ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5612/26 Справа № 191/6263/25 Суддя у 1-й інстанції - Форощук О.В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 липня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Усенко Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2026 року,-
В С Т А Н О В И В:
26 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , від шлюбу з яким у них народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.11.2023 року, сторони шлюб розірвали. Відповідач матеріальну допомогу не надає, позивач не має можливості самостійно утримувати дитину, яка потребує коштів на одяг, харчування, тощо. Враховуючи вищевикладені обставини, просить стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на свою ОСОБА_1 користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) на дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення повноліття (а.с. 1-3).
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задоволено у повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) на дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягування від дня пред`явлення позову до суду, з 26.11.2025 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп. (а.с. 36-37).
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, ставить питання про зміну судового рішення в частині розміру стягнення аліментів.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про те, що він дійсно визнає свій обов`язок по сплаті аліментів та визнає позов в частині необхідності їх сплати. Проте, не визнає позов саме в розмірі стягнення аліментів. Оскільки від шлюбних відносин сторони мають повнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та згідно рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2026 року з апелянта стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 26 листопада 2025 року і до припинення дитиною навчання, але не більше ніж до досягнення нею двадцяти трьох років. Відтак, відповідач здійснює додатково і утримання спільної із позивачкою повнолітньої дитини (а.с.41-44).
ОСОБА_1 скористалася своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу по даній справі, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с.56-57).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який згідно рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.11.2023 року було розірвано.
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 22 березня 2013 року виданого Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зміна прізвища позивача відбулася на підставі зареєстрованого шлюбу ОСОБА_5 з ОСОБА_6 .
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є працездатним і може надавати матеріальну допомогу на утримання дитини у розмірі, визначеному позивачем, що відповідає нормам матеріального права. Підстав для звільнення відповідача від обов`язку утримувати дитину передбачених ст.188 СК України не встановлено.
Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції.
Так, відповідно до частин першої та другої ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Положеннями ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Частиною другою ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з вимог частин першої та другої ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
За змістом ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За положеннями частин другої та третьої ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом із яким проживає дитина.
Стаття 182 СК України передбачає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що присуджений судом першої інстанції розмір аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 є для відповідача надмірним тягарем та відповідач не може сплачувати присуджений судом розмір аліментів.
Доказів на спростування вказаних відомостей не надано скаржником і до апеляційного суду, тому колегія суддів доходить висновку, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів у 1/4 частці від доходу відповідача на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 є посильним для нього зобов`язанням та відповідає найвищим інтересам неповнолітньої дитини, а тому є справедливим.
Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року в справі № 759/10277/18 зазначив, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення суду без врахування того факту, що на утриманні апелянта перебуває ще повнолітня дочка не є достатніми підставами для висновку про його неможливість надавати матеріальну допомогу.
Відповідач є працездатним за віком, і матеріали справи не містять відомостей про незадовільний стан його здоров`я, який би перешкоджав йому працювати.
ОСОБА_2 , в порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України, не було надано суду доказів, що його дохід не дозволяє йому сплачувати аліменти. Сам факт стягнення аліментів на повнолітню дитину не свідчить про таку неспроможність.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.
Судді: