Справа № 127/9470/26
Провадження 2/127/2768/26
ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі
головуючого судді Борисюк І.Е.,
за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог за заявою адвоката позивача, -
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, розгляд якої відбувався у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
14.07.2026 у вищевказаній справі було ухвалено рішення.
Адвокатом позивача 01.06.2026 було повідомлено суд про неможливість подання доказів, що підтверджують розмір понесених позивачем витрат, зокрема на професійну правничу допомогу, а тому адвокат просив суд вирішити дане питання після ухвалення рішення по суті позовних вимог, посилаючись на ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Судом було враховано, що вимога ч. 8 ст. 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така позиція узгоджується із правовим висновком здійсненим Великою Палатою Верховного Суду 19.02.2020 у постанові по справі № 755/9215/15-ц.
В зв`язку із вищевказаним, судом було встановлено позивачу п`ятиденний термін після ухвалення рішення суду (до 20.07.2026, враховуючи положення ч. 3 ст. 124 ЦПК України) для надання суду доказів щодо розміру понесених судових витрат і призначено судове засідання для вирішення даного питання.
У судове засідання сторони по справі не з`явились, хоча у відповідності до ст. 128 ЦПК України були належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи. Причини неявки суду не повідомлено. Водночас, в матеріалах справи містяться клопотання представника позивача про проведення судового засідання у його відсутність.
Враховуючи вищевикладене, а також положення ст. 223 і ч. 4 ст. 270 ЦПК України, суд постановив провести судове засідання у відсутність учасників справи (ухвала суду постановлена без оформлення окремого документа та занесена до протоколу засідання).
У строк встановлений судом і, зокрема 29.07.2026, адвокатом позивача було надано суду докази щодо розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 3 ст. 246 ЦПК України у випадку, передбаченому частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі і в тому самому порядку, що й судове рішення.
Дослідивши докази понесення позивачем судових витрат, суд прийшов до наступного висновку.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження судових з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання, яке не було вирішено судом, а механізмом довести суду розмір понесених витрат, як умову для їх розподілу.
Судом встановлено, що частину доказів щодо розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пов`язаних з явкою адвоката позивача до суду подано адвокатом у строк, встановлений судом. Однак, поза межами встановленого процесуальним законом строку, а саме 29.07.2026, адвокатом позивача подано до суду копію договору про надання правничої допомоги від 20.03.2026 в якості доказу розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Рішення суду було вручене стороні позивача, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, 15.07.2026. Адвокат позивача, надаючи професійну правничу допомогу, правомірно мав очікувати, що на виконання вимог п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення у справі, враховуючи його заяву на підставі ч. 8 ст. 141 ЦПК України, встановить строк, чітко визначений у цій нормі - п`ять днів після ухвалення рішення для надання доказів щодо розміру судових витрат. Той факт, що позивач та/або його адвокат не були присутні на проголошенні судового рішення 14.07.2026, не впливає на початок перебігу строку, встановленого ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Процесуальний закон прямо не ставить початок відліку цього строку у залежність від того, чи був учасник справи присутній під час проголошення судового рішення. На що також звернув увагу й Верховний Суд в постанові від 13.03.2025 у справі № 520/4930/24.
У відповідності до ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Заява про поновлення встановленого законом процесуального строку для подання доказів, що підтверджують розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пов`язаних із явкою адвоката позивача до суду, від позивача та/або його адвоката до суду не надходила. При цьому суд не наділений правом за власною ініціативою вирішувати питання про поновлення процесуального строку чітко визначеного ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Ініціювавши вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог на підставі ч. 8 ст. 141 ЦПК України, сторона позивача повинна активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони судових витрат, при цьому у порядку і строк, визначені процесуальним законом.
Крім того, ні позивачем, ні його адвокатом не надано доказів надіслання або надання поданого суду 29.07.2026 доказу, а саме копії договору про надання правничої допомоги від 20.03.2026, та поданого суду 01.06.2026 доказу витрат позивача, пов`язаного з явкою його адвоката до суду, а саме копії фіскального чеку від 30.04.2026, іншому учаснику справи - відповідачу.
Відповідно до ч. 9 ст. 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі в разі розгляду справи в порядку загального позовного провадження, а в разі розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - до ухвалення судового рішенні у справі, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.
Склад та розмір витрат, пов`язаних, зокрема, з оплатою правової допомоги та з явкою адвоката позивача до суду, входить до предмета доказування у справі.
Вищевказане було роз`яснено учасникам справи у рішенні суду від 14.07.2026, як і порядок подачі доказів в ухвалі від 30.03.2026.
За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки склад і розмір витрат, зокрема пов`язаних з оплатою правової допомоги та з явкою адвоката позивача до суду, підлягає доведенню, порушення заявником свого процесуального обов`язку та не направлення іншій стороні копій доказів, в даному випадку копії договору про надання правничої допомоги від 20.03.2026 та копії фіскального чеку від 30.04.2026, на підтвердження дійсності понесення таких витрат, призводить до порушення принципу змагальності, неможливості іншому учаснику судового розгляду ознайомитись із їхнім змістом, позбавляє можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку.
У випадку недотримання заявником вимог щодо належного направлення відповідних копій документів іншій стороні, а також у разі ненадання суду доказів підтвердження факту такого надсилання, суд не може брати до уваги вищевказані докази понесення витрат на професійну правничу допомогу та витрат пов`язаних з явкою адвоката позивача до суду під час розгляду відповідної заяви, адже відсутні підстави для задоволення заяви про відшкодуванні витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення з цього питання.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, від 16.02.2021 у справі № 910/14138/18, від 24.03.2021 у справі № 756/2399/18.
У процедурі розгляду заяви сторони про розподіл судових витрат суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.
При розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», що є складовою права на справедливий суд (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Серявін проти України», заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року).
ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц зроблено такі висновки: «Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не мав можливості ознайомитись із наданими суду 01.06.2026 і 29.07.2026 доказами і скористатись, відповідно, правом подати письмові заперечення.
У відповідності до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. При цьому, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України.
Згідно із п. 6 та п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Отже, враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 8 ст. 83 ЦПК України суд прийшов до висновку про відмову у прийнятті до розгляду в якості доказу розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу подану 29.07.2026 копію договору про надання правничої допомоги від 20.03.2026.
Крім того, враховуючи вищевикладене та положення ч. 9 ст. 83 ЦПК України, суд не бере до уваги докази щодо розміру витрат пов`язаних з явкою адвоката позивача до суду, подані 01.06.2026. Таким чином, позивачем не надано докази щодо розміру понесених ним витрат пов`язаних з явкою адвоката до суду у встановлений судом строк.
Отже, за наведених вище обставин суд вважає, що наявні підстави для залишення заяви адвоката позивача про вирішення питання про судові витрати, а саме витрати пов`язані з явкою адвоката позивача до суду, після ухвалення рішення по суті позовних вимог без розгляду.
Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, від 16.02.2021 у справі № 910/14138/18, від 24.03.2021 у справі № 756/2399/18, від 30.06.2022 у справі № 640/1175/20, від 21.09.2022 у справі № 725/1301/21.
Водночас, зважаючи на подання адвокатом позивача частини доказів щодо розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у встановлений строк, судом прийнято до уваги, що потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів у підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи.
Рішенням суду у даній цивільній справі від 14.07.2026 позов було задоволено частково і стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 08.02.2024 в сумі 2 810, 00 доларів США та судовий збір в сумі 985, 05 гривень.
Надаючи докази понесених судових витрат у встановлений судом строк із дотриманням порядку їх надання, адвокат позивача просив стягнути з відповідача 20 000, 00 гривень витрат на професійну правничу допомогу та 3 318, 00 гривень інших витрат, пов`язаних із розглядом справи, а саме витрат на прибуття до суду (витрати на пальне).
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Склад та розмір витрат пов`язаних із оплатою правової допомоги входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження судових витрат позивача на професійну правничу допомогу суду 17.07.2026 надано договір про надання правової допомоги б/н від 20.03.2026 і акт приймання-передачі наданих послуг від 03.07.2026.
Судом встановлено, що вищевказаний договір не містить підписів сторін цього правочину, а тому такий доказ, в розумінні положень ч. 2 ст. 78 ЦПК України, є недопустимим.
Згідно Єдиного реєстру адвокатів України Петрик В.О. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 9540/10, виданого 22.10.2020.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом прийнято до уваги, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження виконання адвокатом Петриком В.О. правничої допомоги у даній цивільній справі надано акт приймання-передачі наданих послуг від 03.07.2026 із якого вбачається, що вартість наданих послуг позивачу становить 20 000, 00 гривень.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Суду не надано докази сплати позивачем за надання йому правничої допомоги. Водночас, судом прийнято до уваги, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов`язку. Отже, оскільки в даному випадку, договірний обов`язок щодо оплати наявний, то такого обов`язку достатньо для визначення витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації позивачу.
На вищевикладене неодноразово звертав Верховний Суд у своїх постановах. Такий же висновок також викладений у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Савін проти України» (заява № 34725/08), «Тебєті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03).
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат позивача, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Надання адвокатських послуг позивачу підтверджується матеріалами справи. Судом прийнято до уваги, що беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації і захисту прав та інтересів клієнта. Однак суд прийшов до висновку, що зазначена адвокатом позивача сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000, 00 гривень, є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. При цьому представник позивача приймав участь лише в одному судовому засіданні - 30.04.2026, на що ним було витрачено загалом 04 хв. (з 12 год. 10 хв. до 12 год. 14 хв. (відкладено у зв`язку з неявкою відповідача)). При цьому судом враховано, що участь у судових засіданнях являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напряму, його очікування та безпосередню участь у судовому засіданні.
Оцінка дій адвоката Петрика В.О., вказаних у акті приймання-передачі наданих послуг від 03.07.2026 і як то вбачається з матеріалів справи, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного позову не є занадто значними.
Також судом враховано: поведінку сторін під час розгляду справи; дії сторін щодо досудового врегулювання спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи; те, що сума витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем до відшкодування, не перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку.
При цьому суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов`язок щодо розподілу судових витрат.
Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачем сумі (20 000, 00 гривень) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, становить 7 000, 00 гривень, який і підлягає розподілу між сторонами.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 639, 20 гривень пропорційно розміру задоволених позовних вимог (80, 56 %). Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за позивачем.
Як встановлено рішенням суду від 14.07.2026, доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.
На підставі викладеного та керуючись ч. 8 і ч. 9 ст. 83, ст.ст. 133, 137, 138, 141, 246, 263-265, 270, 273, 354-355 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Заяву адвоката адвокат Петрика Вадима Олександровича, діючого в інтересах ОСОБА_1 , про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог в частині витрат, пов`язаних з явкою адвоката позивача до суду - залишити без розгляду.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 639, 20 гривень.
Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.
Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; останнє відоме місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 .
Додаткове рішення складено 30.07.2026.
Суддя