нього безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного його тексту.
Дата виготовлення повного тексту судового рішення - 30.07.2026.
Головуюча суддя ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? О. О. Літвин