Справа № 128/3662/24
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
Іменем України
29 липня 2026 року місто Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області
у складі:
головуючого судді Бондаренко О.І.
при секретарі - Нагірняк Т.А.
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького районного суду Вінницької області з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він мав намір укласти договір купівлі-продажу вживаного автомобіля з ОСОБА_2 . На виконання наших з ним усних домовленостей я відправив йому підписаний мною екземпляр договору та здійснив перший платіж відповідно до домовленостей 14.06.2023 у сумі 40 000 грн. на його реквізити. Платіжна інструкція на переказ готівки №. 0.0.3045842391.1 від 14.06.2023 на суму 40 000 грн. з призначенням платежу: кошти за авто. Однак, до цього часу відповідач так і не підписав і не повернув договір про купівлю-продаж автомобіля та не передав сам автомобіль, будь-якої іншої інформації не надав, одночасно, кошти, сплачені позивачем, також не повернув та володіє ними безпідставно та без правової на те підстави. Також позивач звертає увагу та обґрунтовує свою позицію, виходячи з положень того, що за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Загальна заборгованість відповідача становить: 43 664,69 грн., з яких 40 000,00 (сума боргу) 2 239,94 (інфляційне збільшення) 1 424,75 (3 % річних) Інфляційні втрати та 3 % річних нараховані за період з 15.06.2024 (наступний день після перерахунку коштів) до 21.08.2024 (день здійснення розрахунку).
Викладені вище обставини, стали підставою для звернення до суду із позовом.
В судове засідання учасники справи не з`явились.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Добросько Л.В. надала суду заяву, якою просить справу розглянути у її відсутність, засідання проводити без технічної фіксації, не заперечує проти заочного рішення суду.
Відповідач ОСОБА_2 про дату, час та місце судового розгляду повідомлялася судом належним чином, у встановленому законом порядку. Заяв/клопотань жодними засобами зв`язку не надходило. Також відповідач повідомлявся через оголошення на веб-порталі судової влади України, Єдиний державний реєстр судових рішень: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Крім того, інформація щодо всіх судових справ є у вільному доступі на офіційному вебпорталі «Судова влада України» за вебадресою: http://vnr.vn.court.gov.ua
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
В своїх рішеннях Європейський суд наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Так, в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
За згодою позивача, на підставі ухвали суду від 29.07.2026 про заочний розгляд справи, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Врахувавши думку сторін, викладену у наданих суду письмових заявах, дослідивши письмові докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , мав намір укласти договір купівлі-продажу вживаного автомобіля з ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 здійснив перший платіж відповідно до домовленостей 14.06.2023 у сумі 40 000 грн. на реквізити ОСОБА_2 , на суму 40 000 грн. з призначенням платежу: кошти за авто, що підтверджується копією платіжної інструкції на переказ готівки №. 0.0.3045842391.1 від 14.06.2023 (а.с. 15).
Загальна заборгованість відповідача ОСОБА_2 становить: 43 664,69 грн., з яких 40 000,00 (сума боргу) 2 239,94 (інфляційне збільшення) 1 424,75 (3 % річних), що прораховано та надано стороною позивача (а.с.8).
28.08.2024 ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів (а.с.9/зворіт-10). Дана вимога залишена без будь-якого виконання та реагування.
Застосовуючи норми матеріального та процесуального права суд виходить з наступного.
Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частині першій статті 15 та частині першій статті 16 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про : 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту.
Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Крім того, згідно п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак, необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).
Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17).
Подібний висновок також сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/16334/19.
Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Відтак, враховуючи вищевикладене, судом є встановлено, що ОСОБА_2 отримав та утримує безпідставно кошти ОСОБА_1 в розмірі 40 000 грн, які підлягають поверненню в порядку ст. 1212 ЦК України.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат та 3 % річних, суд зазначає наступне.
У відповідності до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ст. 510 ЦК України).
Стаття 625 ЦК України передбачає порядок відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а саме: Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, проаналізувавши вищевикладене норми законодавства, зважаючи на те, що відповідач є фізичною особою, без статусу особи, що здійснює підприємницьку діяльність та не є боржником відносно ОСОБА_1 , а позивач у свою чергу не є кредитором, відтак позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат та 3 % річних до задоволення не підлягають.
У відповідності до ч.1 ст. 141 ЦПК України на відповідача слід покласти судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, на користь позивача з відповідача підлягають до стягнення судові витрати у розмірі 970 грн 00 коп.
Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» від 09.12.1994). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010).
Такі висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 607/9865/16-ц.
Керуючись ст. ст. 16, 527, 530, 625, 626, 628, 629, 638, 1212 ЦК України, ст. ст. 2, 12, 76-83, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 282, 352, 354ЦПК України , суд-
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 40 000 грн 00 коп.
В решті задоволення позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , судовий збір в розмірі 970 грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників провадження:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Повний текст судового рішення виготовлено 30.07.2026.
Суддя Оксана БОНДАРЕНКО