№ 207/3411/23
№ 2/207/22/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2026 року Південний районний суд міста Кам`янського у складі:
головуючого судді: Подобєд О.К.
при секретарі: Рубцовій К.Ю.
відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Красношлик Віктор Вікторович про визнання заповіту недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою про визнання заповіту недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка доводилась бабусею позивачу. На час смерті ОСОБА_2 перебував за кордоном, однак за життя підтримував з бабусею зв`язок. Вважає, що через розвиток деменції вона не розуміючи значення своїх дій склала заповіт на ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_3 позивач дізнався, що існує заповіт на ім`я ОСОБА_1 та вважає його недійсним. Просив визнати заповіт недійсним.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні. Надав докази спілкування позивача з бабусею.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Вказала про те, що дійсно ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, а вона є двоюрідною сестрою померлої, якій допомагала по господарству, були дружні відносини, оскільки родичі померлої виїхали за кордон і не спілкувались з нею. Похованням також займалась вона з чоловіком. Просить відмовити у задоволенні позову.
Третя особа - приватний нотаріус Красношлик Віктор Вікторович надав суду заяву у якій просять розглянути справу без участі та ухвалити рішення на розсуд суду.
Ухвалою суду по справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу.
У судовому засіданні були допитані свідки:
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суду пояснили, що являються медичними працівниками та додали про спроможність ОСОБА_3 сприймати життєві обставини адекватно. Будь яких відхилень психологічного чи психічного характеру у ОСОБА_3 не було;
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснили, що позивач спілкувався з бабусею, на їх думку ОСОБА_3 хворіла і була обмежена у своїх діях;
ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суду пояснили, що дійсно тривалий час відповідач ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком допомагали ОСОБА_3 у домашньому побуті, яка після смерті чоловіка проживала сама.
Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд дійшов до наступного висновку.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).
В судовому засіданні встановлені наступні обставини.
Свідоцтвами про шлюб, Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження підтверджується родинний зв`язок ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , за яким перший доводиться померлій рідним онуком.
Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25407475 від 24.02.2010 року підтверджується, що ОСОБА_3 належало 1/2 частка будинку по АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заповітом, посвідченого приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області 06.12.2022 року, зареєстрованого в реєстрі за №791 підтверджується заповітне розпорядження ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .
Заявою про прийняття спадщини, яка адресована нотаріусу підтверджується звернення ОСОБА_2 та ствердження останнім прийняття спадщини після смерті рідної баби ОСОБА_3 та прохання відкрити спадкову справу.
Згідно заяви ОСОБА_1 29.06.203 року звернулась до приватного нотаріуса Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка залишила заповіт на її ім`я.
Висновком експерта №5-П за результатами судово-психіатричної експертизи від 30.03.2026 року підтверджується, що визначити наявність, глибину і ступінь вираженості, на час укладання заповіту 06.12.2022 року. Психічного розладу в ОСОБА_3 не представляється можливим у зв`язку з малою інформативністю медичних документів, протиріччями свідчень свідками і відсутність в них відомостей, необхідних для вирішення експертних питань.
За змістом ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.
Відповідно до ст.1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Як вказано у частинах 1 та 2 статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Згідно з частинами 1-3 статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
На підставі частини 2 статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
За змістом частин 1, 5 і 6 статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і покликаний вирішити питання щодо призначення спадкоємців.
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
Нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, у її статтях 1247-1249, 1253 (пункти 60, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, провадження № 14-173цс20).
Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі №466/9242/21 (провадження №61-4349св23); від 10 квітня 2024 року у справі №683/1110/21, провадження №61-471св24).
Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе, як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі №522/9893/17, провадження №61-21249св19, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі №461/2565/20, провадження №61- 21209св19).
Відповідно до частини 1 і 2 статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
В силу частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частини 1 і 2 статті 215 ЦК України).
Відповідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 13 січня 2021 року у справі №242/61/19, недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі відповідно ч.2 ст.1257 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року (справа №674/461/16-ц) зазначив, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд.
Зазначена позиція підтверджена у постановах Верховного Суду від24.01.2024 року у справі №693/1314/19 (провадження №61-4348св23), 27.02.2023 року у справі №334/5171/13-ц (провадження №61-8309св22), від 22.09.2022 року у справі №462/4875/17 (провадження №61-5403св22).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
В ході розгляду справи судом встановлено, що оспорюваний заповіт був складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання, посвідчений приватнимо нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області. Заповіт зі слів ОСОБА_3 та на її прохання виготовлено нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, складено та підписано у присутності нотаріуса за місцем проживання заповідача, до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_3 і власноручно нею підписаний у присутності нотаріуса.
Приватним нотаріусом встановлено особу заповідача, перевірено її дієздатність, роз`яснено заповідачу зміст статті 1254 ЦК України, встановлено її дійсну волю на розпорядження майном на випадок її смерті та посвідчено особистий підпис на заповіті.
Судом досліджено копію наданого заповіту та встановлено, що у ньому мається підпис заповідача, її повне прізвище , ім`я та по батькові що не порушує принцип свободи заповіту, який включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
Суд наголошує, що за час судового розгляду справи від сторін будь-які додаткові клопотання (про призначення експертизи, витребування доказів та інші) до суду учасники справи не подавали.
При цьому слід зауважити, що за клопотанням представника позивача судом також було досліджено у якості доказів листи з конвертом та фотографіями (т.1 а.с.194-197) на підтримання зв`язків позивача зі спадкодавцем та наявності у них теплих стосунків.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (п.6 ст.81 ЦПК).
Будь - яких медичних документів чи об`єктивних даних, які б вказували на перебування на обліку, звернення до лікаря чи лікування ОСОБА_3 у зв`язку з психічним станом здоров`я або хоча б породжували сумніви щодо її незадовільного психічного стану до, після і на час складання оспорюваного заповіту суду надано не було.
Окрім того, будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що на момент посвідчення заповіту на користь відповідача, волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним, не відповідало її внутрішній волі - стороною позивача не надано, а судом таких обставин не встановлено.
Таким чином, аналізуючи спірний заповіт і його зміст на предмет відповідності вимогам законодавства, суд вважає, що він складений уповноваженою посадовою особою у письмовій формі, особисто підписаний заповідачем ОСОБА_3 , протилежного під час судового розгляду не доведено, та зареєстрований у встановленому законом порядку, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало її волі, а позивачем не доведено наявність підстав для визнання заповіту недійсним.
Слід зазначити, що позивачем не надано доказів наявності у нього права на обов`язкову частку у спадщині, як це передбачено положенням ст. 1241 ЦК України.
Відтак, з врахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання заповіту недійсним.
Судові витрати вирішити на підставі ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 258, 259, 263-268, 280 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Красношлик Віктор Вікторович про визнання заповіту недійсним відмовити
Судові витрати покласти на рахунок позивача.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.К. Подобєд