ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/4877/26 Справа № 199/17318/25 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О.Б. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Макарова М.О., Ткаченко І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Глущенко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу Комунального підприємства "Добро" Добропільської міської ради, на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 03 лютого 2026 року у складі судді Подорець О.Б. у цивільній справі № 199/17318/25 за позовом Комунального підприємства "Добро" Добропільської міської ради до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії, -
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2025 року позивач звернувся через суд з позовом, пред`явленим до ОСОБА_1 , на предмет стягнення з останньої на свою користь 16361,33 грн, в обґрунтування якого посилається на те, що КП «Добро» Добропільської міської ради надає житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої та споживачем послуг за даною адресою є ОСОБА_1 . Відповідач не виконувала свого обов`язку по сплаті послуг за теплопостачання, внаслідок чого станом на 01 грудня 2025 року за її особовим рахунком значиться заборгованість у розмірі 16361,33 грн, що порушує майнові права позивача, відновлення яких останній відшукує по суду.
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 03 лютого 2026 року позовні вимоги КП «Добро» Добропільської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Добро» Добропільської міської ради заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2021 року по 01 січня 2024 року у розмірі 6 938,54 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Добро» Добропільської міської ради судовий збір у розмірі 1 284,12 грн (а.с. 43-45).
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем частково доведено наявність заборгованості відповідача за період з 01 жовтня 2021 ркоу по 01 січня 2024 року у розмірі 6 938,54 грн, враховуючи, що в період з 02 січня 2024 року та по тепер відповідач має статус внутрішньо переміщеної особи, за зазначеною адресою не проживає та фактично комунальними послугами позивача не користувалась, що, в силу положень постанови КМУ від 05 березня 2022 року №206, унеможливлює стягнення заборгованості за комунальні послуги в період діє мораторію.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, КП "Добро" Добропільської міської ради у лютому 2026 року подало апеляційну скаргу (а.с.49-52), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, невірне застосування норм матеріального права, просило задовольнити вимоги апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції скасувати. Зазначає, що відповідач, як власник майна, повинна нести тягар утримання свого майна постійно. Також скаржник відзначив, що відповідачем не надавалось доказів того, що вона є внутрішньо переміщеною особою, жодних заяв від неї до позивача щодо її відсутності за місцем надання послуг до позивача не надходило. Відповідач за договором №1/7780 від 27 червня 2018 року, укладеним з позивачем, є споживачем послуг та повинна виконувати його умови, чого не здійснювала за весь заявлений позивачем період. Разом з цим скаржник наголошує, що Добропільська ОТГ не входить до переліку І типу Територій можливих бойових дій та переліку ІІ типу Територій активних бойових дій, тому суд першої інстанції, на думку скаржника, помилково дійшов висновку про наявність таких обставин. Скаржник зазначив, що відповідач своєю несплатою за спожиту послугу з теплопостачання нанесла позивачеві значні збитки в частині підготовки до наступних опалювальних сезонів. При цьому наголосив, що ані штрафних санкцій, ані інфляції за весь період заборгованості скаржником не нараховувалось.
Відповідач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалась та відзиву на апеляційну скаргу не надавала, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи, хоча б і частково, позовні вимоги КП "Добро" Добропільської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено право позивача на отримання своєчасної та повної оплати за надані послуги з теплопостачання, однак, враховуючи наявність мораторію на стягнення та наявність статусу відповідача як внутрішньо переміщена особа, суд встановив період, за який належить проводити стягнення, починаючи з 01 жовтня 2021 року по 01 січня 2024 року, та розмір заборгованості у 6938,54 грн за цей період, у відповідності до ст.322,526 ЦК України, ст. 67,68 ЖК України та положень ЗУ "Про житлово-комунальні послуги".
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що КП «Добро» Добропільської міської ради є юридичною особою, яка створена Добропільською міською радою з метою задоволення потреб громади у наданні якісних послуг з постачання теплової енергії, що підтверджується рішенням Добропільської міської ради № 7/8-38 від 20 квітня 2016 року. Вказане підприємство діє на підставі Статуту та на підставі виданих ліцензій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1554 від 15 вересня 2016 року.
Рішенням виконавчого комітету Добропільської міської ради «Про встановлення тарифів на теплову енергію, послуги з централізованого опалення в містах Добропілля, Білицьке, Білозерське, селищах міського типу Новодонецьке, Водянське та постачання гарячої води Білицькому будинку-інтернату для інвалідів та осіб похилого віку» № 457 від 12 вересня 2018 року встановлено з 01 жовтня 2018 року тарифи на послуги з централізованого опалення для населення в містах Добропілля, Білицьке, Білозерське, селищах міського типу Новодонецьке, Водянське за 1 Гкал з ПДВ у розмірі 1125,55 грн, за 1 кв.м. опалювальної площі у розмірі 32,76 грн з ПДВ.
Рішенням виконавчого комітету Добропільської міської ради «Про застосування тарифів на послуги постачання теплової енергії в містах Добропілля, Білицьке, Білозерське, селищах міського типу Новодонецьке, Водянське» № 476 від 25 жовтня 2019 року дозволено з 25 жовтня 2019 року застосовувати тарифи на послуги з централізованого опалення для населення: за 1 Гкал у розмірі тарифу на послуги з централізованого опалення розробленого на 01 жовтня 2018 року в сумі 937,96 грн без ПДВ (1125,55 грн з ПДВ), за 1 кв.м. опалювальної площі у розмірі тарифу на послуги з централізованого опалення розробленого на 01 жовтня 2018 року в сумі 27,30 грн без ПДВ (32,76 грн з ПДВ).
Рішенням виконавчого комітету Добропільської міської ради «Про встановлення тарифів на послуги постачання теплової енергії в містах Добропілля, Білицьке, Білозерське, селищах міського типу Новодонецьке, Водянське та постачання гарячої води Білицькому будинку-інтернату для інвалідів та осіб похилого віку» № 8 від 15 січня 2020 року встановлено з 01 лютого 2020 року тарифи на послуги постачання теплової енергії в містах Добропілля, Білицьке, Білозерське, селищах міського типу Новодонецьке, Водянське за 1 Гкал для населення у розмірі 1138,76 грн без ПДВ (1366,51 грн з ПДВ), за 1 кв.м. опалювальної площі у розмірі 34,23 грн без ПДВ (41,07 грн з ПДВ).
Рішенням виконавчого комітету Добропільської міської ради «Про встановлення тарифів на послуги постачання теплової енергії в містах Добропілля, Білицьке, Білозерське, селищах міського типу Новодонецьке, Водянське та постачання гарячої води Білицькому будинку-інтернату для інвалідів та осіб похилого віку» № 323 від 30.07.2020 року встановлено з 01 жовтня 2020 року тарифи на послуги постачання теплової енергії в містах Добропілля, Білицьке, Білозерське, селищах міського типу Новодонецьке, Водянське за 1 Гкал для населення у розмірі 1192,27 грн без ПДВ (1430,72 грн. з ПДВ).
Згідно договору про надання послуг з централізованого опалення №1/7780 від 27 червня 2018 року, ОСОБА_1 є споживачем послуг з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно вибірки по особовому рахунку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01 грудня 2025 року, заборгованість відповідача за надані послуги з постачання теплової енергії за вказаною адресою становить 16 361,33 грн.
Судом першої інстанції з відповіді № 2182913 від 26 грудня 2025 року щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери встановлено, відповідач ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи.
02 січня 2024 року ОСОБА_1 було отримано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3528-5003081450, яка на теперішній час є діючою та в якій фактичною адресою проживання відповідачки зазначено: АДРЕСА_2 .
Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції, з`ясовуючи характер спірних правовідносин, врахував наведені обставини та зміст вищезазначеної відповіді, та вважав беззаперечним те, що у період з 02 січня 2024 року та по теперішній час відповідач ОСОБА_1 фактично проживала за іншою адресою та відповідно не отримувала послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , в якій вона є споживачем комунальних послуг на підставі договору, з чим колегія суддів повністю погоджується.
Доводи скаржника про те, що відповідачем жодної довідки про її ВПО не надавалось колегії суддів відкидає, як безпідставні, оскільки саме на запит суду була отримана інформація щодо наявності у відповідача статусу ВПО із зазначенням її фактичної адреси місця проживання та дати видачі такої довідки, що скаржником не спростовано жодним належним та допустимим доказом.
Також колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що у період з 02 січня 2024 року та по теперішній час відповідач мала статус внутрішньо переміщеної особи, не проживала в м. Добропіллі, Покровського району, Донецької області та фактично була відсутня у житлі, в якому вона є споживачем комунальних послуг на підставі укладеного договору.
Разом з цим суд першої інстанції правомірно врахував і положення постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 № 206, внаслідок чого дійшов висновку про наявність мораторію та заборони стягнення за період з 02 січня 2024 року з відповідача на користь позивача житлово-комунальних послуг.
Доводи скаржника про те, що Добропільська ОТГ не входить до Переліку територій, на який можливі бойові дії чи активні бойові дії колегія суддів відкидає, як безпідставні, оскільки за Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28.02.2025 № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, з 24 лютого 2022 року по 25 червня 2025 року м. Добропілля входило до Територій можливих бойових дій, а з 26 червня 2025 року і до нині - до територій з активними бойовими діями, що є загальновідомою інформацією.
На підставі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже, з аналізу вказаних норм вбачається, що споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості послуги згідно із законодавством та умовами договору. Такому праву відповідає визначений Законом обов`язок споживача оплачувати такі послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації.
Відповідно до ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Статтею 68 ЖК України передбачено, що наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року).
Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
При цьому, відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов`язком споживача.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.
Колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції вірно встановлено з наданої позивачем вибірки по особовому рахунку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 жовтня 2021 року по 01 січня 2024 року заборгованість відповідача становить 6 938,54 грн, чого скаржником не спростовано.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що відповідач, порушуючи норми чинного законодавства та умови Договору, як це вірно встановлено судом першої інстанції, не здійснювала своєчасно оплату одержаних послуг, щонайменш за період з 01 жовтня 2021 року по 01 січня 2024 року, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правомірно вважав доведеними вимоги за цей період як права позивача на стягнення, так і встановленого розміру заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед позивачем.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за послуги з теплопостачання, з чим повністю погоджується і колегія суддів.
Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.
Колегія суддів наголошує, що доводи скаржника не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення вимог позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Скаржник не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Добро" Добропільської міської ради - залишити без задоволення.
Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 03 лютого 2026 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені "21" липня 2026 року.
Повний текст постанови складено "30" липня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.О. Макаров
І.Ю. Ткаченко