Справа № 182/3807/25
Провадження № 2-о/0182/31/2026
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
08.07.2026 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.
секретар Іванова Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Нікополі цивільну справу за заявою адвоката Ревункова Віталія Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа - приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Іопель Сергій Олександрович, про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш, як п`ять років до часу відкриття спадщини -
В С Т А Н О В И В:
В провадженні Нікопольського міськрайонного суду перебуває цивільна справа за заявою адвоката Ревункова Віталія Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа - приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Іопель Сергій Олександрович, про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш, як п`ять років до часу відкриття спадщини.
В обгрунтування заявлених вимог представник заявниці посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , якому на праві власності належало житло у вигляді житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , та земельна ділянка, площею 0,0536 га, для обслуговування житлового будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 . За життя Сухопляс ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був одружений з ОСОБА_4 та 10.09.1992 року цей шлюб було розірвано, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу НОМЕР_1 , актовий запис 591. Заявниця ОСОБА_1 також перебувала у шлюбі, починаючи з 19.11.1981 року, із ОСОБА_5 та 04.10.1988 року даний шлюб було розірвано, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу НОМЕР_2 , актовий запис 73. За час свого життя померлий та заявниця по справі спочатку були сусідами та, починаючи з 2019 року, почали спільно проживати, вели спільне господарство, несли витрати на утримання житла, тобто, проживали однією сім`єю. Після смерті ОСОБА_2 , заявниця самостійно організувала та оплачувала його поховання, оскільки померлий для неї був її родиною та близькою особою. Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на майно. З метою отримання належного спадкодавцю майна, заявниця звернулась з відповідною заявою до приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Іопеля С.О., що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 80575442 від 24.03.2025 року. Однак, нотаріусом було встановлено, що можливості видати на ім`я заявника свідоцтво про право на спадщину немає, оскільки заявником не надано документів, які підтверджують факт проживання однією сім`єю не менш, як п`ять років до часу відкриття спадщини, так як ст.1264 Цивільного кодексу України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше, як п`ять років до часу відкриття спадщини, що й стало підставою для звернення до суду з даною заявою. Тому, на підставі викладеного, представник заявника змушений звернутись до суду та просить ухвалити рішення, яким встановити юридичний факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не менше, як п`ять років до часу відкриття спадщини.
В судовому засіданні заявниця викладені в заяві обставини підтримала та на задоволені заяви наполягала. Крім цього, додатково суду пояснила, що з померлим вони спільно проживали як чоловік та дружина. Коли її чоловік захворів, вона ним опікувалась. Коли у чоловіка стався перший інсульт, вона подзвонила його доньці від іншого шлюбу в Польщу і повідомила про інсульт у батька. Але донька сказала, що він їй не батько і вона його не хоче знати. При цьому, під час спільного проживання з ОСОБА_2 , вона також доглядала і його батьків. Наміру реєструвати шлюб у неї не було, оскільки в минулому вже перебувала в зареєстрованому шлюбі і в неї збереглись про той час неприємні спогади, хоча ОСОБА_6 пропонував їй укласти шлюб.
Представник заявника ОСОБА_7 в судовому засіданні викладені в заяві обставини також підтримав та на задоволенні заяви наполягав.
Заінтересована особа - приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Іопель Сергій Олександрович, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, в судове засідання не прибув, надав до суду заяву про розгляд справи за своєї відсутності (а.с.55).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Згідно ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, зокрема суди розглядають справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Відповідно до положень ч.2 та ч.4 статті 3 Сімейного кодексу України, сім'ю, складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї" членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об"єдналися для спільного проживання.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 року у справі № 1-8/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім, власне, факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 31.03.2020 у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, починаючи з 2019 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали як чоловік та дружина, оскільки дане підтверджується актами та довідками (а.с.12,14, 18), що свідчить про те, що сторони були пов`язані спільним побутом.
Підставою для звернення до суду з даною заявою, стали обставини, щодо недоведення заявницею в позасудовому порядку спільного проживання з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.11), оскільки остання виявила намір та бажання успадкувати майно у вигляді житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,0536 га, для обслуговування житлового будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , яке залишилось після смерті ОСОБА_2 . Заявниця звернулась з відповідною заявою до приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Іопеля С.О., що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 80575442 від 24.03.2025 року. Однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено з причини ненадання документів, які підтверджують факт проживання однією сім`єю не менш, як п`ять років до часу відкриття спадщини, оскільки ст.1264 Цивільного кодексу України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш, як п`ять років до часу відкриття спадщини (а.с.21).
Таким чином, наявні підстави, які свідчать про те, що заявниця в позасудовому порядку позбавлена можливості вирішити питання щодо своїх спадкових прав.
Проте, як з поданих документів, так і допиту свідків, судом встановлено той факт, що сторони були пов`язані спільним побутом та жили як чоловік та дружина.
Так, свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що він - сусід заявниці, його будинок розташований навпроти, паркан в паркан з нині покійним дядьком Льошею. Заявниця та дядько ОСОБА_9 жили, як чоловік та дружина більше 5 років. ОСОБА_10 завжди називав заявницю дружиною. За час спільного проживання вони купували багато речей побутового вжитку, продуктів тощо. Особисто бачив, як нові предмети побутового вжитку їм привозили на авто доставкою. Був у них в гостях та бачив, як вони облаштували будинок з середини, зробили ремонт. ОСОБА_10 хизувався йому ремонтом у ванній кімнаті. Йому особисто покійний сусід ніколи не говорив про те, що в нього колись був інший шлюб. Його доньку за 20 років ніколи не бачив.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні суду пояснила, що заявниця їй доводиться сусідкою з 2003 року. З якого часу заявниця почала проживати з ОСОБА_2 , точно не пам`ятає. Проте, підтверджує той факт, що заявниця з ОСОБА_6 спільно проживали доволі тривалий час. Чи були вони офіційно одружені, не знає. Але вона завжди вважала їх чоловіком та дружиною, бо вони разом жили, разом ходили за покупками, купували в дім речі побутового вжитку. Вона бачила, як вони разом купували пральну машину, телевізор, одяг, взуття, продукти тощо. Коли ОСОБА_6 захворів, заявниця за ним доглядала. Всі дії по похованню ОСОБА_12 теж здійснила сама. Доньку ОСОБА_6 ніколи не бачила, їй він казав, що в нього є донька від іншого шлюбу, але розлучився він вже дуже давно і з донькою не спілкувався.
Таким чином, враховуючи вимоги чинного законодавства, а також враховуючи матеріали справи та покази свідків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Таким чином, процесуальний закон передбачає умови, за яких у окремому провадженні можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення, зокрема: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них повинні безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення; встановлення факту не пов`язано із вирішенням спору про право.
За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вирішує питання у сукупності, керуючись принципом верховенства права, вважає, що наданих доказів по справі достатньо для задоволення заяви про встановлення факту родинних відносин. Окрім цього, вирішуючи питання щодо оцінки зазначених доказів, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також враховуючи той факт, що надані заявницею та її представником докази суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують юридичний факт, а саме факт спільного проживання.
Тому, оцінюючи в сукупності надані суду письмові докази, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 надані належні та допустимі докази на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_2 , не менш, як п`ять років до часу відкриття спадщини та наявність взаємних прав та обов`язків між нею та її померлим чоловіком, тобто, сторони, незважаючи на той факт, що шлюб між ними був розірваний, спільно проживали, фактично були членами родини.
За таких обставин, оскільки заявниця не має іншої можливості підтвердити факт того, що вона спільно проживала з ОСОБА_2 , але встановлення цього факту породжує юридичні наслідки, оскільки з таким фактом законодавство пов`язує можливість реалізації спадкових прав, суд приходить до висновку, що вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 76, 80, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст.15,16 ЦК України, Рішенням Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99, суд, -
В И Р І Ш И В :
Заяву адвоката Ревункова Віталія Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа - приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Іопель Сергій Олександрович, про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш, як п`ять років до часу відкриття спадщини - задовольнити.
Встановити юридичний факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не менш, як п`ять років до часу відкриття спадщини.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал