Справа № 344/22044/25
Провадження № 22-ц/4808/1209/26
Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.
Суддя-доповідач Бойчук
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Мальцевої Є.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 16 квітня 2026 року під головуванням судді Бабій О.М. у м. Івано-Франківську,
в с т а н о в и в:
В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на її утримання.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що сторони перебували у шлюбі з 01.08.1992, а з 17.11.2025 шлюб між сторонами розірвано, але рішення не набрало законної сили, позивачка його оскаржує. Позивачка опікувалась сім`єю, матеріально забезпечувала родину, займалась лікуванням відповідача бо він не працював в період з 2010 по 2016 рік.
У липня 2025 року відповідач фактично покинув сім`ю та зовсім не приймає участі у матеріальному забезпеченні родини. Позивачка тяжко хворіє з 2019 року коли у неї було виявлено пухлину головного мозку. На теперішній час перебуває у стані після оперативного лікування, що вимагає великих матеріальних затрат. З 2020 року позивачці встановлено 2 групу інвалідності та вона потребує постійного стороннього догляду та матеріальної допомоги. Відповідач проживає окремо, працює та має дохід, а тому може надавати матеріальну допомогу позиваці.
Просила стягнути з відповідача аліменти на своє утримання в розмірі 1/4 частини від усіх його доходів щомісячно.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 квітня 2026 року задоволено частково позов ОСОБА_1 .
Стягнутои із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі по 3 328 грн на час встановлення їй інвалідності.
Стягнення аліментів розпочати з 10 грудня 2025 року. В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211, 20 грн.
У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Апелянтка вважає, що судом не досліджено та не прийнято до уваги той факт, що витрати позивачки на лікування повністю поглинають та суттєво перевищують її доходи.
Автомобіль, що був в користуванні сім`ї було реалізовано з метою покриття витрат на її оперування та лікування.
Судом проігноровано той факт, що мати позивачки є особою непрацездатного віку та не може надавати матеріальну допомогу, а також факт неотримання доходів її дітьми.
Судом не враховано погіршення стану здоров`я позивачки, нові супутні хвороби та відповідно не враховано факт витрат на їх оперативне та медикаментозне лікування. Позивачка потребує постійного стороннього догляду.
Судом не перевірено отримання доходів відповідачем за кордоном, при тому що відповідач працює у США та має стабільні високі доходи.
Щодо відшкодування шкоди, пов`язаної із витратами на правову допомогу, судом не прийнято до уваги загальну кількість витрат на правову допомогу, які понесла позивачка у цій справі.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що в апеляційній скарзі представник позивачки зазначає про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, що судом не досліджено та не прийнято до уваги, що витрати на лікування повністю поглинають та суттєво перевищують її доходи.
Проте, такі твердження представника позивачки є безпідставними.
Відповідач стверджує, що коли вони з позивачкою проживали разом, то він повністю оплачував за її лікування. Тому позивачка взагалі не витрачала власні кошти на лікування, а також ні в кого не позичала такі кошти для лікування.
Такі твердження відповідача повністю підтверджуються позовною заявою, в якій позивачка сама зазначила, що відповідач фактично з липня 2025 року покинув сім`ю та зовсім не приймає участь у матеріальному забезпеченні родини. Письмові докази про вартість лікування позивачки у 2019 та 2022 роках станом на 2026 рік не є належними та достатніми доказами, які підтверджують витрати позивачки на лікування після липня 2025 року, коли відповідач за словами позивачки пішов з сім`ї і не приймає участь у матеріальному забезпеченні родини.
Позивачкою не долучено доказів про вартість лікування у 2025-2026 роках, а враховуючи, що лікування відбувалося в комунальному закладі охорони здоров`я, то є ймовірність, що коштів на таке лікування позивачка не затратила.
Позивачка стверджує, що витрачає значні кошти на лікування, але доказів про розмір таких витрат не надає, як і не надає доказів про отримання кредитів на лікування, тому такі твердження не відповідають дійсності.
Не відповідають дійсності також і доводи представника позивачки про те, що автомобіль, що був в користуванні сім`ї, реалізований з метою покриття витрат на лікування.
Доводи скарги про те, що судом не враховано погіршення стану здоров`я позивачки, нові супутні захворювання та не враховано факт витрат на їх оперативне та медикаментозне лікування не знайшли свого підтвердження в суді. Відповідач такі твердження представника позивачки вважає безпідставними і позивачка намагається ввести суд в оману щодо свого дійсного стану здоров`я та можливості працювати.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.08.1992 року.
Заочним рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2025 року шлюб між сторонами розірвано, але рішення суду не набрало законної сили (а.с.34). Позивачка зазначала, що подала заяву про перегляд заочного рішення суду.
ОСОБА_1 01 червня 2023 року звільнилася з роботи за власним бажанням, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.18).
ОСОБА_1 стверджувала, що вона хворіє на тяжку хворобу, а тому не може працювати, на підтвердження своїх слів надала суду копії медичних документів, виписок, результатів досліджень.
З 01 серпня 203 року позивачці було встановлено другу групу інвалідності, загальне захворювання, що підтверджується копією довідки (а.с.19).
З 01 листопада 2025 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, що підтвердила позивачка та підтверджується копією Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (а.с.20-23).
В рішенні визначено дата повторного оцінювання 10 листопада 2027 року (а.с.22) та зазначено основний діагноз: доброякісне новоутворення головного мозку, а також вказано, що позивачка не потребує постійного стороннього догляду (а.с.21).
ОСОБА_1 зазначала, що на лікування, обстеження їй потрібні грошові кошти, яких в неї немає. Діти допомагають їй з продуктами, але чоловік з липня 2025 року жодних коштів їй не надає, хоча вона потребує матеріальної допомоги, а чоловік може таку допомогу надавати, оскільки перебуває в США та отримує високий дохід, проводить час зі своєю співмешканкою. Щодо своїх доходів, то позивачка отримує пенсію по інвалідності
Судом витребувано інформацію щодо доходів сторін, оскільки самостійно сторони такої інформації суду не надали.
Згідно відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківські області позивачка знаходиться на обліку і отримує пенсію по інвалідності з січня 2025 року, з березня 2025 року розмір пенсії складає 3 323 грн (а.с.195-197).
Також судом самостійно отримано інформацію з Державного реєстру фізичних осіб платників податків із якого вбачається, що в липні 2024 року, липні 2025 року та лютому 2026 року позивачка отримувала соціальні виплати на загальну суму 8 000 грн, позивачка пояснила, що це кошти на МРТ, які вона отримала з місцевого бюджету коли звернулась із заявою про допомогу (а.с.61, 199).
Також в травні 2025 року позивачка отримала дохід від продажу автомобіля в сумі 240 000 грн, а в січні 2026 року в сумі 100 000 грн, також від продажу автомобіля (а.с.199).
Також у власності позивачки є квартира в місті Івано-Франківську, домоволодіння та дві земельні ділянки в Івано-Франківському районі, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав (а.с.108).
Щодо доходів відповідача, то згідно інформації з Державного реєстру фізичних осіб платників податків він жодних доходів не отримує (а.с.201).
Відповідно до ст. 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи. Частину четверту статті 75 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2024 від 29.10.2024} Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 76 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала особою з інвалідністю після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
Відповідно до ст. 77 СК України утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі. Аліменти сплачуються щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед. Якщо платник аліментів виїжджає на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час, визначений домовленістю подружжя, а у разі спору - за рішенням суду.
Позивачка просить стягувати аліменти у розмірі 1/4 частки від доходів відповідача, який таких не отримує і доказів того, що відповідач отримує доходи з яких можливо визначити їх частку суду не надано.
Відповідно до ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.
З урахуванням ч. 2 ст. 77 СК України суд визначив аліменти в грошовій сумі, а не в частці від доходів.
Відповідно до ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд, залежно від обставин справи, може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за один рік. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв`язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності. У разі подання відповідного документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це.
Позивачка звернулась з позовом 10 грудня 2026 року, тому стягнення аліментів розпочато з цієї дати на час встановлення їй інвалідності.
Відповідно до ст. 82 СК України право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу. Право на утримання припиняється від дня настання цих обставин.
Якщо після припинення права на утримання виконання рішення суду про стягнення аліментів буде продовжуватися, всі суми, одержані як аліменти, вважаються такими, що одержані без достатньої правової підстави, і підлягають поверненню у повному обсязі, але не більш як за три роки.
Право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що: 1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги; 2) платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що позивачка має доходи у вигляді пенсії, соціальні виплати, у неї є повнолітні діти, вона має нерухоме майно та отримує дохід від продажу автомобілів, а у відповідача відсутні дані про отримання на цей час офіційних доходів, тому суд дійшов висновку, що аліменти слід визначити в розмірі, який визнає відповідач в сумі 3 328грн, тобто в розмірі місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Доводи апелянтки про те, що судом не досліджено та не прийнято до уваги той факт, що вона несе витрати на лікування є недоведеними.
Судом першої інстанції враховано всі доводи апелянти, якими вона також обґрунтовує апеляційну скаргу і надано їм належну правову оцінку, з якою погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Судом враховано стан здоров`я позивачки, її супутні хвороби та відповідно враховано факт витрат на її лікування і її майновий стан.
Щодо доводів апелянтки про те, що судом не перевірено факт отримання доходів відповідачем за кордоном при тому що відповідач працює у США та має стабільні високі доходи слід зазначити наступне.
На підтвердження таких доводів позивачка не надала відповідних доказів про доходи відповідача, а покладає такий обов`язок на суд, що суперечить вимогам процесуального закону щодо доведеності саме нею обставин справи та надання доказів, що стверджують позов.
Представник відповідача повідомила в суд першої інстанції, що відповідач проживає в США, знаходиться на утриманні своєї співмешканки, з якою має намір одружитися після розірвання шлюбу з позивачкою. Також визнала, що відповідач отримує мінімальну допомогу від уряду США, однак доказів про розмір такої допомоги ними суду не надано.
Щодо доводів апелянта про те, що судом не прийнято до уваги розмір понесених позивачкою витрат на правову допомогу, слід вказати таке.
Встановлено, що 03 листопада 2025 року позивачка уклала договір про надання правової допомоги/юридичних послуг з ФОП ОСОБА_3 (а.с.42).
Вартість послуг 50 000 грн, які мають бути оплачені 04 листопада 2025 року. Доказів оплати таких послуг позивачка суду позивачка не надала.
Сторонами 01 грудня 2025 року було підписано акт приймання передачі наданих послуг, згідно якого ФОП ОСОБА_3 надав позивачці такі послуги: проект запиту щодо розгляду звернення до утримання відповіді, проект позову до суду, проект досудової претензії (а.с.44).
Однак, даних про вчинення запиту чи досудової вимоги до позову не додано. Крім того, позовна заява подана особисто позивачкою 10 грудня 2025 року, який проект позову складено представником. суду не відомо.
Дані представника в позовній заяві не зазначено, він жодного разу не брав участі у справі, з матеріалам справи не знайомився.
Крім цього, до позову додано копію договору про співробітництво від 07 жовтня 2025 року, який укладений між ФОП ОСОБА_3 та адвокатом Вардзєловою О.В. (а.с. 45).
Також 01 грудня 2025 року між адвокатом Вардзєловою О.В.та позивачкою укладено договір про надання правничої допомоги.
Жодних доказів на виконання цього договору позивачкою суду не надано. Судом першої інстанції встановлено, що адвокат Вардзєлова О. В. участі у справі не брала.
Позивачка має право на отримання безоплатної правової допомоги, але за її отриманням не звернулась і суд цій обставині також дав належну правову оцінку.
З врахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність витрат, які просить відшкодувати позивачка.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 31 липня 2026 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук Є.Є. Мальцева