Справа № 182/6605/21
Провадження № 2/0182/2687/2026
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
09.07.2026 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.
секретар Іванова Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Нікополі цивільну справу за позовом адвоката Яремчук Людмили Валентинівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до Нікопольської міської ради, третя особа - Нікопольський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про встановлення факту проживання однією родиною та визнання права власності -
В С Т А Н О В И В:
В провадженні Нікопольського міськрайонного суду перебуває цивільна справа за позовом адвоката Яремчук Людмили Валентинівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до Нікопольської міської ради, третя особа - Нікопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро), про встановлення факту проживання однією родиною та визнання права власності.
В обгрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 проживав однією родиною з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 з 1990 року товаришував родинами з ОСОБА_2 та його мамою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_3 у її сина ОСОБА_2 погіршилось здоров`я, а тому ОСОБА_1 прийняв рішення взяти на себе обов`язки по опіці над ОСОБА_2 , який був інвалідом 1 групи і потребував постійного стороннього догляду. Напочатку 2013 року у ОСОБА_1 погіршились стосунки з дружиною і ОСОБА_2 запропонував переїхати йому жити до нього. ОСОБА_1 погодився на цю пропозицію і переїхав за адресою друга на АДРЕСА_1 . З того часу ОСОБА_1 проживав разом з ОСОБА_2 , разом вели спільне господарство, піклувались один про одного, мали спільний бюджет, разом несли витрати на утримання житла і проживали однією родиною, як брати. Після смерті ОСОБА_2 . ОСОБА_4 самостійно організував та оплатив його поховання. Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, площею 0,0544 га., та грошового вкладу у розмірі 637,69 грн. За життя ОСОБА_2 завжди казав, що все майно, яке є у нього, залишиться позивачу, оскільки інших родичів він не мав. Але, у зв`язку з дуже поганим станом здоров`я, він так і не залишив заповіт на його ім`я. З метою отримання спадкового майна, позивач звернувся з відповідною заявою до нотаріальної контори. Однак, державний нотаріус Другої нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області виніс постанову від 13.08.2021 року про відмову у вчинені нотаріальної дії з причини не підтвердження родинних зв`язків між позивачем та ОСОБА_2 , а також з причини не надання документів, що підтверджують право власності на майно та рекомендовано звернутись до суду. Тому, змушена звернутись до суду та просить ухвалити рішення, яким встановити факт, який має юридичне значення, що ОСОБА_1 проживав однією родиною з ОСОБА_2 з 2013 року. А також, просить суд визнати за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 47,63 м.кв., житловою площею - 24,25 м.кв.; на земельну ділянку, площею 0,0544 га., яка розташована під житловим будинком АДРЕСА_1 , кадастровим № [номер приховано]:03:013:0055, а також на грошовий вклад у розмірі 637,69 грн., розміщений у АТ КБ ПриватБанк.
В судовому засіданні позивач викладені в позовній заяві обставини підтримав та додатково суду пояснив, що з померлим вони товаришували з 1990 року. Він завжди допомагав ОСОБА_2 по господарству, з ремонтом (лагодив йому паркан, дах) тощо. Іноді він залишався в ОСОБА_2 вдома ночувати, коли той себе погано почував. Допомагав йому купувати продукти харчування та готував для нього їсти. В 2013 році переїхав жити до ОСОБА_2 постійно. Іноді до ОСОБА_2 приходили соціальні працівники. Але вони обмежувались лише тим, що платили за комуналку, іноді могли щось принести з продуктів, бо ОСОБА_2 був нелюдимий із дуже важким характером. Тому соцпрацівники довго не витримували і постійно мінялись. Єдиною людиною, кому він довіряв, був він.
Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні викладені в позовній заяві обставини підтримала та додатково суду пояснила, що її довіритель завжди допомагав ОСОБА_2 . І соціального працівника було призначено йому незадовго до його смерті, але вона майже не ходила, бо ОСОБА_2 її проганяв. Її довіритель був офіційно працевлаштований, а тому не заперечував проти допомоги соціальних працівників, коли був на роботі. Однак, покійний був відлюдкуватим та боявся, що його отруять. Тому не довіряв нікому, крім ОСОБА_1 , з яким дружив багато років. Коли її довіритель в 2013 році посварився з дружиною, ОСОБА_2 запропонував йому переїхати до нього на постійно, бо вже досить погано себе почував. І ОСОБА_1 став жити в друга, іноді навідуючись додому. Її довіритель за власні кошти, під час проживання з ОСОБА_2 , замінив вікна в його будинку, полагодив дах, двері тощо. Вони за спільні кошти купували продукти, ліки, оплачували комуналку.
Представник відповідача в призначене судове засідання не прибув, однак, своїм правом, визначеним цивільно-процесуальним законодавством, скористався та подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого вважає, що в задоволенні позову слід відмовити. Як на підставу відмови, посилається на те, що в діючому законодавстві відсутнє розуміння та поняття слова «родина», а наявне слово «сім`я», яке закріплене в сімейному законодавстві. Тобто, особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Статтею 3 СК України передбачено, що сім`я створюється на підставі шлюбу. Окрім цього, вважають, що факт спільного проживання, з урахуванням долучених позивачем довідок, не доведений. Крім цього, сам по собі факт здійснення поховання не може бути доказом факту спільного проживання. Тому, позовні вимоги не визнають та просять суд в задоволенні позову відмовити повністю.
Представник третьої особи - Нікопольського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, в судове засідання не прибув, надав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутністю (а.с.96).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, зокрема суди розглядають справи про встановлення факту.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї" членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто, наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 року у справі № 1-8/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім, власне, факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто, наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 31.03.2020 року у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, зокрема, з довідок та актів, починаючи з 2013 року, позивач та ОСОБА_2 спільно проживали. Тобто, з урахуванням поданих доказів та пояснень сторони позивача, вбачається, що позивач через поганий стан здоров`я ОСОБА_2 опікувався ним та допомагав йому, що дає суду підстави вважати, що сторони були пов`язані спільним побутом.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду з даною заявою, стали обставини щодо недоведеності позивачем в позасудовому порядку спільного проживання з ОСОБА_2 , оскільки він виявив намір та бажання успадкувати майно спадкодавця у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 47,63 м.кв., житловою площею 24,25 м.кв.; земельну ділянку, площею 0,0544 га., яка розташована під житловим будинком АДРЕСА_1 , кадастровим № [номер приховано]:03:013:0055, а також грошовий вклад у розмірі 637,69 грн., розміщений в АТ КБ ПриватБанк.
Представник позивача звернулась з відповідною заявою до державного нотаріуса Другої нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області про прийняття спадщини, однак, 13.08.2021 року отримав відмову у вчинені нотаріальної дії з причини не доведення родинних зв`язків між позивачем та ОСОБА_2 (а.с.13).
Тобто, в даному випадку, наявні підстави, які свідчать про те, що позивач в позасудовому порядку позбавлений можливості вирішити питання щодо своїх спадкових прав.
Проте, як з поданих документів, так і показань допитаних в судовому засіданні свідків, встановлено факт спільного проживання позивача зі спадкодавцем, ведення спільного побуту, сумісного проживання з метою допомоги спадкодавцю через його інвалідність та поганий стан здоров`я.
Так, свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що є сусідкою ОСОБА_7 . Знає ОСОБА_8 з 1975 року. Спочатку ОСОБА_2 жив зі своїми батьками. Коли його батько помер, ОСОБА_2 став проживати з мамою. А коли й мами не стало, почав проживати з позивачем по справі, бо був інвалідом 1 групи і йому потрібна була постійна допомога. До ОСОБА_2 бігала якась дівчина - соціальний працівник, якій ОСОБА_2 давав гроші на продукти. Вона з дівчиною спілкувалась. Крім продуктів, які вона приносила і ставила у дворі, а потім йшла, більше нічого не робила. Скаржилась їй, що ОСОБА_2 все не так. Тому, ставила продукти і йшла. Готували їсти для ОСОБА_9 та його дружина. Ще до того, як позивач почав проживати з померлим, його дружина готувала їсти та приносила ОСОБА_2 , в них були хороші відносини. Дружина ОСОБА_10 й прибирала в будинку і на городі поралась, і прала. Коли позивач пішов від своєї дружини, то його прихистив ОСОБА_2 і вони почали спільно проживати, це сталося, приблизно, в 2014 році. Вона особисто бачила, що ОСОБА_10 ночував і жив у ОСОБА_7 . Якось ввечері бачила, як ОСОБА_10 рвав у дворі вишні. ОСОБА_2 був дуже дратівливою людиною та психологічно знервованим, психованим, бо сильно хворів. Їй особисто ОСОБА_2 говорив, що має найкращого друга - ОСОБА_10 , тобто, позивача по даній справі.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що теж є сусідкою ОСОБА_7 . Її будинок знаходиться навскоси від будинку ОСОБА_7 . ОСОБА_8 ОСОБА_7 знала більше 20 років. Спочатку він проживав з батьками, а після смерті батьків жив один. ОСОБА_10 з ОСОБА_7 дружили багато років. Покійний ОСОБА_2 за час свого життя мав довіру лише до позивача. Боявся, що його отруять, боявся залишатись сам. Тому позивач по справі постійно допомагав ОСОБА_2 і постійно був поруч, бо йому або погано, або він боїться. А останнім часом взагалі постійно був поряд, так як ОСОБА_2 був лежачою людиною. Знає, що позивач по справі посварився зі своєю дружиною та переїхав проживати до ОСОБА_2 . Але з дружиною ОСОБА_10 то сварився, то мирився. Тому вона все одно бігала та допомагала йому з ОСОБА_7 . ОСОБА_8 був дуже підозрілою людиною. Якось він захворів і вона від доброї душі принесла йому меду. Так ОСОБА_8 сказав, що від її меду в нього дере в горлі і звинуватив її в тому, що вона в мед щось кинула. ОСОБА_10 з ОСОБА_8 постійно проживав більше 5 років. Стосовно соц. працівника нічого сказати не може, бо її не бачила.
Таким чином, враховуючи вимоги чинного законодавства, а також матеріали справи та показання свідків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Таким чином, процесуальний закон передбачає умови, за яких у окремому провадженні можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення, зокрема: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них повинні безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення; встановлення факту не пов`язано із вирішенням спору про право.
За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вирішує питання у сукупності, керуючись принципом верховенства права, вважає, що наданих доказів по справі достатньо для задоволення заяви про встановлення факту родинних відносин. Окрім цього, вирішуючи питання щодо оцінки зазначених доказів, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також той факт, що надані стороною позивача докази суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують юридичний факт спільного проживання, оцінюючи в сукупності надані суду письмові докази, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено факт спільного проживання з ОСОБА_2 не менше, як п`ять років до часу відкриття спадщини та наявність взаємних прав та обов`язків між ними.
За таких обставин, оскільки позивач не має іншої можливості підтвердити факт того, що він спільно проживав з ОСОБА_2 , але встановлення цього факту породжує юридичні наслідки, оскільки з таким фактом законодавство пов`язує можливість реалізації спадкових прав, суд приходить до висновку, що вимоги в частині встановлення факту є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується заявлених вимог про визнання права власності на майно, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Аналогічний висновок викладений у постанові ВС від 22.09.2021 року у справі №227/3750/19.
Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Згідно ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частина 2 ст.1223 ЦК України передбачає, що, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ст.1262 ЦК України, у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Відповідно до ст. 1263 ЦК України, у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
Згідно приписів ст.1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1265 ЦК України, у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також той факт, що фактично підставою для відмови у вчиненні нотаріальних дій були обставини, які полягають в недоведені факту спільного проживання позивача із спадкодавцем, дає суду підстави вважати що вимоги про визнання права власності на спадкове майно є передчасними, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
У зв`язку з частковою відмовою в задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача, що відповідає нормам ст.141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-265, 293, 315, 352, 354 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги адвоката Яремчук Людмили Валентинівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до Нікопольської міської ради, третя особа - Нікопольський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про встановлення факту проживання однією родиною та визнання права власності - задовольнити частково.
Встановити юридичний факт проживання ОСОБА_1 однією родиною з ОСОБА_2 з 2013 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В іншій частині позову - відмовити.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал