Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/6234/26
Провадження № 2/711/3431/26
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2026 року суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси Скляренко В.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1 , в особі свого представника - адвоката Трюхана В.Г., звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як визначено у ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Вирішуючи питання про відкриття провадження по справі, суддею встановлено, що заяву подано з порушенням вимог цивільного процесуального законодавства.
Вимоги до позовної заяви передбачені ст.ст. 175, 177 ЦПК України. Так, позовна заява повинна містити, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Вивчивши подану позивачем позовну заяву, вбачається, що в ній позивачем зазначені відомості щодо відповідача - ОСОБА_2 , як такого, що проживав за останньою відомою адресою: АДРЕСА_1 .
Між тим, за інформацією Єдиного державного демографічного реєстру від 22.06.2026р. та Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради від 26.06.2026р., яка отримана судом на виконання вимог ст. 187 ЦПК України, відомості щодо реєстрації місця проживання відповідача відсутні, зокрема і за вказаною позивачем адресою.
Крім того, на виконання ухвали суду від 29.06.2026р., судом із Центрально-південного міжрегіонального управління державної міграційної служби ДМС України отримана відповідь від 02.07.2026р., яка надійшла до суду 03.07.2026р. про те, що громадянин Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань оформлення (обміну) посвідки на постійне/тимчасове проживання до органів ДМС не звертався, інформації про місце проживання останнього не встановлено.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон № 2709-IV) іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону №2709-IV цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 Закону № 2709-IV.
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини першої статті 76 Закону № 2709-IV встановлені підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.
Під час розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України.
Так, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 27 ЦПК України).
Позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них (ч. 2 ст. 28 ЦПК України).
Між тим, позивачкою, незважаючи на норми національного законодавства щодо альтернативної підсудності справи про розірвання шлюбу, не зазначено про обставини, які б давали їй можливість звертатися до Придніпровського районного суду м. Черкаси з цим позовом, з огляду на норми ч. 2 ст. 28 ЦПК України.
Частинами 9 та 10 статті 28 ЦПК України визначено, що позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
Між тим, ні в позовній заяві, ні до позову позивачем не надані підтвердження стосовно останнього відомого місця проживання відповідача, що вказане у вступній частині позову, а також місця його роботи, місця знаходження майна відповідача чи відомого зареєстрованого місця проживання чи перебування останнього в Україні.
Суд звертає увагу на те, що позивачу слід керуватися положеннями Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», оскільки сам по собі факт перебування/проживання особи - позивача/відповідача за певною адресою без реєстрації у встановленому законом порядку свого місця проживання чи місця перебування не дає підстав вважати, що є дотриманими вимоги ЦПК України стосовно визначення підсудності справи.
Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.
Положення статті 27 та статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності. Отже у нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
Слід зазначити, що наданий позивачкою лист Черкаського державного технологічного університету від 08.04.20206р. за вих. №485/03-12/10 не свідчить навіть про фактичне місце проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки стосується ОСОБА_3 , тоді як відповідачем є ОСОБА_2 .
Крім того, відповідно до ст. 497 ЦПК України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.
Відповідно до ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та про наявність таких підстав суду стало відомо до відкриття провадження у справі.
Як передбачено ст. 76 цього Закону, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Виключна підсудність передбачена статтею 77 цього Закону.
У разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України (ч. 1 ст. 80 згаданого Закону).
Суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із сімейних відносин, враховуючи, що сімейні правовідносини з іноземним елементом пов`язані одразу з двома, а іноді й більше державами, і, відповідно, з двома або кількома правовими система, які часто по-різному врегульовують питання шлюбу і сім`ї (підстав та допустимості розірвання шлюбу тощо).
Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
У справах з іноземним елементом можуть бути використані як докази будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються визначеними у ЦПК України засобами та регулюються Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 1965) і Конвенцією про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 1970).
Вирішуючи питання про підсудність цивільних справ з іноземним елементом, враховуються не лише норми внутрішньодержавного права, але й колізійні норми, які містяться в конвенціях і двосторонніх договорах України та інших держав про правову допомогу.
Відповідно до ЦПК правила про підсудність, передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права. Норми права про розмежування підсудності містяться переважно у двосторонніх договорах про правові відносини і правову допомогу у цивільних справах.
Також у міжнародних договорах про правову допомогу містяться спеціальні норми про підсудність окремих категорій справ, де передбачається застосування комбінованих критеріїв: громадянства, місця проживання сторін, місцезнаходження майна.
Також, звертається увага на чинність Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах Гаазької конференції з МПП від 15 листопада 1965 року (приєднання 19 жовтня 2000 року, діє в Україні з 01 грудня 2001 року), Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 року (приєднання 19 жовтня 2000 року, діє в Україні з 21 липня 2001 року), Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, що затверджена наказом МЮУ та ДСАУ 27 червня 2008 року № 1092/5/54.
Із позовної заяви вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є громадянином Китайської Народної Республіки. Окрім того, останній не має зареєстрованого чи фактичного місця проживання в м. Черкаси.
Як передбачено статтею 3 Конвенції 1965 року, орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави. З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно. Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави. Частина прохання, яка відповідає формуляру, доданому до цієї Конвенції, що містить короткий виклад суті документу, що підлягає врученню, вручається разом з документом (стаття 5 Конвенції).
Відповідно до статті 12 Конвенції, вручення судових документів, отриманих від Договірної Держави, не потребує оплати або відшкодування зборів або витрат в зв`язку з врученням, здійсненим запитуваною Державою. Запитуючий орган сплачує або відшкодовує витрати, що виникли в зв`язку з: a) виконанням роботи судовим працівником або особою, компетентною відповідно до закону запитуваної Держави, b) використанням особливого способу вручення.
Дана Конвенція передбачає формуляри, зокрема і Прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів.
Розділом VI. Особливості виконання Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року вищевказаної Інструкції №1092/5/54, визначено наступне:
6.1. У разі, якщо правова допомога запитується або надається на підставі Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року (далі - Конвенція про вручення), застосовуються відповідні положення цієї Інструкції з урахуванням викладеного в пунктах 6.2-6.14 цієї Інструкції.
6.2. Доручення про вручення документів за кордоном на підставі Конвенції про вручення складається судом чи іншим заінтересованим компетентним органом України у формі прохання, яка установлена Конвенцією про вручення, згідно з додатком 10 до цієї Інструкції. Заповненню підлягають дві частини формуляра - «Прохання» і «Короткий виклад документа» - з урахуванням такого:
6.2.1. При заповненні частини «Прохання» необхідно обов`язково закреслювати будь-які пункти від «a» до «c», які не підлягають урахуванню під час виконання доручення.
6.2.2. Частина «Короткий виклад документа» призначена для вручення отримувачу разом з пакетом документів і має містити якомога детальнішу інформацію, у тому числі стосовно запитуючого органу і сторін у справі, уключаючи наявні контактні телефони.
Так, у формі прохання, яка установлена Конвенцією про вручення, згідно з додатком 10 до цієї Інструкції, наявна графа - «Запитуючий орган, що підписався нижче, має честь передати - у двох примірниках - перераховані нижче документи та відповідно до статті 5 зазначеної Конвенції просить забезпечити безвідкладне вручення одного примірника одержувачу», де обов`язково зазначаються дані про особу і адреса.
6.3. Відповідно до статті 7 Конвенції про вручення формуляра обов`язково складається французькою чи англійською мовою чи мовою запитуваної держави, а в разі заповнення українською мовою - обов`язково супроводжується перекладом на одну із зазначених мов.
6.4. Якщо виконання доручення про вручення документів в іноземній державі необхідно здійснити відповідно до пункту «b» частини першої статті 5 Конвенції про вручення, суд України зазначає спосіб вручення або робить відмітку з надісланням до відповідного доданого документа, де вказується опис способу вручення, про який просять.
6.5. Заповнений формуляр доручення і документи, що підлягають врученню, надсилаються у двох примірниках.
6.6. У разі, якщо документ підлягає врученню в іноземній державі відповідно до частини першої статті 5 Конвенції про вручення, він має бути складений або перекладений на офіційну мову або одну з офіційних мов запитуваної держави.
6.7. Суд чи інший компетентний орган України надсилає доручення на підставі Конвенції про вручення до Центрального органу іноземної держави, визначеного запитуваною державою відповідно до статті 2 цієї Конвенції, напряму.
У разі потреби одержання інформації про стан виконання доручення суд України звертається до запитуваної держави безпосередньо. При цьому додається фотокопія заповненого судом України формуляра.
У разі якщо запитувана держава за вручення документів вимагає оплату, до пакета документів додається копія платіжного доручення (інформація про розмір оплати та реквізити для перерахування коштів розміщені на офіційному веб-сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права: www.hcch.net). Якщо держава, яка за вручення документів вимагає оплату, не висловила заперечень до статті 10 Конвенції про вручення, судові документи можуть бути надіслані особам, які перебувають на території такої держави, поштовими каналами.
Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8 Загальної декларації прав людини). Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, ? за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (частина перша статті 26 Конституції України).
Обсяг цивільних процесуальних прав та обов`язків визначається нормами ЦПК України.
Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 496 ЦПК України).
До цивільних процесуальних прав належить, зокрема, право на доступ до суду і засобів судового захисту, а також право на справедливий публічний розгляд у суді.
Згідно зі статтею 74 Закону України «Про міжнародне приватне право» процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.
Таким чином, задля забезпечення учасникам справи, зокрема і відповідачу, який є громадянином Китайської Народної Республіки, права на справедливий суд, а також з огляду на зазначені норми чинного (міжнародного) законодавства, - позивачу слід обгрунтувати підсудність даної цивільної справи Придніпровському районному суду м. Черкаси, виконати вимоги законодавства щодо участі у справі іноземного елемента, враховуючи, що відомості стосовно місця проживання відповідача, які вказані у вступній частині позову, не знайшли свого підтвердження. Якщо відповідач, який є громадянином Китайської Народної Республіки, проживає саме там, то слід повідомити суду адресу його проживання задля виконання вимог національного та міжнародного законодавства. Крім того, слід зазначити, що суд не встановлює місце проживання учасника справи і не здійснює його розшук по такій категорії справ, а лише перевіряє обставини, які вказує позивач у позовній заяві.
Крім того, позивачкою не була перевірена інформація, яка і не повідомлена суду, враховуючи положення ч.ч. 9, 10 ст. 28 ЦПК України. Окрім того, для застосування судом норм Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, позивачкою не зазначені відомості щодо адреси особи (відповідача), якій слід вручити певні документи.
Крім того, позивачкою у позовній заяві не зазначено про те, чи є справа між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у іншому юрисдикційному органі іноземної держави, враховуючи норми ст. 175 ЦПК України та ч. 2 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право».
За таких підстав, позивачці слід усунути зазначені недоліки та подати до суду позовну заяву з дотриманням всіх вказаних вимог закону. Без підтвердження вказаних обставин, суддя не може вирішити питання про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175, 177 ЦПК України, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника та надає йому строк на усунення недоліків.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 2, 4, 27, 28, 174-177, 185, 259-261, 497 ЦПК України, суддя, -
у х в а л и в:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Надати позивачці строк для усунення вказаних в мотивувальній частині ухвали недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали.
Роз`яснити позивачу, що у випадку неусунення вказаних недоліків позовна заява буде визнана не поданою та йому повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: В.М. Скляренко