Справа № 182/3198/26
Провадження № 2/0182/5012/2026
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
14.07.2026 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.
секретар Іванова Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача про визнання права власності на спадок в порядку спадкування, посилаючись на наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_3 , яка до дня своєї смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Родинні відносини зі спадкодавцем підтверджені копією свідоцтва про її народження НОМЕР_1 від 07.05.1974 року, копією свідоцтва про народження її матері ОСОБА_4 від 08.01.1959 року, копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану щодо реєстрації нею шлюбу, де її прізвище було змінено на ОСОБА_5 , копією інформаційної довідки щодо реєстрації шлюбу її бабусі ОСОБА_6 , яка міститься в матеріалах спадкової справи № 34/2026. Після смерті бабусі відкрилася спадщина, яка складається з 6/11 (шість одинадцятих) часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі Рішення народного суду м.Нікополь від 15.10.1971 року. За життя бабуся склала заповіт, відповідно до якого усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, а також 6/11 (шість одинадцятих) часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вона заповідала їй. Заповіт було складено 07.09.1983 року та посвідчено державним нотаріусом Другої Нікопольської державної нотаріальної контори, Лещинською О.І. Залишена спадщина нею була прийнята шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, у відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного Кодексу Української РСР 1963 року, що діяв на той час. До дня смерті бабусі вона та її мати ОСОБА_7 проживали разом за однією адресою і вели спільне господарство зі спадкодавицею. Крім неї, спадкоємицею за заповітом, були спадкоємці за законом: її мати ОСОБА_7 - донька бабусі - та її рідний брат ОСОБА_2 - онук бабусі. Її мати ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла і за своє життя до нотаріальної контори щодо оформлення цієї спадщини не зверталась. Для належного оформлення своїх спадкових прав в квітні 2026 року вона звернулась до приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Журби Романа Валерійовича з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на належне їй майно. Але постановою приватного нотаріуса від 09.04.2026 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, а саме: у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з тим, що нею не був наданий оригінал документу, який би свідчив на користь належності цього майна померлій та не підтверджено факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Для вирішення цього питання нотаріус запропонував їй звернутись до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року, спадкові правовідносини регулюються правилами ЦК (2004 року), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати, застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі, щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. Відповідно до ст.534 Цивільного кодексу Української РСР, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам: як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Керуючись ст.548 ЦК Української РСР (1963 року), для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. За ч.1 ст.549 ЦК Української РСР (1963 року), дії, що свідчать про прийняття спадщини це: 1) якщо спадкоємець фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Тому, вона як спадкоємець за заповітом стверджує, що прийняла цю спадщину шляхом вступу в управління та володіння цим майном, оскільки проживала разом з бабусею в цій частині житлового будинку разом зі своєю матір`ю ОСОБА_7 і після смерті бабусі продовжила користуватись цієї частиною житлового будинку на власний розсуд без згоди інших осіб. Статтею 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій (яка діяла на той час) нотаріусами України встановлено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. В наявності в неї завжди були її документи: оригінал залишеного бабусею заповіту від 07.09.1983 року, Рішення народного суду м.Нікополя від 15.10.1971 року, згідно якого їй належить 6/11 частин спадкового будинку і технічний паспорт на житловий будинок та інші належні їй документи. Це також свідчить на користь того, що, згідно діючих норм, які діяли на той час, вона вступила в управління та володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_3 . Крім того в 1993 році вона розпочинала процес оформлення цієї спадщини, в зв`язку з чим зверталась до Нікопольського міжміського бюро технічної інвентаризації щодо отримання довідки - характеристики на житловий будинок та підтвердження права власності на нього, яку отримала, але до кінця цей процес так і не довела. Щодо підтвердження права власності спадкодавця відносно 6/11 частко у праві спільної часткової власності зазначеного житлового будинку, нею надається копія таких документів: Рішення народного суду м.Нікополя від 15.10.1971 року, технічного паспорту та довідки-характеристики № 1935 від 05.04.1993 року. Наразі вона як спадкоємиця за заповітом ОСОБА_3 не має можливості набути право власності на це майно в порядку спадкування через нотаріальну контору і тому вимушена звернутись за захистом свого права в судовому порядку (ст.16 ЦК України). На підставі вищезазначеного та, відповідно до ст.534, 548, 549 Цивільного кодексу Української РСР (1963 року), Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року та ст.ст.3, 5, 118-120 ЦПК України, просить визнати за нею право власності на 6/11 (шість одинадцятих) часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими спорудами, який складається з: житлового будинку (літ.«А»), загальною площею 54.7 кв.м., та житловою 39.1 кв.м.; вбиральні (літ.«Б»); вбиральні (літ.«В»); погрібу (літ.«Г»); гаражу (літ.«Д»); душу (літ.«Е»); водопроводу 1, 2; огорожі 3-5; воріт з хвірткою № 6; хвіртки № 7; замощення I, II, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі Рішення народного суду м.Нікополя від 15.10.1971 року, в порядкуспадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В судове засідання сторони не прибули, надали до суду заяви про розгляд справи у свою відсутність.
Позивачка ОСОБА_1 на задоволенні позовних вимог наполягала (а.с.63), відповідач ОСОБА_2 проти задоволення позову не заперечував (а.с.58).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.
Згідно з ч.1 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ст.1233 ЦКУ, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.
Згідно ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч.1 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ст.1233 ЦКУ, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Як встановлено в судовому засіданні, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивачки по справі ОСОБА_3 (а.с.5), яка до дня своєї смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22). Родинні відносини зі спадкодавцем підтверджені копією свідоцтва про народження позивачки НОМЕР_1 від 07.05.1974 року (а.с.7), копією свідоцтва про народження матері позивачки ОСОБА_4 від 08.01.1959 року (а.с.8), копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану щодо реєстрації шлюбу позивачки, де її прізвище було змінено на ОСОБА_5 (а.с.9), копією інформаційної довідки щодо реєстрації шлюбу її бабусі ОСОБА_6 , яка міститься в матеріалах спадкової справи № 34/2026 (а.с.52). Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з 6/11 (шість одинадцятих) часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі Рішення народного суду м.Нікополь від 15.10.1971 року (а.с.11-16). За життя спадкодавиця склала заповіт, відповідно до якого усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, а також 6/11 (шість одинадцятих) часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , заповіла позивачці (а.с.6). Заповіт було складено 07.09.1983 року та посвідчено державним нотаріусом Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Лещинською О.І. Залишена спадщина позивачкою була прийнята шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, у відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного Кодексу Української РСР 1963 року, що діяв на той час. До дня смерті спадкодавиці позивачка та її мати ОСОБА_7 проживали разом за однією адресою і вели спільне господарство зі спадкодавицею. Крім позивачки - спадкоємиці за заповітом - були спадкоємці й за законом: її мати ОСОБА_7 - донька спадкодавці, та її рідний брат ОСОБА_2 - син спадкодавиці. ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла (а.с.10) і за своє життя до нотаріальної контори щодо оформлення цієї спадщини не зверталась. Для належного оформлення своїх спадкових прав в квітні 2026 року позивачка звернулась до приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Журби Р.В. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на належне їй майно. Але постановою приватного нотаріуса від 09.04.2026 року позивачці було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій - у видачі свідоцтва про право на спадщину - у зв`язку з тим, що нею не був наданий оригінал документу, який би свідчив на користь належності цього майна померлій та не підтверджено факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.57). Для вирішення цього питання нотаріус запропонував позивачці звернутись до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року, спадкові правовідносини регулюються правилами ЦК (2004 року), якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати, застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі, щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
Згідно ст.534 Цивільного кодексу Української РСР, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам: як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Відповідно до ст.548 ЦК Української РСР (1963 року), для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
За ч.1 ст.549 ЦК Української РСР (1963 року), дії, що свідчать про прийняття спадщини це: 1) якщо спадкоємець фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка прийняла цю спадщину шляхом вступу в управління та володіння цим майном, оскільки проживала разом зі спадкодавицею в цій частині житлового будинку разом зі своєю матір`ю ОСОБА_7 і після смерті бабусі продовжила користуватись цієї частиною житлового будинку на власний розсуд без згоди інших осіб.
Статтею 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій (яка діяла на той час) нотаріусами України встановлено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.
Судом встановлено, що у позивачки завжди були оригінал залишеного бабусею заповіту від 07.09.1983 року, Рішення народного суду м.Нікополя від 15.10.1971 року, згідно якого їй належить 6/11 частин спадкового будинку і технічний паспорт на житловий будинок та інші належні їй документи. Тобто, позивачка вступила в управління та володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_3 . Крім того, в 1993 році вона розпочинала процес оформлення цієї спадщини, в зв`язку з чим зверталась до Нікопольського міжміського бюро технічної інвентаризації щодо отримання довідки - характеристики на житловий будинок та підтвердження права власності на нього, яку отримала (а.с.17), але до кінця цей процес так і не довела. Щодо підтвердження права власності спадкодавця відносно 6/11 частко у праві спільної часткової власності зазначеного житлового будинку, позивачка надала до суду копії Рішення народного суду м.Нікополя від 15.10.1971 року, технічного паспорту та довідки-характеристики № 1935 від 05.04.1993 року.
Відповідач проти задоволення позовних вимог не заперечує.
За таких обставин суд вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Враховуючи викладене та керуючись ст.2-5, 9-10, 12, 28, 131, 223, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - задовольнити в повному обсязі.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 6/11 (шість одинадцятих) часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими спорудами, який складається з: житлового будинку (літ.«А»), загальною площею 54.7 кв.м., та житловою площею 39.1 кв.м.; вбиральні (літ.«Б»); вбиральні (літ.«В»); погрібу (літ.«Г»); гаражу (літ.«Д»); душу (літ.«Е»); водопроводу 1, 2; огорожі 3-5; воріт з хвірткою № 6; хвіртки № 7; замощення I, II, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (яка належала ОСОБА_3 на підставі Рішення народного суду м.Нікополь від 15.10.1971 року), в порядкуспадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал