ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/47987/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Попової О.Г. суддів: Мєзєнцева Є.І., Чуприни О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного Товариства "Укргазвидобування" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанови від 11.07.2023 №012613,-
В С Т А Н О В И В:
Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову від 11.07.2023 №012613.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Акціонерне Товариства "Укргазвидобування" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не погодився із доводами апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Акціонерного Товариства "Укргазвидобування" не підлягає задоволенню.
01.06.2023 уповноваженими особами Укртрансбезпеки, відповідно до направлення від 26.05.2023 № НР 000921 на рейдову перевірку, на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів в місцях навантаження і розвантаження, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.
За результатом проведеної перевірки транспортного засобу марки «MAЗ» з причіпом EVERLAST, номерний знак номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , що належить власнику - АТ "Укргазвидобування", водій ОСОБА_1 та складено акт №АР025723 про виявлені порушення - статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", пп.3 п.9 розділу 1 правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів наказу МВС №656 від 01.08.2018, а саме: при здійснення вантажних перевезень згідно ТТН №900076591 на відпуск нафтопродуктів відсутня письмова інструкція на випадок аварії або надзвичайної ситуації, чим порушено вимоги статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена абзц. 3.4.1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
22.06.2023 відповідачем направлено позивачу рекомендованим листом із штрих-кодовим ідентифікатором №0308300081368 повідомлення від 20.06.2023 №45545/28/24-23 про виклик для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 11.07.2023. Лист отримано 27.06.2023.
11.07.2023 відділом державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті винесена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №012613, якою з АТ "Укргазвидобування" стягнуто адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000, 00 грн.
Не погодившись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, Акціонерне товариств "Укргазвидобування" звернулося до суду із цим позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 5 квітня 2001 року №2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III), відповідно до частини дванадцятої статті 6 якого державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Статтею 1 Закону №2344-III, встановлено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно частини десятої статті 6 Закону №2344-III, на території України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю.
Відповідно до положень частини дванадцятої статті 6 Закону №2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Частиною першою статті 48 Закону №2344-III визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Згідно частини другої статті 48 Закону №2344-III документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Відповідно до приписів статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов`язковими документами також є:
для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.
Правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов`язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, внутрішнім водним, автомобільним та авіаційним транспортом, визначені Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів» (далі - Закон №1644-III), абз. 2-3 ст.1 якого передбачено, що небезпечним вантажем є речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об`єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин.
Небезпечні речовини - речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті рідини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби.
Законом України від 02.03.2000 №1511-ІІІ «Про приєднання України до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ)» Україна приєдналася до її виконання. Головна мета ДОПНВ полягає у забезпеченні безпечного перевезення небезпечних вантажів, а також у спрощенні міжнародних перевезень таких вантажів, зобов`язуючи країни - учасниці угоди допускати перевезення небезпечних вантажів з інших країн - учасниць за умови дотримання вимог ДОПНВ.
При цьому у національному законодавстві України, вимоги ADR імплементовані та впровадженні у Порядку та основних вимогах до забезпечення безпеки дорожнього перевезення небезпечних вантажів на всій території України, визначенні Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів, які затвердженні наказ Міністерства внутрішніх справ України 04 серпня 2018 року №656 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 11 вересня 2018 р. за №1041/32493 (далі - Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів).
Пунктами 2-4 Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів передбачено, що ці Правила розроблено з урахуванням вимог:
Директиви 2008/68/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 24 вересня 2008 року про внутрішні перевезення небезпечних вантажів;
додатків А, B до Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів від 30 вересня 1957 року (далі - ДОПНВ).
Вимоги цих Правил обов`язкові для суб`єктів господарювання незалежно від форм власності та фізичних осіб, які є учасниками дорожнього перевезення небезпечних вантажів.
Дорожнє перевезення небезпечних вантажів територією України здійснюється з урахуванням вимог додатків А, В до ДОПНВ та цих Правил.
Відповідно до пункту 8 та абзацу восьмого підпункту 3 пункту 9 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів водій транспортного засобу, що перевозить небезпечні вантажі, у разі дорожньо-транспортної пригоди або вимушеної зупинки, у результаті яких небезпечні вантажі проникли або можуть проникнути назовні, повинен негайно сповістити про це підрозділ поліції та вжити відповідних заходів, зазначених у Правилах дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР), та письмових інструкціях, передбачених розділом 5.4.3 додатка А до ДОПНВ, наведених у додатку 3 до цих Правил.
При перевезенні небезпечних вантажів на транспортній одиниці мають бути, крім перелічених у ПДР, такі документи, у випадках, передбачених ДОПНВ, на транспортній одиниці мають бути додатково письмові інструкції, передбачені розділом 5.4.3 додатка А до ДОПНВ.
У додатку 3 до цих Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів наведено зміст «Письмових інструкцій відповідно до ДОПНВ».
Так, абзацом дев`ятим підпункту 3 пункту 9 розділу І Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України 04.08.2018 №656 встановлено, що письмові інструкції зберігаються в кабіні транспортного засобу в легкодоступному місці. Автомобільний перевізник забезпечує ознайомлення водіїв, які беруть участь у перевезенні, із змістом письмових інструкцій та належне виконання ними зазначених інструкцій.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону №2344-III водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.
Таким чином, положеннями Закону покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія - пред`явлення для перевірки відповідних документів, при цьому, у розумінні визначень Закону, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно з приписами абзацу третього частини першої статті 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Обов`язок позивача щодо дотримання вимог підзаконних нормативно-провового акту - Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 04 серпня 2018 року №656 передбачено чинним законодавством.
Щодо заперечення позивачем факту надання саме ним послуг з перевезень вантажів та обґрунтовуючи протиправність оскаржуваної постанови, позивач стверджує, що він не є перевізником, а лише здійснював доставку власного вантажу.
За визначеннями, викладеним у статті 1 Закону №2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (стаття 33 Закону № 2344-III).
Відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не власники транспортних засобів за умови, що вони не використовують транспортний засіб, а лише володіють майновими правами на нього, у відповідності до статті 1 Правил дорожнього руху України.
Суд зазначає, що позивач у день проведення перевірки у розумінні вищезгаданих норм здійснював перевезення вантажу за власний кошт, а тому, автомобільним перевізником у даному випадку був саме позивач.
Для цілей застосування Закону №2344-ІІІ, визначальним є факт здійснення вантажних перевезень, оскільки будь-яка особа, яка здійснює перевезення вантажів, є автомобільним перевізником.
У той же час, з ЄДР вбачається, що одним із видів діяльності позивача є: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, тобто позивач є автомобільним перевізником в розумінні Закону №2344-III.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріалами справи підтверджено, що згідно товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) №900076591 від 01.06.2023 транспортний засіб МАЗ 5440 В9, номерний знак НОМЕР_1 ; причеп EVERLAST EVL-LPG, номерний знак НОМЕР_2 , здійснював перевезення вантажу Газу нафтового скрапленого марки А Shebel UN 1965 2(2.1) Філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (25976423). Позивач у вказаній накладній зазначений в якості перевізника, замовника і вантажоодержувача одночасно.
Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 №363 (далі - Правила №363), товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.
Пунктом 11.1. Правил № 363, встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
З аналізу наявної в матеріалах справи товаро-транспортної накладної судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач фактично виступає перевізником товару за власний кошт. Тобто, позивач в даному випадку, є автомобільним перевізником, який здійснював перевезення товару за власний кошт, що відповідає приписам статті 1 Закону № 2344-III.
Тому, водії, які здійснюють перевезення небезпечного вантажу, зобов`язаний мати при собі письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.
Позивач у розумінні законодавства про автомобільний транспорт та дорожній рух, як власник транспортного засобу, який виконує перевезення певних небезпечних вантажів, із залученням праці найманого водія, є автомобільним перевізником, незалежно від виду та характеру здійснюваних перевезень, з безумовним обов`язком наявності письмової інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.
У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов`язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.
Абзац третій частина перша статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений ст.39 та 48 цього Закону в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тож, за відсутності документів, зокрема, в даному випадку письмової інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації виконуючи вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Матеріалами справи підтверджується, що підставою для висновків відповідача про порушення позивачем вимог статті 48 Закону №2344-III слугувала відсутність на час проведення перевірки письмової інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації, яка повинна зберігаються в кабіні транспортного засобу в легкодоступному місці.
Щодо тверджень позивача про те, що він не надавав послуг із перевезення вантажів, а перевозив вантаж для власних потреб власними засобами, суд не бере до уваги та зазначає, що є необґрунтованими, оскільки норми Положення №340 не містять розмежувань щодо поширення своєї дії на осіб, які надають послуги з перевезення вантажів, чи осіб, які здійснюють перевезення вантажів. Окрім того, в контексті визначення позивача, як суб`єкта відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт у спірних правовідносинах варто зазначити, що з урахуванням змісту норм Закону №2344-ІІІ, відповідальність у даному випадку несуть фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо здійснюють, у тому числі, за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами.
Зокрема, приписи статті 60 Закону №2344-III передбачають наявність спеціального суб`єкта відповідальності - автомобільного перевізника. Отже, законом чітко визначено відмінність між особою, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, та особою, яка використовує його або безпосередньо, або через водія (іншу юридичну особу) для здійснення перевезень. Таким чином, власник транспортного засобу та перевізник можуть бути як однією особою, так і різними. Водночас, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт є саме автомобільний перевізник.
Під час проведення перевірки позивачем в порушення вимог Закону №2344-III не надано письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. Непред`явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому, суд вважає, що відповідачем правомірно було складено спірну постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Відповідно до частини третьої статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Згідно пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За приписами частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Акціонерного Товариства "Укргазвидобування", рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення його без змін.
Керуючись статтями 229, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Акціонерного Товариства "Укргазвидобування" - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанови від 11.07.2023 №012613 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.Г. Попова
Судді: Є.І. Мєзєнцев
О.В. Чуприна