Справа № 465/6289/26
Провадження 2/465/4902/26
РІШЕННЯ
Іменем України
30.07.2026 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі: головуючого судді Баран О.І., з участю секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові, в порядку спрощеного провадження цивільну справу:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ),
предмет позову: розірвання шлюбу,
в с т а н о в и в:
26 червня 2026 року на адресу Франківського районного суду м. Львова, надійшла указана позовна заява, у якій позивач просить суд розірвати шлюб укладений 08.09.1990 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований Хлівчанською сільською радою Сокальського району Львівської області, про що зроблено актовий запис №13.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 01.07.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи, судове засідання у справі призначено на 30.07.2026 (а.с.24).
У судове засідання, призначене на 30.07.2026, учасники справи не з`явились.
14 липня 2026 року від сторін, засобами поштового зв`язку, з різних адрес, на адресу суду надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності, відповідно до яких позивач підтримала позовні вимоги у повному обсязі, а відповідач проти розірвання шлюбу не заперечив (а.с. 27-28, 29-30).
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Суд, з`ясувавши доводи на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Хлівчанською сільською радою Сокальського району Львівської області, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Репужинці, Заставнівського району, Чернівецької області та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка села Ізки, Міжгірського району, Закарпатської області, перебувають у шлюбі, зареєстрованому 08.09.1990, про що зроблено актовий запис № 13 (а.с. 4).
Позивач стверджує, що подружжя проживає окремо, спільного господарства не веде та не цікавиться життям один одного, спільних інтересів немає через різні погляди на життя, у зв`язку із чим також втрачено взаємне почуття любові та поваги. За фактичного розпаду сім`ї, відсутністю неповнолітніх дітей та майнових спорів, збереження шлюбу також є недоцільним, неможливим і таким, що суперечить правам позивача.
Відповідач у своїй заяві від 14.07.2026 проти розірвання шлюбу не заперечила, вказавши, що примирення з позивачем не у її інтересах.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
У постанові від 09.09.2020 у справі № 572/2515/15-ц Верховний Суд вказав, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову».
Отже, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову. Вказана правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 588/1311/17.
Частиною 1 ст. 51 Конституції України, ст. 24 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Отже, однією з основних засад сучасного сімейного права є свобода шлюбу. Зокрема особа має право вільно вирішувати питання щодо укладення шлюбу та його збереження, а також розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин.
Статтею 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Згідно ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберегти шлюб.
Згідно з ч. 1 ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність неповнолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. За приписами частини другої цієї ж статті суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Зазначене вище узгоджується із правовою позицією Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду викладеною у постанові № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) від 15.01.2020.
Cуди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що їх подальше спільне життя подружжя збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача та відповідача, збереження шлюбу є неможливим, оскільки подружжя фактично вважає подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливим.
Враховуючи зазначені причини розірвання шлюбу, характер відносин подружжя, наполягання на розірванні шлюбу, твердження, що збереження сім`ї неможливо, беручи до уваги позицію відповідача, яка також зазначає про відсутність інтересів щодо примирення, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову на відповідача.
Згідно із ч. 1 ст. 142 ЦПК України ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 1 331,20 грн, що підтверджується квитанцією АТ КБ «Приват Банк» № 8419-0458-3616-6115 від 22.06.2026 (а.с. 19), який зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с. 22).
З огляду на те, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, відтак суд дійшов висновку про повернення позивачу з державного бюджету 665,60 грн (50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову), та на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 665,60 грн судового збору (50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову).
На підставі наведеного та керуючись ст. 4, 10-13, 19, 76-80, 141, 206, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, ЦПК України, ст. 56, 104, 105, 110-113 СК України -
у х в а л и в:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, - задовольнити.
Розірвати шлюб, укладений 08.09.1990 Хлівчанською сільською радою Сокальського району Львівської області, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем села Репужинці, Заставнівського району, Чернівецької області та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою села Ізки, Міжгірського району, Закарпатської області, про що зроблено актовий запис № 13 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок, що становить 50% судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви.
Повернути з державного бюджету ОСОБА_1 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок, що становить 50% судового збору, сплаченого відповідно до квитанції АТ КБ «Приват Банк» № 8419-0458-3616-6115 від 22.06.2026.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Текст судового рішення у справі № 465/6289/26 складено 30.07.2026 року.
Суддя: Баран О.І.