Справа № 127/6161/26
Провадження № 22-ц/801/1670/2026
Категорія: 36
Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.
Доповідач:Панасюк О. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2026 року Справа № 127/6161/26 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Романюк Л. Ф. від 11 травня 2026 року (дата складання повного тексту рішення відповідає даті його ухвалення),
встановив:
В лютому 2026 року Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» (далі КП ВМР «ВМТЕ») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період з 01 червня 2022 року по 30 квітня 2025 року у розмірі 4 407 грн 24 к., з яких 3 772 грн 31 к. - заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води; 491 грн 30 к. - інфляційні втрати; 143 грн 63 к. - 3 % річних від простроченої суми заборгованості.
На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають у житловому помешканні по АДРЕСА_1 , яке забезпечується послугами з постачання теплової енергії КП ВМР «ВМТЕ».
Підприємство є організацією, що надає населенню послуги з постачання теплової енергії та гарячої води відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2019 року № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року № 1022) та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року № 1023).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належним чином зобов`язання зі сплати послуг з постачання теплової енергії не виконали, у зв`язку з чим за період з 01 червня 2022 року по 30 квітня 2025 року виникла заборгованість в розмірі 4 407 грн 24 к.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 травня 2026 року позов КП ВМР «ВМТЕ» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП ВМР «ВМТЕ» заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії у розмірі 4 407 грн 24 к., а також по 1 664 грн 00 к. з кожного у відшкодування судового збору, сплаченого за подання позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які зареєстровані та проживають у житловому помешканні за адресою: АДРЕСА_1 , є споживачем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, які фактично надавалися КП ВМР «ВМТЕ». Належне надання послуг та розмір заборгованості підтверджено розрахунками позивача й оборотною відомістю за особовим рахунком № НОМЕР_1 , які не були спростовані відповідачами. Суд першої інстанції зазначив, що згідно з нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов`язані оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у визначені строки. Відсутність підписаного індивідуального договору не звільняє споживачів від обов`язку оплати, тому що між сторонами з 01 листопада 2021 року діє публічний типовий договір приєднання, розміщений на офіційному вебсайті підприємства. Відповідачі правом подання відзиву на позовну заяву не скористалися та не надали доказів ненадання або надання неякісних послуг, як і доказів погашення боргу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки акту від 2006 року про відключення квартири від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення. Відповідно до чинного законодавства, обов`язок зі сплати за житлово-комунальні послуги виникає лише за умови їх фактичного надання та споживання, тоді як після офіційного відключення помешкання у позивача були відсутні підстави нараховувати плату за опалення.
Крім того зазначав, що раніше судовий наказ про стягнення вказаного боргу вже скасовувався судом, що підтверджує існування між сторонами обґрунтованого спору щодо права та підстав нарахувань. Заборгованість була сплачена ним вимушено у лютому 2026 року лише з метою усунення штучних перешкод під час укладення угоди з продажу цієї квартири.
КП ВМР «ВМТЕ» подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених обставин справи та норм матеріального права, якими регулюються правовідносини сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.
Частинами першою - четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України).
Судом встановлено, що КП ВМР «ВМТЕ» є організацією, що надає населенню послуги з постачання теплової енергії та гарячої води відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2019 року № 830 зі змінами та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2019 року № 1182 зі змінами.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають у житловому помешканні по АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру особових рахунків житлового фонду м. Вінниці.
З розрахунку за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 01 червня 2022 року по 30 квітня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед КП ВМР «ВМТЕ» становила 4 407 грн 24 к., з яких 3 772 грн 31 к. - заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води; 491 грн 30 к. - інфляційні втрати; 143 грн 63 к. - 3 % річних від простроченої суми заборгованості.
Між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуг з постачання теплової енергії та оплати за неї.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
За визначеннями, які наведені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та / або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).
Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» установлено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
У пункті 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Такому праву відповідає визначений в пункті 5 частини другої статті 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами / тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що між КП ВМР «ВМТЕ» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відсутні належно оформлені договірні відносини у формі підписаного сторонами двостороннього документа. Позивач обґрунтовує вимоги Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії, який був оприлюднений 01 жовтня 2021 року та вважається договором приєднання.
Однак апеляційний суд зазначає, що вказаний Типовий договір не може бути підставою для виникнення зобов`язань у ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з огляду на наступне.
Як видно з матеріалів справи, зокрема з акта про відключення квартири (нежитлового приміщення, секції, під`їзду, будинку) від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання квартира АДРЕСА_2 була від`єднана від мереж централізованого опалення у встановленому законом порядку ще у 2006 році.
З огляду на вищевикладене, станом на дату запровадження Типового договору (01 жовтня 2021 року) об`єкт нерухомості відповідачів вже понад 15 років не був підключений до систем централізованого теплопостачання. Точка обліку та межа розділу внутрішньобудинкових мереж і мереж споживача у цій квартирі відсутні, надання послуги з теплопостачання квартири є технічно неможливим.
Оскільки обов`язок з оплати згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та статтей 901, 903 ЦК України виникає лише за фактично надану та спожиту послугу, а позивачем не доведено факт подачі теплової енергії до квартири відповідачів, нарахування заборгованості є безпідставним. Сама по собі наявність публічного договору приєднання не створює обов`язку платити за послугу, яка фізично не постачалася.
Отже рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у позові.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки вимоги апеляційної скарги відповідача підлягають задоволенню, з КП ВМР «ВМТЕ» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 4 992 грн 00 к. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Окрім того ОСОБА_1 просив стягнути з позивача понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн 00 к. у суді апеляційної інстанції.
На підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції до апеляційної скарги долучено: укладений між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 договір про надання правничих послуг № 20042603 від 20 травня 2026 року; замовлення № 1 до договору про надання правничих послуг № 20042603 від 20 травня 2026 року; акт приймання-передачі наданих послуг до договору № 20042603 від 20 травня 2026 року; квитанції про оплату послуг на загальну суму 5 000 грн 00 к.
Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права (пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009).
Відповідно до статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами (пункти 1, 2 та 6 частини першої статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення (стаття 1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»).
Велика палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зауважила, що вказана справа є малозначною у силу вимог закону. Отже у малозначній справі здійснювати представництво особи в суді може особа, яка не є адвокатом. Проте поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати. Натомість представництво у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом (абзац 2 підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019 щодо скасування адвокатської монополії).
Витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку статтей 137, 141 ЦПК України.
Оскільки у справі не має свідоцтва Федорука В. І. на право на зайняття адвокатською діяльністю, відсутні відомості про нього і в Реєстрі адвокатів України, то апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення з КП ВМР «ВМТЕ» 5 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 травня 2026 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.
У позові Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.
Стягнути з Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 4 992 (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто дві) грн 00 к. у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Позивач: Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», код ЄДРПОУ 33126849, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. 600-річчя, 13;
Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. Ю. Береговий
О. В. Ковальчук