Справа № 441/2083/18 Головуючий у 1 інстанції: Перетятько О.В.
Провадження № 22-ц/811/718/26 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді: Савуляка Р.В.
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.
секретаря: Іванової О.О.
без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 05 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , треті особи Приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Голубець Іванна Григорівна, Комунальне підприємство «Городоцьке бюро технічної інвентаризації» Городоцької міської ради Львівської області про визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку та всіх допоміжних споруд, -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2018 року ОСОБА_3 звернулася з позовною заявою до ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , треті особи Приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Голубець Іванна Григорівна, Комунальне підприємство «Городоцьке бюро технічної інвентаризації» Городоцької міської ради Львівської області про визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку та всіх допоміжних споруд.
Позов мотивувала тим, що з 22 листопада 1975 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 21 серпня 2006 року розірвано. В період шлюбу побудували в АДРЕСА_1 житловий будинок, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 04 жовтня 2006 року, тобто вже після розірвання шлюбу. Вважала, що оскільки будинок разом з господарськими спорудами побудовано та прийнято в експлуатацію в період шлюбу, то таке нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя. Зазначала, що після розірвання шлюбу жодних спорів щодо вказаного нерухомого майна між нею та ОСОБА_2 не виникало та існувала домовленість про те, що в подальшому будинок перейде у власність їх спільної дочки, однак після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 їй стало відомо, що її колишній чоловік склав заповіт на ім`я свого сина від другого шлюбу, яким заповів йому, у тому числі, спірне нерухоме майно, що свідчить про порушення її прав як співвласника домоволодіння.
З огляду на викладене просила визнати за нею право на 1/2 частку в праві спільної власності на житловий будинок житловою площею 73, 0 кв.м, загальною площею 162, 5 кв.м та всіх допоміжних до нього будівель і споруд (літня кухня-сарай, погріб, вбиральня, огорожа), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 01 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовлено (т.1 а.с.191-196;250-255).
Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 01 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 липня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2 а.с.45-49).
Оскаржуваним рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 05 лютого 2026 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 162, 5 кв.м, житловою площею 73,0 кв.м із допоміжними спорудами, що на АДРЕСА_1 , як на частку у спільному майні подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 4405.00 грн судового збору, з кожного.
Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 30 листопада 2018 року, у вигляді арешту житлового будинку на АДРЕСА_1 , після набрання рішенням законної сили - скасовано.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 05 лютого 2026 року оскаржила ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі покликається на те, що спірний будинок збудовано за особисті кошти ОСОБА_2 у період, коли він не проживав спільно з позивачкою та не вів з нею спільного господарства, тому будинок був його особистою власністю.
Позивачка жодних коштів на будівельні матеріали та роботу майстрів не надавала, будівництво не відвідувала, проживала та була зареєстрована за іншою адресою.
Показання свідків не мають жодного значення, оскільки вони не проживали по сусідству та не були обізнані щодо участі позивачки у будівництві спірного житла, а перебуваючи з позивачкою у приязних відносинах, є зацікавленими особами.
Будинок був завершений будівництвом лише в липні 2006 року, вже після того, як ОСОБА_2 не проживав із ОСОБА_3 .
З початку 2000-х років вона почала проживати з ОСОБА_2 однією сім`єю, та в подальшому вони узаконили свої стосунки
Сам по собі факт перебування позивачки у шлюбі з чоловіком не є достатньою підставою для застосування ст. 62 СК України і визнання за позивачкою права на 1/2 частину спірного будинку, оскільки вона не надала жодного доказу на підтвердження понесення нею витрат на будівництво чи її трудової участі у будівництві.
Оскільки подружні відносини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинені з середини 90-х років, що підтверджується змістом позовної заяви про розірвання їхнього шлюбу, то вони не могли вести спільне господарство та побут до 2002 року.
Також заперечує той факт, що у 1995 році спірний будинок був збудований на 100%.
Вважає, що відсутні підстави для визнання спірного будинку спільним майном подружжя, а його поділ є несправедливим та абсолютно не відповідає дійсному внеску позивачки у його створення.
Просить рішення Городоцького районного суду Львівської області від 05 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не подавала.
ОСОБА_3 в судове засідання також не з`явилася, хоча належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи. Від її представника адвоката Костів Н.С. 23 липня 2026 року надійшло клопотання про відкладення судового засідання, через погіршення стану здоров`я її довірительки. Зазначене клопотання колегією суддів відхилено, як необґрунтоване
Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_4 є позивачкою по справі.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Враховуючи предмет спору, складність справи, а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи без участі сторін.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки в судове засідання призначене на 23 липня 2026 року сторони не з`явилися, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, а датою ухвалення судового рішення є дата складання його повного тексту 30 липня 2026 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_5 , 1954р.н. та ОСОБА_2 , 1952р.н. 22 листопада 1975 року зареєстрували шлюб у відділі ЗАГС Городоцького райвиконкому Львівської області, актовий запис № 115.
Згідно копій матеріалів Інвентаризаційної справи № 654 КП «Городоцьке районне бюро технічної інвентаризації» у 1981 році на відведеній для цієї мети ОСОБА_2 земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі дозволу, оформленого рішенням виконавчого комітету Городоцької міської ради народних депутатів № 448 від 12 листопада 1981 року, розпочалося будівництво житлового будинку (т. 1 а.с. 26-30).
Із копії Акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 10 липня 2006 року, затвердженого рішенням виконкому Городоцької міської ради № 415 від 31 липня 2006 року убачається, що одноквартирний одноповерховий житловий будинок з цокольним поверхом знаходиться на АДРЕСА_1 . Будівельно-монтажні роботи здійснено у терміни: початок робіт - 1981 рік, закінчення робіт - 1990 рік. Загальна площа: за проєктом - 94, 30 кв.м, за архітектурно-технічним паспортом - 162, 5 кв.м. Кількість поверхів: за проєктом - «два», за архітектурно технічним паспортом - «один + цоколь». Загальний будівельний об`єм: за проєктом - 513, 0 куб.м, за архітектурно-технічним паспортом - 822, 0 куб.м.
Площа квартир (чотирикімнатні і більше): за проєктом - загальна 94,3; житлова 58,8; за архітектурно-технічним паспортом загальна 162, 5; житлова 73 ,0.
Згідно пункту 8 Акта, на об`єкті виконані згідно державними будівельними нормами всі роботи, передбачені проектною документацією, змонтоване і випробуване обладнання, проведені пусконалагоджувальні роботи згідно з технологічним регламентом, створені безпечні умови для праці виробничого персоналу та перебування людей відповідно до вимог нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки, пожежної безпеки, екологічних та санітарних норм (т. 1 а.с. 31-34).
Згідно долученої до матеріалів справи заяви про реєстрацію прав власності на нерухоме майно № 4046, 05 вересня 2006 року ОСОБА_2 звернувся до КП «Городоцьке районне БТІ» із відповідною заявою про реєстрацію рішення виконкому Городоцької міської ради № 415 від 31 липня 2006 року «Про затвердження акту приймання в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 » (т. 1 а.с. 35).
На підставі зазначеної заяви, 04 жовтня 2006 року ОСОБА_2 видано Свідоцтво Серія ЯЯЯ № НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно - будинок на АДРЕСА_1 . Опис об`єкта: загальна площа 162, 5 кв.м; житлова площа 73, 0 кв.м; кімнат - 4; кухонь - 1; житловий будинок, 1А, 162, 5 кв.м; літня кухня-сарай, погріб, Б; вбиральня, В; огорожа, 1-3 (т. 1 а.с. 36).
Зазначене Свідоцтво, за заявою ОСОБА_2 № 4841 від 04 жовтня 2006 року зареєстровано у Реєстрі права власності на нерухоме майно, про що останньому видано Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно Серія ССВ № 368543 (т. 1 а.с. 37, 38).
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 21 серпня 2006 року шлюб між ОСОБА_5 , 1954р.н. та ОСОБА_2 , 1952р.н. - розірвано (справа №2-616 за 2006 рік).
Як убачається із змісту описової частини судового рішення у справі №2-616, у підставах звернення ОСОБА_2 із позовом до суду (обґрунтування позовних вимог), зазначено зокрема, що позивачка із ОСОБА_2 , 1952р.н. на 13 липня 2006 року (час звернення із позовом про розірвання шлюбу до суду) більше десяти років разом не проживали (т. 1 а.с. 11).
25 грудня 2007 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_1 , що убачається із копії свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 78).
Як убачається із копії Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_3 , у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 77 зворот).
ОСОБА_2 за життя розпорядився своїм майном, і зокрема, склав заповіт, що посвідчений 10 квітня 2018 року приватним нотаріусом Городоцького районного нотаріального округу Львівської області Голубець І.Г., за реєстровим № 314, згідно якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що йому належало на день смерті і на що він за законом мав право, заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 75 зворот, 76).
Згідно Свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_4 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Городок Львівської області (т. 1 а.с. 72 зворот).
11 вересня 2018 року, відповідачка ОСОБА_1 в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 звернулася до приватного нотаріуса Городоцького районного нотаріального округу Львівської області Голбець І.Г. із заявою про прийняття спадщини за заповітом (т. 1 а.с. 72).
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , 1952р.н. заведено спадкову справу № 53/2018 (т. 1 а.с. 71-82).
За змістом статті 22 КпШС України в редакції, чинній на момент початку будівництва спірного житлового будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Близьке за змістом положення міститься й у статті 60 СК України в редакції, чинній на момент введення житлового будинку в експлуатацію, за змістом якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 22 КпШС України, яка узгоджується з нормами статті 60 СК України, свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно з чинними на сьогодні частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (чинна сьогодні частина друга статті 372 ЦК України).
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України (чинною на час розгляду справи) майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 зроблено висновок, що «новостворене нерухоме майно набуває правового режиму житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію».
Переглядаючи рішення Городоцького районного суду від 01 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 липня 2020 року Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2021 року зауважив, що для визначення правового режиму нерухомого майна необхідно було з`ясувати ступінь готовності будівництва будинку на момент припинення фактичних шлюбних відносин подружжя ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ).
Як убачається із матеріалів інвентаризаційної справи справи, будівельно-монтажні роботи будинку на АДРЕСА_1 , здійснювалися ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час перебування у шлюбу та у період їх спільного проживання з 1981 року (початок робіт) по 1990 рік (закінчення робіт) за спільні кошти подружжя. Станом на 1990 рік будівництво будинку - завершено. (т.1 а.с.13-24).
Вказані обставини також підтвердили під присягою ряд свідків як-от: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що будинок вже повністю був збудований ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (100 % готовності) на момент припинення фактичних шлюбних відносин між ними у 2002 році (що позивачкою не заперечується), оскільки завершення монтажно-будівельних робіт відбулось у 1990 році, а як встановлено судом із пояснень свідків, повністю облаштованим будинок був вже у 1995 році.
Крім того, прийняття будинку в експлуатацію та затвердження його Акту (100 % готовності) мало місце відповідно 10 та 31 липня 2006 року, коли подружжя, ще перебувало у зареєстрованому шлюбі.
Отже, суд першої інстанції виконав вказівки Верховного Суду викладені у Постанові від 01 вересня 2021 року і правильно виснував, що будівництво спірного будинку здійснювалося у період шлюбу та за спільні кошти подружжя, що є підставою для визнання за позивачкою права власності на 1/2 його частку.
Відповідачкою, за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими спорудами, що на АДРЕСА_1 .
При цьому, ОСОБА_2 , який помер у 2018 році, за життя право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 на спірний будинок не оспорював.
Доводи апеляційної скарги відповідачки про те, що на момент припинення спільного проживання подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_3 житловий будинок та допоміжні споруди на АДРЕСА_1 були непридатними до життя, спростовуються зібраними у справі доказами.
Рішення № 142 від 20 березня 2003 року виконавчого комітету Городоцької міської ради Львівської області про те, що у 2003 році будинок на АДРЕСА_1 був незавершений будівництвом, проте ОСОБА_2 було дозволено зареєструвати себе в цьому будинку з огляду на завершення двох кімнат площею 36, 1 кв.м, суд взяв до уваги, однак з огляду на вищенаведені та досліджені в судовому засіданні докази про 100% готовність будинку ще у 1995 році, оцінінив як необґрунтовані (т. 1 а.с. 114-119).
Що стосується покликань відповідачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_10 про підключення споруди побутового споживача до електромереж та проведення газопостачання до будинку у 2003 році, що підтверджується матеріалами справи, то суд зазначив наступне.
Згідно зі статтею 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що «істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не створюватиме підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку іншого з подружжя - не власника, однак не визнає їх істотними, то інший з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами».
Таким чином, підключення споруди побутового споживача до електромереж та проведення газопостачання до будинку на АДРЕСА_1 у 2003 році не спростовують факт того, що житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за зазначеною адресою будувався ОСОБА_2 та позивачкою ОСОБА_3 спільними грошовими коштами та працею й був придатний до проживання ще за час їхнього спільного проживання, до 2002 року.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Як встановлено судом, 04 жовтня 2006 року ОСОБА_2 видано Свідоцтво Серія ЯЯЯ № НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно - будинок на АДРЕСА_1 . Зазначене Свідоцтво зареєстровано у Реєстрі права власності на нерухоме майно, про що ОСОБА_2 видано Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно Серія ССВ № 368543.
Однак проведення державної реєстрації ОСОБА_2 спірного будинку вже після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 не спростовує того, що даний будинок був побудований та облаштований колишнім подружжям для проживання ще у 1995 році, а шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений лише 25 грудня 2007 року.
Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, а також те, що відповідачкою не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на спірне нерухоме майно й не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що спірне нерухоме майно - будинок на АДРЕСА_1 з господарськими спорудами, зведено за час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у шлюбі, під час їх спільного проживання, таке майно є спільним майном подружжя і підлягає поділу в рівних частинах.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…».
Зважаючи на вказане колегія суддів вважає за можливе в цілому схвалити мотиви суду першої інстанції щодо розгляду усіх позовних вимог, викладені в оскаржуваному рішенні, вважаючи такі належними та відповідними до встановлених обставин, що мають значення та вимог закону, без додаткового дублювання.
З огляду на положення статей 133,141 ЦПК України, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 4405 гривень судового збору.
Водночас, як встановлено в суді апеляційної інстанції, на час постановлення оскаржуваного рішення (станом на 05.02.2006 року) ОСОБА_2 був неповнолітнім, а відтак не мав повної цивільної дієздатності. Тому в суду не було правових підстав для стягнення з нього судових витрат.
З врахуванням наведеного, апеляційна скарга ОСОБА_1 яка діє в інтересах ОСОБА_2 підлягає до задоволення частково, рішення Городоцького районного суду Львівської області від 05 лютого 2026 року в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_2 підлягає скасуванню, а в решті рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 05 лютого 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_2 4405 гривень судових витрат -скасувати.
В решті рішення суду - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Крайник Н.П.
Шандра М.М.