П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/12014/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Альчук Максим Петрович
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
30 липня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосовування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу № ОПШ 000688 від 14.08.2025.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.03.2026 позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що контролюючий орган встановлює особу-перевізника на підставі тих документів, які водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника передає такому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього руху. З наданих водієм документів встановлено, що перевізником, яким не не дотримано вимог законодавства, є саме позивач.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зауважив, позивач не є автомобільним перевізником.
З урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 14.07.2025 посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті відділу держаного нагляду (контролю) у Вінницькій області була проведена рейдова перевірка транспортного засобу марки Mersedes-benz, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 на автомобільній дорозі О-02-06-02 біля села Могилівка.
За результатами перевірки складено акт проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень, пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № ОАР000230 від 14.07.2025, у якому зафіксовано, що під час перевірки встановлено порушення ст. 34, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III (Закон № 2344-III), а саме: відсутня належним чином оформлена товарно-транспортна накладна на вантаж (відсутня інформація про транспортного перевізника), відсутні тахокарти за 14.07.2025 та за попередні 28 днів або бланк підтвердження діяльності водія, визначених положеннями Закону № 2344-III та Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (Порядок № 1567).
Представником позивача надано письмові пояснення, у яких вказано, що ОСОБА_1 не є перевізником та на нього не може бути покладено відповідальності за вказані порушення.
В.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області склав постанову № ОПШ 00688 від 14.08.2025 про застосовування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн на підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону № 2344-III.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є автомобільним перевізником, а отже й суб`єктом правопорушення, передбаченого абз.3 ч.1 ст.60 Закону № 2344-III.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 34 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Частиною першою ст. 48 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону № 2344-ІІІ документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
З акту проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень, пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № ОАР000230 від 14.07.2025 встановлено, що відповідач констатував порушення ст. 48 Закону № 2344-III, а саме у водія транспортного засобу були відсутні тахокартки та належним чином оформлена товарно-транспортна накладна.
Абзацом 3 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-ІІІ визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Факт допущення вказаного порушення позивач не заперечує. Водночас, стверджує, що суб`єкт правопорушення, передбаченого абз.3 ч.1 ст.60 Закону № 2344-III, є спеціальним а саме - автомобільний перевізник. При цьому, у даному випадку позивач не виступав автомобільним перевізником.
Стаття 1 Закону № 2344-III визначає, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.
У главі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363 визначено, що перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
Висновку про те, що у даному випадку позивач є автомобільним перевізником відповідач дійшов з огляду на те, що під час перевірки водій надав технічний паспорт на автомобіль Mersedes-benz, номерний знак НОМЕР_1 , згідно із яким власником такого автомобіля є позивач.
Суд зазначає, що дійсно згідно свідоцтва про реєстрацію вказаного транспортного засобу позивач є його власником.
При цьому, на підставі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можливо визначити автомобільного перевізника, який фактично здійснював перевезення. Так, автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу. Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах.
До того ж, при перевірці транспортного засобу водієм було надано поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 226246365, у якому страхувальником визначено СТОВ "ПИСАРІВКА".
Відповідно до ст. 12 Закону № 2344-III суб`єкти господарювання (перевізники), що здійснюють перевезення пасажирів та/або вантажів, зобов`язані укласти договір страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю пасажирів під час користування автомобільним транспортом, та за шкоду, заподіяну вантажу, багажу при перевезенні, за класом страхування 10, визначеним статтею 4 Закону України "Про страхування".
Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, за погодженням з Національним банком України.
Наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 22.07.2024 № 671 затверджено Порядок та умови страхування на автомобільному та міському електричному транспорті, пунктом 2 розділу ІІ якого передбачено, що страхування відповідальності здійснюється на підставі договору страхування, який укладається між перевізником (страхувальником) та страховиком з урахуванням вимог цих Порядку та умов (далі - договір страхування відповідальності).
Отже, страховий поліс містить інформацію про особу перевізника, який, відповідно до чинних норм законодавства, є страхувальником.
Вказана обставина не була врахована відповідачем, посадові особи Укртрансбезпеки належним чином не перевірили і не підтвердили свої при припущення про те, що автомобільним перевізником у даному випадку є саме позивач.
Необґрунтованість та недоведеність висновків відповідача про те, що у даному випадку автомобільним перевізником є саме позивач, зумовили безпідставне застосування штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт до особи, яка не є суб`єктом такого порушення, що свідчить про протиправність та необхідність скасування оскаржуваної постанови.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.