Справа № 569/2478/18
УХВАЛА
27 липня 2026 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Кучиної Н.Г.,
секретар судового засідання Корпесьо В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на двох дітей, -
В С Т А Н О В И В:
16.06.2026 адвокат Саламандик Андрій Іванович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі № 569/2478/18 за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на двох дітей.
В обґрунтування заяви вказує, що 01 березня 2018 року Рівненським міським судом Рівненської області у справі № 569/2478/18 було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей. Лише у 2026 році представником боржника було отримано копію вказаного судового наказу, про існування якого боржнику до цього часу відомо не було.
Після ознайомлення з матеріалами справи встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання стягувачем оригіналу судового наказу, а саме: відсутні докази вручення стягувачу судового наказу; відсутні поштові повідомлення про вручення; відсутні розписки про отримання виконавчого документа; відсутні заяви стягувача про видачу оригіналу судового наказу; відсутні відомості про видачу стягувачу оригіналу судового наказу; відсутні будь-які інші документи, які б підтверджували фактичне отримання стягувачем виконавчого документа.
Крім того, з моменту постановлення судового наказу минуло понад вісім років. За цей час виконавче провадження щодо його виконання не відкривалося, будь-які відомості про пред`явлення наказу до примусового виконання відсутні.
Вважає, що фактично протягом понад вісім років після постановлення судового наказу відсутні будь-які докази його видачі стягувачу та введення в обіг як виконавчого документа.
За таких обставин, судовий наказ фактично залишився у матеріалах судової справи та не набув властивостей виконавчого документа, який був належним чином отриманий стягувачем для реалізації права на примусове виконання.
Станом на день звернення до суду відсутні належні докази набуття спірним судовим наказом статусу виконавчого документа, який був виданий стягувачу та міг бути реалізований у порядку примусового виконання.
Просить суд, визнати таким, що не підлягає виконанню, судовий наказ Рівненського міського суду Рівненської області від 01.03.2018 року у справі № 569/2478/18 про стягнення аліментів.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 29 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на двох дітей прийнято до провадження.
08.07.2026 року представником заявника, адвокатом Саламандиком А.І. було подано заяву про відкладення розгляду справи, у зв`язку із зайнятістю у невідкладних слідчих діях.
27.07.2026 від представника заявника, адвоката Саламандика А.І. надійшла заява, в якій просить розгляд справи провести без участі заявника та його представника. Заяву підтримують в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та доводи поданої заяви, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що 01 березня 2018 року судовим наказом Рівненського міського суду Рівненської області стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 07.06.2005 року Острозьким РВ УМВС України в Рівненській області, адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/3 заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19 лютого 2018 року і до досягнення дітьми повноліття.
Відповідно до ч. 5 ст. 183 Сімейного кодексу України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України у судовому наказі зазначаються повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Відповідно до ст. 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Підстави для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, визначені у ч. 2 ст. 432 ЦПК України, відповідно до якої суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Таким чином, виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов`язку), зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо.
При цьому, словосполучення «або з інших причин» стосується саме відсутності (припинення) обов`язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов`язання визначені главою 50 розділу І книги п`ятої ЦК України.
Таким чином, до підстав для невиконання рішення суду (визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню), відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об`єктивно відсутній обов`язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення.
У заяві представник боржника, адвокат Саламандик А.І. зазначає, що відсутні належні та допустимі докази отримання стягувачем оригіналу судового наказу, а саме: відсутні докази вручення стягувачу судового наказу; відсутні поштові повідомлення про вручення; відсутні розписки про отримання виконавчого документа; відсутні заяви стягувача про видачу оригіналу судового наказу; відсутні відомості про видачу стягувачу оригіналу судового наказу; відсутні будь-які інші документи, які б підтверджували фактичне отримання стягувачем виконавчого документа.
Так, з матеріалів справи слідує, що 19.02.2018 до суду подана заява про видачу судового наказу представником заявника, адвокатом Лазарчук Г.В., в якій просила стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/3 заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.
Як слідує з ордеру серії РН-315 № 28 від 19.02.2018 та Договору про надання правової допомоги від 01.12.2017 адвокат Лазарчук Г.В. представляла інтереси ОСОБА_2 . (а.с. 12-14)
Відтак, судом встановлено, що заява про видачу судового наказу подана представником заявника, адвокатом Лазарчук Г.В.,яка діяла на підставі ордеру, від імені матері дітей про стягнення аліментів з батька дітей відповідала за формою та змістом вимогам статті 163 ЦПК України та відповідала критеріям визначеним в статті 161 ЦПК України в частині вимог, за якими може бути видано судовий наказ.
Щодо доводів представника заявника, адвоката Саламандика А.І., що стягувач не отримував судовий наказ, а відтак, його необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню, то суд їх відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій надано право звертатись до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто та ( або) через представника.
Частиною 4 ст. 60 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів:
- довіреністю;
- ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до ст. 64 ЦПК України, представник, який має повноваження на ведення справи у суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.
Таким чином, судом встановлено, що адвокат Лазарчук Г.В. діяла від імені ОСОБА_5 та здійснювала від її імені процесуальні права та обов`язки.
Так, 06.04.2018 за вх. № 18614/18-Вх. судом одержано заяву від представника заявника, адвоката Лазарчук Г.В., в якій вона просить видати їй судовий наказ про стягнення аліментів по справі за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ( а.с.19)
З запису, що міститься на довідковому листку на обкладинці справи № 569/2478/18 слідує, що 12.04.2018 представником заявника, адвокатом Лазарчук Г.В. отримано судовий наказ.
Отже, судом встановлено, що судовий наказ видавався представнику стягувача, адвокату Лазарчук Г.В. 12.04.2018.
Щодо посилань представника заявника, адвоката Саламандика А.І. про те, що відсутні поштові повідомлення про вручення боржнику судового наказу, документи, які підтверджують отримання копії судового наказу, докази повернення поштового відправлення, то суд зазначає, що відсутність таких відомостей не скасовує дію судового наказу та можливість його пред`явлення до виконання, оскільки за приписами ч.1 ст. 172 ЦПК України, судовий наказ виданий відповідно до п.4, 5 частини 1 статті 161 ЦПК України набирає законної сили у день його видачі.
При цьому, суд також враховує, що відповідно до ч. 7 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Законодавцем визначено підстави зміни (зменшення) розміру аліментів та звільнення від їх сплати на підставі судового рішення.
Так, статтею 273 Сімейного кодексу України визначено, що якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.
Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Аналіз вказаної норми закону свідчить, що у зв`язку зі зміною обставин, які мають істотне значення, платник аліментів у порядку визначеному законом, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, має право на зміну розміру аліментів.
Щодо посилань представника заявника, адвоката Саламандика А.І. про відсутність відомостей про перебування судового наказу на примусовому виконанні у відповідних органах протягом більш ніж восьми років після його постановлення, суд зазначає таке.
Судовий наказ про стягнення аліментів є виконавчим документом, який можна пред`явити до виконання протягом усього періоду, на який присуджені аліменти, тобто до досягнення дитиною повноліття.
З заявою про примусове виконання судового наказу має звертатись стягувач, що є його правом.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини).
Наведеною нормою права закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань, зокрема, щодо забезпечення дитині необхідний рівень життя для повного і гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Судовий наказ про стягнення аліментів винесено в інтересах двох неповнолітніх дітей і визнання його таким, що не підлягає виконанню буде суперечити вимогам закону та не відповідатиме забезпеченню якнайкращих інтересів дітей.
Відтак, законодавець не обмежує стягувача будь - якими строками пред`явлення судового наказу про стягнення аліментів до виконання.
Отже, обставини, на які посилається представник ОСОБА_1 , адвокат Саламандик А.І. як на підставу визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, не свідчать, що судовий наказ видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, оскільки судовий наказ було видано у відповідності до норм цивільного процесуального Закону, на підставі заяви, яка відповідала за формою та змістом вимогам статті 163 ЦПК України та відповідала критеріям визначеним в статті 161 ЦПК України в частині вимог, за якими може бути видано судовий наказ.
Керуючись ст. ст. 259, 260, 261, 353, 432 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на двох дітей - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Рівненського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст ухвали складено 30.07.2026.
Суддя Н. Г. Кучина