Справа № 643/2734/16-ц
Провадження № 2-зз/643/30/26
УХВАЛА
29.07.2026 м. Харків
Суддя Салтівського районного суду міста Харкова Новіченко Н.В., розглянувши
заяву ОСОБА_1
про скасування заходів забезпечення позову у справі № 643/2734/16-ц,
за позовом ОСОБА_2
до 1. ОСОБА_3
2. ОСОБА_4
3. ОСОБА_5
4. ОСОБА_6
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Харківська міська рада
Харківська місцева прокуратура № 4
про визнання свідоцтва недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на нього,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - заявник) в особі свого представника - адвоката Штонди Оксани Володимирівни звернулася до Салтівського районного суду міста Харкова із заявою про скасування арешту квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який було накладено ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 12 березня 2016 року для забезпечення позову у справі № 643/2734/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Харківська міська рада, Харківська місцева прокуратура № 4 про визнання свідоцтва недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на нього.
Вищевказана заява мотивована тим, що ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 12 березня 2016 року у справі № 643/2734/16-ц з метою забезпечення позову було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 шляхом заборони вчинення будь-яких дій щодо її відчуження. Заявник зазначає, що постановою Апеляційного суду Харківської області від 03 квітня 2018 року та додатковою постановою від 08 травня 2018 року спір між сторонами було вирішено по суті, визнано за ОСОБА_2 право власності на зазначену квартиру, у зв`язку з чим необхідність у подальшому існуванні заходів забезпечення позову відпала. При цьому питання про скасування арешту судом не вирішувалося, а накладене ухвалою суду обтяження продовжує існувати, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того, заявник посилається на те, що ОСОБА_2 помер, а його спадкоємцем є ОСОБА_1 . Наявність арешту перешкоджає оформленню спадкових прав на зазначену квартиру, у зв`язку з чим заявник просить скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 12 березня 2016.
Розглянувши подану заяву на предмет наявності правових підстав для прийняття її до розгляду, суд зазначає таке.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 12 березня 2016 року у справі № 643/2734/16-ц з метою забезпечення позову ОСОБА_2 було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 шляхом заборони вчинення будь-яких дій щодо її відчуження.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 січня 2017 року у задоволенні позову було відмовлено. Постановою Апеляційного суду Харківської області від 03 квітня 2018 року зазначене рішення скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову, яким, зокрема, витребувано спірну квартиру на користь ОСОБА_2 . Додатковою постановою Апеляційного суду Харківської області від 08 травня 2018 року за ОСОБА_2 визнано право власності на зазначену квартиру.
Обґрунтовуючи заяву, заявник посилається на те, що після ухвалення остаточного судового рішення необхідність у подальшому існуванні заходів забезпечення позову відпала, однак питання про їх скасування судом не вирішувалося. Крім того, заявник зазначає, що після смерті ОСОБА_2 вона є його єдиним спадкоємцем, а наявність арешту перешкоджає оформленню спадкових прав.
Разом із тим, наведені доводи не можуть бути підставою для розгляду поданої заяви в порядку статті 158 Цивільного процесуального кодексу України.
Правовий інститут забезпечення позову є процесуальним механізмом, спрямованим на гарантування реального та ефективного виконання можливого судового рішення або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Водночас забезпечення позову має виключно процесуальний характер, існує в межах конкретного судового провадження та нерозривно пов`язане зі статусом його учасників. Саме тому питання застосування, зміни або скасування заходів забезпечення позову належать до сфери процесуальних правовідносин, учасниками яких можуть бути лише особи, наділені відповідним процесуальним статусом.
Відповідно до частини першої статті 158 Цивільного процесуального кодексу України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Системний аналіз зазначеної норми у взаємозв`язку з положеннями статей 42 та 48 Цивільного процесуального кодексу України свідчить про те, що законодавець пов`язує право на ініціювання питання про скасування заходів забезпечення позову виключно з наявністю у відповідної особи процесуального статусу учасника справи. До таких осіб належать сторони та треті особи.
Як убачається з матеріалів заяви, позивач у справі № 643/2734/16-ц ОСОБА_2 помер після ухвалення судового рішення. При цьому заявник посилається на те, що є його єдиним спадкоємцем.
Однак сам по собі факт відкриття спадщини або прийняття спадщини не породжує автоматичного переходу процесуальних прав та обов`язків учасника цивільного процесу до спадкоємця.
Згідно зі статтею 55 Цивільного процесуального кодексу України у разі смерті фізичної особи суд залучає до участі у справі її процесуального правонаступника. Саме з моменту постановлення відповідної ухвали суду особа набуває процесуального статусу учасника справи та отримує можливість реалізовувати передбачені законом процесуальні права, у тому числі право звернення із заявами та клопотаннями, пов`язаними із забезпеченням позову.
Інститут процесуального правонаступництва має на меті забезпечення безперервності судового процесу та збереження процесуальної рівноваги між його учасниками. Водночас він не допускає можливості здійснення процесуальних прав особою, яка не була залучена судом до участі у справі у встановленому законом порядку.
Таким чином, незалежно від існування між заявником та померлим позивачем матеріально-правових спадкових правовідносин, на момент звернення до суду ОСОБА_1 не набула процесуального статусу учасника справи № 643/2734/16-ц, а відтак не є належним суб`єктом звернення із заявою про скасування заходів забезпечення позову в порядку статті 158 Цивільного процесуального кодексу України.
Зазначений висновок узгоджується як із буквальним змістом статті 158 Цивільного процесуального кодексу України, так і з усталеною судовою практикою.
Так, у пункті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз`яснено, що із заявою про скасування заходів забезпечення позову може звернутися лише особа, щодо якої такі заходи застосовано, тобто сторона у справі або третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору. Якщо ж із відповідною вимогою звертається інша особа, яка вважає себе власником майна, вона повинна захищати своє право шляхом пред`явлення самостійного позову про визнання права власності та звільнення майна з-під арешту.
Аналогічний правовий підхід послідовно підтримується Верховним Судом.
Так, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 753/12741/17 зроблено висновок про те, що із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно або грошові кошти) може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 607/15533/17, в якій наголошено, що із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно або грошові кошти) може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Суд також враховує, що арешт, накладений ухвалою суду як захід забезпечення позову, хоча й має тимчасовий характер, однак його припинення здійснюється виключно у спосіб, визначений процесуальним законом. Наявність матеріально-правових підстав для припинення такого обмеження не усуває необхідності дотримання процесуальної форми його скасування.
Оскільки заявник не є учасником справи № 643/2734/16-ц, належним способом судового захисту її прав у даному випадку є звернення до суду із самостійним позовом про звільнення майна з-під арешту, під час розгляду якого суд матиме можливість перевірити наявність у позивача матеріально-правового інтересу, належності спірного майна та правових підстав для припинення існування відповідного обтяження.
Разом із тим Цивільний процесуальний кодекс України не визначає процесуальних наслідків подання заяви про скасування заходів забезпечення позову особою, яка не наділена правом на її подання.
Стаття 158 Цивільного процесуального кодексу України не містить приписів щодо залишення такої заяви без руху, її повернення або відмови у відкритті провадження, а інші норми Кодексу також не врегульовують зазначеної процесуальної ситуації.
Отже, у даному випадку має місце прогалина процесуального регулювання.
Відповідно до частини дев`ятої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Сутність аналогії закону полягає у поширенні дії норми, яка регулює найбільш близькі за юридичною природою процесуальні правовідносини, на випадок, який прямо законом не врегульований, але має однакові істотні юридичні ознаки.
На переконання суду, найбільш близькими за своїм процесуальним змістом є положення пункту 1 частини четвертої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких позовна заява повертається, якщо її подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або її підписано особою, яка не має права її підписувати.
Наведена норма закріплює загальний процесуальний принцип, відповідно до якого суд не може розпочинати здійснення процесуальної діяльності за зверненням особи, яка не наділена законом відповідним процесуальним правом. При цьому юридичне значення має не вид процесуального документа (позовна заява, заява чи клопотання), а відсутність у особи процесуального права для звернення до суду.
З огляду на це процесуальна ситуація, коли із заявою про скасування заходів забезпечення позову звертається особа, яка не є учасником справи, є подібною за своєю правовою природою до випадку звернення до суду особи, яка не має права на подання відповідного процесуального документа. В обох випадках відсутня одна з необхідних процесуальних передумов реалізації права на судове звернення - належний суб`єкт звернення.
Саме тому застосування за аналогією положень пункту 1 частини четвертої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України забезпечує дотримання принципів правової визначеності та законності, унеможливлює розгляд заяви, поданої неналежним суб`єктом, і водночас не позбавляє особу права на судовий захист, оскільки не перешкоджає зверненню до суду шляхом використання належного способу судового захисту.
За таких обставин суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не наділена процесуальним правом на звернення із заявою про скасування заходів забезпечення позову в порядку статті 158 Цивільного процесуального кодексу України, а тому подана нею заява підлягає поверненню із роз`ясненням права на звернення до суду в загальному порядку із позовом про звільнення майна з-під арешту.
Керуючись статтями 10, 158, 185, 260, 261 Цивільного процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Повернути ОСОБА_1 заяву про скасування заходів забезпечення позову у справі № 643/2734/16-ц.
2. Роз`яснити ОСОБА_1 право звернутись до суду в загальному порядку з позовом про звільнення майна з-під арешту.
3. Відповідно до статті 261 Цивільного процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили після її підписання суддею та може бути оскаржена протягом 15 днів з дня її підписання шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду.
Суддя Н.В. Новіченко