Справа № 355/1450/26
Провадження № 2/355/1276/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2026 року Баришівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Чальцевої Т.В.,
секретаря судового засідання верби Ю.О.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Баришівської селищної ради Броварського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно, -
УСТАНОВИВ:
22.06.2026р. позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача - до Баришівської селищної ради Броварського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позову зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_2 , про що складено відповідний актовий запис № 818 та Броварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .
За життя батьком, ОСОБА_2 , було складено заповіт, згідно з яким належну йому на праві приватної власності земельну ділянку та будівлі на ній, які розташовані по АДРЕСА_1 він заповів позивачці - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В день смерті батька ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка площею 0,0764 га для ведення колективного садівництва, кадастровий номер [номер приховано]:21:086:0047 та садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1
Після смерті батька ОСОБА_2 , позивач звернулася до державного нотаріуса Сьомої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. За її заявою Сьомою київською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 484/2025 до майна ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
28 січня 2026 року державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори Мурга Ларисі Сергіївні було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,0764 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки [номер приховано]:21:086:0047, яка належала померлому на підставі Державного акту на право власності на землю серії ІІ-КВ № 027956, виданого на підставі рішення виконкому Сезенківської сільської ради від 25 лютого 1999 року за № 11, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю КВ № 2174.
Однак, 18 червня 2026 року державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори позивачці видано постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з ненаданням спадкоємцем правовстановлюючого документу на садовий будинок.
За життя батько позивачки , ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в 1991 році побудував садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується технічним паспортом виготовленим 07 травня 2026 року Баришівським районним центром нерухомості на замовлення ОСОБА_1 та довідкою виданою 18 червня 2026 року Головою садового товариства «Волошка».
У зв`язку з вищевикладеним, позивач звернулась до суду із вищевказаним позовом, який просила задовільнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 23.06.2026р. відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
Проведення підготовчого засідання призначено на 09.07.2026р. та 21.07.2026р.
У судове засідання позивач не з`явилася, належним чином повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, на задоволенні позову наполягала.
25.06.2026р. на адресу суду надійшла заява представника відповідача -- Баришівської селищної ради Броварського району Київської області щодо визнання позову та розгляду справи у їх відсутність.
Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження, суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Частиною 4 ст. 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У зв`язку з вищевикладеним, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_2 , про що складено відповідний актовий запис № 818 та Броварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 8).
Зі змісту свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 26.08.1969р. вбачається, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 11).
11.11.1989р. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уклала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 11.11.1989 р. (а.с. 12).
За життя батьком позивачки , ОСОБА_2 , було складено заповіт, згідно з яким належну йому на праві приватної власності земельну ділянку та будівлі на ній, які розташовані по АДРЕСА_1 він заповів позивачці - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 22).
В день смерті батька ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка площею 0,0764 га для ведення колективного садівництва, кадастровий номер [номер приховано]:21:086:0047 та садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Після смерті батька ОСОБА_2 , позивач звернулася до державного нотаріуса Сьомої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. За її заявою Сьомою київською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 484/2025 до майна ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
28 січня 2026 року державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори Мурга Ларисі Сергіївні було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,0764 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки [номер приховано]:21:086:0047, яка належала померлому на підставі Державного акту на право власності на землю серії ІІ-КВ № 027956, виданого на підставі рішення виконкому Сезенківської сільської ради від 25 лютого 1999 року за № 11, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю КВ № 2174 (а.с. 14).
Однак, 18 червня 2026 року державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори позивачці видано постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з ненаданням спадкоємцем правовстановлюючого документу на садовий будинок (а.с. 24-25).
За життя батько позивачки , ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в 1991 році побудував садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується технічним паспортом виготовленим 07 травня 2026 року Баришівським районним центром нерухомості на замовлення ОСОБА_1 та довідкою виданою 18 червня 2026 року Головою садового товариства «Волошка» (а.с. 16-21).
На підставі статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно статті 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої та другої статті 1220 Цивільного кодексу України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Статтею 41 Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
Також у пункті 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 (далі Інструкція), міститься перелік об`єктів (будівельних робіт), які не належать до самочинного будівництва.
Зокрема, зазначено, що до самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року.
Відповідно до пункту 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі Порядок), документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди. прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.
Відносини, пов`язані з державною реєстрацією права власності на збудовані об`єкти нерухомого майна, нерозривно пов`язані з законодавством у сфері містобудування, а саме із Законом України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності».
Так, відповідно до вказаного Закону, обов`язковою умовою створення об`єкта містобудування як об`єкта цивільно-правових відносин, щодо якого можуть виникати речові права, є прийняття такого об`єкта в експлуатацію.
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» набрав чинності з 12 березня 2011 року. У пункті 9 Розділу V «Прикінцеві положення» цього Закону передбачений певний строк для проходження процедури прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами їх технічного обстеження.
Зокрема, до таких об`єктів було віднесено індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період з 05 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року.
Враховуючи наведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпні 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-1? «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV), права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Згідно з частиною третьою статті 3 Закону № 1952-IV, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.
Фактично, єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).
Отже, до 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедури введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Законодавство, чинне на той час, не пов`язувало виникнення права власності на садові будинки з надвірними будівлями та спорудами з державною реєстрацією такого права.
Як вбачається з технічного паспорту, виготовленого 07 травня 2026 року Баришівським районним центром нерухомості на замовлення ОСОБА_1 , роком побудови садового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 вказано 1991 рік.
Відповідна правова позиція є сталою в практиці Верховного Суду (постанови від 26 лютого 2020 року у справі № 607/16873/18 (провадження № 61-12451св19), від 10 серпня 2022 року у справі № 175/2629/18 (провадження № 61-17998св21), від 26 лютого 2020 року у справі № 607/16873/18 (провадження № 61-12451св19)), від 15 жовтня 2020 року у справі № 623/214/17 та від 15 січня 2021 року у справі № 1540/3952/18 і висновки судів попередніх інстанцій відповідають такому підходу.
Відповідно до листа вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13, громадяни, які збудували житлові будинки до 5 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями, отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 5 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.
Так, згідно частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до положень частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За правилами статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, у позовній заяві позивач не ставить вимоги про стягнення судового збору з відповідача. Відтак, ухвалюючи рішення, суд не вирішує питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат по сплаті судового збору сплачених позивачем при зверненні до суду с вищевказаним позовом.
Керуючись ст.ст. 57, 60, 70, 72 СК України, ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст. ст. 4, 19, 76, 81, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Баришівської селищної ради Броварського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 47,1 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті батька - ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судові витрати у справі, понесені позивачем ОСОБА_1 - залишити за нею.
Апеляційна скарга на рішення подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Баришівського
районного суду Т. В. Чальцева