ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5470/26 Справа № 194/1274/25 Суддя у 1-й інстанції - Хоменко Д.Є. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 липня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Ткаченко І.Ю.,
суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.,
за участю секретаря: Усенко Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2026 року, -
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 вересня 2012 року, який було розірвано рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2024 року по справі № 194/388/24 (дата набрання законної сили - 28.05.2024 рік).
Від даного шлюбу з відповідачем мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання яких 23.01.2025 року за судовим наказом, виданим Тернівським міським судом Дніпропетровської області по справі №194/20/25 з позивача присуджено стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів починаючи з 08 січня 2025 року.
З 22.01.2019 року у зв`язку із встановленням позивачу першої групи «Б» інвалідності - він перебував на обліку в УСЗН Тернівської міської ради та отримував державну соціальну допомогу особам з інвалідністю, в подальшому така допомога отримується ним в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з 01 липня 2025 року.
З лютого 2025 року - по травень 2025 року у зв`язку з перебуванням на розгляді експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування документів щодо продовження групи інвалідності позивачу були призупинені соціальні виплати, а тому за цей період він не мав змоги сплачувати аліменти у зв`язку з відсутністю доходів.
Так, як ОСОБА_1 є інвалідом І групи та у зв`язку з його станом здоров`я він не має реальної можливості до працевлаштування, та єдиним доходом є державна соціальна допомога особам з інвалідністю, розмір якої становить 2361,00 грн. з якої з нього утримується 50% в якості аліментів на дітей, а залишку у сумі - 1180,50 грн. йому не вистачає для задоволення нагальних потреб, тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 3196,00 грн. на місяць (а.с. 1-6).
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено (72-74).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповне дослідження обставин справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що окрім соціальної допомоги, половина якої відраховується на аліменти, інших доходів він не має. Вказує, що матеріальне становище позивача не є достатнім для забезпечення майнових потреб і він потребує матеріальної допомоги. Вважає, що матеріали справи не містять належних підтверджень наявності у відповідачки тяжкого хронічного захворювання, та її потреб у постійному медикаментозному лікуванні. Зазначає, що дохід відповідачки складається не лише з її доходу, а й з доходу її чоловіка, а оскільки з липня 2025 року відповідачка вже не отримує соціальну допомогу, то вважає, що дохід її сім`ї є значно більшим, щоб мати право на отримання соціальної допомоги, а тому відповідачка має змогу надавати позивачу матеріальну допомогу (а.с. 77-81).
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_5 просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2026 року - без змін. Зазначає, що позивач, окрім соціальних виплат, отримує доходи від використання спільної квартири, яку здав в оренду без її згоди. Діти повністю знаходяться на забезпеченні відповідачки. Дохід відповідачки після відрахувань податків та зборів становить 7108,88 грн, на підтвердження чого надає довідку КП «Тернівське ЖКП» від 27.04.2026 року. Щодо посилання на дохід ОСОБА_6 , звертає увагу, що її чоловік не зобов`язаний матеріально утримувати її з позивачем дітей, оскільки такий обов`язок покладається саме на батька та матір неповнолітніх дітей.
Окрім того, відповідачкою на підтвердження її потреб у медикаментозному лікуванні до письмових пояснень від 02.07.2026 року долучено копії електронний рецептів, виписаних ОСОБА_5 , №0000-А7МХ-М6Х4-366К від 15.08.2025 року, №0000-32РМ-9Е28-14Х8 від 15.08.2025 року, №0000-ЕЕ8Н-Е44Н-ХТМ4 від 27.02.2026 року, №0000-ТМ0А-291Р-Н461 від 27.02.2026 року.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення - без змін, з наступних підстав.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебували у шлюбі, який зареєстрований 01.09.2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернівського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, за актовим записом № 111, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 9).
Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис № 46, та серії НОМЕР_3 , актовий запис № 214 (а.с. 13, 14).
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2024 року по справі № 194/388/24 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Рішення набрало законної сили 28.05.2024 року (а.с. 11-12).
Відповідно до судового наказу від 23 січня 2025 року виданого Тернівським міським судом Дніпропетровської області по справі № 194/20/25 з ОСОБА_1 було стягнуто на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, щомісячно (а.с. 15).
За лютий та березень 2025 року позивачем було сплачено аліменти у сумі 804,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями від 11.04.2025 року (а.с. 16, 17).
Відповідно до довідки до акта огляду Міжрайонної Павлоградської МСЕК від 17.02.2023 року серії 12 ААГ № 179555, ОСОБА_1 повторно встановлено першу «Б» групу інвалідності з 01.2023 року на строк до 01 лютого 2025 року (а.с. 18).
Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 29 травня 2025 року № 135/25/1696/В, ОСОБА_1 встановлено І групу, підгрупи «Б» інвалідності до 01 лютого 2027 року (а.с. 19-20).
За період з липня 2024 року по червень 2025 року ОСОБА_1 призначено державну соціальну допомогу особам з інвалідністю у загальній сумі 14 166,00 грн. за винятком аліментів, за період з квітня 2025 року по червень 2025 року у сумі 3541,50 грн., що підтверджується довідками від 23.06.2025 року № 312 та № 313 виданими Управлінням соціального захисту населення Тернівської міської ради (а.с. 25-26).
Відповідно до довідки про фактичне проживання від 28.08.2025 року № 1834 виданою відділом реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Тернівської міської ради, за адресою: АДРЕСА_1 проживають фактично 4 особи, включно з відповідачем ОСОБА_5 та спільними їх з позивачем дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 46).
За червень-липень 2025 року відповідачем отримано дохід з врахуванням відрахування податків у розмірі 6337,99 грн. та 7031,33 грн. відповідно, що підтверджується довідкою від 26.08.2025 року вих. № 27 КП «Тернівське ЖКП» (а.с. 47).
Згідно з випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарної) хворого від 30. 10.2018 року № С 7258 ОСОБА_8 знаходилася у відділенні ендокринології КЗ «ДОКЛМ» з діагнозом цукровий діабет першого типу, важкої форми, діабетичний кетоацидоз 3 ст. В подальшому було рекомендовано стаціонарне лікування 2 рази на рік (а.с. 48-49).
Відповідач надала фіскальні чеки від 08.09.2025 року відповідно до яких було придбано ліки на загальну суму 5799,96 грн (а.с. 53).
Згідно з довідкою про доходи відповідача від 07.10.2025 року, виданої Головним управлінням державної податкової служби у Дніпропетровській області, до червня 2025 року відповідач отримувала соціальні виплати з відповідних бюджетів, джерело отримання доходів: УСЗН. Середньомісячний фактично отримуваний дохід відповідачем за період з січня 2025 року по серпень 2025 року за вирахуванням податків і зборів становив 10 470 грн (а.с. 40, 56).
Листом за підписом заступника начальника ВП №1 Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області №300273-2025 від 08.10.2025 відповідач повідомляється про те, що її звернення було розглянуто та в ході розгляду було встановлено, що гр.. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є співвласником частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та встановлено, що гр.. ОСОБА_1 , не погодивши свої дії допустив проживання сторонніх осіб квартирантів на підставі усної домовленості, чим порушив установлені цивільно-правові відносини між співвласниками вище вказаного житла (а.с. 57).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на пріоритетність обов`язку щодо утримання неповнолітніх дітей та матеріальний стан відповідачки у сукупності з обов`язком утримання двох неповнолітніх дітей та необхідністю постійного медикаментозного лікування, відповідачка не має реальної можливості надавати матеріальну допомогу позивачу без істотного погіршення власного матеріального становища та рівня забезпечення дітей.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 75 СК України, право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі. Аліменти сплачуються щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед (ч. ч. 1, 2, 3 ст. 177 СК України).
За правилами частин першої та другої статті 76 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.
Згідно з ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.
Якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд, залежно від обставин справи, може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за один рік.
Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв`язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності. У разі подання відповідного документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це.
Статтею 80 СК України встановлено, що аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.
Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.
З вказаного вбачається, що чинне законодавство, зокрема, ч. 2 ст. 75 СК України надає перелік загальних умов для надання утримання одному з подружжя: його непрацездатність; потреба у матеріальній допомозі; здатність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу.
В даному випадку мова йде про юридичний склад, який містить юридичні факти, що є підставою для набуття одним з подружжя права на утримання і створення обов`язку для іншого з подружжя таке утримання надавати.
Колегія суддів враховує, що Конституційний Суд України у рішенні від 29 жовтня 2024 року № 1-р/2024 у справі № 1-1/2023(72/23) визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) ч. 4 ст. 75 СК України, вказавши, зокрема, що нормативне регулювання, яке допускає становище особи, за якого її сукупний дохід (разом із соціальними виплатами і допомогами) є нижчим від прожиткового мінімуму, установленого законом, суперечить ч. 3 ст. 46 Конституції України.
Водночас у рішенні Конституційний Суд України зазначив, що прожитковий мінімум у контексті ч. 4 ст. 75 СК України визначено у спосіб, що не враховує у повній мірі і не може враховувати потреби непрацездатних осіб, а тому й не може бути універсальним для визначення рівня витрат на підтримання життєзабезпечення всіх без винятку людей. Зокрема, нужденність одного з подружжя, який є непрацездатним, повинна встановлюватися із урахуванням співвідношення між його заробітною платою, пенсією, іншими доходами та тими потребами, які є важливими для його нормального життєзабезпечення. Частина 4 ст. 75 Кодексу викладена у такий спосіб, що позбавляє суд змоги тлумачити зміст цієї категорії та ухвалювати рішення на власне переконання з урахуванням усіх обставин справи, які мають істотне значення.
Прожитковий мінімум не відображає фактичного стану потреби особи у матеріальній допомозі, а навпаки, як убачається зі змісту ч. 4 ст. 75 Кодексу, обмежує право одного з подружжя на утримання (аліменти). Крім того, оскільки особа пенсійного віку або особа з інвалідністю I, II чи III групи має пенсію чи соціальні виплати у розмірі, що можуть перевищити прожитковий мінімум, установлений законом, ч. 4 ст. 75 Кодексу не може бути застосована, а право на утримання не може бути реалізоване.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Останній, зокрема, полягає у визнанні людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції).
Конституція України в статті 1 проголошує, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Згідно з Основним законом України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян. Одним з найважливіших соціально-економічних прав людини є право на достатній життєвий рівень для особи та її сім`ї (стаття 48), між тим поняття «достатній життєвий рівень» в Конституції України не розкривається і не визначається, як він співвідноситься із прожитковим мінімумом. В той же час у Рішенні Великої палати Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року зазначено, що «у державі, яку проголошено соціальною, визначений законодавцем розмір прожиткового мінімуму має реально забезпечувати гідний рівень життя людини» (речення друге абз.1 пп. 2.3 п. 2 мотивувальної частини). Це зобов`язує державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення (абз.4-5 пп.2.3 п. 2 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України).
Отже, призначення особі з інвалідністю відповідної пенсії по інвалідності або іншої соціальної виплати не може знаходитися у зв`язку із виплатами, які здійснює подружжя на утримання іншого подружжя, яке є особою із інвалідністю. Факт призначення державою пенсії по інвалідності не може впливати на факт призначення судом аліментів на утримання подружжя або ж виключати його.
Окрім Конституції України, права та свободи людини знаходяться під захистом міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому останні є частиною національного законодавства України (стаття 9 Конституції).
Зокрема, невід`ємною частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції ратифіковані Верховною Радою України 17 липня 1997 року (далі - Конвенція).
Вищезазначені міжнародні документи та відповідне законодавство України, включаючи її Конституцію, становлять концептуальний каркас розуміння принципу верховенства права.
Відповідно до статті 2 Конвенції про захист прав і основних свобод людини право кожного на життя охороняється законом.
Згідно зі статтею 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права на Державах-підписантах лежить обов`язок створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби. В свою чергу Конвенція про права осіб з інвалідністю, визнаючи важливою доступність охорони здоров`я, зобов`язує Держави-учасниці Конвенції вживати усіх належних заходів для забезпечення доступу осіб з інвалідністю до послугу сфері охорони здоров`я (стаття 12 Конвенції).
Таким чином, державні органи України, в тому числі судової гілки влади при розгляді питань, пов`язаних з правом особи на охорону життя і здоров`я, повинні керуватися вищезазначеними положеннями Конституції України та міжнародних документів як основоположних нормативно-правових актів, в яких знаходить своє втілення принцип верховенства права.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що матеріальне становище відповідача є достатнім для забезпечення майнових потреб не приймаються колегією суддів, оскільки є не доведеними.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Враховуючи викладене, доводи сторін та надані ними докази на підтвердження вимог та заперечень, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.
Судді: